Матеріали хімічного походження (штучні) та їх властивості

Види матеріалів. Штучні матеріали, їх переваги і недоліки порівняно із натуральними матеріалами. Способи отримання штучних матеріалів. Їх вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище. Тканини хімічного походження (штучні) та їх властивості.

Штучні волокна – це волокна хімічного походження, які виготовляють із природних високомолекулярних речовин (полімерів). Сировиною для виробництва штучних волокон є целюлоза, яку отримують із відходів деревообробної або бавовняної промисловості, а також білкові (казеїн, соя, протеїн) та мінеральні (метал, скло) речовини. До штучних відносять віскозне, мідно-аміачне, ацетатне, триацетатне волокна, металеві та металізовані нитки.

У XX ст. виробництво хімічних волокон, зокрема штучних, набуло значного поширення. Це зумовлено меншими затратами праці на їхнє виробництво та переробку, доступністю сировини, більш дешевою ціною порівняно із натуральними волокнами. Застосування сучасних виробничих технологій дозволяє отримувати волокна із наперед заданими властивостями. Тому тканини зі штучних волокон не поступаються за своїми фізико-хімічними та експлуатаційними властивостями натуральним. Зокрема вони приємні на дотик, довго залишаються сухими, мають високі повітропроникні властивості, не мнуться, не збігаються, добре зберігають форму.

Разом із тим слід пам’ятати, що виробництво штучних матеріалів шкідливо впливає як на навколишнє середовище, так і на організм людини. Наприклад, токсичні речовини, що потрапляють в атмосферу, можуть містити пари хімічних розчинників, формальдегід, сірководень, з’єднання різних металів, а у стічні води, – хімічні барвники. Залишки формальдегіду та інших сполук важких металів у тканині можуть викликати алергію або подразнення шкіри людини. З метою зменшення кількості шкідливих відходів у процесі виробництва штучних волокон використовують натуральні рослинні барвники.

Художнє конструювання швейного виробу. Види поясних виробів.

Поясними називаються такі швейні вироби, які утримуються на лінії талії чи стегон і повністю або частково покривають нижню частину тулуба і ноги. До поясних виробів відносять спідниці, брюки, шорти і спідниці-брюки. Вони можуть бути частиною костюма або самостійним видом одягу.

Основним видом жіночого поясного одягу є спідниця. Спідниці класифікуються за такими ознаками: за сезоном – літні, зимові, демісезонні; за призначенням – повсякденні, святкові, домашні, пляжні, робочі, спортивні та інші; за силуетом – прямі, трапецієвидні, розширені донизу, звужені донизу (мал. 5.1); за фасоном – зі складками, у зборку, на кокетці та інші; за довжиною – максі (до щиколотки), міді (до коліна), міні (короткі, вище коліна на 15 см і більше), мікро (дуже короткі спідниці, довжиною 13-20 см);за кроєм – прямі, клинкові та конічні (мал. 5.2). Прямою називають спідницю, яка складається з переднього і заднього полотнищ з двома бічними швами і виточками по лінії талії. Конічні спідниці характеризуються значним розширенням по лінії низу та відсутністю виточок по лінії талії. Клинкові спідниці складаються з клинів однакової форми та розміру.

08.09.2014-1-1

08.09.2014-1-2

Завданням художнього конструювання є створення естетично досконалого виробу з урахуванням напряму моди і зовнішніх даних замовника.

Художнім конструюванням одягу займаються модельєри. Ця професія з'явилася у XX ст. з появою промислового виробництва одягу і створенням будинків моделей. Модельєри повинні мати навички художника та кресляра, знати новинки техніки і технології у галузі швейної промисловості, художню спадщину свого та інших народів, володіти різними видами ремесел. У процесі художнього конструювання модельєр спочатку вивчає призначення моделі, її форму, аналізує можливі матеріали. Потім він розробляє ескіз, описує виріб, виготовляє макет і зразок майбутнього виробу.

Ескіз виробу. Правила виконання ескізів швейних виробів.

Ескіз – це конструкторський документ, графічне зображення предмета, виконане від руки, без застосування креслярських інструментів з приблизним дотриманням пропорцій між його частинами. Розрізняють художній і робочий ескізи.

На художньому ескізі передають загальну форму предмета, колір, вид оздоблення, художні особливості матеріалу. Його виконують олівцями, акварельними фарбами, гуашшю, тушшю, фломастерами тощо. На робочому ескізі, окрім художніх, передають ще й технічні особливості предмета. Робочий ескіз виконують чіткими лініями, одяг зображують спереду і ззаду, показують його окремі деталі – кишені, складки, застібки тощо (мал. 5.3).

08.09.2014-1-3

Ескіз швейного виробу має бути зрозумілим, виконувати естетичну функцію, передавати пропорції виробу та його конструкцію.

Правила виконання ескізів швейних виробів

  1. Розмітити частини одягу по горизонталі (наприклад, помітити лінію розташування кокетки, волана, оборки по низу виробу тощо).
  2. Відзначити частини одягу по вертикалі (рельєфи, виточки, застібки тощо).
  3. Промалювати окремі деталі одягу (кишені, пояс тощо).
  4. Уточнити пропорції всіх деталей між собою і стосовно всієї моделі в цілому.
  5. За допомогою ліній різної товщини зробити зображення більш виразним.

Мірки для побудови швуйного виробу. Правила зняття мірок з фігури людини

  1. Людина повинна бути одягнена у білизну або легке плаття, по лінії талії має бути пов’язана тасьма.
  2. Стояти слід прямо, без напруги, зберігаючи звичну поставу.
  3. Мірки слід знімати по правій стороні фігури людини зверху вниз.
  4. Сантиметрову стрічку під час вимірювання не можна натягувати або тримати занадто вільно.

Для побудови креслення основи прямої спідниці необхідно зняти такі мірки:

  1. Півобхват талії (Ст). Вимірюють повний обхват талії горизонтально по найвужчому місцю тулуба. Записують у половинному розмірі.
  2. Півобхват стегон (Сст). Вимірюють повний обхват стегон горизонтально по найбільш випуклих точках сідниць ззаду та з урахуванням виступу живота спереду. Записують у половинному розмірі.
  3. Довжина виробу (Дв). Сантиметрова стрічка проходить ззаду від лінії талії по найбільш випуклих точках сідниць до рівня бажаної довжини виробу. Записують у повному розмірі.
  4. Зріст (Р). Вимірюють по вертикалі від підлоги до верхівкової точки голови. Записують у повному розмірі (мал.5.4.).

08.09.2014-1-4