Звучить весела українська музика. Виходять на сцену і трудівник і трудівниця.
Трудівник України рідної сади
Кожна гілка - в сонці, у теплі
Нахилились віттям до води,
Щедро пахне соками землі.
Трудівниця України рідної поля
Кожна стежка кличе в дивосвіт,
Нас чарують квітами здалля.
Де на росах наш дитячий слід.
Трудівник Вже снуються павутиння,
Осінь відкриває двері
Барабанить сад ночами,
Журавлиними ключами.
Трудівник Прощання з літом?
Коли в душі палахкотить бажання
Та яке ж прощання.
Зустрітись і, як світ життя, творити.
Ми ж родовід - природи вічні діти.
Під "Марш запорізьких козаків" діти виносять тарелі з горо¬диною. Виходить Осінь. Вона виставляє ці підноси на довгий святковий стіл, який стоїть перед сценою. Відтепер вона господиня свята разом з трудівником і трудівницею.
Осінь.
Добридень вам, гарбузики в шапках,
І кавуни в брилях, як дідугани,
Що літували вільно на городах
А нині повсідались на столах.
Всміхніться, як рум’янець - помідор,
Як господарка-морква на городі,
Як цяця-цибулина розмальована,
Як парубійко-бурячок ростущий.
Не сумно у такому товаристві,
Де хліб і огірок, що ви самі зростили,
Де яблуко і перець запахущі.
Добридень вам, любі діти! Цього року я можу пишатись он який врожай я подарувала людям. Але я повинна зізнатись, що це лише половина справи. Ці всі дари так і залишились би в полі, якби не мої вірні друзі - трудівники. Це їх добрі, працьовиті руки взимку готували врожай, навесні - саджали, влітку - доглядали, плекали, а восени - збирали.
Образу хліба вклонімося.
Сіячу - людині.
Великочолому сіятелю землі.
Істино, люди, живемо не хлібом єдиним.
Істино так ... Коли маємо хліб на столі.
На сцену виходять дітиі. Вони розповідають:
За старовинним українським народним календарем жнива починали після того, як переставала кувати зозуля. На свято Петра і Павла (12 липня) проводилось обрядове зажинання першого снопа, який називали "воєводою". Перший сніп зажинала найстарша жінка в роду:
- Господи боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенької
(Співають)
Ой, зажинки, господарю, зажинки.
Готуй, готуй, господарю, серпики.(2 р)
А в нашого господаря сивий кінь,
Об’їжджає усю нивку, як сокіл. (2 р) »
А він свої кіпочки рахує,
А він своїм женчикам дякує. (2 р)
–Ой дякую, женчики, за жнива,
Моя нива вам рученьки втомила. (2 р)
Не так нива, не так нива, як гони
Та все тії широкі загони. (2 р)
–Ой ти казав, господарю, що ми спали,
А ми тобі усю нивку вижали. (2 р)
Ой вижали нивоньку, вижали,
Ой, щоб ми на другий рік діждали. (2 р)
На сцену виходять інші діти.
Період від Прокопа (21 липня) до Іллі (2 серпня) вважався найсприятливішим для жнив. Доцвітають лугові трави, зріють вишні, цвітуть огірки й гарбузи.
А ранком спалахують прозорою блакиттю Петрові батоги. В господаря ж на цю пору бідніє комора, очищаються засіки до нового врожаю.
Вважалося, що на свято Іллі вода повністю втрачає свою життєдайну силу і перестає бути корисною. Земля вже не приймає до свого лона змертвілої води. "До Іллі відро води - ложка болота, а по Іллі ложка води - відро болота".
Згідно з повір'ям, після Іллі всі чорти переселяються в воду - тому не можна вже купатись.
Зі святом Іллі, за народним повір'ям, закінчується сприятливий час для збору зернових. За традицією, на завер¬шення жнив залишали на полі невижаними декілька колосків, обв'язували їх червоною стрічкою і пригинали до землі, щоб родив щедрий урожай наступного року.
Співають:
Ой. кресали серпики на горі, А тепер, господарю, частуй нас.
Дожинали житечко при зорі. Ой наша господиня домує,
Ой, кресали серпики, кресали, Вона нам вечерю готує.
Доки ми житечко дожали. Уже нам вечеря не мила,
Ой дожали житечко в божий час. Широкая нива втомила.
По закінченні всіх польових робіт промовляли:
Ой вип'ємо, родино. Щоб зібрався рід наш увесь.
Щоб нам жито родило, і пшениця, і ячмінь,
І житечко, і овес. Щоб нам жити смачно.
Виходять два учні з караваєм хліба.
Трудівник Кожен колос - пшенична доля,
Родом з рідного, щедрого поля
Хоч не знаємо, скільки літ.
Наш прабатько - пахучий хліб!
Трудівниця Пахне хліб, як тепло пахне хлібі
Любов'ю трударів і радістю земною.
І сонцем, що всміхається весною,
Духмяно пахне хлібі
Трудівник В святковім сяєві зорі
Віджнивували жниварі.
Трудівниця Яке то щастя - хліб ростити!
В село везуть останній сніп
В коморах збіжжя - не вмістити!
Разом Медово пахне свіжий хліб.
Діти ставлять каравай на святковий стіл.
Трудівник
Звозить жовтень у комори
Кавуни і помідори.
Спілих яблук, груш і слив
Цілі гори натрусив.
І вантажить гарбузи
На машини і вози.
Трудівниця
Виросла на полі
Диво-бараболя.
Отака чолата, отака носата,
Така головата, як бабина хата.
Трудівник Від казки до життя
Це вигадка дітей,
Дорога нам одна:
Це старших сивина.
Проводиться аукціон українських страв.
19 серпня приходить до людей свято Спаса. Цього дня в усіх церквах України освячуються плоди і грона винограду. Звичай велить дарувати яблука усім родичам і близьким. Та дівчатам цього дня до церкви йти не годиться, щоб раптом хтось не дав яблука, бо це сором. Свято Спаса - це своєрідні "Ворота до раю". В цю пору природа віддає сповна свої багатства. А в садах України гупають рожевощокі яблука та бокасті груші.
Найсприятливішим часом збирання садовини вважається період між двома Пречистими - з 28 серпня (Успення Богоро¬диці) до 21 вересня (Різдво Богородиці). Є прикмета, що зібрані в цей період яблука добре зберігаються, не гниють. А весь цикл польових робіт завершувався на свято Покрови (14 жовтня). Від Покрова вже відбувалися заручини та шуміли весілля.
Учні ставлять на стіл яблука, груші, мед.
Символом цноти, чистоти, дівочої вроди, як відомо, є калина. Теж між першою та другою Пречистими провадиться обрядовий збір калини. Святково вбравшись, дівчата зби-раються гуртом і йдуть до лісу чи на луг по калину. Навколо вбраного куща водяться обрядові танки і ігри.
Дівчата з кетягами калини співають "При долині кущ калини". Після цього з'являється дівчинка-калинка. Вона розповідає легенду про калину.
Осінь. Калина, як символ незайманості і чистоти - один з .» головних символів України. А щодо "калинника", дня обрядового збору калини, то на нього і готували обрядову страву - пироги з калиною.
Дівчата ставлять на стіл тарілку пирогів з калиною.
Звучать трембіти, на сцену виходять учасники свята.
Лунає голос Матері-Землі:
Земля - моє святе Імення.
Я мовчазна, коли щаслива,
Коли вбираю щедрі жмені
Травневі життєдайні зливи.