Технологія виготовлення швейних виробів

Матеріали хімічного походження (штучні) та їх властивості

Види матеріалів. Штучні матеріали, їх переваги і недоліки порівняно із натуральними матеріалами. Способи отримання штучних матеріалів. Їх вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище. Тканини хімічного походження (штучні) та їх властивості.

Штучні волокна – це волокна хімічного походження, які виготовляють із природних високомолекулярних речовин (полімерів). Сировиною для виробництва штучних волокон є целюлоза, яку отримують із відходів деревообробної або бавовняної промисловості, а також білкові (казеїн, соя, протеїн) та мінеральні (метал, скло) речовини. До штучних відносять віскозне, мідно-аміачне, ацетатне, триацетатне волокна, металеві та металізовані нитки.

У XX ст. виробництво хімічних волокон, зокрема штучних, набуло значного поширення. Це зумовлено меншими затратами праці на їхнє виробництво та переробку, доступністю сировини, більш дешевою ціною порівняно із натуральними волокнами. Застосування сучасних виробничих технологій дозволяє отримувати волокна із наперед заданими властивостями. Тому тканини зі штучних волокон не поступаються за своїми фізико-хімічними та експлуатаційними властивостями натуральним. Зокрема вони приємні на дотик, довго залишаються сухими, мають високі повітропроникні властивості, не мнуться, не збігаються, добре зберігають форму.

Разом із тим слід пам’ятати, що виробництво штучних матеріалів шкідливо впливає як на навколишнє середовище, так і на організм людини. Наприклад, токсичні речовини, що потрапляють в атмосферу, можуть містити пари хімічних розчинників, формальдегід, сірководень, з’єднання різних металів, а у стічні води, – хімічні барвники. Залишки формальдегіду та інших сполук важких металів у тканині можуть викликати алергію або подразнення шкіри людини. З метою зменшення кількості шкідливих відходів у процесі виробництва штучних волокон використовують натуральні рослинні барвники.

Художнє конструювання швейного виробу. Види поясних виробів.

Поясними називаються такі швейні вироби, які утримуються на лінії талії чи стегон і повністю або частково покривають нижню частину тулуба і ноги. До поясних виробів відносять спідниці, брюки, шорти і спідниці-брюки. Вони можуть бути частиною костюма або самостійним видом одягу.

Основним видом жіночого поясного одягу є спідниця. Спідниці класифікуються за такими ознаками: за сезоном – літні, зимові, демісезонні; за призначенням – повсякденні, святкові, домашні, пляжні, робочі, спортивні та інші; за силуетом – прямі, трапецієвидні, розширені донизу, звужені донизу (мал. 5.1); за фасоном – зі складками, у зборку, на кокетці та інші; за довжиною – максі (до щиколотки), міді (до коліна), міні (короткі, вище коліна на 15 см і більше), мікро (дуже короткі спідниці, довжиною 13-20 см);за кроєм – прямі, клинкові та конічні (мал. 5.2). Прямою називають спідницю, яка складається з переднього і заднього полотнищ з двома бічними швами і виточками по лінії талії. Конічні спідниці характеризуються значним розширенням по лінії низу та відсутністю виточок по лінії талії. Клинкові спідниці складаються з клинів однакової форми та розміру.

Завданням художнього конструювання є створення естетично досконалого виробу з урахуванням напряму моди і зовнішніх даних замовника.

Художнім конструюванням одягу займаються модельєри. Ця професія з'явилася у XX ст. з появою промислового виробництва одягу і створенням будинків моделей. Модельєри повинні мати навички художника та кресляра, знати новинки техніки і технології у галузі швейної промисловості, художню спадщину свого та інших народів, володіти різними видами ремесел. У процесі художнього конструювання модельєр спочатку вивчає призначення моделі, її форму, аналізує можливі матеріали. Потім він розробляє ескіз, описує виріб, виготовляє макет і зразок майбутнього виробу.

Ескіз виробу. Правила виконання ескізів швейних виробів.

Ескіз – це конструкторський документ, графічне зображення предмета, виконане від руки, без застосування креслярських інструментів з приблизним дотриманням пропорцій між його частинами. Розрізняють художній і робочий ескізи.

На художньому ескізі передають загальну форму предмета, колір, вид оздоблення, художні особливості матеріалу. Його виконують олівцями, акварельними фарбами, гуашшю, тушшю, фломастерами тощо. На робочому ескізі, окрім художніх, передають ще й технічні особливості предмета. Робочий ескіз виконують чіткими лініями, одяг зображують спереду і ззаду, показують його окремі деталі – кишені, складки, застібки тощо (мал. 5.3).

Ескіз швейного виробу має бути зрозумілим, виконувати естетичну функцію, передавати пропорції виробу та його конструкцію.

Правила виконання ескізів швейних виробів

1. Розмітити частини одягу по горизонталі (наприклад, помітити лінію розташування кокетки, волана, оборки по низу виробу тощо).
2. Відзначити частини одягу по вертикалі (рельєфи, виточки, застібки тощо).
3. Промалювати окремі деталі одягу (кишені, пояс тощо).
4. Уточнити пропорції всіх деталей між собою і стосовно всієї моделі в цілому.
5. За допомогою ліній різної товщини зробити зображення більш виразним.

Мірки для побудови швуйного виробу. Правила зняття мірок з фігури людини

1. Людина повинна бути одягнена у білизну або легке плаття, по лінії талії має бути пов’язана тасьма.
2. Стояти слід прямо, без напруги, зберігаючи звичну поставу.
3. Мірки слід знімати по правій стороні фігури людини зверху вниз.
4. Сантиметрову стрічку під час вимірювання не можна натягувати або тримати занадто вільно.

Для побудови креслення основи прямої спідниці необхідно зняти такі мірки:

1. Півобхват талії (Ст). Вимірюють повний обхват талії горизонтально по найвужчому місцю тулуба. Записують у половинному розмірі.
2. Півобхват стегон (Сст). Вимірюють повний обхват стегон горизонтально по найбільш випуклих точках сідниць ззаду та з урахуванням виступу живота спереду. Записують у половинному розмірі.
3. Довжина виробу (Дв). Сантиметрова стрічка проходить ззаду від лінії талії по найбільш випуклих точках сідниць до рівня бажаної довжини виробу. Записують у повному розмірі.
4. Зріст (Р). Вимірюють по вертикалі від підлоги до верхівкової точки голови. Записують у повному розмірі (мал.5.4.).

Технічне конструювання – це процес створення конструкції виробу за ескізом, кресленням або технічним описом. На виробництві основним фахівцем, який займається розробкою конструкції одягу, є конструктор. Він тісно співпрацює з дизайнером, технологами, економістами та іншими фахівцями. Конструктор вивчає зовнішній вигляд моделі за ескізом, будує основне креслення виробу, наносить на нього фасонні лінії та розробляє конструкторську документацію, однією з яких є креслення основи швейного виробу.

Креслення – це документ, що містить графічне зображення виробу, виконане за допомогою креслярських інструментів на папері, й відомості, необхідні для його виготовлення та контролю.

Побудова креслення основи прямої спідниці відбувається за такими етапами:

1. Визначення величин вихідних даних, необхідних для побудови креслення, а саме: розмірних ознак фігури людини (Ст, Сст, Дв, Р) та прибавок на вільне облягання. Прибавки на вільне облягання – це величини різниці між розмірами тіла і внутрішніми розмірами одягу, які дозволяють забезпечити вільність рухів і дихання людини. Їх скорочено позначають великою літерою П, а індекси при них – місце прибавки. Під час побудови креслення основи спідниці необхідно враховувати прибавку по лінії талії (Пт) та по лінії стегон (Пст). Величини цих прибавок залежать від напряму моди, властивостей обраної тканини та ступеня прилягання виробу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 Величини прибавок на вільне облягання

Таблиця 5. Побудова креслення основи прямої спідниці (мал. 5.5)

 Креслення основи швейного виробу, виконане в натуральну величину на папері і вирізане по контурних лініях, називається викрійкою або лекалом. Лінії на кресленні швейного виробу.

Моделювання виробу

Моделювання– це процес зміни креслення основи швейного виробу, в результаті чого утворюються нові моделі одягу. Для цього на базове креслення основи швейного виробу відповідно до ескізу наносять модельні лінії і розрізають викрійку на окремі деталі. Усі деталі нумерують, пишуть їх назву і кількість, позначають контрольні точки з'єднання.На основі базового креслення прямої спідниці можна розробити різноманітні її фасони (мал. 5.6).

Вибір тканини для виготовлення виробу. Розрахунок кількості тканини для виготовлення швейного виробу.

Спідниці шиють із тканин різного волокнистого складу. При виборі тканини для пошиття спідниці слід враховувати її призначення, сезон і пору року. Зокрема для холодної пори року спідниці шиють із цупких, теплих вовняних однотонних, картатих або смугастих тканин. Для літнього сезону тканину підбирають натуральну і легку, щоб добре пропускала повітря (шовкову, бавовняну або лляну).

Витрати тканини для пошиття спідниці залежать від її фасону та ширини тканини. Для виготовлення прямої спідниці розрахунок тканини виконують за такою формулою: Дв + 10 см при ширині тканини 140 см або (Дв+10 см)?2 при ширині тканини 80-90 см. Найбільш точний метод розрахунку необхідної кількості тканини – це попередня розкладка всіх деталей викрійки на папері в масштабі 1:1. Для цього спочатку визначають ширину тканини, а потім розкладають усі деталі виробу з урахуванням технічних умов розкроювання. За довжиною розкладених деталей визначають загальну витрату тканини для пошиття виробу.

Процес розкрою швейного виробу. Послідовність підготовки викрійки до розкрою (позначення напрямку нитки основи, згину, назви та кількості деталей, припусків на шви).

Послідовність підготовки викрійки до розкроювання

1. Позначити двонаправленою стрілкою напрям нитки основи.
2.  Відзначити місця згину тканини.
3. Записати назву і кількість деталей.
4. Нанести контрольні знаки для з'єднання основних деталей.
5. Визначити величину припусків на шви і обробку зрізів.
6. Вирізати лекала по контурних лініях.

Підготовка тканини до розкрою (прасування, визначення напрямку малюнка, лицьового та виворітного боків, ниток основи та піткання). Розкрій виробу.

Розкрій швейних виробів виконують у такій послідовності:

1. підготовка тканини до розкроювання;
2. настилання тканини;
3. розкладання викрійки на тканині;
4. обкрейдовування лекал;
5.  викроювання деталей.

1. Підготовка тканини до розкроювання

Тканину прасують уздовж нитки основи з метою ліквідації зморшок. Тканини з натуральних волокон (бавовняну чи льняну) декатирують, тобто прасують, зволожуючи, для запобігання зсіданню. Визначають напрям ниток основи і піткання за такими ознаками:

• нитки основи розташовуються паралельно пругу тканини;
• у напрямі ниток основи тканина розтягується менше, ніж у напрямі ниток піткання;
• нитки основи в тканині зазвичай більш тонші та розташовані рівномірніше порівняно із нитками піткання;
• у тканинах з малюнком у смужку або начісним ворсом напрям смужки та начосу зазвичай співпадає з напрямом ниток основи.

Визначають лицьову і виворітну сторони тканини за такими ознаками:

• у тканинах з малюнком лицьовий бік тканини яскравіший і чіткіший;
• у гладкофарбованих тканин лицьовий бік – більш гладкий та блискучий, а виворітний – ворсистий, матовий, з можливими ткацькими дефектами;
• у ворсових тканин на лицьовому боці розміщений довгий ворс, а на виворітному – короткий або без ворсу.

Визначають наявність дефектів тканини (дірок, плям, спотворень малюнка та інших) і обводять їх з вивороту крейдою для того, щоб обійти при розкроюванні.

2. Настилання тканини

Тканину для розкроювання можна розкладати на столі двома способами: 1) «у згин», коли тканина складена вздовж удвоє (лицьовим боком усередину); 2) «у розгортку», коли тканина розкладена на столі по всій ширині. Обирають той чи інший спосіб залежно від фасону виробу, ширини тканини, кількості деталей, які викроюються. Під час настилання тканину ретельно розправляють для усунення заломів і перекосів.

3. Розкладання лекал на тканині

Лекала розкладають на виворітному боці тканини, дотримуючись напряму ниток основи, малюнка та ворсу тканини. Спочатку розміщають великі деталі (переднє та заднє полотнище спідниці), потім – середні (кокетки, пояс, кишені), останніми – найменші (обшивки, шльовки, клапани), розташовуючи їх на тканині економно та оминаючи місця із ткацькими дефектами. Лекала прикріплюють до тканини шпильками для того, щоб вони не зсувалися під час розкроювання. Потім перевіряють правильність розкладання лекал, а саме: наявність усіх деталей, урахування припусків на обробку зрізів, напряму ниток основи, малюнка, ворсу тощо.

4. Обкрейдовування лекал виконують кравецькою крейдою з дотриманням таких правил:

• товщина лінії обкрейдовування – 0,1 см;
• тонка суцільна лінія повинна співпадати з контурами лекал;
• штрихова лінія, яка наноситься паралельно тонкій суцільній лінії на відстані величини припусків на шви і підгин, є лінією розкроювання;
• на деталі крою переносяться контрольні знаки і мітки

Викроюють деталі точно по штриховій лінії розкроювання: спочатку – великі деталі, а потім – малі. Виточки на тканині не вирізують.З метою економного використання тканини малі деталі дозволяється розкроювати із декількох частин (наприклад, пояс – із двох частин з розташуванням шва по бічному шву виробу). Після розкроювання деталей виробу витягують із тканини шпильки і знімають лекала.

Правила безпечної роботи під час розкроювання

1. Шпильки зберігати тільки у спеціальному гольнику або у коробці.
2. Ножиці під час роботи класти на столі праворуч, із зімкнутими лезами. Не класти ножиці на тканину.
3. Під час розкроювання притримувати тканину пальцями лівої руки, розміщуючи їх на безпечній відстані від леза ножиць.
4. Ножиці слід розкривати на всю ширину і повністю змикати леза. Гострий кінець ножиць слід розміщувати під тканиною.
5. 5Передавати ножиці кільцями вперед із зімкнутими лезами.

В умовах індивідуального виробництва одягу розкроюванням деталей виробу займається закрійник. Крім того, його завданнями є вибір фасону виробу, знімання мірок, оформлення замовлення, виготовлення викрійки, розподіл операцій пошиття виробу між швачками; проведення примірювання і видача замовлення клієнту.

Процес пошиття швейного виробу. Підготовка швейної машини до роботи.

Підготовка швейної машини до роботи виконується в такій послідовності:

1. Зі швейної машини з ручним приводом знімають футляр, вставляють рукоятку в гніздо та закріплюють її.
2. Швейну машину з ножним приводом дістають із тумбочки і натягають приводний ремінь на пускове колесо.
3. Під час умикання машини з електроприводом спочатку приєднують шнур живлення до швейної машини, а потім –до електромережі. Пускорегулювальну педаль розміщують під столом так, щоб нога стояла на педалі без напруження.
4. Установлюють швейну машину на робочий хід за допомогою фрикційного гвинта.
5. Перевіряють, щоб біля швейної машини не було сторонніх предметів.

Під час роботи на швейній машині необхідно дотримуватися таких правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог:

1. Машину з ручним приводом ставити на стіл на відстані 5-10 см від його краю.
2. Ліворуч від машини залишати місце для того, щоб розмістити виріб, який обробляється.
3. Світло на виріб має падати зліва або спереду машини.
4. Для роботи використовувати стілець, який відповідає зросту працівника і висоті столу. Стілець повинен стояти навпроти голководія швейної машини.
5. Сидіти треба прямо на всій поверхні стільця, на відстані 10-15 см від краю столу.
6. Волосся заховати під косинку, рукава одягу застебнути.
7. Перевірити, чи немає у виробі голки або шпильки.
8. Не нахилятися близько до рухомих частин машини.
9. Не тягнути тканину й не підштовхувати її під лапку під час шиття.
10. Стежити за правильним положенням рук та ніг.

Машинні шви (зшивний шов, шов упідгин із закритим зрізом).

Технологія виконання зшивного шва

Припуск на виконання шва – 0,5-1,5 см.

1. Деталі скласти лицьовими сторонами всередину, зрівняти зрізи і зметати по лінії шва.
2. Зрізи зшити, виконуючи закріпки на початку і в кінці строчки.
3. Зрізи обметати. Якщо шов «на ребро» або із запрасуванням, то обметати обидва зрізи одночасно. Якщо шов із розпрасуванням, то обметати кожен зріз окремо.
4. Нитку зметування видалити і виконати волого-теплову обробку зшивного шва на «ребро», зшивного шва із запрасуванням або зшивного шва із розпрасуванням (мал. 5.8).

Технологія виконання шва упідгин із закритим зрізом

Припуск на виконання шва – 2,0 см.

1. Зріз деталі перегнути на виворітну сторону на 0,7-1,0 см, заметати, припрасувати.
2. Накласти підігнутий край на деталь на величину припуска, зашити на відстані 0,1-0,2 см від внутрішнього згину.
3. Видалити нитки заметування.
4. Припрасувати.

Послідовність пошиття швейного виробу

Підготовка виробу до першого примірювання. Зметування. Прасування. Приметування.

Технологічна послідовність виготовлення прямої двошовної спідниці

1. Підготовка деталей крою до обробки.
2. Підготовка спідниці до першого примірювання.
3. Проведення першого примірювання.
4. Виправлення неточностей і дефектів, виявлених під час примірювання.
5. Початкова обробка спідниці (обробка виточок, рельєфів, складок, кишень).
6. Обробка застібки.
7. Обробка бічних швів.
8. Обробка верхнього зрізу.
9. Проведення другого примірювання.
10. Обробка нижнього зрізу.
11. Оздоблення й остаточна обробка спідниці.
12. Перевірка якості готової спідниці.

Підготовка деталей крою до обробки

1. Перевірити наявність усіх деталей крою та правильність їх розкроювання (напрям нитки основи, малюнка, ворсу, відсутність на деталях дефектів тощо).
2. За лекалом уточнити обведені крейдою зрізи та контрольні знаки.
3. Перевести контурні лінії бічних зрізів, талії, виточок, низу на інший бік виробу за допомогою копіювальних стібків.
4. Прокладною строчкою намітити середини деталей переднього і заднього полотнищ, згину пояса, а також лінію стегон, місце розташування кишень тощо.

Підготувати виріб до примірювання – це значить обробити окремі деталі і вузли виробу і тимчасово їх зібрати. Від правильності підготовки виробу до примірювання залежить кінцевий результат пошиття виробу.

Послідовність підготовки спідниці до першого примірювання

1. Зметати виточки, складки, рельєфи. Виточки скласти лицьовим боком усередину, суміщаючи копіювальні стібки, і зметати від вузької частини до широкої. Складки зметати по намічених лініях з виворітньої сторони. Розкласти складки, суміщаючи їх середину зі швом зметування, і закріпити зметувальними стібками по всій довжині.
2. Приметати кокетки, оборки і волани, якщо вони є частинами основних деталей.
3. Зметати бічні зрізи переднього і заднього полотнищ спідниці, з'єднуючи контрольні знаки. Зметувати слід зі сторони переднього полотнища від лінії талії до низу. При зметуванні шва лівого бічного зрізу слід відступити від лінії талії на 14-16 см (для застібки).
4. Вметати застібку-блискавку.
5. Підготувати пояс: зшити частини пояса, розпрасувати, покласти прокладку, якщо це передбачено моделлю.
6. Приметати пояс до верхнього зрізу спідниці з боку пояса, з'єднуючи лицьові сторони спідниці та пояса.
7. Заметати припуск на підгин низу спідниці в бік вивороту.

Проведення першого примірювання й усунення виявлених недоліків. Перше примірювання виробу на фігурі проводиться з метою уточнення його посадки і фасону по правій стороні виробу в такій послідовності:

1. зметаний виріб одягають на фігуру так, щоб лінії середини переднього і заднього полотнищ були на відповідних місцях, сколюють пояс по лінії талії, закривають застібку-блискавку;
2. уточнюють баланс виробу. У виробах, що мають правильну посадку на фігурі, не повинно бути ніяких заломів і перекосів тканини, середини переднього і заднього полотнищ повинні розташовуватися вертикально. У разі порушення балансу виробу бічний шов переміщають на необхідну величину та заколюють шпильками;
3. перевіряють ширину виробу в області талії, низу та стегон;
4. уточнюють ширину і довжину витачок, складок та ін.;
5. уточнюють лінію пришивання пояса;
6. визначають довжину виробу;
7. за допомогою крейдяних ліній та шпильок наносять уточнення на виріб.

Причини виникнення і способи усунення деяких видів дефектів спідниці подано у табл. 5.3.

Якщо виріб під час першого примірювання не отримав змін, то він може залишатися зметаним. Якщо ж у виріб були внесені зміни, то виявлені недоліки усуваються в такій послідовності:

1. Випарюють пояс, прибирають нитки заметування низу виробу, розпускають бічні шви, рельєфи, виточки.
2. По уточненим зрізам і лініям виконують прокладні стібки.
3. Виправлення за допомогою копіювальних стібків переносять на ліву сторону спідниці.
4. Спідницю зметують по новим лініям.

Вибір способу обробки швів. Вимоги до обробки швів.

Вимоги до виконання машинних робіт

Поопераційна волого-теплова обробка виробу

Технічні вимоги поопераційної волого-теплової обробки виробу (ВТО)

1.  ВТО проводити на столі або колодці, вкритих м'яким сукном і білою бавовняною тканиною.
2. ВТО деталей та виробу проводити відповідно до температурних режимів, що обираються для кожного виду тканини. Ступінь нагрівання праски та її дію на тканині попередньо перевіряють на клаптику тканини.
3. Для ВТО застосовують пропрасовувачі з м'якої бавовняної тканини.
4. Перед виконанням ВТО деталь або виріб зволожують з пульверизатора або прасують без зволоження.
5. Операції ВТО проводять до повного видалення вологи.
6. Шви спочатку припрасовують на ребро, а потім запрасовують або розпрасовують.
7. У кінці ВТО пропрасовують під припусками швів для того, щоб зняти їхнє відбиття на лицьовій стороні виробу.

Правила безпечної роботи з праскою

Вибір виду застібки

Послідовність обробки застібки «блискавка».

У якості застібки у спідницях використовують гачки, ґудзики і застібки-блискавки. Найбільш поширеною і зручною є застібка-блискавка. Вона може бути розташована у верхній частині лівого бічного шва, середнього шва заднього або переднього полотнищ. Колір застібки-блискавки підбирають відповідно до кольору основної тканини виробу. Колір ниток може співпадати з кольором тканини або бути контрастним до неї. Застібку-блискавку пришивають однорожковою лапкою швейної машини так, щоб її зубці не було видно з лицьової сторони виробу. Верхній край стрічки застібки-блискавки ховається в шов обробки верхнього зрізу спідниці. Зубці застібки-блискавки можуть бути розташовані на однаковій відстані від згинів припуску або зі зсувом у бік переднього полотнища спідниці (рис. 5.10).

Перед обробкою застібки-блискавки зрізи спідниці зшивають (шов запрасовують або розпрасовують), припуски на застібку розпрасовують і обметують.

Послідовність обробки та пришивання поясу (ущільнення клейовими прокладками, обшивання коротких зрізів, прасування).

Поясні вироби по лінії талії можуть оброблятися різними способами: обшивкою, еластичною тасьмою, корсажною стрічкою, пришивним або суцільнокроєним поясом тощо. Вибір способу обробки залежить від фасону виробу та властивостей тканини. Найбільш поширеним способом обробки верхнього зрізу спідниці є обробка пришивним поясом.

Проведення другого примірювання.

Друге примірювання виробу на фігурі проводиться з метою уточнення його посадки, положення лінії талії, низу, якості обробки швів. Послідовність проведення другого примірювання:

1. виріб одягають на фігуру, закривають застібку-блискавку, пояс закріплюють шпилькою;
2. оцінюють посадку виробу, помічаючи місця, які потребують спрасування або відтягування;
3. перевіряють якість виконання швів;
4. уточнюють розташування лінії низу.

Якщо під час проведення другої примірки виявлено недоліки, то їх усувають так само, як і після першого примірювання.

Визначення довжини виробу.

Низ спідниці вирівнюють на фігурі під лінійку. Для цього беруть довгу лінійку, ставлять її на підлогу і, тримаючи лінійку вертикально, поступово пересувають її по правій стороні виробу, відмічаючи через кожні 5-10 см шпильками або крейдою потрібну довжину.

Знявши виріб, вивертають його на лицьову сторону, складають навпіл так, щоб згин відповідав середині деталей, а бічні шви і виточки співпадали. Сколюють виріб шпильками по верхньому і нижньому зрізах, підрізають нерівності припуску та з'єднують нанесені відмітки за допомогою лінійки прямою лінією. Намічену лінію за допомогою копіювальних стібків переносять на іншу половину виробу.

По наміченій лінії низ спідниці підгинають навиворіт, припрасовують через вологу лляну тканину та закріплюють, заметуючи двома рядами стібків, прокладаючи перший ряд на відстані 1 см від підігнутого краю, а другий – біля краю зрізу.

Способи обробки нижнього зрізу

Нижній зріз спідниці обробляють різними способами залежно від моделі виробу, виду і властивостей тканини. У виробах будь-якої моделі, зшитих з тонких тканин, обробку низу виконують швом упідгин із закритим зрізом. Якщо ж тканина бавовняна або змішаного складу середньої щільності, то низ виробу можна обробити швом упідгин з відкритим обметаним зрізом, машинною потайною або зигзагоподібною строчкою.

У виробах зі щільних тканин обробку низу виробу виконують швом упідгин з відкритим обметаним зрізом, ручними потайними стібками, швом «козлик», а зі щільних сипучих тканин – окантувальним швом, перекривають тасьмою, підшивають ручними хрестоподібними стібками, підклеюють клейовою павутиною тощо (рис. 5.12).

а) шов упідгин із закритим зрізом; б) шов упідгин із відкритим обметаним зрізом; в) потайний шов; г) шов «козлик»; д) окантувальний шов; е) шов, перекритий тасьмою.

Роботами по виготовленню швейних виробів займаються швачки і кравці. Вони повинні знати конструкції та деталі виробів, швейні матеріали та їх основні властивості, будову та призначення швейних машин і пристроїв, володіти прийомами виконання машинних, ручних, прасувальних робіт, здійснювати регулювання швейних та інших машин, перевіряти якість готового виробу.

Оздоблення швейного виробу

• Вибір виду оздоблення та матеріалів для оздоблення. Оздоблення виробу.

Відповідно до основного призначення виробу його оздоблення може бути повсякденним і святковим. Повсякденне оздоблення відрізняється простотою форми та виготовлення. До цієї групи відносяться ґудзики, пряжки, шнурівки, емблеми, тасьма, пояси, рулик, аплікації тощо. Святкове оздоблення більш складне і вишукане. Це кокільє, волани, вишивка, буфи, манжети, рюші, мереживо тощо.

Оздоблення швейного виробу може бути постійним (оздоблювальні строчки, ручна і машинна вишивки, рюші, складки, оборки тощо) і тимчасовим (з’ємним) – пояси, декоративні квіти, з’ємні аплікації тощо. З’ємні оздоблення роблять спідницю багатофункціональною.

Оздоблення швейного виробу виконує декоративну та утилітарну функції. Так, ґудзики одночасно є і застібкою, і оздобленням. Мережки на літніх спідницях є не лише прикрасою, але й одночасно створюють сприятливий мікроклімат для тіла.

При виборі оздоблення швейного виробу необхідно пам‘ятати, що його невідповідність призначенню спідниці, обраній тканині, перевантаження моделі різними видами оздоблень спричиняє порушення композиції одягу, знижує його естетичні якості.

• Остаточна обробка виробу. Волого-теплова обробка виробу.

Остаточна обробка спідниці передбачає операції по обметуванню петель, чищенню, волого-тепловій обробці і пришиванню фурнітури, а саме:

1) намічання, обметування та прорізування петлі на лівій стороні пояса за допомогою спеціальних машин або вручну шовковими нитками в колір основного матеріалу;

2) видалення ниток зметування, обрізання кінців ниток;

3) очищення спідниці від виробничого пилу та ліній крейдування за допомогою щітки або шматочка тканини, змоченого водою з лицьової і виворітної сторін;

4) виконання остаточної волого-теплової обробки спідниці;

5) пришивання ґудзиків ниткою в тон фурнітури, складеною вдвоє, трьома-чотирма наскрізними стібками.

Технічні вимоги до остаточної волого-теплової обробки спідниці

1) остаточну волого-теплову обробку спідниці виконують за допомогою зволоженого пропрасовувача з виворотного боку виробу;

2) ВТО починають з дрібних деталей, поступово переходячи до великих. Зокрема, спочатку припрасовують пояс, потім – полотнище спідниці за напрямом нитки основи, починаючи від лівого бічного шва і закінчуючи біля низу виробу;

3) виконують припрасовування низу. Для цього спідницю вивертають на лицьову сторону, укладають на столі нижнім краєм до працівника, а верхній край виробу відгортають убік;

4) з лицьової сторони спідниці видаляють ласи і відпарюють;

5) виріб залишають у підвішеному стані до повного висихання.

Контроль якості швейного виробу.

Показники якості швейного виробу поділяються на такі групи:

1) функціональні – полягають у відповідності виробу своєму призначенню;

2) естетичні – розкривають міру краси швейного виробу, його виразності, сучасності;

3) ергономічні – визначають зручність у користуванні, створюють відчуття комфорту;

4) технологічні – вказують на складність виготовлення виробу, дотримання технічних вимог до виконання швів, обробки деталей та вузлів;

5) економічні – характеризують затрати на процес створення виробу та користування ним.

До якості готового швейного виробу висуваються такі вимоги:

1. Відповідність зовнішнього вигляду виробу обраній моделі.

2. Правильність добору тканини, ниток, застібки, оздоблення, фурнітури.

3. Правильність посадки виробу на фігурі.

4. Якість пошиття:

а) симетричність розташування виточок та парних деталей;

б) відповідність ручних і машинних строчок технічним вимогам на їх виконання;

в) якість обробки окремих деталей і зрізів.

5. Якість проведення поопераційної та остаточної волого-теплової обробки виробу.

Тетяна Хоруженко, навчально-методичний посібник "Трудове навчання у 5-9 класах - обов'язковий блок: основи матеріалознавства, технологія виготовлення виробів.