Звучить весела українська музика. Виходять на сцену і трудівник і трудівниця.
Трудівник України рідної сади
Кожна гілка - в сонці, у теплі
Нахилились віттям до води,
Щедро пахне соками землі.
Трудівниця України рідної поля
Кожна стежка кличе в дивосвіт,
Нас чарують квітами здалля.
Де на росах наш дитячий слід.
Трудівник Вже снуються павутиння,
Осінь відкриває двері
Барабанить сад ночами,
Журавлиними ключами.
Трудівник Прощання з літом?
Коли в душі палахкотить бажання
Та яке ж прощання.
Зустрітись і, як світ життя, творити.
Ми ж родовід - природи вічні діти.
Під "Марш запорізьких козаків" діти виносять тарелі з горо¬диною. Виходить Осінь. Вона виставляє ці підноси на довгий святковий стіл, який стоїть перед сценою. Відтепер вона господиня свята разом з трудівником і трудівницею.
Осінь.
Добридень вам, гарбузики в шапках,
І кавуни в брилях, як дідугани,
Що літували вільно на городах
А нині повсідались на столах.
Всміхніться, як рум’янець - помідор,
Як господарка-морква на городі,
Як цяця-цибулина розмальована,
Як парубійко-бурячок ростущий.
Не сумно у такому товаристві,
Де хліб і огірок, що ви самі зростили,
Де яблуко і перець запахущі.
Добридень вам, любі діти! Цього року я можу пишатись он який врожай я подарувала людям. Але я повинна зізнатись, що це лише половина справи. Ці всі дари так і залишились би в полі, якби не мої вірні друзі - трудівники. Це їх добрі, працьовиті руки взимку готували врожай, навесні - саджали, влітку - доглядали, плекали, а восени - збирали.
Образу хліба вклонімося.
Сіячу - людині.
Великочолому сіятелю землі.
Істино, люди, живемо не хлібом єдиним.
Істино так ... Коли маємо хліб на столі.
На сцену виходять дітиі. Вони розповідають:
За старовинним українським народним календарем жнива починали після того, як переставала кувати зозуля. На свято Петра і Павла (12 липня) проводилось обрядове зажинання першого снопа, який називали "воєводою". Перший сніп зажинала найстарша жінка в роду:
- Господи боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенької