Основні засоби композиції
Будь-які види композиції створюються за допомогою певних засобів: симетрії й асиметрії, ритму, контрасту і нюансу, пропорції тощо.
Симетрія – це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин предмету відносно одного з них або їх сукупності. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.
Серед фронтальних композицій найбільш поширеною є симетрія, у якій зображення, розміщені в одній площині, умовно діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина.
Щодо симетричної об'ємної композиції, то, зазвичай, вона має вертикальну вісь. Усі сторони (чотири або більше) відносно неї однакові. Такий симетричний предмет орієнтований на однакове сприйняття його з усіх боків. Характерними прикладами таких композицій у предметному середовищі можна назвати торшер, настільну лампу, горщик для кімнатної квітки, вазу, келих, форма яких залежить від технології їх виготовлення навколо вертикальної осі. Симетричність об'ємної композиції надає їй урівноваженості й статичності, що є важливим фактором для створення утилітарних предметів.
Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину. Тоді йдеться про асиметрію. Асиметрія – цевідсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю індивідуальна.
Асиметрична об'ємна композиція, наприклад, дозволяє більш ємко виразити образ, створений митцем, передавши всю його багатогранність і багатоликість. При цьому, рухаючись навколо неї, можна зрозуміти пластичний задум автора. Саме асиметричну об'ємну композицію можна більш гармонійно помістити в простір будь-якого приміщення, або простір підпорядкувати їй. Простір, у такому випадку, активно впливає на сприйняття композиції. Асиметричними в приміщенні можуть бути будь-які предмети – від м`яких меблів до невеличких статуеток.
Ритм – це властивість, характерна для багатьох явищ природи, у зокрема й для життя людини (серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря. Як відображення закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У дизайні, образотворчому й декоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі.
Ритм як композиційний засіб художнього конструювання – це повторення елементів об'ємно-просторової й площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний.
Простий ритм – рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів у об'ємно-просторовій та орнаментарній структурі й називається метричним.
Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі.
Контраст і нюанс є не менш важливими композиційними засобами. Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. Уприроді закон контрасту діє постійно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, а в мистецтві художник вільний у виборі нюансу чи контрасту. І все ж контраст світлого й темного, блискучого й матового, м`якого й твердого – досить часто використовується дизайнерами в своїх композиціях.
В об'ємно-просторовій формі композиційні контрасти можуть бути виражені через: розмір (низький – високий, вузький – широкий); форму (ввігнута – опукла, статична – динамічна, симетрична – асиметрична); матеріал (щільний – пористий, теплий – холодний, виразна текстура – ледь помітна); колір (яскравий – блідий, світлий – темний) тощо. Нюанс – це співвідношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета (буквально – відтінок, ледь помітна різниця).
Контраст у композиції посилює й загострює контрастність її елементів, а взаємодія нюансних елементів послаблює їх якості. Одним із найдавніших засобів композиції є засіб пропорційності. Ще на початку І ст. до нашої ери було відомо, що пропорційність – джерело краси. Пропорційні відношення лежать в основі великої кількості правил, закономірностей, теорем. На жаль, природа пропорцій і закони, які визначають окремі їх прояви, не зовсім з’ясовані. Існують різні варіанти співвідношень, які викликають різні естетичні почуття. То ж, проектуючи виріб, необхідно знайти найбільш ефективні пропорційні залежності, що вказують на співрозмірність двох або більше відношень. Досконалий витвір людських рук відрізняється тим, що об’єктивні пропорції в ньому виглядають природно.
Досить багато архітекторів, художників за основу гармонійних пропорцій беруть так звану золоту пропорцію. Золота пропорція – це такий пропорційний поділ відрізка на нерівні частини, при якому весь відрізок так відноситься до його більшої частини, як більша частина відноситься до меншої або, іншими словами, менший відрізок так відноситься до більшого, як більший до всього (a: b=b: c або c: b=b: a) (рис. 7.10.).
Найпростіше розглянути золоту пропорцію на прикладі поділу відрізка прямої AB у ?АВС за допомогою циркуля і лінійки. Де BC = 1/2 AB; CD = BC. Якщо у цій побудові AB прийняти за одиницю, то АЕ = 0,618…, а ВЕ = 0,382. З практичною метою часто використовують наближені значення: 0,62 і 0,38. Якщо відрізок AB прийняти за 100 частин, то більша частина відрізка дорівнює 62, а менша – 38 частинам. Саме такі відношення частин ми можемо спостерігати між окремими частинами тіла людини (рис. 7.11.). Подібні відношення враховують при створенні утилітарних речей, предметів інтер’єру для зручності користування ними.
