Технологія виготовлення виробів інтер’єрного призначення

 
 

Технологія виготовлення виробів інтер’єрного призначенняМОДУЛЬ 7.

Технологія виготовлення виробів інтер’єрного призначення

Тема 7.1. Конструкційні матеріали та їх властивості

Конструкційні матеріали, що використовують для виготовлення виробів інтер’єрного призначення та їх вплив на форму предметів. Властивості матеріалів, що використовуються для виготовлення предметів інтер’єру. Сучасні конструкційні матеріали, їх властивості, переваги та недоліки. Економне використання матеріалів.

Більшу частину свого життя людина проводить у приміщеннях: житлових чи виробничих. Мабуть, саме цим пояснюється наша цікавість до дизайну й якості предметів інтер`єрного призначення: меблів, санітарно-технічного обладнання, приладів для освітлення помешкання, аксесуарів, предметів декору, кімнатних квітів тощо.

Надійність і форма таких виробів та їх технічна й економічна ефективність значною мірою залежать від матеріалів, з яких їх виготовлено. Сучасне виробництво має в своєму розпорядженні широкий вибір матеріалів. Метал, скло, бетон, натуральне дерево, пластик, папір є серед них традиційними. Ці матеріали ми можемо побачити в кожній звичайній оселі, а їх використання визначається характером конструкції предметів, призначенням та умовами експлуатації.

В об’єктах елементарної конструкції матеріал використовується в моноліті, наприклад, у пластиковому посуді або металевих інструментах. Тобто, у найпростіших конструкціях форма об’єктів в основному залежить від самого матеріалу. Так, меблі, у яких використовується метал як основний конструкційний матеріал, відрізняються більш вільною формою та можливістю її трансформації. Але, у більшості випадків, матеріал впливає на форму не безпосередньо, а через конструкцію.

Вплив нових матеріалів на форму здійснюється не автоматично, іноді деякий час зберігається традиційний зовнішній вигляд виробів. А перетворення можливі тільки завдяки творчому підходу дизайнерів до процесу проектування. Однією з основних вимог при цьому є те, що виріб має бути максимально економічним не тільки в процесі виробництва, а й під час його експлуатації.

Для того, щоб застосування матеріалів для виготовлення предметів інтер’єру було доцільним, необхідно враховувати їх властивості з усіма перевагами і недоліками.

Найбільш важливими для матеріалів, що застосовуються для виготовлення виробів інтер’єру, є не тільки архітектурно-художні(естетичні) властивості, до яких належать блиск, текстура, фактура, колір, а й фізичні та механічні, що характеризують стан матеріалів, вплив на них води, температури, механічні впливи та, деякою мірою, хімічні.

До механічних властивостей матеріалів зазвичай відносять міцність, пружність, пластичність, крихкість, опір удару, твердість, стиранність, зносостійкість тощо.

Міцність – це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню у процесі дії зовнішніх сил, що викликають у ньому внутрішні напруження. Міцність матеріалу характеризується межею міцності при стисканні, вигинанні чи розтягуванні. Достатньо міцними можна вважати метали, скло, бетон, чого не можна сказати, наприклад, про папір.

Пружність – це властивість матеріалу деформуватися під навантаженням і набувати після зняття навантаження первинної форми і розміру. Найбільша напруга, за якій матеріал ще має пружність, називається межею пружності. До пружних матеріалів відносять деякі види пластику, сталь, деревину. Для природних і штучних кам’яних матеріалів (бетону), скла, паперу, металів пружна деформація незначна.

Пластичність – це властивість матеріалу змінювати під навантаженням форму та розміри без розривів і тріщин і зберігати їх після зняття навантаження. Ця властивість протилежна пружності. До пластичних матеріалів відносять, наприклад, бетон до його затвердіння.

Крихкість – це властивість матеріалу миттєво руйнуватися під дією зовнішніх сил без помітної пластичної деформації. До крихких матеріалів відносять природний камінь, бетон (у затверділому стані), скло, чавун тощо. Один і той самий матеріал залежно від вихідних умов: температури, середовища, швидкості деформування – може знаходитися в крихкому чи пластичному стані. Наприклад, багато металів та інших матеріалів за нормальної температури – пластичні, а за низької – крихкі.

Опір удару – це властивість матеріалу чинити опір руйнуванню під дією ударних навантажень. До таких матеріалів можна віднести бетон, метали. На відміну від них скло має досить незначний опір удару.

Твердість – це здатність матеріалу чинити опір проникненню в нього іншого, більш твердого тіла. Ця властивість матеріалу важлива, наприклад, при облаштуванні підлоги, або для виготовлення частин предметів, що виконують захисну функцію.

Стиранність – це властивість матеріалу чинити опір впливу зношення через стирання. Ця властивість важлива для матеріалів, якими покривають підлогу, сходи (дерево, кахель для підлоги, сходові щаблі тощо). Стиранність матеріалів, зазвичай, визначають у лабораторіях.

Зносостійкість – це руйнування матеріалу при одночасній дії стирання й удару. Подібний вплив на матеріал відбувається у процесі експлуатації підлог промислових будівель тощо.

Фізичні властивості характеризують фізичний стан матеріалу, його здатність реагувати на вплив навколишнього середовища (високих і низьких температур, води тощо). До фізичних властивостей матеріалів, які є важливими для предметів інтер’єру, належать пористість, водопоглинання, водостійкість, водонепроникність, теплоємність, теплопровідність, теплостійкість тощо.

Пористість – це один із важливих показників структури матеріалів, вона показує ступінь заповнення об’єму матеріалу порами. З показником пористості тісно пов’язані інші властивості матеріалів (водопоглинання, морозостійкість, водонепроникність тощо). При цьому значення має не тільки величина загальної пористості, але й форма та розмір самих пустот. Наприклад, морозостійкість бетону при збільшенні об'єму відкритих пор зменшується, а при збільшенні закритих, навпаки, зростає.

Водопоглинання – це здатність матеріалів поглинати й утримувати воду. Водопоглинання показує ступінь заповнення об’єму матеріалу водою. Зміна водопоглинання може вказувати на зміну й інших властивостей матеріалів, наприклад, міцності, морозостійкості, хімічної стійкості. До матеріалів, які здатні поглинати воду, можна віднести бетон, папір, дерево.

Здатність матеріалів зберігати міцність при насиченні водою називається водостійкістю. Одним із таких матеріалів є бетон.

Водонепроникністю називають здатність матеріалів не пропускати воду під тиском. Практично водонепроникними вважаються метали, скло, пластик. Високу водонепроникність також має кераміка.

Здатність матеріалу поглинати теплоту при нагріванні називають теплоємністю. Достатньо високу теплоємність має цегла та бетон, з яких виготовляють такі елементи інтер’єру як печі, каміни тощо.

Матеріали здатні як поглинати, так і передавати теплоту.

Теплопровідність – це важливий критерій теплоізоляційних властивостей матеріалів. Певною мірою теплопровідність характерна навіть для звичайного паперу.

Теплостійкість – це властивість матеріалу зберігати експлуатаційні характеристики (наприклад, міцність, пластичність) при механічному і хімічному впливі в умовах високої температури. Високу теплостійкість мають, наприклад, метали, з яких виготовляють кухонні плити, кераміка та інші матеріали форм для випікання або глечиків та горщиків, які досить часто виконують не тільки функціональне призначення, а й декоративне.

Хімічні властивості матеріалів характеризуються їх здатністю взаємодіяти з іншими речовинами та чинити опір дії хімічно або біологічно агресивним середовищам. Хімічні властивості матеріалів щодо предметів інтер’єру розглядаються не так широко, як механічні або фізичні. Але на деяких із них усе ж варто зупинитись.

Хімічна стійкість – це здатність матеріалів протистояти руйнівній дії лугів, кислот, розчинених у воді солей і газів.

Корозійна стійкість – це властивість матеріалів чинити опір агресивному впливу середовища. До агресивних середовищ відносять воду, гази, розчини кислот і лугів, органічні розчинники.

Хімічна та корозійна стійкість має бути у матеріалів, із яких виготовляють вироби інтер’єрного призначення для кухонь, ванних кімнат та туалетів (метали, скло, пластик тощо). Скажімо, мийку для кухні виготовляють із металу, що відповідає вказаним властивостям, або використовують спеціальне покриття, яке витримує вплив засобів чищення з умістом кислот, гарячу воду тощо.

Властивості різних матеріалів зазвичай розглядаються комплексно. До комплексних властивостей, що характеризують стійкість матеріалів до сукупної дії ряду факторів, відносяться: довговічність, надійність, сумісність, старіння та ерозійностійкість.

У нашому стрімкому світі з кожним роком з`являється все більше нових сучасних матеріалів, які відповідають указаним властивостям. До таких можна віднести високоміцні бетони, бетонополімери, фібробетони, декоративні бетони, сплави різних металів, термопластичні полімерні матеріали (полістирол, поліаміди, фторопласти, реактопласти), триплекси (різновид скла), склопластик тощо. Застосування цих матеріалів різнобічне, воно залежить від їхніх властивостей. Так, полімерні смоли використовують для покриття плит з деревинних матеріалів (ламінування), з яких виготовляють корпусні меблі. Напилення, які відбивають, поглинають, розсіюють світло, виконують за допомогою металізованих покриттів на скло, що застосовується в обладнанні фото- та кіностудій. Із скла з односторонньою видимістю виготовляють перегородки у спеціальних приміщеннях, наприклад, ванних кімнатах.

Ці матеріали мають свої переваги. Зазвичай, вони більш міцні та довговічні, мають меншу вагу та можуть бути тоншими за традиційні матеріали для забезпечення необхідної надійності предметів інтер’єру. Сучасні матеріали одночасно виконують декілька функцій: захист конструкції від негативного впливу навколишнього середовища, організація комфортного та безпечного тактильного контакту з людиною, до того ж, вони надають виробу високих естетичних якостей.

Виготовлення сучасних матеріалів зазвичай є складним, трудомістким процесом, який під силу не кожному виробникові, тому, в переважній більшості, має більшу вартість. Крім того, деякі з сучасних матеріалів не є екологічно чистими та за певних умов виділяють у навколишнє середовище шкідливі речовини, що позбавляє можливості їх використання у дитячих кімнатах або спальнях. Тож до підбору матеріалів для виготовлення предметів інтер’єру треба ставитись обережно й зважено.

Без сумніву, як традиційні, так і нові, сучасні матеріали необхідно використовувати економно. Серед джерел та шляхів економії найбільшу увагу можна приділитикомплексній переробці сировини і використаннювторинних матеріальних ресурсів і відходів виробництва та споживання.

Комплексна переробка сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.

Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.

Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка тощо).

Відходи споживання: виробничого – брухт, гума, тара, побутового – ношені речі, одяг, макулатура.

Тема 7.2. Предметне середовище

Поняття про дизайн, історія дизайну.

Просторово-предметне середовище життєдіяльності людини розглядається як цілісна структура внутрішнього та зовнішнього простору. Це – сукупність природних і штучно створених просторів, що знаходяться в постійній взаємодії з людиною та їх предметне наповнення. Воно охоплює природні, техногенні, виробничі, еколого-гігієнічні та соціокультурні елементи. Сучасна людина є суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти на простір, трансформувати його, формувати навколишній предметний світ, зокрема, засобами дизайну.

Виникнення дизайну пов’язано з розвитком промисловості наприкінці XIX століття. У середині ХХ століття в професійному лексиконі в умовах індустріального виробництва використовувалось тільки поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв'язок з індустріальним виробництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Але з часом цей термін з розвитком проектно-художньої діяльності в галузі індустріального формоутворення почали називати одним словом – «дизайн». Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності людини, став основною рушійною силою естетизації предметного середовища.

Із часу свого виникнення дизайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси. Ці принципи ще в 1860 р. стали основою фундаментального закону дизайну: форма предмета повинна залежати від його функції у людській практиці, матеріалу виготовлення та технології виробництва, а також визначатися рівнем соціально-історичного розвитку суспільства. Цей закон є актуальним і зараз.

У нашій країні в 1920 р. були створені перші організації, які спеціально займалися розробкою дизайнерських проблем — Всеросійські художньо-технічні майстерні. У 1962 р. був створений ВНДІТЕ — Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствах працювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інститут, нині – Харківська державна академія дизайну і мистецтв, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів України), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю.

Дизайн – це проектна діяльність, спрямована на створення цілісного гармонійного предметно-технічного середовища життєдіяльності людини. Дизайн інтер’єру є важливим фактором виявлення, а також формування у людей художніх поглядів і естетичних запитів.

Інтер`єр – це внутрішній простір громадської, житлової чи промислової будівлі. Дизайн інтер`єру – проектування, опорядження, декорування та обстановка внутрішніх приміщень будівлі.

Вироби інтер’єрного призначення – побутова техніка, обладнання, пристрої, меблі, посуд, архітектурні та декоративні елементи, які заповнюють внутрішній простір будь-якого приміщення.

        Поняття про стиль

Уявлення людини про красу змінюється зі зміною епох. Кожна людина – це стиль. Усі ми – яскраві індивідуальності. Та потреби людей розрізняються лише в деталях, а в основі своїй вони дуже схожі. Саме ця схожість дозволяє говорити нам про стиль. Стиль є тоді, коли є естетична єдність об’єкту.

Отже, історично сформована сукупність творчих принципів, характеру і особливостей вираження, найбільш істотних ознак матеріальної і духовної культури, що створюється суспільством, визначається як стиль певної епохи.

Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, теж характеризувалося повсюдною типологічною єдністю. Так, українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни (входової, передньої), у якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишитими рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божнички), а в найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.

Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня. Біля столу попід тильною (задньою, запічною, напільною, примісткою) стіною розміщували довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку — маленький переносний ослінчик. Збоку від столу знаходила­ся скриня. Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев'яним настилом на стовпчиках, піднятим на рівень лежанки печі (піл, приміст).

У наш час існує велика кількість різноманітних стилів дизайну інтер`єру і це не випадково. Кожна людина прагне створити таку обстановку, яка підходитить саме їй. У цій обстановці людина почуватиме себе комфортно і затишно, в ній вона може розслабитися або, навпаки, зосередитися для продуктивної роботи.

Розрізняють такі типи стилів дизайну інтер`єру: історичні, етнічні та сучасні. Сучасні підходи до дизайну інтер`єру вимагають комплексності. При цьому різні стилістичні елементи об'єднуються кольором, фактурою і загальним рішенням дизайну. Варто додати, що коли інтер'єр спроектований за принципом поєднання, у ньому гармонійно можуть ужитися не більше 2-3 стилістичних типів. Стиль став сьогодні гнучкішим, мобільнішим, відкритим впливам ззовні. Безумовно, це завдяки єдиному «інформаційному полю», в якому нині існує цивілізація.

          Тенденції розвитку дизайну ХХІ століття

Наразі існує багато сучасних стилів дизайну. Найбільш популярними серед них є авангард, біодизайн, стиль «фьюжн», футуродизайн, авторський дизайн, етнодизайн та інші.

Авангард виник як художній і архітектурний стиль на початку ХХ ст. в колі передової, революційно налаштованої щодо мистецтва молоді. Тому саме Україна, Росія, Білорусь дали видатних теоретиків і практиків авангардизму. В авангарді дизайн інтер'єру створюється на контрасті. Контраст присутній в усьому. Найбільш непоєднувані кольори і форми поєднуються в авангарді. Але при цьому авангард – це не хаос. Стиль будується на почутті ритму, кольору і форми.

В інтер'єрі стилю авангард (рис.7.1.) знаходять застосування практично будь-які матеріали. Однак перевага надається найсучаснішим і передовим для свого часу: новим видам штукатурки, шпалер, лакофарбових матеріалів, ламінованим покриттям, будь-яким передовим матеріалам часу.

30.08.2014-1-1

В авангарді дизайнер використовує чисті кольори: білий, червоний, жовтий, зелений, чорний та інші. Усі стіни можуть бути пофарбовані в контрастні кольори, а може контрастною бути тільки одна з них. Меблі й предмети інтер'єру добираються контрастними за кольором до стін і до підлоги. Наприклад, уздовж білої стіни можуть стояти червоні меблі, або торшер чорного кольору. Контраст кольорів повинен створювати експресію і динаміку в інтер'єрі.

Авангард – це сміливий експеримент не тільки в кольорі, але й у формі предметів дизайну інтер'єру. М`які меблі можуть бути як усіляких округлих форм, так і з чіткими геометричними прямими обрисами або зовсім безформні. Можливі, як варіант, величезні крісла-подушки. Форма меблів може бути незвичайної, химерної, цікавої форми, щоб виникало бажання її розглядати, дивуватися і захоплюватися. Але в меблях, як і в інших предметах дизайну, авангард не має дрібних деталей.

Корпусні меблі в авангарді можуть бути зі скла, дерева, металу, пластика. В авангарді цілком можливі найнезвичайніші конструкції таких меблів. Це може бути занадто низьке ліжко без ніжок або ж підвішене до стелі.

Який би зі стилів оформлення інтер’єру не обрали, важливою вимогою буде те, щоб у приміщенні було затишно, свіжо, легко дихалось, хотілося жити, працювати й відпочивати. Це означає, що без елементів біодизайну не обійтися. Якщо ви лише ставите на підвіконня горщик із кімнатною рослиною або акваріум – ви вже займаєтесь біодизайном. Якщо ж підійти до питання більш професійно, то необхідно відзначити, що основною відмінністю від інших стилів є використання тільки натуральних, екологічних, здатних до безвідходного розпаду матеріалів.

Так, наприклад, шпалери повинні легко пропускати повітря, але протистояти проникненню вологи, не містити в своєму складі акрилового або вінілового покриття. Робочі поверхні кухонних столів, підвіконня можуть бути виготовлені з природного каменю, ним також можна облицювати підлогу. Але найбільша перевага для виготовлення предметів інтер’єру в біодизайні надається натуральній деревині, яку за необхідності можна обробити екологічно чистими фарбами.

Біодизайн протистоїть естетиці мегаполісу, розслабляє, спонукає до творчості. Але треба не забувати, що домашні рослини, тварини, акваріумні рибки вимагають часу для догляду за ними. До того ж, інтер’єр у біостилі не найекономічний.

30.08.2014-1-2

Біодизайн можна використовувати і в квартирах, і в комерційних приміщеннях, спортивних центрах, салонах краси. У такому випадку все без слів буде промовляти: лише натуральне, ніяких підробок. А якщо вдатися до ефектного прийому – поєднання біостилю зі стилем «хай-тек», то можна створити котрастний, динамічний, індивідуальний стиль, який прекрасно підійде до будь-якого приміщення й не може не сподобатись.

Сьогодні змішування стилів стало одним із найпопулярніших принципів у сучасних дизайнерів інтер’єру. Стиль, у якому поєднується декілька традицій в одному дизайні інтер’єру, називається «фьюжн».

Популярність цього стилю в сучасному світі важко переоцінити. Починаючи з 90-х років минулого століття поняття «фьюжн» широко застосовується в музиці, кулінарії, одязі та, звичайно ж, дизайні інтер’єру. Цей стиль дозволяє розмістити в просторі все, що завгодно, й при цьому створити між різноманітними предметами та архітектурними елементами гармонічні зв’язки. Єдина умова, яку повинен виконати дизайнер інтер’єру, полягає в тому, що форми, колір і зміст матеріалів, меблів, декоративних елементів повинні на стадії завершення проекту утворити єдиний гармонійний простір. Це вимагає неабиякої дизайнерської майстерності, тонкого смаку та досвіду, оскільки треба зуміти поєднати те, що не поєднується й зламати загальноприйняті стереотипи.

Фьюжн зобов’язує інтер’єр бути легким і життєрадісним, у ньому не передбачені чіткі горизонталі й вертикалі, поділ на зони та чітке функціональне призначення окремих приміщень (рис. 7.3.). Інтер’єр кожної кімнати повинен підходити як для прийому гостей, так і для того, щоб побути наодинці з самим собою. Однозначно, для створення такого стилю в інтер’єрі, треба мати багато вільного простору, білих площин, великої кількості денного світла. Дизайнери вважають, що стилю «фьюжн» підходять м`які, навіть округлі форми, арки, великі вікна. У декорі сміливо можна використовувати японські ширми, африканські маски, яскраві індійські тканини й китайські паперові ліхтарики у поєднанні зі стриманим дизайном м`яких меблів.

30.08.2014-1-3

«Дизайном майбутнього» називають футуродизайн (рис. 7.4.). Футуродизайн у сучасному світі відповідає поняттю «інновації», це – дизайн-мислення, який створює не стільки товар, скільки саме майбутнє.

Під інноваціями футуристи розуміють не тільки новітні технології, але й зміни в житті суспільства, можливості самореалізації людини, піклування про здоров`я та безпеку. Об`єктами пильної уваги футуродизайнерів є одяг, житло, техніка майбутнього. Тому приклади застосування цього стилю ми можемо побачити в декораціях фільмів про наше майбутнє.

30.08.2014-1-4

Щоб зробити власний будинок унікальним, з досконалим інтер’єром, у сучасному стилі, найпростіше замовити авторський дизайн-проект. (рис. 7.5.). До нього входять усі можливі послуги з проектування й створення індивідуального дизайну, образу приміщення. Дизайнер, як художник, створює образ приміщення з властивою тільки йому манерою роботи. Як і в художників, у кожного дизайнера інтер’єру є свій почерк, своя манера трактовки й осмислення конкретної задачі.

30.08.2014-1-5

Більшість людей намагаються зробити своє житло затишним і оригінальним. Для створення незвичайного інтер'єру найчастіше у ХХІ столітті використовується етнічний стиль (рис. 7.6.). Це поняття в основному асоціюється з екзотикою. Але етнічний дизайн просто схожий на легку стилізацію особливостей традиційного дому того чи іншого народу. Причинами популярності етнодизайну є його неповторне різноманіття, природність, свобода, яскравість.

30.08.2014-1-6

Етнічний стиль завойовує все більшу популярність у різних сферах декору, притаманних цілому регіону, а іноді окремому населеному пункту. В дизайні інтер’єру цей стиль проявляється в використанні матеріалів, кольорів, елементів етноатрибутики, що надає всьому інтер'єру яскраво вираженого національного характеру, переносячи господаря житла і його гостей до вікових народних традицій. Так, у східних стилях часто використовується в декорі бамбук, у африканському – хутро диких звірів або його імітація, у скандинавському – простота форм меблів, переважно з натуральної деревини.

Особливості українського національного дизайну

Характерними рисами українського національного стилю є вишивка, кераміка, ікони, дерев'яні вироби, різноманітні обереги тощо. Килими, виготовлені вручну, рушники й серветки з ручною вишивкою, панно з дерева та кераміки, декоративні подушки, усілякі обереги, закриваючи стіни, створюють єдиний простір краси, тепла і затишку. Серед інших творів українських народних промислів, здатних прикрасити будь-який сучасний інтер'єр, варто назвати різьблені дерев'яні ложки, сопілки, народні іграшки, розписані глечики й тарілки, плетені кошики, українські національні ляльки-мотанки.

30.08.2014-1-7

Правдивим українським інтер'єром можна назвати той, що несе в собі етнічні, слов'янські мотиви сільських будинків – це, насамперед, природні обтічні форми, використання масивних дерев'яних меблів та великої кількості елементів декору. Експерти вважають, що при грамотній організації деталей у просторі, український стиль можливо відтворити навіть у міській квартирі, а не тільки в заміському будинку.

Так, досить часто у сучасних будинках можна побачити «мішечок достатку», він висить у помешканні й наповнює сімейну чашу багатством і достатком. Символом цього є кукурудза, горох або квасоля, що є на оберезі. На такому мішечку обов’язково розміщують різнотрав'я, що означає довголіття, червоний перець – гарячу любов та насіння – сімейне щастя.

30.08.2014-1-8

Дзвоник також є оберегом. Він втілює в собі жіночий початок і одночасно небесне склепіння. Як талісман, він здатний відвести і навіть знищити зло. Традиційно він символізує хід часу, а його звук – молитву, весілля й перемогу. 

У більшості регіонів роль оберегів достатку виконують декоративні віники з аплікаціями-символами. Подібні віники здавна прикрашалися стрічками, сухоцвітами, горішками, горохом, зернами різних злакових культур. Кожне доповнення мало древній символічний зміст, відповідно до якого воно приносило в будинок багатство, здоров'я, сімейне щастя тощо. А ще його часто давали в руки фігуркам-зображенням домового – щоб тримав будинок у чистоті, а всю нечисть вимітав надвір.

Отже, людина існує у складних взаємостосунках із оточуючим її світом, у тому числі зі світом речей, механізмів, предметів внутрішнього середовища приміщень. Усе це повинно складати гармонійне ціле – саме цей висновок покладений в основу сучасного дизайну.

Тема 7.3. Засоби художнього конструювання

Художнє конструювання як метод проектування предметного середовища. Поняття композиції. Види композиції в дизайні предметного середовища.

Художнє конструювання як метод проектування предметного середовища передбачає висунення нової ідеї, розробку й утілення цієї ідеї в гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета.

У процесі художнього конструювання дизайнер розробляє ескізи, креслення, за необхідності, виготовляє макет, складає пояснювальну записку, у якій коротко фіксується прийняте рішення, способи обробки та всі основні показники, включаючи економічні. Тільки після цього можна приступати до виготовлення самого виробу.

Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними й безпечними під час експлуатації; бути естетично виразними і композиційно цілісними. Для досягнення композиційної цілісності дизайнер використовує можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення світла та тіні, пустоти й об’єму в поєднанні з особливостями звукового оформлення, освітлення тощо.

Для того, щоб робота набула необхідної виразності і впливала на людей певним чином, необхідно подати всі ці засоби єдиним акордом, створити композицію.Композиція (від лат. compositio) - складання, з'єднання, сполучення різних частин в одне ціле відповідно до визначеної ідеї.

У створенні виробів предметного середовища можуть бути використані такі види композиції: фронтальна чи об’ємна (об’ємно-просторова).

До фронтальних належать усі «площинні» композиції, а також композиції, що мають рельєф. Композиції на «площині» можуть бути представлені творами, виконаними в різних техніках і матеріалах. До них можна віднести твори живопису й графіки, виконані в традиційних техніках, і твори, які змогли з'явитися тільки на сучасному рівні розвитку науки і техніки – комп'ютерна графіка, голографія та інші. Фронтальна композиція широко використовується в творах декоративно-прикладного характеру, де фактура матеріалу часто надає рельєфність композиції (текстиль – гобелен, скло – вітраж тощо). Композиції, «які виступають з площини», тобто мають рельєф, також належать до фронтальних. Вони сприймаються глядачем фронтально і не вимагають огляду збоку. Таким композиціям властива гра фактури, матеріалу. Такими є мармурові рельєфи, карбовані роботи, керамічні кахлі, пряникові дошки та панно, виконані в техніці різьблення по деревині тощо.

До об'ємної композиції можна віднести твори мистецтва, що мають три виміри (довжину, ширину і висоту). Це скульптура, дрібна пластика, малі архітектурні форми, твори декоративно-прикладного характеру, різні утилітарні об'єкти, такі, як посуд, меблі. Навіть у цьому простому переліку відчувається, яке широке застосування може мати об'ємна композиція у нашому житті для створення функціональних предметів, що забезпечують життєдіяльність людини.

         Основні засоби композиції

Будь-які види композиції створюються за допомогою певних засобів: симетрії й асиметрії, ритму, контрасту і нюансу, пропорції тощо.

Симетріяце чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин предмету відносно одного з них або їх сукупності. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Серед фронтальних композицій найбільш поширеною є симетрія, у якій зображення, розміщені в одній площині, умовно діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина.

Щодо симетричної об'ємної композиції, то, зазвичай, вона має вертикальну вісь. Усі сторони (чотири або більше) відносно неї однакові. Такий симетричний предмет орієнтований на однакове сприйняття його з усіх боків. Характерними прикладами таких композицій у предметному середовищі можна назвати торшер, настільну лампу, горщик для кімнатної квітки, вазу, келих, форма яких залежить від технології їх виготовлення навколо вертикальної осі. Симетричність об'ємної композиції надає їй урівноваженості й статичності, що є важливим фактором для створення утилітарних предметів.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину. Тоді йдеться про асиметрію. Асиметрія – цевідсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю індивідуальна.

Асиметрична об'ємна композиція, наприклад, дозволяє більш ємко виразити образ, створений митцем, передавши всю його багатогранність і багатоликість. При цьому, рухаючись навколо неї, можна зрозуміти пластичний задум автора. Саме асиметричну об'ємну композицію можна більш гармонійно помістити в простір будь-якого приміщення, або простір підпорядкувати їй. Простір, у такому випадку, активно впливає на сприйняття композиції. Асиметричними в приміщенні можуть бути будь-які предмети – від м`яких меблів до невеличких статуеток.

Ритм це властивість, характерна для багатьох явищ природи, у зокрема й для життя людини (серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря. Як відображення закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У дизайні, образотворчому й декоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі.

Ритм як композиційний засіб художнього конструюванняце повторення елементів об'ємно-просторової й площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний.

30.08.2014-1-9

Простий ритм – рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів у об'ємно-просторовій та орнаментарній структурі й називається метричним.                                                                                                    

Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі.

Контраст і нюанс є не менш важливими композиційними засобами.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. Уприроді закон контрасту діє постійно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, а в мистецтві художник вільний у виборі нюансу чи контрасту. І все ж контраст світлого й темного, блискучого й матового, м`якого й твердого – досить часто використовується дизайнерами в своїх композиціях.

В об'ємно-просторовій формі композиційні контрасти можуть бути виражені через: розмір (низький – високий, вузький – широкий); форму (ввігнута – опукла, статична – динамічна, симетрична – асиметрична); матеріал (щільний – пористий, теплий – холодний, виразна текстура – ледь помітна); колір (яскравий – блідий, світлий – темний) тощо.

Нюансце співвідношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета (буквально – відтінок, ледь помітна різниця).

Контраст у композиції посилює й загострює контрастність її елементів, а взаємодія нюансних елементів послаблює їх якості.

Одним із найдавніших засобів композиції є засіб пропорційності. Ще на початку І ст. до нашої ери було відомо, що пропорційність – джерело краси. Пропорційні відношення лежать в основі великої кількості правил, закономірностей, теорем. На жаль, природа пропорцій і закони, які визначають окремі їх прояви, не зовсім з’ясовані. Існують різні варіанти співвідношень, які викликають різні естетичні почуття. То ж, проектуючи виріб, необхідно знайти найбільш ефективні пропорційні залежності, що вказують на співрозмірність двох або більше відношень. Досконалий витвір людських рук відрізняється тим, що об’єктивні пропорції в ньому виглядають природно.

Досить багато архітекторів, художників за основу гармонійних пропорцій беруть так звану золоту пропорцію. Золота пропорція – це такий пропорційний поділ відрізка на нерівні частини, при якому весь відрізок так відноситься до його більшої частини, як більша частина відноситься до меншої або, іншими словами, менший відрізок так відноситься до більшого, як більший до всього (a: b=b: c або c: b=b: a) (рис. 7.10.).

30.08.2014-1-10

Найпростіше розглянути золоту пропорцію на прикладі поділу відрізка прямої AB у ∆АВС за допомогою циркуля і лінійки. Де BC = 1/2 AB; CD = BC. Якщо у цій побудові AB прийняти за одиницю, то АЕ = 0,618…, а ВЕ = 0,382. З практичною метою часто використовують наближені значення: 0,62 і 0,38. Якщо відрізок AB прийняти за 100 частин, то більша частина відрізка дорівнює 62, а менша – 38 частинам. Саме такі відношення частин ми можемо спостерігати між окремими частинами тіла людини (рис. 7.11.). Подібні відношення враховують при створенні утилітарних речей, предметів інтер’єру для зручності користування ними.

30.08.2014-1-11

Основи колористики

У нашому житті й діяльності велику роль відіграє колір, який оточує й супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери досить часто розв’язують композиційні задачі, пов'язані з кольоровим кліматом виробничого, суспільного й житлового інтер'єрів.

Колір це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на такі види: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних належать білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відображають різну кількість світла, що падає на тіло. Між найяскравішими — білими і найтемнішими — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі.

Хроматичні кольори — це ті кольори й їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними властивостями: кольоровий тон, насиченість і яскравість.

Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від певної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об'єкт загального світлового потоку.

Для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На колірному колі вони розташовуються на різних кінцях одного діаметру (рис. 7.12.).

30.08.2014-1-12

Різні кольори і кольорові поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації й почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність тощо.

У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто саме цим керуватися при доборі кольору та їх поєднанні. Адже саме гармонізація кольорів є основною прикрасою виробу. Вдало їх поєднати досить важко. Тому краще в процесі художнього конструювання користуватися відповідними положеннями про гармонію кольорів. Кольори, які найбільш часто поєднуються в інтер’єрі, наведено в таблиці 7.1.                                                                  

                                                                                                   Таблиця 7.1.

Гармонійне поєднання кольорів

 

      Колір

Гармонійні кольори

Червоний

Зелений, сірий

Темно-червоний(бордо)

Перлинно-сірий, рожево-білий

Рожевий

Чорний, бежевий, блакитний

Насичено-рожевий

Світло - блакитний, зелений

Коричнево-рожевий

Блакитний, кремовий

Блідо-рожевий

Салатовий, блідо-бузковий, блакитний

Жовтогарячий

Фіолетовий, блідо-блакитний, світло-синій

Солом'яно-жовтий

Блідо-рожевий, сірувато-блакитний, зелений фіолетовий, блакитний

Жовтий

Світло-пурпуровий, зелений

Блідо-жовтий

Сірувато-рожевий, блідо-зелений

Золотистий

Світло-сірий, зелений, темно-червоний

Блідо-зелений

Коричневий, бежевий волошковий, рожевий

Сіро-зелений (колір морської хвилі)

Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий

Темно-зелений

Темно-зелений, пурпурово-рожевий

Сіро-блакитний

Зелений, сірий, рожево-пурпуровий

Синій

Жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий

Фіолетовий

Блідо-бузковий, рожево-пурпуровий

 

Отже, раціональне використання кольору сприяє кращій організації праці та відпочинку людини, зменшує втомлюваність, знижує травматизм, підвищує працездатність.

          Тема 7.4. Основні принципи дизайну

         Основні поняття дизайну

Дизайнери у процесі створення гармонійного предметного середовища, незалежно від його призначення, керуються такими основними поняттями дизайну: естетичність, функціональність, економічність.

Людина вже давно перестала сприймати внутрішній простір будь-якої споруди тільки як місце для проживання, навчання чи праці. Сучасний інтер’єр приміщення повинен не тільки відповідати своїм функціям, а й естетично виглядати, викликати позитивну реакцію користувача. Естетика приміщення – це почуттєве сприйняття образу, яке формується тільки за умови гармонізації в ньому матеріалів, кольорів, форм, ритму та пропорцій. Естетичність інтер’єру приміщень також залежить від їх призначення й обраного стилю. Відповідно до стилю добираються декор і аксесуари. При цьому слід не забувати, що перенасиченість предметного середовища елементами декору може привести до ефекту, протилежного естетичності.

Зовнішній вигляд виробу, його естетичні якості досить часто пов`язують з його декоративним оформленням. Але будь-які додаткові художні прикраси збільшують його вартість. До того ж, в історії дизайну відомо багато прикладів, коли за химерним декором та нарочитими формами предмета важко було зрозуміти його конструкцію та функціональне призначення. Щоб уникнути цього, можна вирішення естетичних питань здійснювати не декоруванням, а за рахунок самої форми виробу, краси його конструкції в цілому та окремих його частин і деталей.

У дизайні форма й конструкція нероздільні. Конструкція, що має функціональне призначення є також і носієм естетичної інформації. Тому, при проектуванні будь-якого виробу, в першу чергу треба враховувати те, які функції він буде виконувати в предметному середовищі. Потрібно також звертати увагу на те, наскільки форма виробу за своїм характером та стильовим спрямуванням відповідає іншим елементам, які в процесі використання складають комплекс виробів (наприклад, комплекс елементів, з яких складається інтер’єр приміщень різного призначення). Таким чином, функціональність, як одне з основних понять дизайну – це зручність, раціональність, відповідність та досконалість, які досягаються мінімальними затратами.

Функціональний зміст виробу обумовлює виконання деяких вимог. Найважливішою з них є повне вирішення суто утилітарних задач. При цьому форма стає не тільки зручною, але й комфортною, максимально корисною для людини, тобто раціональною. Друга важлива вимога – ефективна, конструктивна розробка форми. Вона передбачає досягнення її міцності при максимально високому рівні технологічного виконання й точності розрахунку конструкцій. Така розробка вимагає виконання ще однієї вимоги – розкриття ергономічних якостей дизайнерського задуму. Ці якості витікають із співвідношення пропорцій людини, які залежать від її фізіологічних функцій.

Не менш важливим аспектом формоутворення є економічний. Мається на увазі доцільність економії матеріальних і фінансових витрат, що здійснювалися при створенні предмету. Така економія повинна відповідати принципу «мінімум затрат – максимум ефекту».

Урахування економічності виробу починають з мети проекту та безпосереднього обґрунтування проблеми чи ідеї, яку будуть реалізовувати. Обґрунтування здійснюють на основі собівартості проекту та витрат часу для виконання відповідних робіт. Якщо ці показники є високими у фінансовому еквіваленті (проект занадто дорогий), то повертаються до мети та завдань з тим, щоб переглянути ідею чи творчий задум.

Для досягнення більшої економії витрат на виготовлення виробу треба, по-перше, здійснити аналіз можливих джерел економії. До них можна віднести: зниження ваги виробу; скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів; використання відходів та побічних продуктів; утилізація вторинних ресурсів; заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами тощо.

По-друге, здійснити економію матеріальних ресурсів можна, проаналізувавши можливі шляхи їх економії. До них можна віднести деякі виробничо-технічні заходи, як первинна обробка та збагачення сировини; комплексна переробка сировини; застосування ресурсно-зберігаючої техніки; запровадження маловідходної та безвідходної технології тощо. А також організаційно-економічні заходи: удосконалення матеріальних нормативів; поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва; упорядкування системи ціноутворення; застосування дієвої системи економічного стимулювання тощо.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільшу увагу можна приділити комплексній переробці сировини та використанню вторинних матеріальних ресурсів.

Отже, економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

          Принципи дизайну

У процесі створення виробів предметного середовища треба враховувати принципи дизайну, що лежать в основі будь-якої композиції. Основними композиційними принципами в дизайні інтер’єру є відповідність змісту, цілісність, єдність змісту та форми.

На зовнішній вигляд утилітарного виробу, його форму, колір, вибір матеріалу, безумовно, впливає його функціональне призначення. Тобто, перераховані характеристики будь-якого предмету інтер’єру, у першу чергу, повинні відповідати його змісту. Винятком є художні вироби, що мають тільки декоративну цінність і використовуються в предметному середовищі тільки для гармонізації його естетичного вигляду. Призначення всіх інших виробів повинно легко вгадуватись за їхнім зовнішнім виглядом. Отже, одним із основних принципів при створенні предметів інтер’єру є їх відповідність змісту.

Цілісність – це всеосяжний та об’єднуючий принцип. Він припускає встановлення тісного зв’язку між засобами й прийомами побудови композиції. У результаті такого встановлення виявляється загальний характер форми, який визначає всю силу її впливу на спостерігача. Цілісності форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин всієї композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими самими ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

Найскладнішим і найбільш відповідальним у художньому конструюванні виробів предметного середовища є принцип єдності форми і змісту. З розвитком науки, техніки, мистецтва, появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-економічних і побутових умов відбуваються зміни форм і зразків інтер’єрного призначення. Форми предметів, що використовуються в сучасних стилях інтер’єру, прості й лаконічні, мають свою особливу естетику та чітко виражений зміст. Отже, тільки у випадку єдності форми і змісту виробу предметного середовища можна говорити про його образність.

Тема 7.5. Декорування виробу

Декорування приміщень

Декорування – це прикраса (від французького decor - прикрашати). Декорувати можна що завгодно: стіни, меблі, двері, вікна, посуд, подушки, фіранки тощо. Людина завжди прагнула зробити своє житло красивим. Первісний мисливець натхненно видряпував малюнки на стінах печери, давньогрецькі художники створювали незвичайні фрески, а наші з вами бабусі старанно вишивали скатертини й рушники, дідусі прикрашали різьбленням дерев`яні двері, предмети побуту тощо. Ми теж прагнемо зробити свої оселі затишними й красивими. Цей процес не такий складний, як здається, й може бути досить захоплюючим.

Зазвичай декорування приміщень здійснюють за допомогою кольору, світла й фактури.

Колір впливає на наш настрій і самопочуття. Яскраві відтінки спонукають до творчості, світло-зелені - заспокоюють, а блакитні дарують прохолоду в спеку.

У кожному будинку особливе значення відіграє освітлення. Світло, яке використовується з метою декорування, повинно бути різнорівневим і різноманітним за інтенсивністю. Наприклад, яскраве верхнє освітлення для прийому гостей і затишна напівтемрява для сімейної вечері.

Фактура поверхонь теж дуже важлива. Так, ласкавий плюш обіцяє приємну дрімоту, а глянець скла і металу закликають до дії.

Декорувати інтер'єр також можна деталями, що надають кожній кімнаті особливого характеру. Якщо в квартирі зроблено ремонт, у результаті якого гармонійно підібрані кольори, поєднуються матеріали, у кімнатах розставлені меблі, то вдихнути життя в оселю можна тільки завдяки деталям. Такими деталями можуть бути будь-які вироби, що доповнюють собою предметне середовище приміщення, роблять його образ незабутнім і додають завершеність будь-якій дизайнерській ідеї, й називаються предметами інтер'єру.

Опорядження виробу

Перед тим, як декорувати приміщення новим, спеціально виготовленим для нього предметом інтер’єру або виробом, що раніше вже використовувався, але потребує внесення певних змін у свій зовнішній вигляд, необхідно здійснити опорядження його поверхні.

Опорядження виробу є одним із етапів технологічного процесу його виготовлення, під час якого йому надається гарного зовнішнього вигляду. Без цього етапу предмет буде здаватися незавершеним, а іноді взагалі може втратити своє функціональне призначення. Вироби, які створюють предметне середовище приміщень різного призначення, можуть бути виготовлені з різних матеріалів. Відповідно способи їх опорядження теж матимуть свої особливості.

Як відомо, опорядження виробів з тонколистового металу та дроту здійснюють шліфуванням, поліруванням та, за необхідності, фарбуванням.

Вироби з деревини теж можна шліфувати та полірувати, щоб надати їм привабливого вигляду й виділити текстуру. При опорядженні виробів із деревини досить часто на них наносять прозоре й непрозоре покриття.

Щоб покращити декоративні якості виробів з деревини, застосовують імітаційне опорядження різними барвниками (для підсилення їх кольору), аерографією (для створення нової структури деревини), текстурними папером, тканиною, полівінілхлоридною декоративною плівкою з наступним ламінуванням, декоративним пластиком (для імітації бажаної структури деревини). Також можна виконати спеціальне опорядження деревини під метал. Для цього використовують олово, цинк, свинець, мідь, латунь, алюміній, бронзу у вигляді дроту діаметром 1…2,5 мм. Дріт закладають у металізатор, де він плавиться і в рідкому стані розпилюється на деревину. Після шліфування і полірування металізоване покриття стає блискучим.

          Види декорування виробу

Чудовою можливістю змінити знайомий вигляд виробу інтер'єрного призначення є його декорування. Декорування приміщень – це практично найактуальніша проблема на сьогоднішній день.  Основна мета декорування – це досягнення естетичної єдності опорядження приміщення, меблевого оздоблення і декоративних аксесуарів.

Зовсім необов'язково, щоб предмети інтер'єру були дорогими й новими. Завершити їх оформлення може допомогти декоратор – художник, який спеціалізується на декоруванні різних поверхонь та предметів. Кожен декоратор може з будь-якої, на перший погляд, непривабливої речі, зробити неповторну деталь інтер'єру.

Але багато хто сьогодні вибирає хенд-мейд – декор, що зроблений своїми руками. Він у багато разів більш цінний і дорогий серцю, ніж декор найвідомішого дизайнера. Своїми руками можна зі звичайних речей створити оригінальний годинник, витончену люстру, дизайнерський столик, підставку ручної роботи, неповторні штори, фото-рамки тощо. Для ручного декорування виробів можна вибрати будь-який із його видів. Це можуть бути як традиційні види художньої обробки матеріалів, з яких виготовлені предмети інтер’єру, так і менш властиві їм види декорування. Розглянемо найбільш поширені з них.

Традиційно вироби декорують елементами художньої обробки матеріалів. Зокрема, декорувати предмети з деревини можна випалюванням (пірографія, піротипія), мозаїкою (інкрустація, інтарсія, маркетрі)або різьбленням (плоско-рельєфне, рельєфне, прорізне, об`ємне або скульптурне).

До найпоширеніших видів декорування виробів з металу належать: карбування, інкрустація, тиснення (штампування).

Одним із досить простих видів декорування є нанесення на поверхню малюнка або орнамента за допомогою трафарету (рис. 7.13). Цей метод прикрашання інтер’єру є дуже популярним у Європі. Спеціальне лекало або трафарет можна придбати в звичайному будівельному магазині або виготовити самостійно і за його допомогою оригінальний малюнок можна нанести на будь-який виріб предметного середовища (корпусні меблі, посуд) або, навіть, на стіну.

30.08.2014-1-14

Так само просто декорувати поверхні предметів розписом або аплікацією (залежно від умінь і бажаного ефекту). Така техніка буде чудово виглядати й щодня радувати око. Якщо розпис виконати досить складно, бо він вимагає певних навичок, то з аплікацією впорається навіть дитина, основне – вибрати потрібний малюнок і підібрати колір.

Одним з найкращих рішень при декоруванні скляних поверхонь, наприклад, дверей є використання вітражів, які зараз у моді. У звичайній квартирі вітражі для дверей краще підбирати з цікавим, але не занадто яскравим малюнком. Двері вітальні, наприклад, може прикрашати вітраж, на якому зображений квітучий сад. Двері спальні будуть гарно виглядати, якщо на вітражі будуть зірки й місяць. Двері в кухню може прикрашати вітраж із зображенням багатого столу, фруктів тощо.

Останнім часом стало дуже популярно декорувати меблі, посуд та інші предмети інтер’єру за допомогою декупажа. Цей вид декорування доступний абсолютно всім і, разом з тим, може перетворити звичайну пусту пляшку, стару тарілку або кавовий столик у витвір мистецтва.

Часом нам дуже шкода розлучатися зі старими меблями, крім того, це зовсім необов'язково робити. До видів декорування, які надають старим меблям й іншим речам нового життя, можна віднести покриття предметів або їх частини емаллю. Вона наноситься безпосередньо на їх поверхню без попередньої підготовки. Найчастіше цей вид декору використовується тоді, коли треба приховати якісь недоліки. Популярним є також патинування – це такий декоративний прийом, синонімом якого є імітація зістареного матеріалу. Робиться це за допомогою нанесення спеціального синтетичного матеріалу (патини), у результаті чого з'являється ефект окислення, потертості, характерних для антикварних меблів.

За допомогою цієї техніки можна зістарити фарбовані або лаковані вироби. Особливий, святковий вигляд надає таким речам позолота. Вона наноситься шляхом використання спеціальної позолоченої фольги (сусальне золото) або бронзового порошку. За подібною технологією здійснюється не тільки золочення, а й сріблення поверхонь різних предметів. Такий метод, до того ж, захищає дерев'яні вироби від гниття, а металеві від корозії. За його допомогою можна приховати відколи, подряпини тощо.

Сьогодні все частіше інтер'єр декорують текстилем, завдяки його екологічності та безпеці. За допомогою тканин можна створити неповторну атмосферу затишку і комфорту, яка буде виглядати дуже стильно.

Домашній текстиль може або контрастувати з основними кольорами інтер'єру, або нюансно доповнювати їх. Головне, щоб вибрані кольори поєднувалися між собою. Тканина в елементах декору може бути як однотонною, так і з малюнком. До того ж її можна розписати власноруч і отримати оригінальну чудову річ в одному екземплярі.

Мозаїкаце такий вид декорування, який використовується не тільки на поверхнях з деревини. Нею можна прикрашати будь-що в своїй оселі, включаючи стіни, двері, підвіконня. Це дуже просто і цікаво, при цьому можна створити свій власний, неповторний візерунок з битих черепків посуду, шматочків скла та кахельної плитки.

Ідей, як краще декорувати приміщення, існує чимало. Однією з кращих, поза всяким сумнівом, є ідея декорувати приміщення за допомогою кімнатних рослин. Вони роблять приміщення обжитим і при цьому виділяють кисень, поглинаючи вуглекислий газ. Квіти можна кріпити на стінах, ставити на підвіконнях, підлозі, прикрашати ними столи, тумбочки, створювати з них куточки природи, зонувати ними приміщення.

Отже, декорування предметів інтер’єру власними руками є досить продуктивним, і в той же час, цікавим заняттям. Важливо тільки пам'ятати, що для створення гармонійного простору, в одній кімнаті має бути не більше п'яти предметів, які акцентують на собі увагу.

          Контроль якості виробу

Кожен виріб має свої особливості, які його характеризують. Але завжди обов’язковим є те, що розміри виготовленого предмета повинні відповідати його кресленню. Залежно від способів обробки та властивостей матеріалу допускається деяке відхилення розмірів від тих, що вказані на графічному документі. Якщо допуск окремих деталей перевищує певні встановлені норми, то з них не можна виготовити якісний виріб, придатний для його використання за призначенням.

Отже, у процесі технологічних операцій необхідно обов’язково здійснювати контроль якості виробу – перевірку відповідності розмірів, геометричної форми, інших ознак виробу тим, що передбачені графічним документом (кресленням). При цьому слід звертати увагу на точність обробки деталей, чистоту виробу, відсутність на ньому дефектів, витрати матеріалу.

Одним із найголовнішим завдань оцінки якості виробу є вимірювання різних його параметрів. Відомо, що здійснювати цей процес можна тільки справним, не пошкодженим, добре налагодженим інструментом.

Крім вимірювань, у систему контролю на виробництві входять також порівняння виробу зі зразком – еталоном виробу, випробування та дефектоскопія, для здійснення якої застосовують спеціальні рентгенівські та ультразвукові прилади.

За часом проведення контроль може бути: попереднім, поточним і заключним.

При виготовленні виробів предметного середовища на виробництві здійснюються профілактичний, приймальний, комплексний і спеціальний контролі.

Профілактичний контроль має на меті попередження появи браку в процесі виробництва. Приймальний контроль здійснюється з метою виявлення й ізоляції браку. Комплексний контроль вирішує обидва завдання: і профілактики, й приймання. Спеціальний контроль вирішує специфічні завдання, наприклад, контроль експлуатації продукції тощо.

Догляд за виробами інтер’єрного призначення

Час, у продовж якого нам будуть служити предмети інтер’єру, в першу чергу, залежить від ступеня догляду за ними та заходів, які вживаєлюдина, щоб зберегти їх у відмінному, незіпсованому стані.

Для цього необхіднослідкувати за тим, щоб на кольорові вироби та їх незахищені відповідним покриттям деталі не потрапляли тривалий час прямі сонячні промені.

Предмети не повинні контактувати в приміщенні з сирими або мокрими поверхнями та з іншими шкідливими середовищами. Бажана вологість місця розташування виробів допускається в межах не більше 65%. Для підтримки оптимальної вологості в приміщенні можна використовувати осушувачі й зволожувачі повітря. Слід звернути увагу на той факт, що меблі, подушки й інші предмети необхідно періодично провітрювати.

Різкий перепад температур також може серйозно вплинути на стан виробів предметного середовища. Фахівці стверджують, що вони не повинні бути розташовані менш, ніж на один метр від джерела світла і тепла. Прийнятна температура в цьому випадку може коливатись від десяти до двадцяти п'яти градусів вище нульової позначки. Не можна ставити на меблі гарячі чашки з чаєм, розпечені праски та інші предмети. Виняток становлять меблі зі спеціальними стільницями. Слід уникати негативних тривалих сторонніх впливів з боку потужних ламп накалювання, неекранованих мікрохвильових випромінювачів.

Усі деталі виробів предметного середовища, що виготовлені з твердих матеріалів, необхідно своєчасно протирати. Доглядати за такими поверхнями, як правило, можна м'якими вологими тканинами, поролоновими губками або спеціальними меблевими щітками (можна з використанням належних миючих засобів). Дзеркало чистять ватою, змоченою в спиртовому розчині. Коли вся поверхня буде очищена, рекомендується протерти куточки ваткою, накрученою на сірник. Після цього потрібно ретельно протерти скло паперовою серветкою. Але зараз у продажу є велика кількість побутової хімії для миття дзеркал, до складу яких входить нашатирний спирт. Такі засоби істотно полегшать догляд за скляними й дзеркальними предметами інтер’єру.

Для того, щоб м’які предмети інтер’єру прослужили досить тривалий час теж слід дотримуватись елементарних правил по догляду за ними.

Перше й найголовніше правило – регулярне чищення їх пилососом, а також захист від механічних пошкоджень, розломів кріпильних матеріалів і розриву матеріалів, якими вони покриті. Шкіряні вироби достатньо час від часу протирати вологою ганчіркою.

Отже, в умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн –найрозвинутіша й усвідомлена галузь людської діяльності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайнер предметного середовища – це фахівець, що відповідає за функціональний та естетичний рівень предметів та їх компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метоюдизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від побутової техніки та приладів для опалення приміщень і завершуючи килимами, корпусними й м`якими меблями та аксесуарами. Тому, дизайнер предметного середовища повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, ученими, технологами, економістами, лікарями, мати цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною. Він повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об’ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблю­вальні матеріали. Таким чином, дизайнер посідає чільне місце в га­лузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

 Література

1. Ачкасова Л. Ф. Интерьер и дизайн вашего дома / Л.Ф. Ачкасова – Харьков: Книжный клуб, 2008. – 384 с.

2. Голубева О. Л. Основы композиции: [учеб. пособие – 2-е изд.] / О. Л. Голубева – М. : Изд. дом «Искусство», 2004. – 120с.

3. Даниленко В. Я. Дизайн : [підручник для вищих навч. закл.] / В. Я. Даниленко – Харків : ХДАДМ, 2003. – 320 с.

4. Дворкін Л. Й. Будівельне матеріалознавство : [інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення] / Л. Дворкін, О. Бордюженко – Рівне, НУВГП, 2006. – 177 с.

5. Дизайн // Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел] – К. : Ірпінь: ВТФ Перун, 2009. – 294 с.

6. Михайлов С. М. Основы дизайна [учебник для специальности «Дизайн архитектурной среды»] / С. Михайлов, Л. Кулеева – Казань: «Новое Знание», 1999. – 240 с.

7. Стармер А. Цвет. Энциклопедия. Советы по цветовому оформлению интерьера вашого дома / А. Стартер : пер. с англ. – М. : Арт Родник, 2005. – 255 с.

8. Устин В. Б. Учебник дизайна. Композиция, методика, практика / В. Б. Устин. – М. : АСТ : Астраль, 2009. – 254 с.

Ольга Литвин,
науково-методичний посібник
"Трудове навчання у 5-9 класах
- обов'язковий блок:
основи матеріалознавства,
технологія виготовлення виробів.
Блок 1, 3"

Останні статті