Стилі стосунків між батьками і дітьми

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я по­кликана готувати її до життя і практичної діяльності, за­безпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути влас­ного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою вихо­вання підростаючого покоління є формування всебічно роз­виненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Успіх сімейного виховання залежить від організації до­машнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сі­мейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюдже­ту сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотриман­ня сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — помий руки тощо). Домашній затишок обла­городжує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Реалізувати свої ви­ховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведін­ка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — ви­рішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказує­те їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмов­ляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчу­ває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже ви­ховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі по­ради й методи вам не допоможуть».

У праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко на­водить приклади таких видів негативного авторитету бать­ків: «авторитет придушення», який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливос­ті, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли бать­ки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати нака­зом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерс­тва» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого при­воду; «авторитет любові» —усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні.