Біологічна вікторина. Зелений розмай України

Біологічна вікторина. Зелений розмай України

Мета: виявити знання учнів про рослинний світ України і показати незвичайну красу і чарівність природи рідної батьківщини; розкри­ти таємниці унікальних рослин української фло­ри; виховувати любов і бережливе ставлення до природи.

Вступне слово ведучого

Велика і прекрасна наша Україна! І де б не бував дослідник — у заболоченому Поліссі чи сухому степу, на зелених полонинах Карпат чи на Південному березі Криму, його всюди чару­ють, викликають захоплення незвичайні, рідкісні або й звичайні рослини. Їх можна вивчати у різні пори року — навесні, влітку, восени, взимку. Бо кожен куточок нашого краю будь-якої пори року по-своєму привабливий, сповнений новими про­явами життя рідної природи.

Часом, читаючи в книжках про дивовижних і химерних представників рослинного світу далеких екзотичних країн, ми майже не звертаємо уваги або й зовсім забуваємо про силу-силенну рослин, які оточують нас. І нерідко дуже мало знаємо про них. А тим часом у кожній рослині б'ється пульс біосфери — того природного сере­довища, в якому ми всі живемо і від якого зале­жить не лише нинішнє, а й майбутнє існування людства, його здоров'я, настрій, благополуччя, добробут.

Тож не будемо забувати, що кожна рослина, будь-яке інше живе створіння відіграють певну роль у житті рідної природи, в одвічному про­цесі оновлення. І тому всім нам треба з більшою повагою, любов'ю, бережливістю ставитися до всього живого, що оточує нас, намагатися краще і глибше зрозуміти цей багатий, розмаїтий світ, який утворює оболонку життя нашої планети. У ньому, в цьому світі, усе цікаве, все потрібне — і темно-зелені кремезні велетні-дуби, які живуть по кілька сотень років, і срібнокоса ковила, що красується на невеличких клаптиках цілини у наших південноукраїнських степах, і тендітні ніжно-білі підсніжники, що розквітають напро­весні, й оспівана червона рута.

Тож познайомимося з ними ближче.

Ведучий. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи, про які співають пісні, скла­дають легенди, розповідають бувальщини. І ці рослини настільки входять у життя людей, що іноді неможливо уявити якийсь народ без його зеленої покровительки. Так, неможливо уявити канадців без клена, росіян — без білокорої беріз­ки, молдован — без виноградної лози тощо.

А яка рослина стала символом краси і кохання для українців ? (Калина.)

Учень. Ясна, красна, червона... Скільки прекрас­них поетичних образів створено в народних піснях, скільки визначних українських поетів оспівували її у своїх творах! Народна легенда про походження калини розповідає так. Турки і татари забирали молодих дівчат і хлопців у полон. Одного разу вони помітили дуже гарну дівчину. Тікаючи, вона зачепилася за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалось, а червоні намистинки розкотилися по землі. Загинула дівчина на чужині, а з намистинок виросли прекрасні кущі з червоними кетягами. На­звали їх люди червоною калиною.

(Лунає українська народна пісня «Червона калина».)

Ведучий. Цю рослину любовно називають шовковою косицею. В Україні її можна побачити на високих схилах Карпат і Криму. Вона — сим­вол кохання, мужності і відваги, тому що лише сильні почуття і сміливість змушували долати гірські висоти у пошуках цієї квітки.

Що це за диво-квітка, бажання знайти яку варте життя ?(Едельвейс.)

Учень. Білотку альпійську занесено до Червоної книги України, адже за останні 20 років її майже знищено. Нині на Свідовецькому хребті в Карпатах кілька десятків екземплярів збереглися лише в найнедоступніших місцях.

Ведучий. Колись на землі легендарної Еллади жив юнак небаченої краси, улюбленець богині кохання, — розповідається в одному з давньо­грецьких міфів. — Сильний і хоробрий був він, але не вберігся під час полювання і загинув від гострих сікачів розлюченого вепра. Афродіта, аби назавжди зберегти пам'ять про красеня-юнака, звеліла, щоб із краплин його крові виросли чу­дові яскраво-червоні квіти... Коли навесні, у квітні-травні, розквітає ця рослина, то, здається, схили пагорбів загоряються золотистим сяй­вом від безлічі гарних великих квіток.

Мабуть, саме тому народ назвав цю рослину... (Горицвіт весняний, адоніс.)

Учень. Горицвіт — чудова декоративна росли­на і гарний медонос. Її занесено до Червоної книги України.

Ведучий. По берегах річок, на болотистих луках часто трапляється рослина-легенда історичного минулого нашої країни. Ця рослина залишилася згадкою про сумні часи татарської навали. Але, незважаючи на це, в Україні її люб­лять і шанують. Її пахучим листям стелять долівки в хатах, а кореневище використовують для ліку­вання різних хвороб.

Як називається ця легендарна рослина? (Татарське зілля, аїр тростинний.)

Учень. Татари вважали, що аїр очищує водойми. І там, де він росте, можна пити воду і напувати коней. Тож вони повсюдно возили із собою кореневища аїру. Перепливаючи річку на конях, кидали кореневища у воду, де вони швидко вкорінювалися і давали життя новим рослинам.

Ведучий. «Негний-дерево», «негниючка», «чер­воне дерево» — ось далеко не всі народні назви цього вічнозеленого хвойного дерева. За антич­них часів воно вважалося деревом смутку та журби. Його присвячували богам підземного царства, і гілки були звичайною річчю на жалобних цере­моніях. У саркофагах, зроблених з його дереви­ни, ховали єгипетських фараонів. Хвоя, паро­стки і насіння дерева дуже отруйні.

Що ж це за «дерево смерті», як влучно нарекли його наші предки? (Тис ягідний.)

Учень. Деревина тису надзвичайно міцна, твер­да, тому її часто порівнюють із залізом. Із тису в давнину робили цвяхи, навіть виготовляли гар­матні ядра. Тепер його деревину застосовують у машино-гірничобудуванні, меблевій промисло­вості. В Україні росте найбільший масив тису — в Княждвірському урочищі Івано-Франківські області. Там на площі близько 70 га росте понад 15 тисяч дерев. Зберігається він і в інших запо­відних місцях — Карпатському заповіднику в ре­зерваті Тисовий Грунь, трапляються насадження тису і в Криму. Тис ягідний занесений до Чер­воної книги України.

Ведучий. У далекій міфічній країні Беотіїжив вродливий гордий юнак, який нехтував великим даром золоточолої Афродіти — коханням. І за це був покараний: побачивши своє відображення в лісовому струмочку, юнак закохався сам у себе і від любові помер. Там, де він востаннє схилив свою гарну голову, виросла квітка із сніжно-біли­ми пелюстками. Цю горду і холодну квітку на­рекли ім'ям нещасного.

Як називається дивна квітка, котра так по­любилася українцям, що вони відвели для неї 256га у Карпатському заповіднику? (Нарцис вузько­листий.)

(Лунає пісня «Білі нарциси» у виконанні Софії Ротору.)

Красива пісня про чудові квіти, без яких наш квітник ранньою весною здавався б непривабли­вим.

Ведучий. У Поліссі та північній частині Лісо­степу росте рослина-комахоїд. Варто якійсь ко­масі лише торкнутися хоч до однієї з її численних ворсинок, як спрацьовує природна пастка. Жертва вгрузає в липкий слиз, а сусідні ворсин­ки, ніби за командою, дружно хапають її за лап­ки, хвіст, крильця і незабаром топлять у клейкій речовині. В такий спосіб добуває собі їжу ця кро­вожерлива рослина.

Що ж це за незвичайний «мисливець» ? (Росичка.) Учень. Чутливість ворсинок росички просто неймовірна. Мікроскопічна волосинка завдовжки 0,2 мм, покладена на листок, спричиняє нахилення ворсинок. Кінчик язика людини — найчутливіша частина нашого тіла — навіть не відчув би такої пилинки. Липка речовина, яку виділяє рослина, за своїм складом нагадує наш шлунко­вий сік. Не дивно, що такі рослини-хижаки мо­жуть перетравлювати м'ясо, сир, кров, насіння, шматочки кісток.

Ведучий. Краса природи відображена у творах багатьох вітчизняних поетів. Уважно послухайте уривок з вірша самобутнього українського поета Михайла Доленго (літературний псевдонім відо­мого вченого М. В. Клокова) і вставте пропу­щені назви рослин, які згадує автор вірша, описуючи весняний подільський ліс.

В подільський ліс веде мене стежинка. Старі дерева втомлено шумлять. А вже цвіте... сніжинка, Блакитні очі ...не сплять. (підсніжника, проліски)

Послухайте продовження цього вірша:

Коли б то вміти так весні радіти, Так довіряти, як вони, малі

Що будять землю, наче матір діти. Коли б то вміти жити на Землі!

Кожне слово автора свідчить про велику лю­бов до рідної землі, до її беззахисних маленьких діток-рослин. «Коли б то вміти жити на Землі!» Таке філософське закінчення змушує замислити­ся над сенсом нашого життя, над великим при­значенням у природі — бути Людиною.

І нехай кожен з вас перш ніж зірвати квітку підсніжника чи проліски, лісової лілії чи крокуса замислиться: «А яка користь від зірваної квітки? Адже через деякий час вона зів'яне, і більше ніхто не зможе помилуватися її незайманою красою, ніхто не зможе висловити своє захоплення чудо­вим витвором природи».

Місія людини на Землі — творити добро і примножувати багатства природи. Якщо ми візьмемо це за основу свого життя, збудуться пророчі слова Максима Рильського:

Той, хто любить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює для століть.