Найголовніше з негативного досвіду
1. Жодна з країн не змогла завершити планів глибокої трансформації, задовольняючись лише кількісним розширенням рівнів освіти, тривалості й обсягу навчання, хто може похвалитися швидкими і вдалими змінами бодай окремих секторів своїх систем освіти.
2. Невдачі завжди призводили до підвищення жорсткості системи, посилення якості системи, посилення опору інноваціям, скептичного ставлення до проектів змін.
3. Самооновлення і перебудова системи освіти зсередини практично неможливі, бо її працівники, як правило, є для реформаторів чи не головним каменем спотикання, а не двигуном змін і трансформацій.
4. Просте збільшення капіталовкладень у наявну систему освіти без її принципової зміни закінчується зниженням її ефективності.
5. Не краще і просте подовження тривалості обов'язкового навчання, бо підвищення продуктивності праці громадян не пропорційне кількості років навчання у традиційних закладах освіти.
6. Розширення приватного сектора мало впливало на ефективність систем освіти, тому у розвинених централізованих країнах його роль допоміжна.
7. Надто часто ініціатори змін вважали, що найкоротший шлях до успіху в перебудові освіти полягає у ліквідації "вузьких місць", але щоразу наштовхувалися на неередбачені наслідки, бо не враховували всіх факторів впливу і не мали засобів сте¬ження за відгуком системи на введені у неї часткові зміни, нехтували психологічним та соціальним аналізом проектів.
Найголовніше з позитивного досвіду
1. Великі успіхи у розвитку освіти мали лише ті країни, де багаторазове підвищення валового національного продукту йшло у парі з її ростом від порівняно низького початкового рівня в умовах наявності в суспільстві атмосфери поваги до знань, стимулюючих заходів. Отже, серйозна зміна освіти — глобальний процес, і для його здійснення необхідний суспільний консенсус, створення і підтримання якого — головне завдання уряду й керівництва системи освіти.
2. Успішні заходи завжди були наслідком системного планування.
3. Для успіху однаково важливі наявність керуючого змінами центру і ефективної системи стеження за станом освіти, завданням якої є своєчасне попередження про нові негаразди, без усунення яких не можна вийти на правильну траєкторію перебудови. Відсутність такої системи в Україні — найслабше місце нашої системи освіти.
4. Приватний сектор освіти повинен підтримуватися державою і надавати громадянам послуги, невигідні для державних закладів.
5. Велику роль у реалізації планів в умовах постійного браку чи обмеження фінансів відігравали професійні асоціації вчителів і викладачів вузів, широкі громадські об'єднання.