Творимо казку

З-поміж предметів початкового шкільного курсу вирішальна роль у навчанні, вихованні та розвитку особистості відіграє рідна мова. Адже завдяки знанню мови дитина може:

Програма з української мови для початкових класів спрямовує роботу вчителя на те, щоб вирішення навчальних ситуацій спонукало дітей до безпосередніх висловлювань (творення власних текстів, заохочення до складання казки).

 

У методичній літературі казки належать до групи творів на основі уяви (за сюжетними малюнками, за даним початком, серединою, кінцем тощо). Фантазуючи, одухотворяючи навколишній світ, дитина пізнає, усвідомлює об'єктивну дійсність власного «Я». Тому фантазування та складання казок сприяють пізнанню навколишньої дійсності й розвитку особистості загалом, адже світ казкових героїв дітям близький і знаний ще змалку.

 

В. Сухомлинський у книжці «Серце віддаю дітям» висловлює цікаві думки і дає методичні поради для роботи над учнівським твором, наголошуючи на ролі казки в дитячому віці.

Казка — жанр, у якому геніально переплітаються всі типи мовлення (розповідь, опис, міркування) та його форми (діалог, монолог). Втілюючи в життя цей вид мовленнєвої діяльності, відчувається природна потреба дитини саме в такій творчості. При цьому доцільно використовувати казку для формування світогляду та особистих якостей дитини. Переконуюсь, що під час складання казок розвивається внутрішнє мислення, контекстне мовлення, що є складнішою формою порівняно з ситуативним.

При складанні казок учитель має невичерпні можливості для реалізації виховних цілей. Цікаво, що навіть шестирічні діти розуміють, що казкові сили нереальні, проте наділяють своїх героїв надлюдською силою, надають тим, хто потрапив у біду, сучасні засоби допомоги (кораблі, вертольоти, лазери тощо). Тобто, складаючи казки, діти відображають реальний світ, який їх хвилює. Завдяки цьому формується їхнє мислення. А вчителю казки допомагають навчати та виховувати дітей.

 

Оскільки в дітей різний рівень мовленнєвого розвитку та різні фантазії, учитель може керувати цим процесом. Плануючи урок зв'язного мовлення, він повинен ураховувати цей рівень (як класу загалом, так і кожного учня зокрема).

 

Отже, ведучий казкар у класі — педагог. За потреби він формулює ідею, підтримує творчий інтерес школярів, спрямовує їх у певне русло, підказує фрази на кшталт: «Одного разу...», «Це трапилося сонячного весняного ранку...», «Жила-була річка. Звали її Рось...»

Поговори: з росинкою, вітерцем, берізкою. Розкажи, що вони тобі розповіли. Які пригоди з ними трапилися? Або навіть зачином: «Якось білочка запросила до себе в гості зайчика та бобра...»

 

Великі можливості для складання творів за уявою дають зошити для письма і розвитку зв'язного мовлення. У своїй практичній роботі користуюся такими: Н. Будна, С. Рябова, Н. Скрипченко «Зошит з розвитку зв'язного мовлення. Говоримо, читаємо, пишемо», Т. Бабовал «Робота над творами», Н. Клочко «Вчимося складати твори», М. Кочергіна «Моя барвиста мова», К. Пономарьова «Подружимось зі словом».

 

Кожного року спільно з працівниками бібліотеки школи проводимо конкурс «Моя казка». Активну участь у ньому взяли й мої четвертокласники. Вони не лише з великим бажанням взялися творити свою казку, а й оформили її як окрему книжечку із власними ілюстраціями.

 

Часто, складаючи казки для своїх учнів, пропоную їм ставати співавторами. На першому етапі ставлю завдання: придумати щасливий кінець у казці, вставити свій епізод. Далі завдання ускладнюється: самостійно придумати свою казку.

 

Складання різних творів за уявою, фантазування сприяють розвитку творчої, спостережливої та ініціативної особистості. Казка не лише збагачує духовний світ дитини (гуманне, естетичне, патріотичне, освітнє виховання), а й допомагає правильно га невимушено висловлюватись. Переконана в корисності такої творчості на уроках рідної мови в початкових класах, адже саме в казці закладена могутня сила повчання, що діє на емоційну сферу не лише дитини-слухача, а й дитини-творця.

 

Чубилися в бабусиному дворі два молоденькі півники. Це було для них звичним заняттям. Не вміли вони без бійки уладнувати свої справи.

Ось і сьогодні один із них, прокинувшись першим, голосно кукурікнув. Так у півників заведено: будити всіх раненько. Не сподобалось це другому, а, може, ніяково стало, що проспав. І ось уже б'ються!

- Чого ти? — закричав один.
-А ти чого? — горланить другий, підстрибуючи вище голови першого.
- Як дам!
- А я тобі, як дам!...
За що почали битись і не пам'ятають. Та по подвір'ю після цієї бійки тільки пір'їнки розлетілись.

Вийшла на поріг Катруся. Протирає ручками заспані оченята, мружиться від лагідних промінчиків ласкавого сонечка, її рум'яне личко, з дрібненькими крапочками — ластів'ятами на щічках біля носика, теж нагадує рум'яне сонечко.

Війнув легенький вітерець, підхопив одну пір'їнку, і вона затанцювала перед дівчинкою. Катрусине личко розпливлося в посмішці. Вона підставила долоньки і гукнула:

- Сідай! Сідай!
І ось уже Пір'їнка легенько торкнулася її теплої руки. Від ніжного дотику Катруся щасливо засміялася і сказала Пір'їнці:
- Привіт!
- Доброго ранку! — відповіла Пір'їнка. — Давай дружити!
- Давай, — сказала Катруся і закрутилась у таночку, тримаючи перед собою розкриту долоньку з Пір'їнкою. Але тут налетів Вітерець-пустунець і підхопив Пір'їнку. Спочатку він підняв її високо над землею, а потім повільно опустив на зелену травичку.
З-під стріхи вилетів Горобчик, — «Жив! Жив!, — цвірінькнув він, — побачивши Пір'їнку, — Мені пощастило!»
Пір'їнка не встигла йому нічого відповісти, бо опинилась у міцненькому дзьобику Горобчика, що вже летів під стріху. Сьогодні він мав закінчити будувати своє м'якеньке, тепленьке гніздечко. Горобчик вправно примостив Пір'їнку і знову кудись полетів.
Озирнулась Пір'їнка навколо і заспокоїлась. Тут лежало ще кілька пір'їнок різного забарвлення. Вони розповіли гості про те, що живуть у гніздечку ще з минулої весни, що обігрівали п'ятеро малесеньких пташеняток, які підросли і давно покинули цей дім. Вони так цікаво розповідали про те, що тут відбувалось, поки підростали горобчики, що нашій Пір'їнці теж захотілось стати у пригоді дбайливому Горобчику.
Незабаром у гніздечку з'явилось перше яєчко. Пір'їнка ніжно закутала його. Тепер вона мріяла про той час, коли з нього вилупиться пташенятко. Пір'їнка буде співати йому колискових пісень і розповідатиме безліч казочок. Адже всі на землі люблять казки.

 

На сонячній лісовій галявині зростав молодий Дубок. Скільки йому літ, він не знав, але дуже хотів швидше вирости, щоб бути схожим на свого батька - могутнього велетня, що ріс неподалік.

Дубок по-доброму заздрив своєму родичу, особливо тоді, коли його гілля густо вкривалось плодами — блискучими продовгуватими жолудями із шапочками на голівках. Скількох гостей приймав цей красень осінньої пори!

Ось між різьбленими листочками пухнастим хвостиком майнула прудка білочка. Дубок знає, що на сусідній ялині в неї гніздечко.

- Чи не туди ховає ласунка свою знахідку? — подумав Дубок.

Гомінкою ватагою із кошиками в руках приходили сюди школярі. Вони навперебій показували одне одному знайдені жолуді й обережно клали їх до своїх кошиків. А ось зграйка сойок, перегукуючись між собою, зривають налиті сонцем плоди. Задоволено крикнувши, птахи зникають у гущавині лісу.
Сумує Дубок: — Коли ж то я зможу прийняти гостей?

Та пройшла ще не одна зима, коли, нарешті, й наш Дубок зацвів. Вік так боявся, щоб злий вітер, чи який-небудь птах не зломив гілочку із квітами...

Біди не трапилось. І ось на місці скромних жовто-зелених квіточок з'явилася зав'язь. День за днем стали наливатись плоди. Спочатку вони були м'які й зелененькі на колір. Дубок був дуже стурбований цим. Коли ж вони, нарешті, стануть блискучими, яскраво-коричневими, як у татка?!

Могутній дуб ховав свою хитрувату посмішку в розкішному гіллі серед красивого листя.

- Не поспішай, — ласкаво шелестів він своєму синочку. — Усе буде добре.

Промайнуло літечко. Дерева одяглися в барвисті шати. Дубок милувався стрункими золотокосими берізками, тремтливими осичками. Від подиху вітру він нагинався то до одних, то до інших, роздаючи їм компліменти. інколи оглядав і своє вбрання. Воно набувало червонувато-коричневого кольору, і дубок пишався цим.

Одного осіннього ранку на його гілочку сіла Сойка. Вона так голосно скрикнула, що Дубок стрепенувся і гойднув своїми гнучкими вітами. Сойка весело крикнула: — «Жолуді! Жолуді!» І справді серед листя, як бронзові дзвіночки, погойдувались три прекрасні жолуді. Ніжна мелодія їх передзвону линула над лісовою галявиною.

- Обережно, Сойко!, — скрикнув Дубок,
- Ти можеш ненароком їх збити!

Але Сойка від здивування тільки клацнула своїм міцненьким дзьобом:

- Дуби родять жолуді для нас, сойок. Частину їх ми з'їдаємо, а більшість ховаємо в землю. Так ми допомагаємо людям насаджувати дубові ліси — діброви.
Дубок трішки заспокоївся. А Сойка продовжувала:
- Хочеш, я не буду їсти твої жолуді, а посаджу їх он біля того зрізаного пенька? Весною з них виростуть молоденькі пагінці твоїх родичів.
Дубок так зрадів, що від хвилювання не міг нічого сказати й лише вдячно кивав своєю верхівкою.
Ось і казці кінець, а хто слухав — молодець!

 

Маленьким фантазерам надзвичайно приємно, коли, опрацьовуючи на уроках мови певну тему, вчитель користується складеною ними казкою. Наприклад, учитель дає завдання для вибіркового списування:

1. Користуючись текстом казки «Дубок і Сойка», вибрати рядки, що відповідають заголовку «Гості лісового велетня».
2. Написати твір-роздум на тему «Як Сойка допомагає людям насаджувати діброви».
3. На матеріалі казки «Пригоди Пір'їнки» діти закріплювали правопис слів з апострофом (подвір'я, б'ються, пір'їнка, п'ятеро, з'явилось).
4. На уроці читання, використовуючи казку «Пригоди Пір'їнки», силою голосу та інтонацією передати настрій дійових осіб та дати оцінку поведінці та вчинкам героїв твору.
Виконуючи ролі персонажів казок із різними характерами, учні приміряють на себе різні моделі соціальної поведінки, вчаться чинити чесно, захищати слабших.
З великим задоволенням діти запрошують до класу засмучену Осінь чи життєдайну Весну, срібну Зиму чи золоте Літо. Обігруючи зустрічі та ведучи діалоги з ними, дитина прагне сказати своє слово, описати персонаж, використовуючи епітети, метафори, порівняння.
Коли за планом школи настає день відчинених дверей, ми обов'язково представляємо батькам авторів-учасників конкурсу «Моя казка». Вони зачитують уривки зі своїх творів, розігрують з друзями сценки та діалоги. Це викликає у батьків почуття гордості за свою дитину, вони активніше долучаються до творчого процесу (допомагають оформляти рукописні книжечки, наприклад «Моя творчість»).
Казка — це дивовижна форма художнього сприйняття і відтворення реального життя. Вона супроводжує нас із раннього дитинства, є впливовою силою для загального розвитку особистості.

Високо оцінюючи казку як ефективний засіб виховання, К. Ушинський:

На матеріалі народних казок, що крокують поруч із нами з дитинства, варто навчати дитину складати свої казки. Спочатку це можуть бути невеликі емоційні оповідання повчально-розважального змісту, де добро обов'язково перемагає зло, невеселі герої звеселяються, ледарі починають працювати тощо.