Свято Валентина

Мета: Виявити вміння дітей в оформленні святкової класної кімнати, вчити працювати колективно;

ознайомити з історією виникнення свята;
розвивати в дітей почуття любові до матерів, сестер, взагалі жінок як берегинь роду, інтерес до знань;
виховати у дітей почуття поваги та взаєморозуміння до друзів, сприяти формуванню між учнями дружніх стосунків та почуття взаємодопомоги.

Форма проведення: класна година

Тривалість: 1 год

Обладнання: кульки, торт, сердечка, картки із побажаннями, магнітофон, тарілки, яблука.

Хід заняття

 Зал святково прикрашений квітами і повітряними кульками. На центральній стіні – велике серце (можна виготовити з дроту і обплести штучними квітами). У середині серця – дві ляльки – хлопчик і дівчинка в українських національних костюмах.
Звучить вальс Й. Штрауса у виконанні симфонічного оркестру (грамзапис) або будь-який музичний твір. Діти заходять парами: дві колонки рухаються вздовж бокових стін, утворюють одну колону біля центральної стіни. Йдуть вперед на глядача і знову розходяться до бокових стін та сідають на стільчики.
Ведучий. Діти, ви вже мабуть чули такі слова: День закоханих, свято Валентина? (Діти відповідають).
Колись дуже давно у Римській імперії жив молодий єпископ Валентин, який, незважаючи на заборону, вінчав закоханих, і за це поплатився власним життям. Його стратили, а день його смерті відтоді вважають Днем закоханих. У нашій країні цей день почали святкувати відносно недавно. А як ви думаєте, коли його в нас не святкували, то що, і закоханих тоді не було?
Діти. Були!
Ведучий. А звідки ви знаєте?
Діти. З казок, пісень, приказок.
Ведучий. А хто такі закохані? І що таке кохання?
Діти відповідають. Відповіді дуже різні І тому бажано, щоб ведучий коментував їх, був кмітливим і винахідливим.
Ведучий. Так, виявляється, ви вже багато знаєте про кохання. І, мабуть, всі погодяться, що кохання – найголовніше почуття на світі, тому що без кохання не було б життя. Якби ваші бабусі і дідусі у свій час не закохалися і не одружилися, то що б тоді сталося?
Діти відповідають.
Ведучий. Так! Не народилися б ваші тата й мами, без них не було б і вас! Але, на щастя, всі у свій час закохувались. І наше з вами існування – найкращий доказ того, що кохання існує. Воно завжди було і буде – вічний невпинний потік життя. Ви вже розповідали, що довідались про кохання із казок. А з яких казок?
Діти відповідають.
Ведучий. А з яких пісень ви почули про кохання? Хай мами і тата нам допоможуть.
Проводиться конкурс «Пісні про кохання».
Ведучий. Усі народи в усі часи складали пісні про кохання. І навіть якщо така пісня звучить на незнайомій нам мові, ми її розуміємо, тому що мова кохання – це мова серця, а мова сердець не потре6бує перекладу.
Ведучий. Наші дівчатка хочуть заспівати ще одну жартівливу пісеньку.
Інсценівка піцсні „Грицю до роботи”
Пісня закінчується словами: „Грицю, Грицю, до Ганнусі”
Діти. Грицю, Грицю, до Ганнусі!
Гриць. Зараз, зараз, уберуся!
 Бачите, як кохання змінює людину! Сподобалася Грицю Ганнуся – вів відразу зліз з лежанки і побіг. Як ви думаєте, куди?
Діти. До Ганнусі!
Ведучий. Так. А куди саме? Де в давнину молодь зустрічалася, коли ще не було дискотек?
Діти. На вечорницях!
Ведучий. Ось і наші хлопчики теж дуже туди поспішають. Побачимо, хто з них спритніший.
Проводиться гра «Грицики». Дві дівчинки сидять на стільчиках. Біля протилежної стіни залу – два хлопчики, які повинні наввипередки одягти український національний костюм (сорочку, шаровари, пояс, шапку). Потім сісти на іграшкового коника, взяти квітку і подарувати її дівчинці.
На закінчення гри пари кружляють, тримаючись правими руками за квіточки, а всі співають.
Ой, мамо, люблю Гриця.
Гриць на конику вертиться.
Ще й шапочка до лиця –
Люблю Гриця-молодця!
Ведучий. В Україні молодь зустрічалася на вечорницях, а в Росії – де?