Технологія виготовлення виробів із тонколистового металу та дроту - Процес різання та обпилювання деталей із тонколистового металу.

Щоб розрізати жерсть по рисках, лівою рукою в рукавиці беруть лист металу. Ножиці тримають у правій руці, охоплюючи їх рукоятки чотирма пальцями та притискаючи до долоні. Мізинець при цьому знаходиться між рукоятками ножиць (мал. 3.10). Ручки ножиць розводять так, щоб їх леза, розкриваючись, захоплювали металевий лист. Лезо ножиць спрямовують точно по лінії розмітки і натискають на ручки. Ліва рука не тільки тримає, а й рухає лист металу назустріч ножицям. При цьому відрізана частина листа заважає рухові і її, за потребою, відгинають руками.

Під час різання металу ножицями необхідно постійно слідкувати за лінією розмітки та бачити її; повністю не розкривати ножиці, бо вони при цьому не ріжуть, а виштовхують метал.

Під час різання, для зручності (якщо ножиці не мають пластмасових ручок), нижню ручку ножиць кладуть на край верстака або кріплять у слюсарних лещатах. Правою рукою натискають на верхню ручку ножиць, а лівою подають заготовку на себе, трохи підіймаючи її.

Швидше та з меншими зусиллями можна розрізати листовий метал важільними ножицями. Ці ножиці (мал. 3.11) складаються з корпусу (1), приєднаного до стола або масивної підставки. До корпусу кріпиться нерухоме лезо (5). Рухоме лезо (4) приводиться в дію ручкою (3). Лист металу кладуть між лезами, закріплюють упором (2) під прямим кутом до лез і натискають на рукоятку (3).

У процесі різання на краях листа можуть утворюватися задирки. У товстих листах їх спилюють напилком, а в тонких – відбивають киянкою. У цьому випадку лист жерсті кладуть на підкладну дошку (щоб не пошкодити ударну частину киянки) задирками вниз.

Працюючи зі слюсарними ножицями, треба дотримуватися наступних правил безпечної роботи:

• не тримати ліву руку близько до лез ножиць;
• не тримати пальців на лінії розрізу;
• ручні ножиці надійно закріплювати в лещатах;
• не братись голими руками за відрізані краї деталі та не збирати обрізки.

Напилки, їх будова, прийоми обпилювання деталей із тонколистового металу

Напилок - це сталевий брусок визначеного профілю та довжини, на поверхні якого є насічка. Насічка утворює дрібні та загострені зуби, що в перерізі мають форму клина. Напилок – це багатолезовий ріжучий інструмент, що забезпечує відносно високу точність та малу шорсткість оброблюваної поверхні заготовки (деталі). За допомогою напилків обробляють площини, криволінійні поверхні, пази, канавки, отвори різноманітної форми, знімають фаски та заусенці. Слюсарна операція, при якій знімають шар матеріалу за допомогою напилку, називається обпилюванням. Припуски на обпилювання лишають невеликі – 0,5…0,025 мм. Похибка при обробці може коливатися у межах 0,2…0,05 мм та, в окремих випадках, не перевищувати 0,005 мм. Для обпилювання тонколистового металу та зачищення деталей застосовують напилки з дрібною насічкою (личкувальні) різного профілю у поперечному перерізі (мал. 3.12). Так, для обробки площин застосовують плоскі напилки, прямокутних пазів і отворів – квадратні, циліндричних отворів – круглі, сферичних поверхонь – напівкруглі, а кутів – трикутні, ромбічні, ножові.

Під час роботи з напилком треба прийняти правильну робочу позу.

Положення корпусу вважають правильним, якщо права рука з напилком, установленим на губках лещат (вихідне положення), зігнута в лікті та утворює кут 90° між плечовою і ліктьовою частиною руки. При цьому корпус працюючого повинен бути прямим і повернутим під кутом 45° до лінії осі лещат (мал. 3.13 а).

Положення ніг. На початку робочого ходу напилка (рух від себе) вага тіла переноситься на праву ногу, під час натискання центр ваги переходить на ліву ногу. Цьому відповідає таке розташування ніг: ліва нога виноситься вперед і вліво на півкроку, а права – дещо назад, так, щоб середина ступні знаходилася напроти п’ятки лівої ноги, а кут, що утворюється лініями осей ступнів, складав 40 – 60°. Відстань між п’ятками ніг не повинна перевищувати 200 мм (мал. 3.13 б).

Положення рук (хватка напилка) має надзвичайно важливе значення. Слюсар бере в праву руку напилок таким чином, щоб рукоятка впиралася у долоню руки, чотири пальці захоплювали рукоятку знизу, а великий палець розміщувався згори. Долоню лівої руки накладають дещо упоперек напилка на відстані 20 – 30 мм від його носка. При цьому пальці повинні бути трохи зігнуті, але не звисати; вони не підтримують, а лише притискають напилок. Лікоть лівої руки повинен бути дещо піднятим. Права рука від ліктя до кисті повинна складати з напилком пряму лінію. У процесі обпилювання треба дотримуватися координації зусиль натиску (балансування), що полягає у правильному збільшенні натиску правої руки на напилок під час робочого ходу при одночасному зменшенні нажиму лівої руки. Рух напилка повинен бути горизонтальним, тому натискання на рукоятку та носок напилка повинні змінюватися залежно від положення точки опори напилка на оброблюваній поверхні (мал. 3.14).

Притискати напилок до оброблюваної поверхні необхідно лише під час робочого ходу (рух від себе). При зворотному русі не слід відривати напилок від поверхні деталі. Під час зворотного ходу напилок повинен лише ковзати. Щоб досягти високої якості обпилювання, його рухають по діагоналі до деталі з частою зміною напряму руху, змінюючи своє положення або повертаючи лещата.

Обпилювання починають, як правило, з перевірки припуску на обробку, що має забезпечити виготовлення деталі за розмірами, зазначеними на кресленні. Перевіривши розміри заготовки, визначають базу, тобто поверхню, відносно якої слід дотримуватись розмірів деталі і взаємного розміщення її поверхонь. Якщо шорсткість поверхонь на кресленні не зазначено, то заготовки обпилюють тільки драчовим напилком. Якщо необхідно одержати рівнішу поверхню, обпилювання закінчують личкувальним напилком. Для обробки вузьких площин на тонких деталях застосовують поздовжнє і поперечне обпилювання. При обпилюванні заготовки впоперек напилок стикається з меншою поверхнею, нею проходить більше зубів, завдяки чому знімається більший шар металу. Однак у цьому випадку положення напилка нестійке і можна легко завалити краї поверхні. Крім того, утворенню завалів може сприяти згинання тонкої пластинки під час робочого ходу напилка. Поздовжнє обпилювання створює найкращу опору для напилка і виключає вібрацію пластин, але знижує продуктивність обробки. Якість обпилювання поверхні перевіряють косинцем або лінійкою на просвіт. Між обробленою поверхнею і гранню контрольного інструмента не повинно бути зазорів. У практиці ручної обробки металів є такі види обпилювання: обпилювання тонколистового металу; обпилювання площин, плоских спряжених під кутом і паралельних поверхонь деталей; обпилювання криволінійних (опуклих або вігнутих) поверхонь; розпилювання і припасування поверхонь.

Обпилювання тонколистового металу

Обпилюючи тонколистовий метал, щоб заготовка не зігнулася і не вібрувала у процесі обпилювання, її треба закріпити між дерев’яними брусочками. Для поліпшення умов обпилювання вузьких плоских поверхонь і підвищення продуктивності праці користуються спеціальними пристроями: обпилювальними призмами, універсальними позначками, позначками-рамками, спеціальними кондукторами та ін. Найпростіший із них – позначка-рамка (мал. 3.15), її застосування виключає утворення завалів оброблюваної поверхні. Лицьовий бік позначки-рамки якісно оброблений і загартований до високої твердості.

Розмічену заготовку вставляють у рамку, злегка притискуючи її гвинтами до внутрішньої стінки; добиваються збігу риски на заготовці з внутрішнім ребром рамки, після чого остаточно закріплюють гвинти. Потім рамку затискують у лещатах і обпилюють вузьку поверхню заготовки. Обробку виконують доти, поки напилок не торкнеться верхньої площини рамки. Оскільки цю площину оброблено з високою точністю, то й обпилювана поверхня буде точною і не потребуватиме додаткової перевірки лекальною лінійкою.