Роль і місце приватних навчальних закладів у системі неперервної освіти

Поняття „приватна школа" означає недержавну установу, що належить приватним особам, благодійним, релігійним або просвітницьким організаціям, фондам.

Загальна кількість приватних шкіл у розвинутих країнах коливається від 5 до 20% (Великобританія – 10%, США – 12, Франція, Авст¬ралія – 20%). У країнах, що розвиваються, частка приватного сектору в загальній освіті значно більша, особливо серед середніх шкіл. Наприклад, в Індії, Танзанії, Того вона дорівнює 60-80% усієї кількості закладів.

Явище зростання кількості приватних навчальних закладів, на думку А.А. Сбруєвої, обумовлюється наступними чинниками:

• зниження якості діяльності державної середньої школи;

• різноманітність типів приватних освітніх закладів, що мають можли¬вість задовольнити всі потреби та смаки.

• поширення у 80-90-х роках на освітню сферу основ неолі¬беральної стратегії розвитку економіки. (Великобританія, США, Австралія, Нова Зеландія)

Елітарна модель. Представлена привілейованими й престижними приватними школами, призначеними для підготовки еліти суспільства. Така школа повина мати ряд характеристик:

• це престижний, респектабельний навчальний заклад, що працює з вихідцями із заможних верств населення;

• їй характерна наявність власної освітньої філософії, стилю діяльності – власного „обличчя";

• її характеризує високий рівень академічної спрямованості навчання, що припускає продовження навчання на більш високому рівні.

• перед нею стоїть завдання формування інтеллектуальної і технічної еліти нації;

• вона формує у своїх вихованців кастовий дух, виховує інтелектуально схожих представників одного класу, що проповідують філософію правлячої еліти;

• їй властива обережність стосовно експериментів, що ставлять під загрозу престиж школи, прагнення до використання звичного арсеналу засобів, що забезпечують гарантований результат.

Прикладом таких навчальних закладів є „незалежні школи" у США та „паблік скулз" у Великобританії, що відрізняються високою платою за навчання, академічним рівнем підготовки, високим соціальним статусом батьків учнів.

Конфесіональна модель. Представлена приватними школами, що будують свою діяльність з урахуванням приналежності учнів до певної конфесії. Конфесійні школи переважають у недержавному секторі. У США їхня частка становить 71%, у Франції – 95, ФРН – 80%.

Компенсуюча модель. Школи цієї моделі, використовуючи різноманітні компенсуючі програми, прагнуть допомогти учням, у яких виникли проблеми у державній школі. Такі школи мають невелику наповнюваність класів і застосовують особливі методики навчання.

Кон'юнктурна модель. Навчальні заклади, де за пріоритетну обрана модель організації навчання, прагнуть задовольнити потреби суспільства в освітніх послугах, які користуються підвищеним попитом, і працюють із певною категорією населення. Прикладом такої моделі можуть бути недавно створені у США нові приватні школи для дітей заможних батьків – представників кольорового населення. Мета таких навчальних закладів – підготовка учнів до вступу в університет. У 80-і роки в Італії з'явилися численні приватні спеціалізовані школи, в яких навчали престижним спеціальностям (модельєр, журналіст, архітектор). Їх фінансували великі фірми й компанії.

Національна модель. Це приватні школи, створені для національных меншин з метою збереження національної мови, культури, залучення до національних традицій. Як правло, вони нечисленні й поширені в місцях компактного проживания національних меншин.

Альтернативна модель. Приватні школи, що пропагують альтернативні моделі навчання й виховання. Їх метою є забезпечення освітніх потреб тієї частини молоді, яка в силу різних причин (особливості психіки, що знаходяться у межах норми) не може навчати¬ся у школах традиційного типу. Для таких шкіл характерний педоцентризм як основа їх ідеології. Вони допомагають своїм учням позбутися скулофобії, пізнати себе, розвинути всі свої можливості.

У 1988 р. створена Європейська рада національних асоціацій незалежних шкіл (ECNAІS) – міжнародна организація, що сприяє розвитку незалежних шкіл та співробітництва між ними. На даний час членами цієї организації є Норвегія, Фінляндія, Данія, Великобританія, Шотландія, Голландія, Німеччина, Іспанія.

У 1994/95 навчальному році в Україні функціонували 52 приватні школи з кі¬лькістю учнів 5 600, у 1995/96 – 74 (7 500 учнів), у 1996/97 – 89 (9 200 учнів), у 1997/98 – 147 (13 200 учнів).

У 1992 р. у Польщі нараховувалось 12 приватних вищих навчальних закладів, в яких навчалося 3 812 тис. студентів. У 2002 р. їхня кількість досягла 230. Вони досить великі, оскільки разом у них навчалися 510 тис. студентів – понад 2 тис. 200 осіб у кожному. Чотири з 230 приватних вищих навчальних закладів мають право готувати докторів наук, а 64 – магістрів; останні, пропонуючи більш короткі програми навчання – три роки, – присуджують диплом „ліценціата".