Матеріали синтетичного походження, їх властивості
Загальні відомості про волокна синтетичного походження та їх властивості. Речовини, з яких виготовляють синтетичні волокна. Технологія виготовлення синтетичних волокон.
Синтетичні волокна – це волокна хімічного походження, які виготовляють із високомолекулярних речовин (полімерів) шляхом синтезу низькомолекулярних сполук – продуктів переробки нафти, газу та кам’яного вугілля (етилену, бензолу, фенолу, пропілену, толуолу тощо).
Процес виробництва синтетичних волокон складається з таких етапів:
- Отримання та попередня обробка сировини;
- Приготування прядильної маси (розчину, сплаву, м'якого полімеру);
- Формування ниток;
- Оздоблення ниток;
- Первинна текстильна обробка ниток.
Види синтетичних волокон. Властивості тканин, виготовлених із синтетичних волокон. Використання матеріалів, виготовлених із синтетичних волокон у виробництві.
Основними видами синтетичних волокон є капрон, лавсан, нітрон, анід, спандекс, хлорин та вінол. Вони мають низьку гігроскопічність, тепло- та світлостійкість. Наприклад, під впливом світла волокно капрону жовтіє, стає жорстким та крихким, а під дією гарячої води – різко зменшує свої розміри. Важливою властивістю синтетичних волокон є їх хімічна стійкістьдо дії кислот, лугів, окислювальних речовин та інших реагентів, бактерій, мікроорганізмів, плісняви та молі.
Із синтетичних волокон виготовляють великий асортимент тканин, трикотажу, виробів текстильної галантереї, швейних ниток, штучного хутра та нетканих матеріалів. До синтетичних тканин належать кримплен, лавсан, нейлон, болонья, капрон, мікрофібра, фліс, поліакрил, поліестер, поліамід, синтепон, спандекс, жатка, еластин та інші. Вони міцні, не мнуться, легко відпираються, швидко сохнуть, добре зберігають форму, відрізняються високою зносостійкістю, пружністю та еластичністю. Слід відмітити, що більшість сучасних синтетичних тканин є змішаними, містять натуральні та штучні волокна, що дає змогу забезпечити їм такі властивості, які найбільше відповідають вимогам споживачів.
Завдяки своїм властивостям тканини з синтетичних волокон широко використовуються у виробництві, медицині та інших галузях народного господарства. Зокрема тканини з нітрону, який витримує нагрівання до температури 600-800°С і є стійким до ядерних випромінювань, використовуються для виготовлення спецодягу. Тканини з хлорину використовуються для виготовлення фільтрувальних тканин для хімічної промисловості, тканин для спецодягу, білизни для лікування захворювань кістково-м'язової системи. З капрону виготовлять хірургічні нитки, а з лавсану та вінолу – технічні тканини.
Види пряжі. Властивості пряжі.
За волокнистим вмістом пряжа буває: з натуральних, штучних, синтетичних волокон, змішана та комбінована. Штучноюназивають пряжу, одержану з натуральної сировини (целюлози) за допомогою хімічної обробки. До цієї категорії пряжі відносяться віскоза і штапель. Це дуже м'яка шовковиста пряжа, гігроскопічна, повітропроникна, яка холодить у спеку і практично не електризується. Недолік цієї пряжі в тому, що вироби з неї легко мнуться та потребують дбайливого прання.
Пряжа з синтетичних волокон (поліефірних, поліамідних і акрилових) –повністю хімічного походження. Ця пряжа дешевша за натуральну, міцна, м'яка, має різноманітні кольори, але не пропускає повітря. Найбільш поширеними видами синтетичної пряжі є акрил, нейлон, люрекс, штучний шовк, мікрофібра і поліестер.
До складу змішаної пряжі входять декілька видів волокон: натуральні, штучні та синтетичні. Найбільш поширеними є суміші вовни з акрилом, шовком та віскозою; бавовни та льону з віскозою; всіх видів пряжі з поліестером, люрексом або метанітом. Комбінована пряжа утворюється у процесі поєднання двох або більше ниток різного виду, складу і будови. Волокнистий вміст пряжі визначається за характером горіння волокон. Натуральні волокна рослинного походження горять швидко із виділенням запаху паленого паперу, залишаючи зольну грудочку, яка при дотику розсипається, а натуральні волокна тваринного походження спалахують і скручуються, виділяючи запах паленого пера або рогу. Штучні волокна горять подібно до рослинних – інтенсивно, розповсюджуючи запах паленого паперу та утворюючи сірий попіл. При спалюванні пряжа із синтетичних волокон не горить, а плавиться, утворюючи тверду грудочку, виділяючи різкий запах або без запаху. Характер горіння змішаної і комбінованої пряжі відповідає тим видам волокон, які входять до її складу.
В’язання спицями як вид декоративно-ужиткового мистецтва
Із історії в’язання спицями. Види виробів, в’язаних спицями.
В'язання спицями є одним із найпоширеніших видів рукоділля. Спочатку воно з'явилося як проста утилітарна необхідність, за допомогою якої господині прикрашали свій будинок та урізноманітнювали побут, надалі ж це ремесло перетворилося на справжнє мистецтво.
Археологічні знахідки свідчать про те, що ручне в'язання спицями виникло задовго до нашої ери. В'язані речі були знайдені у давніх похованнях Єгипту, Риму та Греції. Зокрема у руїнах палацу Сенахеріба в Ніневії був знайдений рельєф воїна Іліади в шкарпетках, а на старогрецьких вазах часів Троянської війни зустрічаються зображення полоненої тройської знаті у вузьких облягаючих штанах, що нагадують в'язані трико. Відбиток в'язаної панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї. На початку нашої ери техніка в'язання спицями знаходилася на високому рівні, про що свідчать в'язані речі, датовані IX і X століттями. Цікаво, що в'язання спочатку було чоловічим ремеслом, і чоловіки боролися з жіночою конкуренцією спеціальними договорами. Так, у 1612 році празькі панчішники заявили, що під страхом грошового стягнення не візьмуть на роботу жодної жінки. І лише з часом в'язанням почали займатися перш за все жінки.
У наші дні це мистецтво продовжує розвиватися, збагачуючись новими мотивами, композиційними прийомами, сучасними матеріалами. Особливо привабливе ручне в'язання тим, що вихідний матеріал – пряжу – можна використовувати кілька разів. Технікою ручного в'язання можна виготовляти різноманітні предмети домашнього вжитку, зокрема: 1) одяг (светри, шапочки, шарфи, сукні, капелюхи, рукавиці, шкарпетки, панчохи тощо); 2) оздоблювальні елементи одягу (намисто, ґудзики, манжети, коміри, сумки тощо); 3) декоративні предмети побуту (скатертини, серветки, постільну білизну, фіранки на вікна, рушники, килимки, ковдри, покривала, подушки, панно тощо); 4) взуття; 5) іграшки.
Матеріали, інструменти та пристосування для в’язання спицями. Види спиць. Номер спиць. Підбір спиць відповідно до пряжі.
Основним матеріалом для в’язання спицями є пряжа, яка за складом може бути традиційною та фантазійною. Традиційну пряжу прядуть вручну або на машині, вона часто буває скрученою, що надає їй міцності та гладкості. Вив'язані такою пряжею петлі добре помітні на полотні. До фантазійної пряжі відносять комбіновану пряжу, а саме: стрічкову та меланжеву, букле, штучне хутро, люрекс, травичку, пряжу з металізованими нитками, намистинками, блискітками та стразами. Крім пряжі, матеріалом для в’язання можуть бути тасьма, смужки шкіри, замші, вузькі стрічки і шнури.
Обираючи пряжу, необхідно уважно вивчити умовні позначки та написи на етикетці мотка, а саме: відсоток вмісту різних видів волокон, масу пряжі та її довжину в метрах, рекомендації щодо підбору оптимального номеру спиць, щільності в'язання та експлуатації готового виробу.
Основним інструментом для в’язання є спиці, від правильного підбору яких залежить якість в'язаного виробу. За матеріалом розрізняють спиці алюмінієві, сталеві, пластмасові, кістяні, бамбукові та дерев’яні. Спиці обираються з урахуванням властивостей пряжі та вимог до готового виробу. Наприклад, для роботи з тонкою пряжею доцільно обрати сталеві спиці, з товстою та пухнастою пряжею – дерев'яні, кістяні або бамбукові, а для роботи зі світлою пряжею не можна брати алюмінієві спиці, бо вони можуть забруднити виріб.
Спиці розрізняють за номерами від 1 до 10, з інтервалом у півномера. Номер спиці відповідає її діаметру в міліметрах. Добираючи номер спиць, слід пам’ятати, що спиця повинна бути в півтора-два рази товще пряжі, з якої в'яжуть виріб. Крім того, щоб отримати пухке, ажурне полотно, потрібно обирати спиці більшого номеру, а щоб отримати щільне полотно – меншого. Спиці бувають чотирьох видів: прямі, кругові, панчішні і допоміжні (мал. 6.1).
Прямі (звичайні, закриті) спиці мають один робочий кінець і кільце або кульку з іншого боку. Їх використовують для плоского (прямого) в'язання деталей в прямому і зворотному напрямках і можуть бути довжиною від 20 до 40 см. Кругові (відкриті) спиці мають два робочих кінця, з'єднаних гнучким тросом або поліхлорвініловою трубкою довжиною 30, 40, 50, 60, 80 і 100 см. Їх використовують для трубчастого (кругового) в'язання безшовних виробів (спідниць, шапок тощо) або прямого в’язання великих деталей. Панчішні спиці – це набір з 5-ти спиць, кожна з яких має два робочих кінця, довжиною від 18 до 25 см. Вони використовуються для трубчастого (кругового) в'язання виробів у одному напрямку (шкарпеток, рукавичок, шапочок тощо). Допоміжні спиці використовуються для утримання знятих петель під час в’язання. Вони можуть бути прямими і фігурними (для виконання візерунка «коси») (мал.6.2).
Добираючи спиці для в’язання, слід пам’ятати, що вони повинні бути гладкими, полірованими, адже навіть незначні шорсткості на поверхні перешкоджають легкому ковзанню нитки, волоски пряжі переламуються, а виріб виходить неохайним. При виборі спиць слід також звертати увагу на їх кінчик. Він не повинен бути надто гострим або занадто тупим. У першому випадку він розщеплює нитку, а у другому – розтягує петлі. До пристосувань, необхідних для ручного в’язання, відносяться: гобеленові голки, сантиметрова стрічка, петлеутримувачі, в'язальні гачки, захисні ковпачки, шпильки, ножиці, маркери рядів, лічильники рядів, пристрої для намотування пряжі в клубок тощо.
Використання пряжі зі старих речей. Підготовка пряжі для в’язання.
Для в’язання можна використовувати не тільки нову пряжу, але і пряжу зі старих в'язаних речей гарної якості. Підготовка такої пряжі для в’язання складається з кількох етапів.
1. Розпускання виробу. Спочатку слід відпороти ґудзики, накладні кишені, комір, розпороти шви і відокремити деталі виробу. Розпускати виріб слід обережно, не смикаючи пряжу, щоб її не порвати. Якщо пряжа порвалася, треба зав'язати кінчики звичайним або одинарним вузлом. Під час розпускання виробу пряжу слід змотувати не у клубок, а в пасмо, використовуючи спеціальний пристрій або підручні засоби: ніжки табурету, спинку стільця, край столу або руку. Розпустивши виріб, пасмо у кількох місцях необхідно перев'язати нитками іншого кольору з метою запобігання її заплутуванню.
2. Випрямлення пряжі. Існує два способи розпрямлення пряжі. Першим способом є прання пасма у теплій воді з невеликою кількістю прального порошку. Полоскати пряжу потрібно ретельно в чистій теплій воді з додаванням оцту. Не викручуючи пряжу, її необхідно перекинути через палицю, покладену на краї ванни. Також можна прикріпити до пасма знизу не дуже важкий вантаж, який трохи відтягне нитки.
Іншим способом розпрямлення використаних ниток є відпарювання на паровій бані. Для цього пасмо необхідно покласти в друшляк і поставити зверху на велику каструлю з гарячою водою так, щоб нитки не стикалися з водою. Каструлю необхідно щільно закрити кришкою, поставити на вогонь і кип'ятити 30-35 хвилин. Після парової бані пряжу слід просушити у теплому сухому місці.
3. Змотування пряжі у клубки.
Правила безпечної праці, організація робочого місця та санітарно-гігієнічні вимоги під час в’язання
1. Робоче місце для в'язання повинно бути добре освітлене з лівого боку.
2. Сидіти треба прямо, торкаючись корпусом спинки стільця.
3. Відстань від очей до виробу повинна бути не менше ніж 30-40 см, щоб не розвивати короткозорість і щоб в очі не потрапляли частинки пряжі.
4. Перед початком і після закінчення роботи слід мити руки, щоб пряжа і зв'язане полотно були завжди чистими, а на руках не залишалося дрібних частинок пряжі.
5. Під час в'язання клубок слід тримати в спеціальній коробочці або невеликому кошику, що стоїть на підлозі з лівої сторони.
6. Після закінчення роботи кінці спиць необхідно вставити в клубок і всі інструменти прибрати в робочу коробку.
Елементи в’язання спицями. В’язання візерунків
Основні види петель. Прийоми в’язання спицями. Способи набору петель. Набір петель початкового ряду. Способи вив’язування основних петель. Основні етапи в’язання полотна прямокутної форми.
В’язання полотна прямокутної форми відбувається за такими етапами:
1. Набір петель початкового ряду. Існують універсальні та декоративні способи набору петель початкового ряду: з однієї або двох ниток, з потовщеним або ажурним краєм, з бахромою, з подвоєних петель тощо.
2. В’язання пружкової петлі. Остання петля на спиці називається пружковою петлею, а та, що йде слідом за нею, – першою. З метою утворення красиво оформленого краю в'язаного полотна на початку кожного ряду пружкову петлю слід знімати з лівої спиці на праву, не пров’язуючи, залишаючи робочу нитку за спицею(мал. 6.3). Пружкові петлі не входять у рахунок петель, з яких будується візерунок.
3. В’язання петель ряду за обраним узором. В’язальні петлі бувають основними і додатковими. Основні види петель (лицьові та виворітні) беруть участь у створенні найпростішого в’язаного полотна, а додаткові петлі (накиди, зняті петлі тощо) використовуються для утворення більш складних візерунків. Петля складається з таких частин (мал. 6.4): петельний крок – це відстань між двома сусідніми петлями на спиці; дуга – це верхня горизонтальна частина петлі, яка лежить на спиці; передня стінка – це вертикальна частина петлі, розташована зверху на спиці; задня стінка – це вертикальна частина петлі, що знаходиться за спицею; протяжка (перемичка) – нитка, що сполучає знизу дві сусідні петлі в одному ряду.
Будова петлі дозволяє виконувати лицьові і виворітні петлі двома способами: за передню і задню стінку. Спосіб вив'язування лицьової петлі за передню стінку вважається класичним, а петлі, вив’язані за задню стінку, називаються «бабусиними» лицьовими петлями. При в'язанні лицьових петель нитка завжди знаходиться за роботою.
Класичний спосіб в’язання лицьової петлі (за передню стінку)
1. Нитка знаходиться за роботою. Увести праву спицю у першу петлю на лівій спиці рухом зліва направо, захопити робочу нитку з вказівного пальця у напрямку стрілки.
2. Протягнути захоплену нитку в петлю і перевести нову петлю, що утворилася, на праву спицю.
Виворітні петлі, як і лицьові, можуть також виконуватися двома способами. Виворітна петля, виконана класичним способом, відповідає лицьовій, вив’язаній за передні стінки, а другим способом («бабусина») – лицьовій, вив’язаній за задні стінки. При в'язанні виворітних петель нитка завжди знаходиться перед роботою.
Класичний спосіб в’язання виворітної петлі
1. Робочу нитку закинути на спицю так, щоб вона лягла праворуч від першої петлі. Під нитку справа наліво в першу петлю ввести праву спицю (мал.6.6).
2. Правою спицею захопити робочу нитку і витягнути її від себе через петлю, отримуючи нову, виворітну петлю (мал. 6.7).
4. Пров’язування останньої петлі ряду. Для утворення рівного краю в’язаного полотна використовують два способи пров'язування пружкової петлі, в результаті чого утворюється бічний край "ланцюжок" або "вузликовий". Спосіб «ланцюжок» застосовується найчастіше, оскільки підходить практично для всіх візерунків, дозволяє з’єднувати деталі виробу за допомогою трикотажних швів та легко підраховувати кількість пров’язаних рядів (одна пружкова петля дорівнює двом пров’язаним рядам). Бічний край "ланцюжок" утворюється шляхом знімання, не пров’язуючи, пружкової петлі на початку кожного ряду та пров’язування останньої петлі ряду виворітною петлею (мал. 6.8).
5. Закріплення (закривання) петель останнього ряду. Після того, як вив’язано полотно необхідного розміру, необхідно закрити петлі останнього ряду. Це може відбуватися по лицьовій і виворітній сторонах роботи. Так, якщо треба закрити петлі на лицьовій стороні роботи, то в’яжуть по дві петлі разом лицьовою за задню стінку. У випадку, якщо треба закрити петлі на виворітній стороні роботи, в’яжуть по дві петлі разом виворітною. Деталі, вив'язані «резинкою», треба закривати за візерунком, тобто в’язати по дві петлі разом то лицьовою, то виворітною петлею. У цьому випадку утворюється красивий нерозтягнутий край.
Утворення візерунків із лицьових і виворітних петель. Умовні позначення на схемах. Читання схем.
Візерунки можуть бути однобічними і двобічними. В однобічних візерунках легко відрізнити лицьовий бік від виворітного, оскільки вони виглядають по-різному. Однобічні візерунки мають властивість скручуватися, тому їх не можна використовувати для оздоблення краю виробу. Однобічні візерунки слід комбінувати з двобічними. Двобічні візерунки щільні, не закручуються, їхні лицьовий і виворітний боки виглядають однаково. Ці візерунки використовуються як оздоблювальні по низу виробу, при в’язанні комірів, манжетів, поясів, планок, шарфів і шапочок.
Послідовність в’язання візерунків можна описати текстом або подати у вигляді схеми за допомогою умовних знаків. У різних виданнях можна зустріти різні умовні позначення лицьових та виворітних петель. Найбільш поширеними умовними позначеннями лицьових петель є «І», а виворітних – «–».
Схематичний запис візерунку читають знизу вгору так, як і в'яжуть вироби. Всі непарні ряди (1, 3, 5-й та ін.) – це лицьовий бік роботи, читати і в’язати їх потрібно справа наліво. Всі парні ряди (2, 4, 6-й та ін.) позначають виворітний бік роботи, а тому читаються і в’яжуться зліва направо. Крайні (пружкові) петлі на схемі не позначаються. У деяких схемах візерунків запис парних рядів відсутній, але є вказівка «в’язати за малюнком» або «як дивляться петлі». Це означає, що треба в’язати над лицьовими петлями – лицьові, а над виворітними – виворітні.
Комбінація петель, яка утворює візерунок і повторюється у в’язанні ряду, називається рапортом. На схемах ширину рапорту позначають вертикальною прямою. Якщо частина візерунка у схемі відокремлена вертикальною лінією рапорту справа, це означає, що петлі перед рискою, в'яжуться тільки один раз на початку ряду, а візерунок, розташований зліва від риски, і є безпосередньо рапортом.Якщо вертикальна лінія рапорту розташовується у схемі візерунка зліва, то всі петлі, які стоять за межею, в'яжуться тільки один раз у кінці ряду. Між вертикальними лініями на схемі може розміщуватися декілька повторень рапорту.
Лицьовими та виворітними петлями можна в’язати багато візерунків, насамперед це хустковий, панчішний, а також різноманітні резинки.
Хустковий візерунок(репсовий,рябушка, мотузочок, грядки) виконується з виворітних петель. Назва узору походить від виробу, який раніше в’язали цим візерунком – хустки. Візерунок двобічний. Використовується при в'язанні шарфів, шапочок, для оздоблення жакетів та джемперів.
Панчішний візерунок відноситься до однобічних узорів і використовується при в’язанні будь-яких трикотажних виробів. Його лицьовий бік називається лицьовою гладдю, а виворітний – виворітною. Рівна поверхня в’язаного полотна дозволяє використовувати його як фон для опуклих та ажурних узорів, а також для орнаментів та вишивки. Полотно панчішної в’язки має властивість скручуватися, тому нижній край рекомендується починати з будь-якого двобічного узору.
Резинки– це двобічні, еластичні візерунки, якими можна в’язати весь виріб або тільки його частину (манжети рукавичок, шкарпеток, шапочок, светрів тощо). Візерунок резинки полягає у чергуванні певної кількості лицьових і виворітних петель: 1?1, 2?2, 1?2, 3?1 тощо. У цифровому позначенні резинок перша цифра означає кількість лицьових петель, а друга – кількість виворітних петель на лицьовому боці роботи.
Накиди. Зняті петлі. Ажурні візерунки.
Техніка ажурного в’язання припускає, що виріб буде складатися з безлічі «дірочок», які у своїй сукупності складуть повітряний візерунок. Для утворення ажуру роблять накиди, у результаті чого утворюються додаткові петлі, які залишаються або прибираються відповідно до малюнка. У тому місці, де зроблено накид, утворюється отвір. Накиди бувають одинарними і подвійними (для отримання крупнішого отвору).
Для того, щоб утворити одинарний прямий накид, слід правою спицею підхопити робочу нитку, що лежить на вказівному пальці лівої руки, зверху рухом спиці справа наліво «до себе» (мал. 6.9). Одержаний накид при в’язанні наступної петлі потрібно притримувати вказівним пальцем правої руки. З виворітної сторони роботи накиди завжди в’яжуться виворітною петлею.
Для утворення подвійного накиду слід захопити правою спицею нитку двічі (мал.6.10). У наступному ряду один накид пров’язується, а другий скидається зі спиці. За рахунок скинутого накиду у в'язаному полотні утворюється більший отвір. У деяких узорах подвійний накид з виворітної сторони не скидається, а в’яжеться: перший – лицьовою петлю, а другий – виворітною.
Знятою (витягнутою) петлею називається знята не пров’язана петля з лівої спиці на праву. Витягати петлі можна на висоту двох, трьох і більше рядів. Витягнута петля на висоту двох рядів називається подвійною витягнутою петлею, на висоту трьох рядів – потрійною витягнутою петлею і т.д.
Петлі знімаються однаково з лицьової та виворітної сторін роботи. Для цього вводимо праву спицю справа наліво в першу петлю, що знаходиться на лівій спиці, захоплюємо її і легким рухом управо знімаємо зі спиці, розташовуючи робочу нитку перед спицею або за нею (як потребує узор) (мал. 6.11).
Пров’язуючи витягнуті петлі в наступному ряду, потрібно стежити за тим, щоб вони не перекручувалися, а лягали рівними стовпчиками.
Процес виготовлення в’язаного виробу
Вибір виробу для виготовлення. Вибір візерунків, пряжі та спиць для виготовлення виробу.
Обираючи виріб для виготовлення, слід пам’ятати, що в'язання висуває дещо інші вимоги до конструкції виробу порівняно із шиттям: форма в'язаного виробу повинна бути простою, з мінімумом швів і складних деталей.
Перед тим, як приступити до роботи, треба правильно підібрати нитки за типом волокна, складом, товщиною та іншими властивостями, адже від цього залежить краса майбутнього виробу. Наприклад, пуловер для холодного періоду року слід в’язати із м’якої вовняної або змішаної вовняної пряжі. Для літніх моделей ідеальна бавовняна пряжа або віскозне волокно, які при зіткненні зі шкірою здаються прохолодними. Рівномірна, гарно скручена пряжа краще підходить для утворення рельєфних та ажурних узорів. Пухнаста, слабо скручена пряжа та пряжа з декоративними елементами найбільш ефектно виглядають на гладко зв’язаному полотні.
Щільність в’язання по горизонталі й вертикалі. Розрахунок кількості петель і рядів для в’язання деталей виробу. В’язання за схемою (з використанням креслення).
Щоб зв'язати виріб певної форми і розміру, необхідно перш за все виготовити його викрійку. Вихідними даними для побудови креслення основи в’язаного виробу є виміри фігури людини, прибавки на вільне облягання та припуски на шви, величина яких залежить від силуету виробу, виду узору і якості пряжі. Зняття мірок з фігури людини для побудови креслення основи в’язаного виробу відбувається за тими ж правилами, що і для побудови креслення основи швейного виробу. Але оскільки трикотажне полотно під час носіння легко розтягується в ширину, то під час вимірювання фігури сантиметрову стрічку слід натягувати щільніше.
Для того, щоб розрахувати кількість петель для набору, збільшення або зменшення всередині виробу, необхідно визначити щільність в'язання по горизонталі (кількість петель в 1 см) та по вертикалі (кількість рядів в 1 см).
Розрахунок щільності в'язання починається з виготовлення контрольного зразка. Для цього спиці, пряжа, обраний візерунок і щільність в'язання мають бути такими ж, як і під час в’язання основного виробу. Зв'язаний зразок злегка розпрасовується (крім резинок) з виворітного боку через вологу тканину, а потім сантиметровою стрічкою вимірюється його довжина по горизонталі і вертикалі. При вимірюванні зразків треба враховувати особливості в’язання певних візерунків. Наприклад, при вимірюванні візерунків, які стягуються (резинки, рельєфні візерунки тощо), потрібно їх злегка розтягнути, щоб у готовому полотні збереглася їхня еластичність. Якщо ж візерунок легко розтягується (англійська резинка, ажурні узори тощо), то при наборі петель слід зменшити їхню кількість на дві-три в кожних 10-15 см в'язання.
Для розрахунку щільності в'язання по горизонталі (Щг) кількість набраних петель необхідно поділити на отриману ширину зразка (у см), а для розрахунку щільності в'язання по вертикалі (Щв) отриману висоту зразка поділити на кількість рядів у зразку. Наприклад, для контрольного зразка набрано 30 петель і зв’язано 24 ряди. Після вимірювання встановлено, що ширина зв’язаного зразка становить 10см, а висота – 6 см. Для розрахунку щільності в’язання по горизонталі ділимо 30 петель на 10 см і отримуємо Щг 3 петлі в 1 см. Для розрахунку щільності в’язання по вертикалі ділимо 24 ряди на 6 см і отримуємо Щв 4 ряди в 1 см.
У розрахунку щільності в'язання не рекомендується округляти отримані дробові числа. Для вимірювання щільності в'язання дуже зручно користуватися трафаретом з квадратним вирізом розміром 5x5 см, який накладають на вив'язаний зразок (мал.6.12).
Слід пам’ятати, що використовуючи два різні узори в одному виробі, необхідно визначати щільність в’язання для кожного з них окремо, і при в’язанні виробу, переходячи від одного узору до іншого, в одному ряду слід додавати або убавляти через рівні проміжки по одній петлі, поки не одержимо необхідну кількість петель.
Після визначення щільності в’язання розраховується кількість петель, необхідних для набору. Для цього треба помножити ширину полотна (см), яке треба отримати в результаті в’язання, на розраховану величину щільності в’язання по горизонталі. Наприклад, якщо потрібно набрати петлі для в'язання полотна шириною 50 см, а щільність в'язання по горизонталі становить 3 петлі в 1 см, то для початку роботи необхідно набрати 150 петель (3 петлі х 50 см = 150 петель). Слід враховувати також рапорт обраного узору і, приступаючи до в’язання, розміщувати його симетрично середини виробу. Це особливо важливо враховувати при в’язанні вертикальних узорів або узорів з широким рапортом.
Для розрахунку кількості рядів, які треба пров’язати, необхідно помножити висоту полотна (в см) на розраховану величину щільності в’язання по вертикалі. Наприклад, якщо потрібно зв'язати виріб висотою 10 см, а щільність в’язання по вертикалі становить 4,2 ряди в 1см, то потрібно пров’язати 42 ряди (4,2 ряди х 10 см=42 ряди).
Збільшення і зменшення кількості петель.
Збільшення і зменшення ширини в’язаного полотна дозволяє надати форму в'язаному виробу. Убавляти петлі можна як з краю виробу, так і в середині по одній або по декілька петель поспіль. Зменшити одну петлю можна, пров’язавши дві петлі разом лицьовою (мал. 6.13) або виворітною петлями (мал. 6.14).
Для зменшення двох петель треба пров’язати три петлі разом лицьовою або виворітною петлями (мал.6.15, мал.6.16).
Поступове зменшення великої кількості петель необхідно робити в декілька прийомів, закриваючи по три-п'ять петель у кожному ряду до тих пір, поки не залишиться необхідна кількість.
Додавання петель краще проводити по лицьовій стороні роботи. Існують способи додавання петель як скраю виробу, так і всередині в'язаного полотна, а саме:
1) витягування петлі із протяжки. Для цього, знявши пружкову петлю, вводимо праву спицю під нитку, що лежить між двома петлями (протяжку), і витягуємо нову петлю (мал. 6.17). При такому додаванні на в’язаному полотні утворюється невелика дірочка, тому цей спосіб рекомендується застосовувати тільки при додаванні петель скраю виробу;
2) накидання повітряних петель.Роботу тримаємо у правій руці, а нитку, що йде від клубка, беремо в ліву і великим пальцем рухом «на себе» піддягаємо нитку, утворюючи петлю. Потім знімаємо її на праву спицю. Так накидаємо потрібну кількість петель (мал. 6.18). При в'язанні наступного ряду першу повітряну петлю не знімаємо, а в’яжемо як лицьову за передню стінку, інші в'яжемо так, як вимагає візерунок. Цей спосіб додавання петель застосовується в тому випадку, коли на спицю потрібно накинути відразу велику кількість петель (утворення отворів для великого пальця, петель для ґудзиків тощо).
3) з однієї петлі зробити дві.Цим способом можна додавати петлі як всередині в'язаного полотна, так і скраю виробу. При додаванні петель всередині полотна необхідно праву спицю ввести під першу петлю (на ряд нижче) на лівій спиці і пров’язати нову петлю лицьовою, а потім петлю над нею (мал. 6.19).
На початку ряду, не знімаючи з лівої спиці пружкової петлі, слід пров’язати її лицьовою за задню стінку, а потім ще раз лицьовою за передню. У кінці ряду пружкову петлю пров’язати спочатку лицьовою за задню стінку, а потім, не знімаючи її з лівої спиці, пров’язати вдруге виворітною петлею (мал. 6.20).
4) зворотний накид використовується тоді, коли необхідно збільшити кількість петель усередині в'язаного полотна без утворення дірочки. Для цього робочу нитку, що лежить на вказівному пальці лівої руки, слід підхопити знизу рухом «від себе» (мал.6.21). Від утвореного накиду в полотні починається новий стовпець петель.
Використання орнаментів у виробах, в’язаних спицями. Рапорт.
Орнаментом у в’язанні прикрашають різноманітні речі: шапки, рукавички, шкарпетки, деталі светрів тощо. При підборі орнаменту слід враховувати призначення в’язаного виробу. Зокрема на виробах для спорту гарно виглядають яскраві крупні орнаменти, які видно на відстані, на дитячих виробах – яскраві, але дрібні і нескладні орнаменти, зрозумілі дитині, на святкових виробах допускається використання більш складного орнаменту.
За кількістю використовуваних кольорів орнаменти можуть бути простими і складними. Прості орнаменти виконують нитками двох кольорів, один з яких – основний (колір фону), а інший – додатковий (колір малюнка). Складні орнаменти виконують з ниток декількох кольорів.
Як правило, орнаменти в’яжуть з ниток різного кольору панчішним узором. Заздалегідь малюнок наносять на папір в клітинку, де кожна клітинка відповідає одній петлі, а умовні позначення – певному кольору. Орнамент має рапорт по кількості петель і рядів і в’яжеться за схемою знизу вверх, справа наліво.
? Способи з’єднання деталей виробу. Види трикотажних швів для з’єднання деталей в’язаного виробу. З’єднання петель лицьового полотна. З’єднання деталей виробу горизонтальним та вертикальним швами, кетельним швом.
Вив’язані деталі виробу слід підготувати для з’єднання. Для цього проводять їх волого-теплову обробку (окрім виробів, зв’язаних із синтетичної пряжі), а саме: наколюють шпильками на викрійку, пропрасовують (напіввовняне, бавовняне і лляне полотно) або відпарюють (вовняне полотно) з виворітної сторони, уникаючи місць, де розташовані резинки, та просушують.
Для з'єднання деталей в’язаних виробів використовують трикотажні шви. Їх виконують вручну голкою з широким вушком і тією ж пряжею, з якої зв’язано весь виріб. Такі шви малопомітні та еластичні на відміну від машинних швів.
Горизонтальний шов використовують для з'єднання відкритих петель двох полотен панчішного в’язання. Для цього, розмістивши відкриті петлі полотен навпроти і закріпивши нитку, вводять голку з виворітного боку в першу петлю нижнього ряду, потім з лицьового боку – в першу петлю верхнього ряду і зразу ж по вивороту – в другу петлю верхнього ряду. На лицьовому боці роботи повертають голку в першу петлю нижнього ряду. З виворітного боку переходять до другої петлі нижнього ряду і все повторюють спочатку (мал. 6.22). Для того, щоб шов був непомітним, його слід виконувати не стягуючи петель і таким же розміром стібків, як і петлі в’язаного полотна.
Вертикальний шов використовують для з'єднання в’язаних полотен по вертикалі, коли їх необхідно зшити по лицьовій стороні роботи (при цьому деталі мають бути зв'язані в одному напрямку). Якщо в'язання панчішне або «резинкою», то деталі з’єднують, уводячи голку під дугу лицьової петлі, розташованої поряд з пружковою, підхоплюючи по черзі кожну петлю то одного, то іншого полотна. З’єднуючи деталі, виконані рельєфним в'язанням, голку вводять під протяжку між пружковою і сусідньої петлею, по черзі захоплюючи їх то на одній, то на іншій деталі. Хусткове в'язання зшивають так: з лицьового боку полотна захоплюють голкою пружок за обидві стінки і одночасно вводять голку в пружок сусіднього полотна з таким розрахунком, щоб стібок мав горизонтальний напрям (мал.6.23).
Кетельний шов використовують для закріплення відкритих петель в’язаного полотна (якщо потрібно, щоб край розтягувався і був еластичним), а також для нашивання дрібних деталей на основні деталі виробу (наприклад, оздоблювальної планки горловини на виріз горловини, відкритих петель накладної кишені на пілочку тощо).
Техніка заснована на виконанні ручного шва «назад голку». Кетельний шов виконують справа наліво ниткою того ж кольору, що і основна деталь, але тоншою за основну пряжу. Перед виконанням шва деталь приметують до лицьової сторони виробу. Закріпивши нитку з виворітного боку, голку вводять в другу відкриту петлю, потім по лицьовому боку – в першу петлю і зразу ж по виворітному боку – у третю. З третьої петлі на лицьовому боці повертають голку у другу петлю, з другої на виворітному боці – у четверту і т. д. (мал. 6.24).
Оздоблення виробу. Догляд за виробом
Сучасні напрями оздоблення в’язаних виробів. Види оздоблень в’язаних виробів.
Після з’єднання деталей виробу його оздоблюють. Вид оздоблення в’язаного виробу обирається залежно від його стилю та призначення і відповідає художньому задуму автора. Сучасні напрями оздоблення в’язаних виробів:
1.Аплікація.Для аплікацій на в’язаному полотні використовуються різні матеріали: тканина, шкіра, замша, хутро. Крім того, для утворення різнокольорових рельєфних композицій використовуються кільця або ґудзики, обплетені гачком, шнури, зв’язані гачком, спицями або технікою «макраме».
2.Вишивка. На в'язаному полотні вишивка в основному виконується такою ж пряжею (за якістю), якою зв’язано весь виріб. Малюнок для вишивання обирається не дуже дрібний і виконується за вільним контуром різними швами: петля в петлю, вперед голку, тамбурний, стебловий, гладь, мережка (на знятих петлях) та іншими. Святковості виробам надасть вишивка люрексом, паєтками, намистинками, бісером, стеклярусом. Крім того, вишивати по в’язаному полотну можна шовковими стрічками, сутажем, смужками шкіри, тасьмою «зигзаг» та ін.
3.Оздоблювальні деталі. Чудово доповнюють в'язані вироби пояси, виконані з в'язаних шнурів або смуг зі шкіри, замші, сукна, а також кисті, помпони та ін. деталі.
? Остаточна обробка в’язаного виробу. Особливості волого-теплової обробки (ВТО) в’язаних виробів. Догляд за в’язаним виробом (прання, сушіння).
Остаточна обробка в’язаного виробу полягає у пришиванні фурнітури, накрохмалюванні (за необхідності) та проведенні волого-теплової обробки. Слід пам’ятати, що обробляти паром можна тільки вироби з вовни, бавовни або льону, вироби зі штучних волокон слід відпарювати холодним способом.
Перед прасуванням в’язаний виріб треба прикріпити за допомогою шпильок на м’якій підстилці виворотним боком вгору. Не слід докладати фізичних зусиль під час прасування в’язаних виробів, оскільки в’язка може втратити свою рельєфність. Праска має ледь торкатися поверхні виробу або проходити над нею.
В'язане полотно з не дуже опуклими елементами (дрібне букле, ажурні тощо) відпарюють через два шари вологої марлі. Потім відразу знімають шпильки, деталь струшують, щоб відновити текстуру в'язання, а потім розкладають і дають повністю висохнути у розправленому вигляді. Вироби, зв'язані із синтетичної пряжі (наприклад, акрил) або виконані рельєфним узором типу «джгутів», «буклі», а також «резинки» не прасуються. В цьому випадку виріб наколюється на підстилку, зверху кладеться вологий махровий рушник на 2 години, а потім рушник знімається і річ залишається висихати.
Під час догляду за в'язаними виробами слід керуватися такими правилами:
- для прання використовувати тільки нелужні миючі засоби;
- світлі та темні в'язані речі прати окремо;
- прати в холодній воді або при температурі води не вище 30 °С;
- вироби з вовни прати вручну, багаторазово прополіскуючи до тих пір, поки вода не стане абсолютно прозорою;
- прати вовняну річ в машині можна тільки в тому випадку, якщо на етикетці мотка пряжі, з якої вона зв'язана, було відповідне маркування, і тільки порошками, спеціально призначеними для прання вовни, помістивши виріб у спеціальний мішок або наволочку;
- під час полоскання в останню воду для освіження фарб додати трохи оцту;
- випрані речі злегка відтиснути (не викручувати) і загорнути у махровий рушник;
- сушити в'язані вироби треба в розправленому вигляді на підкладці, що поглинає воду (наприклад, на махровому рушнику);
- час прання та сушіння виробу має бути мінімальним, тому що тривале перебування виробу у вологому стані може негативно вплинути на його колір;
- не можна сушити в’язані вироби поблизу опалювальних приладів і під прямими сонячними променями.
Тетяна Хоруженко, навчально-методичний посібник "Трудове навчання у 5-9 класах - обов'язковий блок: основи матеріалознавства, технологія виготовлення виробів.