Види конструкційних матеріалів. Матеріали для виготовлення аплікацій. Текстильні волокна
Конструкційні матеріали та їх вибір. Види конструкційних матеріалів для виготовлення текстильних виробів: тканина, нитки, пряжа, неткані матеріали. Види текстильних волокон. Будова тканини (нитка основи, піткання, пруг). Поняття про ширину та довжину тканини. Лицьовий і виворітний боки тканини.
Для виготовлення машин, одягу, меблів, іграшок та іншої продукції на виробництві використовують різні конструкційні матеріали. Найпоширеніші серед них – це метал, деревина, пластмаси, папір, картон, тканина тощо. Вони дуже різняться за зовнішнім виглядом і властивостями. Для того, щоб виготовити якісну річ, необхідно правильно підібрати матеріали. Саме тому важливо вміти розрізняти найпоширеніші види конструкційних матеріалів, знати їх основні властивості.
У швейному, меблевому виробництві, будівництві, транспорті тощо широко використовують текстильні матеріали. З них виготовляють одяг, взуття, спортивні товари, меблі тощо. До текстильних матеріалів відносять тканину, нитки, пряжу, трикотажні та неткані полотна. Їх виробляють на текстильних підприємствах.
Спільним для текстильних матеріалів є те, що сировиною для їх виготовлення є волокна: натуральні та хімічні. Натуральні волокна створені природою, а хімічні отримують штучним шляхом із різної сировини – продуктів переробки нафти, газу, вугілля тощо (мал. 2.1).
Натуральні волокна бувають рослинного походження (льон, бавовна та ін.), тваринного (вовна, шовк) і мінерального (азбест).
Волокна мають обмежену довжину. Наприклад, довжина бавовняного волокна (з нього виготовляють медичну вату) – від 20 до 40 мм. Коли волокна вирівнюють і з’єднують між собою скручуванням, утворюється пухка пряжа (наприклад, для ручного в’язання) чи більш щільні нитки (наприклад, швейні, вишивальні). З ниток виготовляють тканину, трикотажні (в’язані) полотна, оздоблювальну тасьму, шнури тощо.
Для виготовлення одягу, постільної та столової білизни найчастіше використовують тканини. Вони надзвичайно різноманітні за зовнішнім виглядом і властивостями.
Тканина – це текстильний матеріал, який утворюється внаслідок переплетення туго натягнутих вертикальних ниток горизонтальними нитками за допомогою човника (мал. 2.2) на ткацьких верстатах.
У виборі конструкційного матеріалу для виготовлення виробу та способів обробки вкрай важливо враховувати його властивості. Наприклад, тканини дуже добре піддаються формуванню – згинаються, скручуються, зминаються, драпіруються (утворюють м'які округлі складки), легко ріжуться спеціальними інструментами. Ткані матеріали різні за міцністю, мають різну здатність утримувати тепло, пропускати повітря, вбирати вологу.
Властивості тканини залежать від властивостей сировини (натуральних чи хімічних волокон), але в основному зумовлюються характерною будовою цього тканого матеріалу. Розглянемо її більш детально.
Вертикальні нитки, які туго натягуються на ткацькому верстаті, називаються нитками основи, бо вони є основою тканого полотна (мал. 2.3).
Горизонтальні нитки – це нитки піткання, вони скріплюють нитки основи по горизонталі між собою. Нитки піткання переплітають нитки основи у різних тканинах по-різному, завдяки цьому на поверхні тканини можна отримати безліч різноманітних візерунків. Такий візерунок називають переплетенням (рис. 2.3).
З обох боків по краю тканини проходить пруг. Він утворюється за рахунок того, що нитка піткання повертається у зворотному напрямі і утвореною петлею міцно утримує нитки основи (мал. 7.3). Таким чином, пруг запобігає обсипанню поздовжніх країв тканини. Щоб підсилити цей ефект, ближче до краю нитки основи розташовують щільніше. Завдяки пругові краї тканини не обсипаються. Але перед розкроєм бажано обрізати пруг, особливо, якщо він стягує тканину. Відстань від лівого до правого пруга тканини – це її ширина, яка вимірюється в сантиметрах. Ширина тканини промислового виробництва – від 80 до 300 см. Довжину тканини вимірюють уздовж пруга у метрах. Вартість тканини вказують за 1 метр довжини.
Під час розкрою деталей виробів дуже важливо враховувати напрямок нитки основи. Уздовж ниток основи тканина менше розтягується і зберігає форму. Упоперек тканина розтягується більше, а ще більше – по діагоналі. Це пов’язано з тим, що нитки основи натягуються дуже туго, а нитки піткання огинають їх у процесі переплітання, тому мають запас для розпрямлення під час розтягування тканини (мал. 2.4).
Напрям нитки основи досить легко визначити, якщо тканина має пруг, бо нитка основи проходить уздовж тканини, а отже паралельно пругу. Але значна кількість виробів виготовляється із залишків тканини – клаптиків. У такому випадку визначити напрям основи складніше. Спочатку потрібно подивитися на поверхню тканини і звернути увагу на те, як проходять взаємоперпендикулярні нитки: одна з них – основа, а інша – піткання. Далі розтягують тканину руками за напрямами цих ниток почергово. У якому з напрямів тканина розтягнеться більше – це напрям піткання.
Можна визначити також напрям ниток основи за звуком. При різкому розтягуванні клаптика за напрямом нитки основи лунає дзвінкий звук, за напрямом нитки піткання – глухий.
Ще можна витягнути взаємоперпендикулярні нитки з тканини: нитка основи буде більш прямою, а нитка піткання – більш звивистою.
Більшість тканин мають лицьовий і виворітний боки. Лицьовий бік є більш привабливим (має більш естетичний вигляд) і при розкроюванні деталей виробу це треба враховувати. Визначити лицьовий та виворітний боки тканини можна за такими ознаками:
- 1. У тканинах із друкованим малюнком на лицьовому боці фарби яскравіші, а контури зображення чіткіші.
- 2. У однотонних тканинах лицьовий бік більш гладенький, а виворітний – більш ворсистий.
- 3. У тканинах із гладкою поверхнею (атлас, сатин) лицьовий бік блискучий, а виворітний – матовий.
- 4. Кількість вузликів, петельок, кінців обірваних ниток на лицьовому боці менша, ніж з вивороту.
- 5. У ворсових тканинах на лицьовому боці ворс більш довгий, ніж на виворітному (або ж ворс може бути зовсім відсутній).
- З текстильних волокон, крім тканин, виготовляють також неткані матеріали, але з’єднують волокна між собою інакше: укладають шаром, а потім пресують (за необхідності), склеюють клеєм або термічним способом.
Неткані матеріали – це текстильні вироби із волокон або ниток, з'єднаних між собою без застосування методів ткацтва. Такі матеріали широко застосовуються у побуті, швейній промисловості, медицині, будівництві тощо. Зокрема, одноразові вологі гігієнічні серветки виготовлені саме з нетканого матеріалу. Перші знахідки нетканих матеріалів – це рештки виробів із повсті, що датуються ІІ- І ст. до н.е.
Такі матеріали використовують, в основному, як допоміжні – для збільшення щільності тканини (односторонній клейовий флізелін), для надання об’єму (ватин, синтепон), а також для приклеювання деталей (клейова «павутинка», двосторонній клейовий флізелін) (мал. 2.5).
Аплікація як вид художнього оздоблення виробів
З історії аплікації. Види аплікації, її застосування. Розробка малюнка як складова процесу виготовлення аплікації. Вибір малюнка для аплікації. Інструменти та матеріали для виготовлення аплікації.
Англійською мовою слово «аплікація» звучить як «application» Одне із багатьох його значень – це «прикладання». Цей термін уживають у різних сферах людської діяльності, коли хочуть сказати про нанесення, накладання чого-небудь на якусь основу.
Як у декоративно-прикладному мистецтві, так і в промисловому виробництві побутових речей, аплікація виконується з різних матеріалів: паперу, дерева, кістки, рогу, шкіри, металу, скла, сушених рослин (природних матеріалів), тканини тощо.
Однією з найбільш давніх і поширених є аплікація з текстильних матеріалів. Батьківщиною текстильної аплікації вважають Англію. Але вірогідніше, що її з давніх-давен використовували різні народи, адже аплікація є простим, порівняно недорогим і виразним засобом прикрашання одягу й оселі.
Одна з найдавніших знахідок – повстяні килими з кольоровими фігурними аплікаціями – знайдені в курганних похованнях Гірського Алтаю, які датуються вченими 4-5 століттями до н.е. Американські індіанці, північні народи споконвіків прикрашали верхній одяг, сумки, взуття аплікацією із шкіри, хутра.
Українці теж здавна дбали про красу вбрання та оселі. Особливо розкішно оздоблювали одяг мешканці західних регіонів. Зокрема кептарі – безрукавний верхній одяг – щедро прикрашали вишивкою нитками, бісером, плетеними шнурами, аплікацією зі шкіри, шматочків тканини (мал. 2.6 а).
На Полтавщині, Слобожанщині, Київщині аплікацією в поєднанні з вишивкою оздоблювали жіночі юбки (мал. 2.6 б), корсетки (мал. 2.6 в), деякі види поясного одягу. Різнобарвна традиційна українська хата щедро прикрашалась вишитими, тканими рушниками, доріжками, килимами. Аплікацією з кольорової тканини оздоблювались фіранки – шторки для вікон. Пізніше з’явилися клаптикові ковдри, які теж часто декорувались нашитими візерунками.
У наш час текстильною аплікацією оздоблюють одяг, ужиткові (побутові) речі. Аплікація є незамінною у ремонті текстильних виробів, особливо дитячого одягу. Нашиваючи деталі найрізноманітнішої форми, можна сховати потертості, плями й латки. Також можна «оживити» не нові речі, зробити їх оригінальними, виявляючи власну фантазію й уміння. Суть виконання аплікації полягає у накладанні на основу деталей з різноманітних матеріалів та закріпленні їх тим чи іншим способом.
Якщо деталі аплікації накладають на лицьовий бік основи, аплікація називається прямою (мал. 2.7).
Іноді вирізані з припуском елементи лицьовим боком накладають на виворітний бік основи, пришивають, а потім з лицьового боку прорізають «віконця», через які видно деталі. Таку аплікацію називають зворотною або прорізною (мал. 2.8).
Святкове вбрання, жіночу білизну часто оздоблюють вишуканими різновидами аплікації, комбінуючи прозорі й непрозорі матеріали (мал. 2.9).
Якщо тло прозоре, то непрозорий візерунок можна пришити з виворітного боку основної тканини. Таку аплікацію називають підкладною або білизняною. Оригінальною виглядає також аплікація по тюлю або сітці. Тюль складають із тканиною разом, зшивають між собою по замкнутих контурах малюнка, а потім вирізають ділянки тканини так, щоб на прозорому тлі залишились непрозорі елементи, або навпаки.
Елементи аплікації можуть бути плоскими, або об’ємними. Для надання об’ємності,перед прикріпленням на основу, під деталі аплікації підкладають об’ємний матеріал (наприклад, синтепон, ватин, поролон (мал. 2.10 а)). Можна створити рельєфну поверхню, закладаючи складки (мал. 2.10 б) або використовуючи тканину з ефектом «пожмаканості» (мал. 2.10 в).
Для створення більшого об’єму вирізають по дві деталі кожного елемента аплікації, які з’єднують між собою і заповнюють пухким матеріалом (синтепоном, ватою) – на зразок «подушечки». Традиційні техніки виконання аплікації дуже різноманітні. Деякі з них вирізняються особливою оригінальністю. У східних країнах поширеною є аплікація з товстих щільних матеріалів, наприклад, фетру, сукна (мал. 2.11).
Естетичний вигляд майбутнього виробу залежить від правильного вибору малюнка аплікації, матеріалів та способу кріплення деталей. Характер малюнка аплікації повинен відповідати кольору, розмірам, тематиці, формі та призначенню виробу. Наприклад, на рожевій сукні для дівчинки недоречною буде аплікація із зображенням синьої машини, але на комбінезоні для хлопчика вона буде виглядати гармонійно; аплікація з гудзиками краще підійде для оздоблення фартуха швачки, ніж кухонної прихватки.
Для вибору малюнка потрібно враховувати тематику аплікації. За тематикою зображень аплікація буває предметною, сюжетною, абстрактною і декоративною (орнаментальною).
Предметна аплікація – це зображення окремих предметів. Сюжетна аплікація відображає сукупність подій, явищ, складається з декількох різних фігур. Абстрактну аплікацію утворюють геометричні фігури, замкнуті контури різної конфігурації.
Декоративна аплікація – це викладання орнаментальних композицій на основному матеріалі. Малюнок для аплікації можна вибрати з різних джерел – книг, журналів, а також знайти в мережі Інтернет. Їх можна роздрукувати на принтері чи зняти ксерокопію, обов’язково враховуючи співвідношення розмірів зображення та готового виробу.
Потрібно звертати увагу на кольорову гаму малюнка. Неправильно підібрані кольори можуть зіпсувати враження навіть від майстерно виконаної аплікації. Наприклад, на блідо-рожевому тлі яскраво-жовті деталі будуть виглядати недоречними. Щоб уникнути помилок, найкраще скористатися готовими таблицями гармонійних колірних поєднань, які можна знайти в мережі Інтернет, книгах та журналах.
Якщо ви плануєте розробити малюнок для текстильної аплікації власноруч, не обирайте занадто складні сюжети. Найкраще зробити ескіз майбутнього виробу у вигляді аплікації з кольорового паперу. У порівнянні з малюнком, таке зображення більше відповідає особливостям техніки аплікації з текстильних матеріалів, дозволяє уникнути надмірної деталізації і більш точно підібрати кольори елементів.
Для виготовлення аплікації знадобляться кравецьке та вишивальне приладдя та інструменти: ножиці для паперу, великі кравецькі ножиці для вирізання великих шматків матеріалу, маленькі ножиці для вирізання дрібних деталей. Для прикріплювання деталей знадобляться кравецькі булавки, голка для ручного шиття (якщо аплікація виконується нитковим способом), кравецька крейда або спеціальний олівець для розмічання деталей аплікації. Для копіювання малюнка на матеріал потрібні калька, олівець, копіювальний папір, шпильки, сантиметрова стрічка або лінійка.
Голки. Ручні голки для шиття й вишивання можуть мати різну товщину. Залежно від товщини випускають голки 12 номерів. Найтонша голка – № 1, а найтовща – № 12. Вишивальні голки мають велике овальне вушко, у яке легко затягувати нитку. Голку добирають відповідно до тканини і операції, яку виконують. Тоншими голками шиють на тоненьких, м'яких тканинах, а товщими – на товстих і грубих.
Наперсток використовують для того, щоб легко було проколювати тканину і не поранити під час шиття пальці. Наперстки бувають різних розмірів. Надівають наперсток на середній палець правої руки. Він повинен щільно прилягати до пальця, але не стискати його.
Ножиці. Під час шиття й вишивання застосовують різні за розмірами ножиці. Великими ножицями розкроюють тканину. Ножицями середнього розміру обрізають кінці ниток. Маленькими ножицями підрізають нитки тканини при вишиванні мережок, вирізають отвори в тканині. Ножиці мають легко закриватися і добре різати по всій довжині леза.
Сантиметрова стрічка – це стрічка із гнучкого тонкого матеріалу завдовжки 150 см з поділками через кожні 0,5 см. Сантиметровою стрічкою вимірюють довжину тканини, розміри деталей чи фігури людини.
Шпильки – металеві стрижні з гострим кінцем з одного боку й голівкою – з другого. Їх використовують для сколювання деталей при розкроюванні, пошитті та проведенні примірки.
Крейда кравецька – загострений шматочок крейди, яким виконують обкрейдовування викрійок на тканині. Можна скористатися також тонким шматочком мила – обмилком.
Основним матеріалом для виготовлення аплікації є тканина. Це зумовлено, насамперед, легкістю догляду за виробами, прикрашеними аплікацією з цього матеріалу. Їх можна прати і прасувати як звичайно, за умови правильного підбору тканин та технології їх прикріплення на основну деталь. Для виготовлення аплікації, крім тканин, широко використовують й інші текстильні матеріали: нитки, пряжу, трикотажні та неткані полотна.
Матеріали добирають з урахуванням їх властивостей, вартості. При цьому зважають на призначення виробу, умови його подальшого використання. Наприклад, якщо аплікація виконується на постільній білизні, то бажано добирати натуральні матеріали, приємні на дотик. Для визначення кількості матеріалу потрібно мати креслення, ескізи, а краще – шаблони (лекала) деталей виробу. Перед виконанням аплікації шаблони розкладають на рівній поверхні та визначають кількість того чи іншого матеріалу з урахуванням кольору.
При виборі конструкційних матеріалів для виготовлення аплікації необхідно враховувати їх властивості. Властивості тканини значною мірою залежать від її будови і волокнистого вмісту. Тканини з натуральних волокон (бавовняні, льняні, шовкові, вовняні) – добре вбирають вологу, пропускають повітря, мають гарні теплозахисні властивості, але після прання та вологого прасування зменшуються в розмірі (зсідаються), зминаються і обсипаються на зрізах. Саме тому такі тканини перед використанням прасують зі зволоженням або перуть, обробляють клейкими розчинами (желатиновим, крохмальним тощо), проклеюють клейовими нетканими матеріалами (флізеліном).
Тканини із хімічних волокон погано вбирають вологу, пропускають повітря, але, як правило, менше зминаються та обсипаються на зрізах і майже не зсідаються після прання та прасування.
Неткані матеріали, наприклад, фетр, повсть, дуже гарно обробляються, не сипляться, але в процесі використання виробу вони можуть швидко втратити свій привабливий вигляд, особливо, якщо нетканий матеріал виготовлено з хімічних волокон. Тому з таких матеріалів краще виготовляти панно, які не будуть зазнавати тертя та часто пратися.
Перед розкроєм клаптики матеріалів прасують (крім матеріалів з клейовим покриттям. Обов’язково перевіряють, чи матеріали не линяють. Для цього невеличкий клаптик загортають у білу вологу тканину і пропрасовують. Якщо на білій тканині залишається кольоровий слід – матеріал для аплікації краще замінити іншим. Оздоблювальну тасьму, стрічки, шнури перед використанням теж бажано обробити гарячою парою (піддають волого-тепловій обробці). Пруг на тканині обов’язково обрізають.
Для надання цупкості та зменшення обсипання країв, бавовняні тканини обробляють крохмальним, а інші – желатиновим розчином, сушать і прасують. Для приготування розчину 30 г желатину розчиняють в 1 л води, змащують ним виворітний бік цупкої тканини і дають висохнути. Можна також проклеїти деталі клейовими нетканими матеріалами, наприклад, флізеліном.
Процес виготовлення виробу з аплікацією
Послідовність виготовлення виробу з аплікацією. Використання праски. Вибір режиму прасування. Терморегулятор, його призначення. Прийоми роботи праскою. Розмічання деталей аплікації. Копіювання малюнка на основу для розміщення деталей аплікації.
Виготовлення деталей аплікації (за шаблоном): приколювання, обведення, вирізання. Маркування деталей (у випадку їх великої кількості). Економне використання матеріалів під час розкрою деталей аплікації. Використання відходів тканин та інших матеріалів.
Прикріплення деталей аплікації на основу. Шов «уперед голку» і його використання. Графічне зображення шва та послідовність його виконання. Приметування деталей аплікації на основу. Способи закріплення деталей аплікації. Закріплення деталей аплікації нитками на тканині. Шов «петельний». Графічне зображення шва та послідовність його виконання.
Технологія виконання різних видів аплікації відрізняється, але деякі операції та прийоми роботи є спільними. Розглянемо послідовність виконання найбільш поширеної аплікації – прямої.
Послідовність виконання прямої аплікації за допомогою ручних швів
- 1. На столі розкладають випрасувану основну тканину (тло).
- 2. Переносять на неї контури малюнка одним із способів, описаних далі; контури всіх окремих деталей аплікації переводять на щільний папір і вирізають їх ножицями.
- 3. Вирізані шаблони деталей накладають на клаптики тканини потрібного кольору, обводять по контуру і вирізають. Залежно від візерунка і призначення виробу клаптики тканини можуть бути однакового або різних кольорів.
- 4. Після того, як усі деталі вирізано, їх накладають на основну тканину (тло) за малюнком і прикріплюють шпильками, потім приметують по контуру швом «уперед голкою» .
- 5. Прикріплюють деталі аплікації оздоблювальними швами.
- 6. Видаляють нитки зметувального шва.
- 7. Припрасовують у готовому вигляді.
Технологія виготовлення аплікації передбачає використання електричної праски. Праску винайшли дуже давно, адже люди з давніх-давен дбали, щоб одяг виглядав красиво і охайно. Праска пройшла всі стадії розвитку – від злегка обробленого булижника до сучасного електричного агрегату з вертикальним відпарюванням і регульованою потужністю.
У процесі виготовлення аплікації праска використовується для прасування матеріалів перед розмічанням та розкроюванням, для проклеювання деталей флізеліном, для приклеювання деталей аплікації на основу за допомогою термоклейової «павутинки» та прасування готового виробу. Під час використання праски важливо правильно обрати режим прасування – температуру, інтенсивність зволоження та тривалість впливу. Ці параметри залежать насамперед від властивостей матеріалу, а також від виконуваної операції. Для регулювання температури підошви праски на диск терморегулятора нанесені поділки – підказки у вигляді крапок (одна, дві, три). Одна крапка і напис "nylon" і "silk" означає, що в цьому режимі дозволяється прасувати шовк, нейлон, шифон й інші легкі тканини. Дві крапки і напис "wool" означає, що в такому режимі прасують вовну і напіввовну.
Три крапки і напис "cotton" і "linen" указують на можливість прасування в обраному режимі бавовни, льону та інших тканин, які складно прасуються і вимагають високих температур.
Під час прасування готового одягу обрати температуру можна за допомогою умовних позначень на бірках (мал. 7.12). Зображення перекресленої праски означає, що виріб прасувати не можна.
Перевищення температури прасування може призвести до псування матеріалу, тому якщо ви не впевнені у правильності вибору, краще починати прасування з меншої температури.
Правила безпечної праці при користуванні побутовими нагрівальними електроприладами
Перед тим, як умикати електроприлад у електромережу, необхідно впевнитись у справності його струмопровідних елементів. Для цього потрібно перевірити стан ізоляційної оболонки електричного шнура, надійність кріплення деталей штепсельної вилки, вимикача, стан нагрівального елемента. Необхідно також з'ясувати, чи не торкаються оголені струмопровідні елементи корпусу електроприладу.
Праску з гарячою підошвою не можна залишати в горизонтальному положенні без нагляду. Прасувати треба обережно, щоб не обпекти пальці рук.
Під час прасування для досягнення бажаного результату потрібно дотримуватись певних правил:
- 1. Ступінь нагрівання праски та її дію на матеріал попередньо перевіряють на невеликому клаптику цього ж матеріалу.
- 2. Для прасування застосовують пропрасовувачі з марлі або м'якої бавовняної тканини або спеціальну насадку на підошву праски. Волого-теплову обробку виробів з вивороту проводять без пропрасовувача.
- 3. Перед прасуванням деталі або виріб зволожують із пульверизатора, або за допомогою зволожувального пристрою праски; якщо на тканині залишаються від води плями, виріб прасують без зволоження. Флізелін приклеюють без зволоження.
- 4. Вироби з оксамиту, напівоксамиту і плюшу прасують за допомогою спеціального пристрою або на колодках з м'якими подушками.
- 5. Після остаточної волого-теплової обробки швейні вироби треба витримати у підвішеному стані для закріплення форми протягом 20-25 хв. для шерстяних тканин і 10-15 хв. для шовкових і бавовняних тканин.
Готовий малюнок переносять на основу одним із способів, описаних далі. Який із них обрати, залежить від кольору тканини (світла чи темна) і особливостей її поверхні – фактури (гладка чи ворсиста).
Перенесення малюнка через копіювальний папір
Так переносять малюнки на гладенькі текстильні матеріали будь-якого кольору: для світлого матеріалу беруть темний копіювальний папір, для темного – світлий (жовтий, червоний).
На добре випрасуваний матеріал кладуть копіювальний папір глянцевою (блискучою) стороною вниз і зверху приколюють малюнок. Далі наводять контури малюнка олівцем або ручкою. Матеріал повинен лежати на твердій поверхні.
Перенесення малюнка за допомогою прозорого матеріалу (целофану, кальки, поліетилену або цигаркового паперу) використовують для темних ворсових тканин. Перш за все копіюють малюнок з паперу на целофан, поліетилен або напівпрозорий папір, потім накладають малюнок на тканину, закріпляють булавками і по контуру прострочують на швейній машині або прошивають швом «уперед голку». Потім папір акуратно відривають.
Якщо малюнок аплікації нескладний, можна перенести його на тканину за допомогою шаблона. Для цього прикладають шаблон на тканину і обводять спеціальним олівцем, крейдою або милом.
Якщо кількість деталей велика, кожен елемент маркірують цифрами чи літерами спочатку на загальному малюнку, а потім так само на вирізаній деталі.
Перед розкроюванням деталей потрібно посортувати елементи за кольором і зробити кілька спроб розкласти деталі на матеріалі найбільш компактно. При цьому слід ураховувати напрям нитки основи та напрям ворсу. Як правило, деталі аплікації є невеликими за площею, тому їх можна розкроїти із клаптиків тканин. Для аплікації можна використовувати також старі речі, якщо матеріал не втратив свій зовнішній вигляд під час використання. Перед розкроюванням речі потрібно розпороти, випрати та випрасувати.
Для виконання аплікації слід правильно організувати робоче місце. На робочому місці слід дотримуватися чистоти і порядку. Інструменти і пристосування зберігати у спеціальній скринці чи ящичку. При виконанні ручних робіт скринька з інструментами та пристосуваннями потрібно класти на стіл праворуч від тканини. Після закінчення роботи робоче місце прибирають, інструменти складають в спеціальну коробку (органайзер).
У процесі роботи потрібно дотримуватися правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог.
Правила безпечної праці при виконанні аплікації ручним способом
- Працювати слід у робочому одязі.
- При виконанні ручних швів потрібно користуватися наперстком.
- Забороняється підносити голку та ножиці близько до обличчя.
- Ножиці слід класти із зімкнутими лезами, направленими від себе.
- Передавати ножиці можна лише кільцями вперед. Леза при цьому повинні бути зімкнутими.
- Голки і шпильки потрібно зберігати в спеціальній коробці або в гольниці.
- Забороняється залишати голку без нитки.
- Забороняється вколювати голку в робочий одяг.
- Не можна використовувати пошкоджені, іржаві голки.
Санітарно-гігієнічні вимоги, яких потрібно дотримуватися під час виконання аплікації ручним способом
- Шити вручну треба чистими руками, у добре провітреному приміщенні, при достатньому денному чи штучному освітленні.
- Під час шиття сидіти прямо, притулившись до спинки стільця, не нахиляти низько голову. Щоб менше втомлюватися, під ноги можна поставити низенький ослінчик або спеціальну підставку.
- Під час шиття правою рукою світло повинно падати зліва на робоче місце, при шитті лівою рукою – справа.
- Об’єкт праці слід тримати на відстані 25–30 см від очей.
- Через кожні 40–50 хвилин роботи необхідно робити перерву на 10–15 хвилин, щоб не втомлювались очі. Корисно використати цей час на виконання гімнастики для м'язів очей.
Деталі аплікації накладають та нашивають поступово, шар за шаром, ураховуючи їх взаємне перекривання. Невеликі деталі з цупкого матеріалу можна просто приколоти кравецькими шпильками, суміщаючи з контурами малюнка на основі. Великі деталі краще тимчасово прикріпити швом «уперед голкою» (мал. 2.13 - 2.14). Виконують шов справа наліво.
Щоб було зручно шити, слід правильно обрати довжину нитки. Вона має бути вдвічі більшою за відстань від кінчиків пальців рук до ліктя.
Вимоги до виконання шва «уперед голкою»:
- • Усі стібки повинні бути однакової довжини.
- • Проміжки між стібками мають бути також однакові.
- • Шов не повинен стягувати тканину.
- • Довжина стібків і проміжків залежить від призначення шва і товщини матеріалів.
Підготовлені елементи аплікації можна прикріпити до основної тканини клейовим (мал. 2.15) або нитковим способом (мал. 2.16, 2.17).
Наклеїти деталі можна за допомогою клею, нетканого матеріалу (термоклейової «павутинки») і навіть поліетиленової плівки. З’єднання нитковим способом передбачає виконання ручних і машинних швів, тому таку аплікацію називають відповідно ручною і машинною.
Для прикріплення деталей аплікації ручним способом найчастіше використовують «петельний» шов (мал. 2.18. - 2.20). Цей шов виконує одночасно дві функції – запобігає обсипанню країв та надійно прикріплює деталі аплікації на основу.
Оздоблення виробу з аплікацією
Способи оздоблення виробів з аплікацією. Матеріали для оздоблення виробу: ґудзики, бісер, блискітки, вишивка тощо. Шви для оздоблення виробу («назад голку», «стебловий», «тамбурний»). Графічне зображення швів та послідовність їх виконання. Оформлення виробу (обробка країв, оздоблення рамкою тощо). Остаточна обробка виробу. Догляд за виробами з аплікацією. Аплікацію можна прикрасити за допомогою декоративних швів та оздоблювальних матеріалів, які кріпляться нитковим або клейовим способом.
Для оздоблення аплікації використовують натуральні й штучні шкіру й хутро, бісер, стрази, паєтки, стеклярус, тасьму, шнур, мереживо, ґудзики, намистини тощо (мал. 2.21).
Аплікацію часто оздоблюють різноманітними декоративними швами. Наприклад, шов «уперед голкою», який застосовують для тимчасового з’єднання деталей виробу, можна використати для прикрашання аплікації, якщо переплести його додатковою ниткою іншого кольору (мал. 2.22).
Шов «за голкою» (мал. 2.23), який називають також «назад голкою», використовують для обшивання контурів узорів. Вишивають шов справа наліво. При виконанні кожного стібка голку вколюють правіше від робочої нитки, а виколюють – лівіше.
Під час виконання шва потрібно слідкувати за тим, що стібки і проміжки між ними були однакової довжини. Довжина стібків і проміжків обирають залежно від призначення шва і товщини матеріалів. Шов не повинен стягувати матеріали.
Поширеним декоративним швом є також «стебловий» шов. Таку назву він отримав через те, що цей шов часто використовують для вишивання стебел рослин, адже техніка його виконання дозволяє виконувати дуже пластичні, плавні лінії. Виконується він зліва направо, а голка вколюється справа наліво, як показано на малюнку 2.25.
Для декорування деталей аплікації часто використовують «тамбурний» шов. Його традиційно використовували для оздоблення одягу та домашнього текстилю у багатьох регіонах України.
Після прикріплення деталей на основу аплікацію прасують з лицьового боку через пропрасовувач, дотримуючись температурного режиму, залишають на 20-30 хвилин для закріплення форми. Залежно від призначення, аплікацію можна вставити в рамку, обробити краї тасьмою, бахромою, або використати для пошиття різноманітних текстильних виробів. Догляд за виробами з аплікацією залежить від матеріалів та способу прикріплення деталей. Якщо матеріали мають стійке фарбування, а деталі прикріплені машинним способом, виріб можна прати і прасувати як звичайно. Панно можна періодично очищати від пилу щіткою або пилососом.
Світлана Білевич, навчально-методичний посібник "Трудове навчання у 5-9 класах - обов'язковий блок: основи матеріалознавства, технологія виготовлення виробів.