У казковій країні здоров'я (Казки валеологічного спрямування для щоденного використання)

Чого горлечко болить?

• Почалась зима.
• Маленький Павлик сидів перед віконцем і дивився, як падає перший сніг.
• Завтра вони з мамою підуть гуляти.
• А зараз вже пора пити молочко і лягати спати.
• Хлопчик зустрічав сонечко усмішкою.
• - Мамо, пішли гуляти! — закричав малюк.
• - Ти тільки прокинувся. Ще треба вмитися і поснідати, — лагідно відповіла матуся, обіймаючи синочка.
• Павлусь вмився, поїв кашку, і пішов одягатися з мамою.
• Колготочки одягались просто, а з кофтинки пальчики не вискочили, поки малюк не склав їх у кулачки.
• Через кілька хвилин і рукавички з шарфиком були на місці.
• - Йдемо? — спитала матуся.
• Хлопчик кинувся до дверей.
• А на вулиці все біле.
• «Як цукор!» — подумав Павлик.
• Він набрав цілу жменю снігу, і запхав до рота.
• «Але не солодкий. Хоч холодний, як морозиво».
• І наступна порція білого снігу поспішила до дитячого ротика.
• - Синочку, не їж сніг. Буде горло боліти.
• Та хлопчик не звернув уваги. І, поки мама йшла ззаду, біг вперед, згортаючи рукавичкою білий сніжок із кущиків.
• Час від часу рукавичка потрапляла до рота.
• Щоб відволікти малюка від поїдання, матуся показала, як на снігу можна малювати. І не рукавичкою, а паличкою.
• Через кілька хвилин білий сніг перетворився на річку. У водичці плавала рибка, а вгорі — човник із вітрилом.
• Прогулянка закінчилась швидко, бо сонечко заховали величезні хмари, і знову пішов сніг.
• Павлусь вдома добре поїв борщика, запив теплим компотом, та й спати пішов.
• Але прокинувся малюк зі сльозами.
• - Що трапилось, малесенький?! — спитала стурбована мама.
• Хлопчик не міг сказати ні слова.
• - Покажи мені горло, сонечко, — попросила жінка.
• Воно було червоним.
• І чоло хлопчика горіло.
• - Тому й просила тебе не їсти сніг, — сказала вона.
• Матуся показала Павлику, як полоскати горло, дала малому пити малиновий чай, і попросила полежати. А, щоб він не сумував, читала йому віршики і казочки.
• Наступного ранку хлопчик вже міг говорити.
• Але гуляти вони не ходили ще кілька днів.
• Павлик вже втомився сидіти вдома. Навіть улюблені машинки, які він з татом ввечері пускав наввипередки, більше не радували.
• - Мамо, пішли на вулицю, — просив малюк щоранку після сніданку.
• - Добре, — почулось якось.
• Вони обоє швиденько одягнулись, і вийшли за двері.
• Сонце перетворило свіжий сніг у коштовне каміння, на небі не було жодної хмарини.
• Хлопчик слухняно йшов з мамою за ручку.
• - Давай помалюємо, — запропонував він.
• Мама посміхнулась і взяла до рук паличку.
• А Павлик більше не їв сніг. Йому не хотілось хворіти і сидіти вдома.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Вушка не чують

• Маленьку Христинку недаремно називали дзиґою. Дівчинка не могла всидіти на місці і трьох хвилин.
• Тільки у водичці непосида могла бути довго. Тим більше, що у ванній з нею плавали риб­ки і каченята.
• Тому головною проблемою мами було обстригання нігтиків і чищення вушок.
• Жінка з першою проблемою згодом розібралась: нігтики з ножичками гралися, коли крихітка спала.
• А почистити дівчинці вушка ніяк не виходило. Коли мама брала доцю на колінка, а в руках з'являлась паличка з ваткою, маленька починала плакати і вириватися.
• Ну як же їй почистити вушка?
• Так Христинка і втікала від ватної палички місяць.
• Аж поки одного ранку...
• Дівчинка прокинулася з хорошим настроєм.
• Вона покликала маму, але не почула свого голосу.
• - Доброго ранку, малесенька, — лагідно сказала жінка, підходячи до ліжечка.
• Але крихітка цього не почула.
• Та й вушка почали чомусь боліти.
• Тепер Христинка вже не усміхалась — вона ручками закрила вушка, і почала тихенько плакати.
• - Доцю, що трапилось?
• Але маленька нічого не чула, тому й відповісти не могла.
• Мама взяла дівчинку на ручки і почала її заспокоювати. Але її завжди жвава донечка плакала і тримала ручки на вушках.
• - Вушка болять? — спитала жінка.
• Коли вона сіла з Христинкою на крісло, і взяла ватну паличку, маленька вже не виривалась.
• Матуся акуратно почала чистити крихітні вушка.
• Дівчинка сиділа дуже тихенько. Вушка переставали боліти, а мамине лагідне: «Ось так, ти молодець», — вже добре було чути.
• - Бачиш, а ти боялась. Це ж зовсім не боляче, — сказала мама, як закінчила.
• Радісна Христинка взяла маму за ручку, і вони пішли в кухню — маленька захотіла їсти.
• А після сніданку на неї чекали стільки іграшок!
• Відтоді дівчинка взагалі не боялась чистити вушка.
• От тільки хай нігтики зникають у сні.

 Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Як пальчики губитися перестали

• Ігорчик був зовсім маленьким хлопчиком.
• Він навіть ходити не так давно почав.
• От тільки була у нього проблема.
• Коли мама починала малюка одягати, як маленькі пальчики починали плутатися й губитись.
• Тому й не любив Ігорчик одягатися.
• І як не просила його матуся, щоб він одягнувся, хлопчик вивертався і втікав.
• Хоча хлопчик сильно любив гуляти.
• Але для того, щоб вийти на вулицю, треба вдягнутись.
• Через це і на вулиці малюк бував рідко.
• Але Ігорчик сумував вдома.
• Навіть його пальчики засумували за пісочком, у якому можна покопатися. От надумали вони перестати плутатися й губитись.
• Але, як це зробити, не знали.
• - Синку, йдемо гуляти! — гукнула мама хлопчика.
• Ігорчик кинувся до вітальні, де його чекала матуся.
• Але як тільки побачив кофточку і куртку, почав задкувати.
• Але й ніжки давно не бігали по вулиці, тому не встиг малюк зробити кілька кроків, як зупинився.
• - Склади ручки у кулачки, — попросила мама. — Так твої пальчики не будуть губитися.
• Ігорчик послухався.
• І вже через мить його всі пальчики виглядали з рукава.
• З курткою хлопчик повторив те ж саме.
• Й знову пальчики всі разом показалися з рукавчика.
• Задоволений малюк пішов на прогулянку.
• Після цього він завжди складав пальчики в кулачок, коли одягався, тому вони перестали губитись.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Про неслухняне волоссячко

• У однієї хорошої маленької дівчинки було сильно неслухняне волоссячко.
• Дівчинка Маринка була ще досить маленькою, тому її волосся щодня розчісувала матуся.
• От тільки волосини сильно любили гратися між собою у плутанки. І, як тільки гребінець покладеться в шухлядку, як вони вже заплутаються.
• - Треба вже мити голову, — казала мама.
• Маринка знала, що після купання її волоссячко стає слухняним і цілий день не плутається.
• Але дівчинка не любила мити голову, бо пінка потрапляла в очка, і вони починали пекти.
• Давай пострижемо тебе, — пропонувала матуся, — тоді волосся стане менше, воно легко розчісуватиметься і не буде плутатися.
• Та дівчинка не любила стригтися. Вона дозволяла лише підстригати волоссячко спереду, щоб не заважало оченятам бачити. А ззаду її ще ні разу не стригли.
• - Ну що мені з тобою робити? — продовжувала матінка, яка вже довгий час розчісувала донечку.
• - Мамо, заплети мені косичку, — попросила маленька.
• - Тоді пішли за подарунками для твого волосся. Може воно стане слухнянішим, коли отримає гумки і защіпки.
• Так воно і сталось.
• З часу, коли мама вранці почала заплітати своїй доці косички чи збирати волосся у хвостики, воно більше не плуталось, а було слухняним. Тим більше, що воно боялось ножиць.

 Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Усе можна?

• Чарівник Все Можна сидів перед своєю магічною кульою і уважно вдивлявся у дитячі личка.
• - Мамо, а можна, я не буду лягати спати? — з надією питалась мала Софійка. — Там по телевізору має новий мультик йти, а я його пропущу.
• - Сонечко, а звідки візьмуться сили для нових ігор?
• І засмучена крихітка разом із мамою йшла до ліжечка.
• Картинка змінилась.
• - Андрійку, не можна торкатися лампочки!
• Матуся забирала крихітного хлопчика від настольної лампи, до якої той намагався дотягнутись...
• - Не можна їсти багато цукерок, буде животик боліти, краще супчику поїж.
• Але він не такий смачний...
• Не можна лізти у калюжу, будеш брудний, а ми йдемо в гості...
• Картинки змінювали одна одну дуже швидко, чарівник дивився на засмучені дитячі оченята, і... Помах чарівної палички переніс всіх сюди.
• Любі дітки, радий вас вітати у своєму королівстві, де все можна!
• Чарівник усміхнувся, а всі новоприбулі заплескали.
• І тут почалося...
• Всі, хто не хотів лягати ввечері спати, грались, дивились мультики, співали чи танцювали.
• Замість супу чи каші діти насолоджувались шоколадом і тістечками.
• А замість уроків гасали на роликах. Ще можна було не чистити зуби, не розчісуватись.
• Тільки на наступний ранок:
• - Ой пече! — найменший хлопчик попік пальчики об лампу.
• - Зубчик болить! — кричала Оленка, яка перед цим увесь день їла самі цукерки. — І животик.
• - Не можу волосся розплутати, воно до ліжка причепилось!
• - А я спати хочу!
• - Дайте мені яблучко! Я на городі серед огірочків його не знайшов.
• - У мене оченята від телевізора болять!
• Чарівника якраз удома не було. Пішов по своїх магічних справах.
• Повернувся, а тут плач за плачем.
• Того дверцята прищемили, той дострибався, що впав зі сходів, у ще когось зубки болять.
• Він сплеснув долонями і настала тиша.
• - Що тут робиться?
• - Хочу до бабусі, — плакала крихітка. — Вона готує такий смачний супчик. І обіймає, і казки розповідає.
• - Але вона забороняє цукерки, а тут їх можна! — захищався чарівник.
• - А я хочу книжку з мамою почитати і спати у своє ліжечко лягти, — рямсав Павлусь.
• - Тут не треба вчити букви і писати слова. Ось поглянь і ліжечко, як твоє...
• - Але мами нема!
• - Та вона ж тобі мультики забороняє!
• Все Можна оглянувся. Всі такі веселі ще вчора дітки просились до бабусь і матусь.
• Але в його королівство дорослих не пускають. Бо ті мають правила і заборони.
• Хоча й плач дитячий він не любив.
• Чарівник змахнув своєю паличкою, і всі повернулись додому.
• Тепер ті дітки, що побували в гостях у чарівника Все Можна знали, що коли їм щось не дозволяють, то для їхньої ж користі.
• А чародій почав робити малюкам приємні сюрпризи: то з вітром кульку принесе, то у косах бантики заплете, то хмаринку на морозиво перетворить, чи рибку покаже малюку, що боїться води.
• От і ти слухайся старших, а то забере тебе Все Можна до себе.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Треба їсти

• Аніта знову встала з-за столу не поснідавши.
• - Доцю, не виростеш! — попередив татко, який сьогодні лишився на господарстві разом з крихіткою.
• - Не хочу, — і манюня склала ручки перед собою, ще й губки надула.
• - А якщо животик розболиться?
• Та дівчинка вже не слухала, вона спішила у дитячу, до іграшок.
• Погравшись, погулявши з татком на майданчику, спостерігаючи за кицьками, які під будинком по черзі то гріли на сонечку животики. то перегони влаштовували, татко з донечкою прийшли додому.
• Матуся саме розлила по тарілках борщик.
• Аніта сіла за стіл. З'їла ложок 5:
• - Я наїлась!
• - Мало, — сказала матуся. — Давай ще трохи.
• Але дівчинка вже була в дверях і повертатися не збиралась.
• Батьки переглянулись і пішли вкладати малечу спати.
• Вечеря, сніданок, обід, підвечірок все йшло за одним сценарієм: їсти маленька не хотіла.
• Навіть на фрукти не дивилась.
• Минуло кілька днів. Вона разом із бабусею вийшла на вечірню прогулянку і зустріла Толю — свого сусіда. А він так виріс, що крихітка, яка ще місяць назад була однакового з ним росту, зараз виявилась на голову майже нижчою.
• Навіть коти, здавалось, діставали їй до плеча. Вони дивились на Аніту із засторогою: «не чіпай наших хвостів, бо ми будемо захищатися!».
• Хоча дівчинка до цього ніколи не тягала котячих хвостиків. Ці тваринки їй подобались і вона просто їх гладила.
• Аж тут до неї ще й сорока підлетіла. Велика така. Блискітку на сукні побачила, думала відірвати і не змогла. Але з упертості не відпусти­ла, потягнула маленьку за собою.
• - Бабусю! — закричала Аніта.
• Від лавочки бабця прибігла і налякала пташку.
• - Чогось всі підросли. А я ні, — засмучено прошепотіла крихітка.
• - Бо їси мало. Ми ж тобі казали, що рости перестанеш так.
• Аніта повернулась до бабусі:
• - Щось я зголодніла. Пішли додому обідати.
• З того часу дівчинка їла нормально. Все, що мама на тарілку клала. Чи майже все.
• І швидко виросла, а собаки, коти і сороки з воронами її більше не лякали.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Як Капризулька Посміхушкою стала

• Жила на світі маленька дівчинка.
• Але ім’я її мало хто пам'ятав, бо крихітка любила поплакати, потупотіти ніжками, поверещати. Тому прозвали її Капризулькою.
• Мама з татком сильно любили донечку і готові були для неї зробити все-все.
• Але що робити, якщо маленька нічого не хоче сказати, а відразу у крик І плач.
• Що залишалось батькам: від безсилля щось робити вони сердились, навіть іноді кричали на Капризульку.
• Але вона через день чи два знову, нічого не кажучи, плакала і кричала.
• Тоді мама пригорнула донечку до себе.
• А маленька почала вириватися.
• - Тебе щось болить? — спитала матуся.
• - Ні.
• - Ти їсти хочеш?
• - Ні.
• - Може, пити?
• - Так.
• - Сонечко, замість того, щоб плакати, краще просто сказати.
• - Добре, — відповіла маленька.
• Тільки через день вона знову ридала.
• Мама спиталась:
• - Що таке? Ти голодна?
• -Ні.
• - Гуляти хочеш?
• -Ні.
• - Може, спатоньки підеш?
• - Ага.
• - А чому не кажеш?
• Матуся взяла донечку за ручку, повела її у спальню, поклала в ліжечко і заспівала колискову:
• Котику сіренький, котику біленький,
• Не ходи по хаті, не буди дитятко...
• І не встигла вона доспівати, як крихітка вже солодко спала.
• Тепер щоразу, коли Капризулька починала плакати і капризувати, тато і мама питались, що таке.
• А через кілька днів дівчинка сама вже почала просити, щоб її погодували, погрались з нею або поклали її спати.
• Тому замість сліз і криків згодом всі чули веселий сміх маленької.
• І її замість Капризульки почали називати Посміхушкою.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Відпочиваємо з користю

• Сьогодні був останній дзвоник у лісовій школі, і друзі замислилися над тим, як вони проведуть літо. Вчителька Сова розповіла про різні дитячі табори, де не тільки можна відпочити, а й навчитися багатьом цікавим справам.
• Дуже важливо так продумати літній відпочинок, щоб не тільки оздоровитися, а й з користю провести літо.
• Наприклад, є така творча діяльність, як створення фотознімків. У цьому нам допоможе фотоапарат і вміння бачити щось особливе, неповторне. Це може бути і куточок природи, окремі квіти або життєві ситуації.
• Можна спробувати свої здібності у вишивці. Для цього виду діяльності нам потрібні кольорові нитки, канва, п'яльці та терпіння. Бо творчий процес вишивання довготривалий і потребує навиків.
• Для багатьох непосидючих дітлахів потрібен рух. Отут згодяться всі види фізичних вправ або танцювальні гуртки. Спробуйте себе у спортивних змаганнях, іграх із м'ячем, тенісною ракеткою, греблі, плаванні або туризмі.
• Кожен любить повозитися у пісочку, але можна це зробити з користю. Пропонуємо організувати свято піщаних скульптур. Тут вам згодяться ваші знання казок, літературних героїв або мультфільмів. Задана тема розкриє ваші творчі здібності у всій повноті, поєднає у колективній праці.
• А ще є такий вид діяльності, як створення гербарію. Для цього потрібно зібрати та висушити цікаві гілочки, листя, квіточки тощо. А потім створити композицію на папері або картоні. Так можна залишити добрі спогади про літо протягом усього року.
• Багато дітей люблять малювати. Такий вид творчості дуже корисний для розвитку творчих здібностей, формування уявлення, вміння бачити красу навколо. Завжди прикрасою свят є виставки. Спробуйте намалювати на тему: «Моє неповторне літо». Кращі малюнки ми надрукуємо в нашій газеті.
• Друзі замислилися над завданням. Вчителька запропонувала записати пропозиції у літній щоденник. А ти вже вмієш записувати важливі справи у щоденник? Це дуже стимулює творчу діяльність, бо можна щось забути, а записане завжди нагадуватиме про твої задумки.
• Друзі записали завдання:
• 1. Підготувати свої твори до виставки на перше вересня.
• 2. Обов'язково навчитися чомусь новому і корисному і продемонструвати свої здібності на першому уроці восени.
• 3. Нагадувати один одному дзвінками та розповідати, як проходить літній відпочинок.

Валентина Роменська

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

• Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.
• Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:
• - Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.
• Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:
• - Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.
• Завжди перед їжею бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:
• - За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.
• Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;
• - Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.
• Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:
• - Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з'їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.
• Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:
• - Хто ви?
• До неї підійшов один із них і відповів: —Я великий король Вірус Дванадцятий!
• Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.
• - Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.
• Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.
• - Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий...
• Марійка занедужала. Вночі викликали «швидку допомогу». Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти.
• Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір'я.
• Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їжею руки, виконували її поради і більше не хворіла.

 Л. Коротевич, В. Шахтенко

Маленька Ля та пані Застуда

• Маленька Ля сьогодні застудилась. Її червоний носик ображено сопів і раз у раз солодко чмихав. Ля любила чихати, і навіть сама собі лоскотала носика, після цього носик трохи дихав. На вулиці тільки починалася весна, якраз гарна пора для застуди. Мама дозволила не йти до школи і Ля із задоволенням відсиджувалася у величезному кріслі, з якого так гарно було дивитися у вікно. Шкода, звичайно, що з температурою не вийдеш погуляти, зате можна досхочу їсти улюблені цукерки і заїдати їх найсмачнішим у світі персиковим варенням. Щоправда, доводилося ще й пити тепле молоко з пінкою та медом, а цього дівчинка не любила понад усе на світі. Проте... Мама зараз на роботі, залишила кілька пакетиків, які потрібно випити, а далі Ля сама собі господар.
• На Ля була пухнаста синя піжама з надзвичайно смішною кишенею-кенгуру на животі. У цю кишеню було так зручно ховати цукерки... А на ногах у маленької хворої усміхалися рожеві шкарпетки із зеленими царівнами-жабами. Біля крісла, у якому тато полюбляв дивитися футбол, лежали улюблені книжки і стояли кілька слоїків різного варення, на тумбочці поруч лежав градусник.
• - От життя, — потягнулася Ля, потираючи прозорі крильця. - Нікого нема, нікуди не треба йти! Як же я люблю хворіти!!!
• - Бдзинь-бдзинь, — промовив дзвінок.
• - Тут хтось прийшов.
• - Але ж я нікого не чекаю, — здивувалася дівчинка.
• - Нічого не знаю, там якась товстенька пані.
• - Мама каже, що двері незнайомим відчиняти не можна... Як думаєш?
• - А я знаю? Тобі вирішувати. Але якщо що, то я тут ні до чого.
• - Ну гаразд.
• Ля розправила крильця і почовгала до дверей, по дорозі, напевно, сто разів чихаючи.
• - Аааачхи!
• - Будь здорова, дитино.
• - А ви хто?
• - Я — Застуда!
• - А, то от через кого я сьогодні в школу не пішла. А чому ж ви тоді бажаєте мені здоров’я?
• - Ну, а як же? Я ж не можу сидіти з тобою вічно! Знаєш, скільки маленьких дітей мріють не піти до школи і так само солодко чихати собі дома?
• - А тоді чому ви прийшли до мене, якщо такі зайняті?
• - Я ж не можу залишити свою підопічну саму вдома. Тобі так скоро зовсім набридне хворіти. — Пані Застуда поправила дівчинці шалик на шийці, перевірила температуру, торкнувшись теплою, сухою долонею до лоба. Вона була досить огрядна, хоча й не висока на зріст.
• - То ви зі мною посидите?
• - Так, поки твої батьки не прийдуть.
• Застуда вже зняла чоботи і пальто та зайшла до кімнати. Роздивилася уважно книжки на полиці, із задоволенням тицьнула товстеньким пальчиком у книжку про Карлсона, роздивилася кілька зошитів Ля, що лежали на столі, схвально похитала головою біля вимкненого телевізора і подивилася на слоїки з варенням.
• - Неподобство! — сплеснула вона у долоні. — Як же так можна?
• - Що? Що таке? — злякалася дівчинка, подумавши, що щось зробила не так. Вона завжди була дуже чемною дівчинкою і страшенно не любила, коли на неї сварилися дорослі.
• - У тебе немає найкращого у світі, найсмачнішого в світі, най-най-най, — аж задихнулася вона...
• - Та чого ж?!
• - Чорничного варення! Без нього не видужає жоден хворий! А ще в тебе немає ні шматочка найсмачнішої у світі речі після чорничного варення — справжнього торта!!!
• - І що з того? — не могла второпати Ля.
• - Як що? Як що? Ти ніколи не вилікуєшся, якщо не скуштуєш хоча б малесенький шматочок тортика! А чорничне варення? Про що думають батьки? Не залишити дівчинці чорничного варення. Так, зажди хвилинку!
• У Ля аж засвербіли крильця від цікавості. Куди це телефонує товстенька пані? Пані Застуда на вигляд була така ж, як і бабуся Ля, у такій же теплій спідниці та кольоровому в'язаному светрі, точнісінько, як у самої Ля. Пані Застуда щось стурбовано шепотіла в трубку, та скільки Ля не дослухалася, не могла почути, про що ж розмова.
• - Дзинь, дзинь, - знову пролунав голос дзвінка.
• - Хто там ще?
• - Відчиняй, відчиняй, дитинко, то мій онучок, Чих. — І правда, за дверима стояв маленький хлопчик у картатій куртці і короткуватих джинсах — точнісінько, як Ре, — однокласник Ля, найбільший хуліган і найкращий друг.
• Я тут от приніс, бабуся просила, — буркнув він, простягнув пакет і тільки його й бачили. Аж підошви зарябіли так біг!
• - Агов, а, може, зайдеш, чаю поп'єш? — гукнула Ля хлопцеві. Він на мить зупинився.
• - Якось іншим разом. Не до тебе зараз, розумієш. Так багато ще здорових школярів. Така купа справ! Та й самому ще уроки треба робити, бо ще перепаде на горіхи!
• Ля зачинила двері, пані Застуди ніде не було, тільки з кухні долинало брязчання і тихий спів.
• - Ой, а що це ви робите?
• - Печу торт із чорничним варенням!
• - Ура! Я так люблю торт із чорничним варенням. А можна я вам допомагатиму?
• - Ну, звичайно. Давай, ти будеш місити тісто?
• - Давайте!
• Напевно, давно Чарівне Місто не чуло таких ароматів, як цього дня. Маленька Ля та пані Застуда спекли величезний торт, ним, напевно, можна було б нагодувати усіх застуджених дітей Весняної вулиці. Найніжніший крем із маленькими ягідками чорниці, солодкі коржі з маком, багато-пребагато шоколаду зверху — це було так смачно, аж на очі наверталися сльози. Ля запропонувала пані Застуді чаю, а та розповіла їй, що той Карлсон, про якого книжку написали, насправді, її двоюрідний дядько, веселий і предобрий чоловік, тільки дивак, повіявся десь та й оселився собі на даху. Ще пані Застуда розповіла, що на сусідній вулиці живе хлопчик, у якого зовсім-зовсім немає варення, тому він довго хворітиме і це не принесе йому радості.
• - То нехай візьме у мене. Он його скільки!!! Це і мама готувала і обидві бабусі, а ще хрещена... От.
• - Ти добра дівчинка, Ля. То, може, йому захопити і шматочок торта?
• - Так, так, звичайно, — хоч торт і був дуже смачний, але хворого хлопчика було так шкода. — Беріть.
• Ля сама відрізала добру половину смаколинки. Нехай швидше видужує. Пані Застуда подивилася на годинник і почала збиратися — скоро прийдуть батьки Ля, тож дівчинка вже не сидітиме наодинці.
• - Ну, прощавай, Ля.
• - До побачення, пані Застудо.
• - Сподіваюся, ми не скоро знову зустрінемось, бережи себе.
• Ля зачинила двері і всілася в крісло. За вікном вже починався весняний вечір. В цю пору він рано наступає. Сутеніло. Від найсмачнішого у світі тортика та чорничного варення дівчинка перестала чихати, а носик - ображатися на нежить.
• - Дзинь, дзинь, прийшли батьки, — повідомив дзвінок.
• - А у мене була сьогодні пані Застуда, — сказала батькам Ля.
• - Так, так, — це ми у неї попросили, щоб ти не сиділа сама. О, справжній домашній торт!!! Скільки ж років минуло з тих пір як ми їли такий торт???

Юлія Смаль

Сценарій казки «Колобок» валеологічного спрямування

• - Я веселий Колобок, по доріжці приг та скок
• зарум'янений бочок, по доріжці я кочуся
• у пилюці замащуся, і ніхто не з'їсть дружочка
• замазуру-колобочка.
• Виходить Зайчик:
• - Хто це котиться назустріч? Наче пахнеш смачно ти,
• А чому ж такий брудний?
• Колобок:
• - По доріжці я котився і увесь так забруднився
• Схочеш з'їсти замазуру — будеш пить гірку мікстуру
• Зайчик:
• - Ти по лісі не котися, до бабусі повернися
• Не послухав Колобок, та все далі приг та скок.
• З’являється Вовк:
• Хто це в лісі так співає, вовку спати Заважає
• з'їм тебе дивину - незвичайну звірину!
• Колобок:
• Як візьмеш мене у ротик — заболить в тебе животик
• По доріжці я котився і в болоті замастився
• Як не хочеш мать турботи — не клади мене до рота.
• Вовк:
• Ти полісі не котися, до бабусі повернися
• Не послухав Колобок — покотивсь через місток.
• З'являється Ведмідь:
• - Що тут робиш Колобок — зарум'янений бочок?
• Заберу тебе до хати, в молоці пополощу
• Медом трішки помащу, з’їм тебе я на обід,
• Щоб не біг, куди не слід!
• Колобок:
• - Ти мене не зачіпай, а хутчіше утікай
• Бо коли, мене з’їси - захворієш, дружок, ти.
• Ведмідь:
• - Ти полісі не котися, до бабусі повернися
• - Не послухав Колобок, та й забрів десь у лісок.
• Назустріч йому Лисичка:
• - Колобочку, рум'яненький, запашненький, солоденький
• Хочу дуже тебе з'їсти - подивлюся де б це сісти!
• Колобок:
• - Ти не їж мене, Лисичко, дуже брудне в мене личко,
• Не рум'яний вже бочок - я бруднуля-колобок!
• Пожалій мене, Лисичко, та відмий моє ти личко.
• Поскликай звірят до хати - піду з ними я гуляти!
• А мораль, малечо мила, у цій казочці така –
• Для здоров’я і для дружби - необхідна чистота!