Технологія виготовлення виробів, в’язаних гачком

МОДУЛЬ 4.  Технологія виготовлення виробів, в’язаних гачкомМОДУЛЬ 4.

Технологія виготовлення виробів, в’язаних гачком

Тема 4.1. Матеріали природного (тваринного) походження, їхні властивості

  • Види матеріалів природного (тваринного) походження. Короткі відомості про волокна тваринного походження (шовк, шерсть), способи їх отримання та використання.

До натуральних належать волокна природного походження: рослинного, тваринного, мінерального.

Тваринні волокна – це виділення залоз гусені шовкопряда (тутового, дубового), чи волосяний покрив різних тварин (овець, верблюдів, кіз, лам тощо). Найбільш розповсюдженими з матеріалів тваринного походження є шовк і вовна.

Вовна – тонка довга шерсть тварин, що використовується у текстильній промисловості як сировина для виготовлення тканин. Основними виробниками і експортерами вовни є Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР, країни Середньої Азії.

Основну масу вовни (94 - 96 %) для підприємств текстильної промисловості поставляє вівчарство. Овець стрижуть у чітко визначений сезон, але вовна, знята з овець, зазвичай забруднена і неоднорідна за якістю. Тому, перш ніж її використати у домашніх умовах чи відправити на текстильне підприємство, вона піддається первинній обробці. Етапи первинної обробка вовни: сортування за якістю, розпушення і тіпання, мийка, сушіння, упаковка. Потім її фарбують і прядуть. У всіх названих процесах є свої особливості, які додають вовняній пряжі різних якісних характеристик.

Вовна, яка складається переважно з волокон однієї якості, називається однорідною, а та, що містить волокна різної якості називають неоднорідною.

У світовій практиці волокна мають різні позначення на етикетках: wool, woll, laine, vune.

Шовк – тонкі довгі нитки тваринного походження, що утворюються з виділення залоз гусені шовкопрядів у процесі звивання коконів. Довжина шовкової нитки може досягати 800 - 1000 м.

Вигодовуванням личинок шовкопряда і виготовленням шовку займається шовківництво.

Батьківщиною шовку є стародавній Китай. Багато століть нікому за межами Китаю не вдавалося опанувати технологію виробництва шовку, оскільки покаранням за розголошення таємниці була смерть. Величезні зусилля довелося витратити, щоб вивідати цей секрет. Писемні пам’ятки зберегли історію про те, як це вдалося зробити правителю Хотані. Тривалий час йому ніяк не вдавалось заволодіти інформацією про спосіб виготовлення жаданого матеріалу. Тоді, за порадою свого міністра Юйчи Му, він вирішив схитрувати і посватався до китайської принцеси. Коли пропозиція була прийнята, посланець хотинського правителя шепнув принцесі, що на батьківщині її чоловіка багато чудового нефриту, але немає вишуканого шовку і, якщо вона хоче носити таке ж красиве вбрання, як і до весілля, їй слід привезти із собою яйця шовковичних черв'яків і насіння шовковичного дерева. Усе це дівчина привезла в Хотан, сховавши яйця в хитромудрій зачісці, а насіння – серед мішечків з травами і зіллям. Крім цього мудра наречена під виглядом домашньої прислуги прихопила із собою фахівців з розведення шовкопряда, вирощування тутових дерев і ткацтва.

Згідно з іншою легендою, у 550 р. візантійський імператор Юстиніан умовив двох перських ченців привезти йому з Китаю дорогоцінні яйця черв'яків шовкопряда. Ченці сховали їх у пустотілій бамбуковій палиці. Таким чином технологія виробництва шовку вийшла за межі країни.

Личинка шовкопряда живе на листках шовковиці. У перші тридцять днів свого життя, коли відбувається процес її перетворення в гусеницю, вона з'їдає таку кількість листя, яка у двадцять разів перевищує її власну вагу. Тому для вирощування шовкопряда китайці садили великі плантації шовковиці, які давали їм необхідну кількість листя. Тисячі шовкопрядів вирощували на спеціальних тацях. Коли формування кокона добігало кінця, цикл життя гусениці штучно переривали. Метеликів вбивали гарячою парою. Кокони заливали окропом, щоб очистити їх від серицина (клейка речовина): після чого волокна розмотували. Уже готові мотки ниток надходили до спеціальних майстерень, де їх фарбували.

Основним застосуванням ниток шовку є виготовлення шовкових тканин. Щоб виткати один квадратний метр тканини, необхідна була нитка розмотана з трьох тисяч п'ятисот коконів.
У світовій практиці шовк натуральний має різні позначення на етикетках: silk, seide, soie.

  • Властивості матеріалів із волокон тваринного походження (пряжа, нитки, тканини): механічні, гігієнічні, оптичні, технологічні.

Вовняні волокна еластичні, гігроскопічні (поглинають вологу з повітря).

Пряжа – це нитка з рівномірно розташованих і скручених волокон. Вовняна пряжа більш легка, ніж рослинна, вона краще утримує тепло. Не так швидко намокає у вологому середовищі, як бавовна, проте менш міцна. Вовна важко займається (горить лише у полум’ї, поза полум’ям горіння припиняється), але обвуглюючись, виділяє запах, подібний до запаху паленого рога.

Пряжа тваринного походження виробляється із вовни різних тварин і тому за властивостями дещо відрізняється одна від одної, але серед спільних властивостей доцільно наголосити на унікальній здатності зберігати тепло, урівноважуючи різницю між температурою тіла і повітря. Вовняна пряжа гігроскопічна, м’яка, стійка до зминання. Мала теплопровідність, разом з іншими характеристиками, робить її незамінною у процесі виготовлення пальтових, костюмно-платтяних тканин і трикотажних виробів зимового асортименту.

Основним недоліком вовни є її здатність до звалювання, що пояснюється наявністю на її поверхні лускатого шару, зі значною звитістю і м'якістю волокон. Завдяки цій властивості з вовни виробляють досить щільні тканини, сукно, драпи, фетр, а також повстяні й валяні вироби. Для зменшення зазначеного недоліку використовують як спеціальну обробку, так і поєднання вовни з рослинним чи штучним волокном.

Волосяний покрив інших тварин звичайно м’якший і менш витий, ніж вовна з овець. Вовна альпаки, лами, верблюда, яка, ангорської кози, кашмірської чи аналогічних кіз або ангорського кроля переважно переробляється у пряжу; використовується для виготовлення перук і виробництва лялькового волосся. Інший тонкий волос тварин (наприклад, зайців, звичайних кролів, бобрів, нутрій або ондатр) звичайно не придатний для прядіння і використовується для виробництва повсті, набивань, прокладок тощо.

Шовк ще в давнину високо цінували за його міцність, м'якість і блиск; одяг з шовку був досить дорогим. Шовк ткали кількома способами, тому з нього виготовляли як важку тканину, так і дуже легку. Недоліком шовку є те, що він особливо чутливий до дії ультрафіолетових променів, тому термін придатності виробів із натурального шовку під час сонячного освітлення різко зменшується. Натуральний шовк широко використовується у процесі виготовлення платтяних тканин і штучних виробів (головних хусток, косинок і шарфів), швейних ниток.

Тема 4.2. В’язання гачком як вид декоративно-ужиткового мистецтва

  • Короткі історичні відомості про в’язання гачком.

Сучасним і старовинним водночас вважають вид декоративно-ужиткового мистецтва в’язання гачком, який полягає у виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у формі петель.

В'язання – це процес виготовлення виробів із суцільних ниток шляхом згинання їх у петлі й з'єднання одна з одною за допомогою інструментів ручним або машинним способом.

В’язання є невід’ємною частиною історико-культурної спадщини України поряд з ткацтвом, прядінням та вишивкою.

Єдиної точки зору щодо точного періоду зародження цього виду мистецтва немає, але археологічні знахідки свідчать про тривалий розвиток мистецтва в’язання та плетіння. Історія в’язання налічує декілька сотень років і є самобутнім явищем декоративно-ужиткового мистецтва України. Найдавніші в’язані пам’ятки важко датувати, адже їх аналіз ведеться на базі археологічних знахідок, архівних та історичних матеріалів. Ручне в’язання як техніка з’явилось раніше, ніж ткання, і стало основою виникнення таких ремесел, як прядіння, ткацтво та в’язання (трикотаж).

Опанування людиною поряд із полюванням новими методами отримання продуктів харчування – рибальством, птахоловством стало поштовхом до появи в’язаних виробів, адже виникла потреба в сітях, снастях, кошиках.

Первісним матеріалом для в’язання була кропива, кора, волокна рослин та шерсть тварин.

В’язані речі знайдені у давніх похованнях Єгипту, Риму, Греції. Зокрема археологи встановили, що знайденій у гробниці Єгипту дитячій в'язаній туфельці більше чотирьох тисяч років. В одній із гробниць фараонів була знайдена дитяча в'язана шкарпетка. Великий палець вив'язаний окремо, оскільки у той час носили взуття, схоже на наше пляжне. У V ст. в'язання процвітає на Сході й біля IX ст. потрапляє до Європи, де донині панчохи (одяг для нижньої частини ніг, що у минулому використовувався як жінками, так і чоловіками) шили з полотна і тонкої шкіри. У Європі з'являються в'язані панчохи. Їх носили і королі, і їхня свита. У Іспанії лише з XVI ст. почали використовувати в'язані панчохи. Відомо, що англійський король Генріх VIII отримав звідти як дорогоцінний дар пару панчох ручної в'язки. Панчохи були необхідним предметом одягу в XVII і XVIII ст. У прохолодний період чоловіки надівали відразу до 12 пар панчох. Відомо, що тоді, як правило, в'язанням займалися чоловіки, а не жінки. У 1589 р. гальвертонський священик Уїльям Лі винайшов першу в'язальну машину, але англійська королева Єлизавета I відмовила йому в патенті, оскільки панчохи, зв'язані на цій машині, здалися їй товще зшитих з шовку, і порадила винахідникові заробляти гроші чесною працею. Лі перебрався до Франції і в м. Руане заснував першу механічну трикотажну майстерню.

Літературні джерела засвідчують існування в’язаних виробів уже в XI ст. Витвори пізніших часів (XIX—XX ст.) зберігаються у багатьох музейних колекціях.

В’язанням, як поширеним видом ремесла і художньої творчості, споконвіку займалися у домашніх умовах українські жінки й дівчата не лише у селянських, але й у міщанських родинах. Сировиною, з якої виготовляли в’язаний одяг, для бідніших верств населення слугували вовна, конопля та льон, для багатих – шовк, вовна найвищого ґатунку з використанням золотих і срібних ниток та дорогоцінного каміння для оздоблення.
Техніки ручного в’язання у західних областях України, зокрема на Гуцульщині, називали плетінням.

  • Види виробів, в’язаних гачком.

Українські жінки технікою в’язання виготовляли елементи народного вбрання (безрукавки, шапки, шкарпетки, рукавиці, панчохи, стрічки для оздоблення кептарів і кожухів тощо). У сьогоденні в’язані речі також досить популярні. Захоплюються в’язанням гачком не тільки жінки, але й чоловіки. Для багатьох із них в’язання стало основним хобі. Великою перевагою в’язаних виробів над тканими є те, що їх, якщо необхідно, можна розпустити і перев’язати.

Крім виготовлення в’язаних виробів на побутовому рівні, названим видом творчої праці займаються провідні народні майстри та художники-фахівці. Творчо переосмислюючи традиційні підходи до оздоблення народного вбрання, вони розробляють сучасні зразки оригінальних виробів, оздоблюють їх різнокольоровими китицями, крученими або плетеними шнурами та ін. Різноманітність фактури, кольору пряжі, її переплетень, способів оформлення і фасону – переваги в’язання гачком для створення унікальних виробів.

Шапки, берети, шарфи, рукавички, блузи, сукні, панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки і багато іншихв’язаних речей нашого гардероба дозволяють продемонструвати свою індивідуальність.

Вони зручні й міцні, практичні й елегантні, у них тепло і затишно. Фактура полотна, зв’язаного гачком, відрізняється своєрідним переплетенням, щільністю і малою здатністю до розтягування. Деталі, зв’язані гачком, надають особливий шарм багатьом речам. Досить часто гачком оздоблюють краї зв’язаних спицями виробів. Зв’язані гачком декоративні речі – серветки, скатертини, покривала та інші створюють тепло і затишок в оселях.

  • Матеріали, інструменти та пристосування для в’язання.

Для в’язання гачком використовують пряжу як природного (рослинного, тваринного), так і штучного походження.

Основна вимога під час добору пряжі – відповідність призначенню виробу.

Ангорська вовна – це м’який легкий пух ангорського кролика. Для надання міцності у процесі в’язання пух з’єднують з вовняною, бавовняною або шовковою ниткою. Але навіть такий спосіб виготовлення не дозволяє усунути основний недолік пряжі з ангорської вовни: випадання пуху у процесі експлуатації. Сама ж пряжа пухнаста, м’яка, тепла.

Мериносова вовна – тонка, пухната вовна вівці мериносу. Одним із кращих сортів мериносової вовни вважається австралійський. Ця вовна має прекрасні термостатичні властивості, вона досить пружна, не подразнює шкіру, тому її часто використовують для в’язання гачком дитячих речей.

Верблюжа вовна – буває м’якою або грубою, це залежить від віку верблюда. Красивий природний колір вовни від світлого до темно-коричневого дозволяє використовувати її без попереднього фарбування.

Мохер – це вовна ангорських кіз. Мохерова пряжа має довгі пухнаті волокна. Вироби з мохеру легкі й теплі. Натуральний колір – чисто-білий із блиском, але пряжа добре фарбується і тому у роботі використовується сировина найрізноманітніших кольорів та відтінків. У пряжі мохер найчастіше з’єднують із синтетичною чи вовняною нитками.

Для в’язання гачком також використовують шовкові нитки, які гарно зберігають тепло. Шовкові вироби добре поглинають вологу, не деформуються. У роботі використовують поєднання шовку з бавовною, вовною, синтетичною нитками.

Пряжа рослинного походження – бавовна, льон – гігієнічна, гігроскопічна, добре вбирає вологу, більш міцна, ніж вовна. Під час прання в’язаних виробів із такої пряжі треба враховувати процес усадки, а також час висихання. З метою підвищення еластичності пряжа використовується у поєднанні з пряжею тваринного та синтетичного походження. А поєднання бавовняної пряжі з першим штучним волокном, що винайшла людина – віскозою, значно підвищує швидкість поглинання вологи, дозволяє отримати приємні на дотик, колоритні в’язані речі.

Штучною бавовною називають акрил («нітрон», «поліамід», «ПАН -волокно», «препан»). Акрилові волокна добре фарбуються, тому акрилова пряжа відрізняється різноманітністю та яскравістю кольорів. Недоліком вважається те, що акрил має низьку гігроскопічність. Для в’язання гачком найчастіше використовують поєднання акрилу з вовною, зокрема, мохером. Такі речі приємні на дотик, пухкі й у той же час добре тримають форму.

Для в’язання гачком використовують також фасонну та меланжеву пряжу. Фасонна – це пряжа, яку виробляють шляхом поєднання різнокольорових і різноякісних волокон, чи яка виготовляється за спеціальною технологією. Особливістю меланжевої пряжі є те, що пряжа одного мотка фарбується рівномірними ділянками у три – п’ять кольорів.

Пряжа продається у клубках або мотках.

Клубок – це пряжа, змотана у формі кулі.

Моток – пряжа, намотана на певний предмет.

Пасмо – частина мотка.

На етикетці мотка пряжі фабричного виробництва позначається номер, виражений дробовим числом, наприклад, 32/2, 50/2. Цифра до риски вказує товщину нитки – чим менше це число, тим тонша нитка. Цифра після риски показує, зі скількох ниток скручена пряжа. Купуючи пряжу у магазині, варто звертати увагу на те, щоб номер фарбування на всіх пакувальних етикетках був однаковим.

Для в’язання гачком використовують шерстяні, напівшерстяні, синтетичні, лляні нитки. Такі, як гарус, краше, катушечні № 10-20, ірис та інші.

Інструментом для в’язання є гачок. Гачки бувають дерев’яні, металеві, кістяні, пластмасові, причому різної довжини: короткі (від 12 до 15 см) – для звичайного в’язання і довгі (30-35 см) – для туніського. Для в’язання тасьми використовують «вилки» з гачком, палички.

Дерев’яні гачки не дуже міцні, тому їх обирають для товстого в’язання м’якою еластичною пряжею.

Кістяні і пластмасові гачки порівняно швидко сточуються пряжею тому початковий розмір петель зменшується, що впливає на якість виробу.

Тонкі алюмінієві гачки гнуться, а коли з них стирається покриття, бруднять руки і пряжу.

Більш універсальними є сталеві гачки з пластмасовою ручкою. 

  • Будова гачка. Вибір гачків і пряжі (ниток).

Гачок складається із голівки з борідкою, стержня і ручки (мал. 4.1.).

07.09.2014-1-1

На деяких гачках на відстані 2-3 см від головки на стержні є плоска частина (щічки) це для того, щоб під час роботи гачок було зручно тримати у руці. Гачки бувають п’яти номерів: від 2-го до 6-го. Номер гачка визначається діаметром голівки. Так, наприклад, гачок №2 має товщину голівки 2 мм. Для в’язання добирають номер гачка відповідно до діаметру пряжі (діаметр пряжі повинен бути в 1,5 - 2 рази меншим за діаметр голівки). Якщо для тонкої пряжі взяти товстий гачок, то отримане полотно буде ажурним із великими просвітами. Щільне полотно можна одержати, використовуючи товсту пряжу і товстий гачок, чи тонкий гачок і тонку пряжу. Працювати дуже тонким гачком, використовуючи товсту пряжу, незручно – вийде занадто щільний виріб і в роботі гачок буде чіпляти пряжу – вона розпадатиметься. Так само виріб, зв’язаний занадто товстим гачком і тонкою пряжею, не триматиме форми. Виробники пряжі позначкою (зображення гачка, а під ним цифра) на етикетці рекомендують доцільний розмір гачка. Купуючи пряжу, треба звертати увагу не тільки на вагу, але й на довжину нитки. Оптимально, якщо у 100 г пряжі буде не менш, як 300 м. Щоб пряжа не втрачала своїх властивостей, її треба правильно зберігати. Вовняну та змішану пряжу вільно, не користуючись ніякими папірцями або іншими підкладками, перемотують у клубки. Під час перемотування вовна втрачає пружність. Процес перемотування пряжі: починають намотувати на два пальці, поступово підкладаючи третій , потім четвертий пальці й нарешті, намотуємо на всі п'ять пальців.

  • Види візерунків (щільні, ажурні, філейні).

Принцип отримання в'язаного полотна полягає у згинанні ниток у петлі, що переплітаються між собою. Різноманітність переплетень під час в'язання гачком забезпечує отримання різних видів візерунків. Щільні візерунки отримують, коли петлі щільно прилягають одна до одної. Такі візерунки обирають для в’язання дитячого одягу, шапок, шарфів тощо, найчастіше для цього використовують вовняну пряжу.

Техніку ажурного в'язання застосовують під час виготовлення серветок, скатертин, прикрас для пасхальних яєць тощо. Для ажурного в'язання найкраще використовувати тонку бавовняну пряжу.

Філейне в'язання – це «сіткова» система в'язання. У техніці філейного в'язання можна виконати ажурні хустки, кофти, шалі, палантини. Основою філейної в'язання є сітка. Зазвичай філейні візерунки виконуються нитками одного кольору. Філейне в'язання повинно бути щільним: треба уникати розтягнутих петель. Щоб не було таких недоліків, можна вибрати гачок трохи меншим, ніж для інших видів в'язання з такої ж пряжі.

Тема 9.3. Процес виготовлення виробу, в’язаного гачком

  • Прийоми роботи гачком. Основні елементи в’язання гачком: початкова петля, повітряна петля, ланцюжок, півстовпчик, стовпчик, стовпчик із накидом, їх умовні позначення на схемах для в’язання.

У процесі в’язання гачок тримають у руці так само, як олівець під час письма: великим і вказівним пальцем, борідкою до себе, вільно, не затискуючи (мал. 4.2.).

07.09.2014-1-2

Багато в’язальниць тримають гачок, як спицю: великим і середнім пальцем. Гачок лежить у площині долоні, безіменний палець і мізинець його підтримують, допомагаючи великому і середньому. Вказівний палець повинен бути вільним для підтримки петель на робочій частині гачка. У такому положенні гачок не крутиться у пальцях, рука менше стомлюється (мал. 4.3. ).

07.09.2014-1-3-1

Нитка, що йде від клубка, називається робочою. У процесі в’язання її тримають між великим і вказівним пальцем лівої руки так, щоб нитка обгинала вказівний палець, падала на долоню, а потім виходила між середнім і підмізинним пальцями до клубка (мал.4.4. ).

07.09.2014-1-4-1

Для утворення першої петлі гачок підводять під робочу нитку зліва від себе. Повертають навколо нитки проти годинникової стрілки, великим пальцем притримують нитку у місці перекручення і знову вводять гачок під робочу нитку зліва, захопивши борідкою нитку, протягують її крізь петлю, що утворилась на гачку. Великий палець прибирають, притримують кінець нитки і затягують вузол. Початкова петля має щільно лежати на гачку, але так, щоб у неї легко можна було протягнути наступну. Величина першої петлі буде визначати розмір усіх подальших петель (мал. 4.5.).

07.09.2014-1-5

Для утворення другої петлі гачок знову вводять під нитку зліва, і, захопивши її, протягують крізь петлю, що знаходиться на гачку. Таким чином виконують ряд петель, які утворюють ланцюжок. Петлі такого ланцюжка називають повітряними. Повітряний ланцюжок і є основою для в’язання інших елементів (мал. 4.6.).

07.09.2014-1-6

Петля ланцюжка складається з трьох частин: правої, лівої, задньої.

Ведуча петля – це петля, яка залишається на гачку після пров’язування будь-якого елемента і є основою пров’язування кожного наступного елемента.

Півстовпчик

Гачок вводять у третю петлю ланцюжка, рахуючи від петлі на гачку, і, зробивши накид (підхопивши робочу нитку), протягують його крізь петлю ланцюжка і петлю на гачку (мал. 4.7.).

07.09.2014-1-7

Стовпчик

Гачок вводять у третю петлю ланцюжка, накидають на нього робочу нитку і протягують крізь петлю ланцюжка. Знову роблять накид і протягують його крізь обидві петлі (мал.4.8. ). Другий стовпчик виконують у наступній петлі ланцюжка.

07.09.2014-1-8

Стовпчик з накидом

Гачок з останньою петлею ланцюжка і накидом вводять у четверту петлю ланцюжка і протягують крізь неї петлю з робочої нитки. Знову накидають робочу нитку на гачок і протягують її через петлю і накид (на гачку залишається дві петлі). Захоплюють робочу нитку ще раз і протягують її через дві петлі на гачку (мал.4.9).

07.09.2014-1-9

  • Вибір виробу та пряжі (ниток) для його виготовлення, схеми для в’язання, інструментів

Для отримання якісного в’язаного виробу необхідно правильно підібрати пряжу та гачок, обґрунтовано дібрати візерунки, ураховувати доцільність поєднання різної пряжі за матеріалом та кольором, уважно здійснювати розрахунки кількості петель та елементів в’язання. Правильність виконання виробу або окремого мотиву також залежить від того, наскільки туго натягується нитка; а від неточних рухів рук і гачка петлі та елементи в’язання виходять різної величини. Це спотворює візерунок, а отже, і виріб.

Візерунки для в’язання описуються текстом по рядах з назвами пров’язаних елементів, але частіше рекомендується використовувати схеми з умовними позначеннями петель. У різних літературних джерелах можна зустріти різні умовні позначення. Найбільш часто зустрічаються наступні:

● – повітряна петля, петля повороту;


- – глуха петля, півстовпчик;


+ – стовпчик з накидом;

І – стовпчик без накиду.

Схема записується знизу вгору. Ряди пишуть і читають справа наліво і зліва направо. Зазвичай спочатку ряду пишеться цифра нумерації ряду. Початок ряду там, де зазначені повітряні петлі підйому. Набірний край складається з ланцюжка повітряних петель, що є основою усіх в’язаних виробів (нульовий ряд). Першу петлю від початку в’язання і останню (ведучу), що знаходиться на гачку, у розрахунок набраних петель не включають. Перед пров’язуванням нового ряду роботу повертають зліва направо. З’єднання стовпчиків з основою або з попереднім рядом називається прикріпленням. Вив’язування кожного наступного ряду починають із повітряних петель підйому.

Петлі підйому – це повітряні петлі, які пров’язують тільки на початку кожного ряду (парні й непарні). Їхня кількість відповідає висоті ряду.

Обираючи візерунок або розмір гачка для роботи, остаточне рішення необхідно приймати, порівнюючи робочі зразки.

Робочий зразок – це невеликий квадрат або прямокутник, який в'яжеться робочою ниткою, правильно підібраним гачком і візерунком та ретельно відпарюється.

Найменша повторювана частина візерунка називається рапортом. Вив’язаний візерунок, як правило, складається з однакових елементів.

Піко звичайне. В’яжуть чотири повітряні петлі, потім вводять гачок у другу повітряну петлю, захоплюють і протягують нитку, після чого на гачок накидають нитку і в’яжуть ще одну повітряну петлю.

Рогатка із двох стовпчиків із накидом. Спочаткув’яжуть перший стовпчик з накидом, а потім другий у ту ж саму петлю основи (мал. 4.10). Цей елемент можна виконувати із двох стовпчиків без накиду.

07.09.2014-1-10

Рогатка із двох стовпчиків із накидом через повітряну петлю. Спочатку в’яжуть перший стовпчик із накидом, а потім – повітряну петлю і знову стовпчик з накидом у ту ж саму петлю основи (мал. 4.11). Цей елемент можна в’язати через дві-три повітряні петлі.

07.09.2014-1-11

Лусочка зі стовпчиків із накидом. В одну петлю основи пров’язують від двох до дев’яти стовпчиків з накидом (мал. 4.12). Чим більше зв’язано стовпчиків, тим рельєфнішим є в’язання.

07.09.2014-1-12

Вігнутий стовпчик із накидом. Гачок із накидом вводять не у петлю основи, а проводять його перед стовпчиком попереднього ряду. Захопивши робочу нитку, в’яжуть стовпчик із накидом (мал.4.13).

07.09.2014-1-13

Випуклий стовпчик із накидом. Гачок з накидом уводять не у петлю основи, а проводять його за стовпчиком попереднього ряду. Захопивши робочу нитку, в’яжуть стовпчик з накидом(мал.4.14).

07.09.2014-1-14

Подвійний стовпчик з накидом. Зробивши накид, гачок уводять у петлю попереднього ряду, захоплюють і протягують нитку (як стовпчик із накидом), роблять накид на гачок і пров’язують дві петлі (петлю і накид). Отримують недов’язаний стовпчик із накидом. Знову роблять накид і через ту саму петлю основи пров’язують другий недов’язаний стовпчик. Потім знову роблять накид і пров’язують усі три петлі на гачку (мал. 4.15).

07.09.2014-1-15

Потрійний стовпчик із накидом. Виконується за технологією подвійного стовпчика із накидом. Але у першу петлю основи пров’язують не два, а три недов’язаних стовпчика із накидом (мал. 4.16).

07.09.2014-1-16

Пишний стовпчик ( йому відповідають три - чотири петлі підйому) – роблять накид, гачок вводять у ланцюжок попереднього ряду і витягують петлю довжиною 1 – 1,5 см (так повторюють чотири – п’ять разів у одну й ту ж петлю попереднього ряду). Чим більше накидів, тим пишніший стовпчик. Після останнього накиду протягують нитку через усі петлі й накиди на гачку. Для закріплення пишного стовпчика накидають на гачок і пров’язують петлю на гачку (мал. 4.17).

07.09.2014-1-17

Схрещений стовпчик з накидом. Пров’язують два стовпчики з накидом хрест - навхрест: спочатку на другій петлі основи, потім на першій (4.18).

07.09.2014-1-18

Перехрещений стовпчик із накидом (йому відповідають п’ять петель підйому). Роблять два накиди, уводять гачок у шосту петлю ланцюжка, підхоплюють робочу нитку і протягують її через цю петлю. На гачку чотири петлі. Підхоплюють робочу нитку і протягують її через дві петлі. На гачку три петлі. Роблять накид, вводять гачок у петлю ланцюжка через одну петлю зліва від першого стовпчика, підхоплюють робочу нитку і протягують її через цю петлю. На гачку п’ять петель. Далі підхоплюють робочу нитку, по черзі пров’язують по дві петлі чотири рази. На гачку залишається одна петля. Роблять одну повітряну петлю, накид і вводять гачок у центр стовпчика, захоплюють дві нитки, підхоплюють робочу нитку і протягують її через дві нитки центру стовпчика. На гачку три петлі. Підхоплюють робочу нитку, двічі пров’язують по дві петлі (4.19).

Ці стовпчики можна вив’язувати як самостійний візерунок, або складати комбінацію з іншими стовпчиками.

07.09.2014-1-19

  • Способи виконання в’язаного полотна гачком (по спіралі, по колу, пряме в’язання, в’язання мотивами).

В’язання по спіралі це кругове безперервне в’язання по колу в одному напрямі (справа наліво). По спіралі можна зв’язати різноманітні шнурки. Спочатку необхідно зв’язати потрібного розміру ланцюжок із повітряних петель і з’єднати його напівстовпчиком (мал. 4.20.). А потім в’язати стовпчики без накиду проти часової стрілки, уводячи гачок у попередню напівпетлю. Особливостями цього в’язання є те, що при переході з одного ряду на інший петлі підйому не вив’язуються, в’язання здійснюється з одного боку, тому виріб, зв’язаний цим способом, має лицьовий та зворотний боки.

07.09.2014-1-20

В’язання по колу

Спочатку в’яжуть ланцюжок із повітряних петель і з’єднують півстовпчиком у коло. Потім уводять гачок у кільце і, захопивши нитку, в’яжуть удвічі більше стовпчиків без накиду. З’єднують перший і останній стовпчики півстовпчиком (мал. 4.21). У кожному наступному ряду необхідно рівномірно збільшувати кількість стовпчиків, які в’яжуть відповідно до кількості, вказаної на схемі.

На схемі в’язання по колу кожний ряд зображується замкнутою лінією, а кількість стовпчиків указує цифра біля неї.

07.09.2014-1-21

 

Для того, щоб в’язання було охайним, рівномірним, прикріплення стовпчиків потрібно виконувати однаково, захоплюючи дві частини повітряної петлі: верхню частину лицьової частини петлі й виворітну. Для цього рухом гачка «до себе» треба відсунути нижню частину лицьового боку петлі, а потім спрямувати гачок угору «від себе» під робочу нитку. На гачку в момент першого захоплення робочої нитки буде знаходитися дві частини петлі, яку пров’язуємо. У процесі в’язання рухи руки мають бути плавними, гачок повинен рухатися у сталому ритмі, а нитка – розмотуватися вільно і поступово.

Приклад в’язання полотна по колу.

Початок в’язання– це ланцюжок із чотирьох повітряних петель, що замикається у коло напівстовпчиком.

1-й ряд: 8 стовпчиків без накиду із центру кола;

2-й ряд: на кожній петлі основи по 2 стовпчики без накиду;

3-й ряд: на 1-й петлі 1 стовпчик без накиду, на наступній – 2 стовпчики без накиду і т. д.;

4-й ряд: на 1-й і 2-й петлях по 1-му стовпчику без накиду, на наступній – 2 стовпчики без накиду і т.д., тобто відстань між додаваннями – 2 стовпчики без накиду. У наступних рядах цей проміжок поступово збільшується до 3-х, 4-х і більше стовпчиків. Періодично в’язання треба розташовувати на столі й перевіряти вірність розрахунків: якщо полотно лежить рівно, не стягується, або, навпаки, не топорщиться, то робота виконується якісно.

Зв'язані гачком полотна можна отримати двома способами.

Перший – це створення двостороннього полотна, зв'язаного рядами в обох напрямах – прямому і зворотному. Вив’язавши перший ряд на петлях ланцюжка, виріб повертають виворітною стороною до себе і виконують другий ряд на елементах (петлях, стовпчиках ) першого ряду. Таке полотно однакове, як з лицьового боку, так і з виворітного. Це – пряме в’язання. Ним в’яжуть шарфи, деталі одягу.

Другий вид полотна – складальний – зв'язаний з окремих елементів – мотивів. Мотив – це окремий елемент. Найбільш поширені мотиви мають форму кола або квадрата. Однак особливістю мотивів є те, що вони однобічні – мають лицьову і виворітну сторони. Розрахунок деталей в’язаного виробу виконується за робочим зразком.

Початком в’язання круглих мотивів, серветок часто є коло із повітряних петель. Для цього вив’язується ланцюжок із повітряних петель, потім петлю на гачку півстовпчиком з’єднують із першою петлею ланцюжка. На схемах кількість повітряних петель указує цифра всередині кола.

Круглий мотив (мал. 4.22.)

Для першого мотиву необхідно зв’язати ланцюжок із восьми повітряних петель, з’єднати їх у коло і в’язати по колу відповідно до схеми (мал. 4.23). Виконати один раз із першого по третій ряд. Наступні мотиви в’язати, як і попередні, з’єднуючи їх між собою, в останньому ряді з’єднати стовпчиком у місцях, які позначені хрестиками. Для з’єднувального квадрата треба зв’язати ланцюжок із восьми повітряних петель, з’єднати їх у коло і в’язати по колу відповідно до схеми. Виконати один раз із першого по третій ряд. Приєднати квадрат в останньому ряді до арок мотивів одним стовпчиком без накиду.

07.09.2014-1-22

07.09.2014-1-23

  • Способи з’єднання деталей виробу між собою (за необхідності)

Оскільки мотив – це окремий елемент, то для створення полотен необхідних розмірів їх об'єднують. Мотив з'єднується з іншими за допомогою голки з ниткою або у процесі в'язання (як правило півстовпчиком). З’єднання мотивів різними способами дає можливість створити різноманітні вироби.

Тема 4.3. Оздоблення в’язаних виробів. Догляд за в’язаними виробами

  • Види оздоблення виробів, в’язаних гачком. Вибір виду та оздоблення виробу.

Для оздоблення виробів, в’язаних гачком, можна використати окремі мотиви, вишивку, елементи фурнітури. Вибір виду оздоблення залежатиме від призначення виробу, матеріалу, з якого він зв’язаний, колірної гами, модних тенденцій.

  • Остаточна обробка в’язаного виробу. Особливості догляду за в’язаними виробами із натуральних матеріалів (прання, підкрохмалювання, сушіння, прасування).

Вовняну пряжу перед використанням рекомендують випрати, висушити і перемотати у клубок. Прати пряжу слід у пральному порошку або рідині для вовняних виробів. Температура води для прання іпрополіскуваннямає бути однаковою (40 - 45 градусів С). Випрану пряжу прополіскують до чистої води, причому в останню воду можна додати оцет із розрахунку 1 - 2 столові ложки на три літри води. Пряжу віджимають кілька разів, обтрушують і вішають на пластмасові плечики для одягу (викручувати не можна). Сушити потрібно подалі від вогню і не на сонці.

Значно покращити зовнішній вигляд в’язаних виробів допомагає волого-теплова обробка. Прання в’язаних виробів потребує великої уваги. Прати доцільно вручну з використанням м’якого прального засобу, вода має бути кімнатної температури. Викручувати вироби недоцільно, висушувати слід у розправленому вигляді. Вироби, виготовлені з ангорської вовни, не можна прати взагалі, чистити – тільки хімічним способом.Для надання форми виробам із бавовняної пряжі їх підкрохмалюють.

Прасувати в’язані вироби не рекомендується. Обробляти паром можна тільки вироби з вовни або з пряжі рослинного походження, вироби зі штучних волокон відпарюють холодним способом. Оздоблювальні, об’ємні вироби оброблюють паром, що йде з носика киплячого чайника. У інших випадках використовують праску і вологу льняну тканину, яка добре запобігає впливу високої температури на оброблювану деталь і, утримуючи достатню кількість вологи, дає гарну пару. Праску для цього розігрівають до максимальної температури. В’язаний виріб кладеться виворітною стороною вгору, зверху накривається зволоженою льняною тканиною, гарячою праскою водимо над виробом, майже не торкаючись до тканини. Над кожною оброблюваною ділянкою проводимо праскою кілька разів, не доводячи тканину до повного висихання. Особливо ретельної волого-теплової обробки потребують деталі, вив'язані візерунками з великою кількістю повітряних петель.

Якщо в’язаний виріб буде містити кольоровий візерунок або контрастні смуги, то необхідно перевірити пряжу на міцність фарбування. Для цього треба змочити кінчик пряжі водою, закласти його у білу тканину і пропрасувати гарячою праскою. Якщо на тканині не з’явиться кольоровий слід, значить нитка пофарбована міцно. 

Готові деталі виробу перед з'єднанням теж потрібно обробити паром.

  • Правила безпечної роботи, санітарно-гігієнічні вимоги та організація робочого місця при в’язані гачком.

- Обираючи гачок, необхідно перевірити, чи добре він відшліфований, чи не завелика борідка. Гостра з глибоким вирізом борідка буде чіплятися за пряжу і палець, таким гачком погано протягувати петлі. Особливу увагу слід звернути на голівку. Надто гостра голівка може травмувати вказівний палець лівої руки, а затуплена розтягує петлі й ускладнює в’язання.

- Зберігати гачки краще у пеналі чи коробці, оскільки подряпини, викривлення роблять їх непридатними для роботи.

- Гачок слід використовувати тільки за призначенням.

- Передавати гачок потрібно ручкою вперед, щоб не травмувати один одного.

- Під час в’язання, щоб не втомлюватися, потрібно сидіти прямо, торкаючись спиною до спинки стільця. Лікті під час роботи тримають опущеними. На коліна кладуть світлу серветку, або одягають світлий фартух, так менше втомлюються очі й одяг буде захищений від забруднення ворсинками з пряжі. Клубок чи моток ниток повинен знаходитися зліва. Для того, щоб він не покотився, його кладуть у коробку чи кошик. Гачок у процесі в’язання слід тримати на відстані 30-40 см від очей.

- Робоче місце повинно бути добре освітленим. Світло має падати зліва.

- У процесі в’язання необхідно передбачити перерви для відпочинку.

Література

1. Денисенко Л. І. Азбука домашнього господарювання: навч. пос. з трудового навчання для учнів 5-9 класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій. / Людмила Іванівна Денисенко. – К. : А. С. К., 2003. – С. 202 – 218.

2. Волшебный клубок. 700 новых узоров для вязания крючком. – М.: АСТ, Астрель, 2001. – 240 с. цв.ил.

3. Кульська-Кравченко Н. М. Декоративні в’язані вироби./ Н. М. Кульська-Кравченко – К.: Техніка, 1985.

4. Прикрась свій дім / Л. П. Гура, Л. Є. Жоголь, Н. М.Ісупова. – К.: Техніка, 1990. – С. 215 – 246.

5. У бабушки. Советы по рукоделию [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://u-babushki.ru/index.php?menuop=view&menuid=4

6. Українське в’язання з любов’ю [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vyazannya.org.ua/

 

Ганна Ігнатенко,
навчально-методичний посібник
"Трудове навчання у 5-9 класах
- обов'язковий блок:
основи матеріалознавства,
технологія виготовлення виробів.
Блок 2"

Останні статті

Нові виховні заходи