Рядок досвітній ляже на папері,
переступивши через всі табу,
Мов хтось прочинить непомітно двері
і впустить світло у мою журбу.
В.Верховень.

Хід уроку.

Вступне слово учителя.

Ми продовжуємо знайомство з поетами Харківщини. Сьогодні ви відкриє-те для себе нові імена. Відкриєте для себе нові види лірики.

-Питання: Назвіть особливості лірики як одного з трьох основних художніх родів.

-Питання: Назвіть види художніх творів.

План аналізу ліричного твору (таблиця на дошці)

  • 1.Місце і час, обставини та події в житті поета, які супроводжували створення вірша ( якщо відомо).
  • 2.Тема та ідея, композиція.
  • 3.Який основний мотив твору ( НАСТРІЙ ПОЕТА, ПОЧУТТЯ, ЯКІ НИМ ОВОЛОДІВАЛИ ПІД ЧАС НАПИСАННЯ, ЯКІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ )?
  • 4.Що вважаєте за потрібне "взяти з собою в життя", прочитавши цей твір?

Доповіді учнів:

В моїх руках ювілейна збірка поета Віктора Тимченка. У неї інтригуюча назва "Над прірвою зневіри" і символічний малюнок на обкладинці. Вавілонська вежа. Символ вічного пошуку людини, символ богоборства, символ людського розуму і людської пихи. Ось як автор говорить про себе і свою книгу

Коли виповнюється 70, мимоволі розгублюєшся: де воно, твоє минуле? Сповідь саме про це під назвою "Над прірвою зневіри" я й віддаю на ваш суд.

Коротко про себе. Більше півстоліття тому , в квітні 1944 "професор" по будь-якій зброї чотирнадцятилітній Вітько Тимченко лаштувався надцькувати гранатного запала, щоб потім випалити і змайструвати з нього запальничку. В кишені таких запалів було декілька. Один - з червоною поміткою - протитанковий миттєвої дії. Саме він і потрапив під руку. Вибух. Сліпота.

Вона, звичайно, мій хрест, але й моє спасіння.

Близько десятка книжок я видав російською мовою. Остання з них вийшла в 1968 р. Іще тоді якось випадково майнула думка " "Дай спробую рідною. Може, не забув?" Виявилося, не забув. 1979 видав свою першу збірку українською мовою "Розмова з пам'яттю". За книгу віршів та прози "Прозріння" одержав республіканську премію імені Василя Мисика.

Слова вчителя.

Лірика В. Тимченка різноманітна і дуже людяна. Щира і всерозуміюча. Давайте послухаємо вірші і проаналізуємо деякі з них.

Учні читають вірші.

1.Не дні - каліки.
Кволі і горбаті.
Від них ні в домі спасу, ні в саду.
В якім краю, в якій гостинній хаті
спочину трохи й душу відведу?
Пірну у безтурбоття безпричинне
лицем униз на теплім спориші.
І, може, справді голова спочине,
полегша, потепліша на душі.
Не знаю, чи журитись, чи радіти,
бо сам від себе не втечеш ніде.
Хіба що той, чиї ми грішні діти,
І спокій дасть, і душу відведе.
2. У хрестик вишита, красива.
Ну, не сорочка - дивина!
І скільки б ще її носив я ,
Коли б не лихо, не війна.
Слідів тодішньої навали
чимало в нашому краю.
Подерли з п'яну й потоптали
сорочку вишиту мою.
Усе робилось по-арійськи.
Здалося - хрестики рясні
із-під чобіт, неначе іскри,
у душу сипались мені.
Я ворушу своє минуле,
аби проснувсь забутий біль,
аби хоч хрестиком вернулась
моя вишиванка звідтіль.
3. У покинутому хуторі.
Все життя вони ворогували
на одній садибі, все життя.
Хоч було всього у них навалом,
гризлись без жалю і каяття.
В город їм рушати не виходить.
Тай який на старість інтерес?
І сидять на вичовганих сходах,
й журяться рядочком кіт і пес.
4.На подушках чи на соломі -
лише б із нею. Здавна звик.
Вона не просто жінка в домі.
Вона - лукавий домовик.
Посотворя якнайскоріше
усі діла, усі дива.
І все, як є, тобі припише,
бо ти мужчина, ти глава.
І не у тім главенстві діло,
не в тій приписці дивина,
а щоб усі, усі раділи:
і дітвора, і ти ,й вона.
Та жить по цьому заповіту,
мабуть, силкуємось дарма.
Бо розповзається по світу
емансипації чума.
Хто зна, чи так уже й щаслива,
коли гасає, мов лоша,
емансипованого дива
емансипована душа.
На кожнім кроці бісом дише.
І до такої б , може, звик,
та все частіше і частіше
зника лукавий домовик.

До аналізу:(опорні слова)

людяність;

цінність життя людини;

віра і любов;

доброзичливий гумор;

мудрість.

Слова вчителя.

Микола Побелян - лірик від природи. В його поезії править бал любов. Митець, який без особливих претензій заявляє : "Я - поет для двох на світі", не мислиться без сотень, тисяч таких "двох" серед читацького загалу. Він дуже відкритий у своїх радощах і болях, у своїй одвертості. Світ його любові населений людьми, птахами, деревами, квітами. Він вміє спосмтерігати, як в "Сорочих гніздах селяться світанки", як догукуються до нас "півні Чумацького Обозу", а "колодязьний лелека планету підійма" - для щастя і любові.

Доповідь учня.

Микола Побелян - учитель української мови та літератури харківської школи № 108. Творчий доробок нашого земляка на сьогодні - дві поетичні збірки та численні публікації його віршів у періодиці. Перша збірка - "Дай мені долоньку…" (1998р.) - адресована мамам та їх маленьким діткам. Вірші цієї збірки сповнені ніжності, теплоти, любові, турботи про дитину, а починається вона "Молитвою - оберегом"

Учениця читає вірш.

Бережи тебе
Матір Божа
Не від болю,
А від біди:
Бережи тебе від пожежі,
Бережи тебе від біди…
І від всякого
Чоловіка,
Що в собі чорне зло несе,
Від любові,
що невелика,
Від невір'я -
Понад усе…
Бережи тебе
Матір Божа
В лісі, в полі
І на шляху…
Хай молитва
оця поможе
У годину тобі
Лиху…
Бережи тебе
Матір Божа…

Доповідь учня (продовження)

Друга збірка М.Побеляна "Сніги на двох" (1999) Включає ліричні вірші поета. Збірка вийшла у поетичній серії "Бібліотеки альманаху українців Європи "Зерна". Ліричний герой збірки "Сніги на двох" - людина, закохана у свою країну, її природу, людей, він іде по життю поруч з нами.

Учні читають і аналізують вірші М. Побеляна.

(Громадянська лірика)

1.Я не політик,
Не гендляр народом…
Моя трава - на сіно:
От і все…
Штани подерті
Тереном і глодом,
Зорею пошкрябане
лице…
Любов моя приземлена
І дика -
Стояти має
На землі мій рід…
А сонця булава
Така велика
Нехай летить
Собі у небозвід…
2.Лягли сніги -
Тополям по коліна…
Перемели шляхи
Між усіма…
Під вікнами
Щедрує Україна -
Собі сама…
Гіркі дими
Їдять їй
Сиві очі…
Такі високі
Височать тини…
Слова щедрівки
Ніжні і урочі,
Та їх не чують
Доньки і сини.
3.Ви не їли
Хліба з лободи…
Україна
Квітне лободою…
Ви не знали
Ще тії біди,
Що була
Бідою - над бідою…
Слава Богу!
Хай вас омине
Скорбна пісня,
Що співали
Жорна…
Світлий Ангел
Крилами війне
Над землею,
Що від крові
Чорна…

(Інтимна лірика)

1.Віджурилось небо журавлями,
Відпашіла кленами земля…
Ходить осінь чорними полями…
Матінку нагадує земля…
Мріє сива далеч вітряками:
Рильського і Чюрльсона мотив…
Ціла ічність витоптана нами,
Котру я в миттєвість помістив.
2.Навчімось бути разом в дні біди…
Осінні ночі вдвох перебувати.
Без тебе я , як млин той без води,
Як меч без леза, як вікно без хати…
Без тебе я - убогий і старий:
Без голосу, без сили, без надії…
Без тебе я, коханий друже мій,
Як кров з порізу, як сльоза на вії…
Навчімося вітрам на зло іти,
Навчімося на білім світі бути…
Нам так далеко, люба, до мети -
Мета, як пісня, котру ледве чути…
3.Колискова для коханої
Попрошу підлогу не скрипіти
Там, де не ходить місяць золотий…
Я тебе не вмію не любити,
Друже мій!
Хай тобі єднає
Сон повіки…
Ніжне тіло
Спокій обніма…
Ти моя любов
Така велика -
Більшої під зорями нема…
Погамую всі вітри на світі,
Хвилі всі бурхливі перейму…
Зорі мерехтливі погасити
Звечора хмариноньку найму…

Володимир Верховень родом із Слобідщини. Поет, Член Спілки письменників України. Автор кількох поетичних збірок.

Доповідь учня.

Верховень Володимир Миколайович народився 13 вересня 1958 р. в с. Уплатне Близьнюківського р-ну на Харківщині. Закінчив Сахновщинську середню школу, Харківський державний педагогічний інститут ім. Сковороди.(1980). Після служби в армії працював журналістом, редактором у видавництві "Прапор", зав. відділом незалежної газети "Прикордонні вісті", перекладачем інформаційної фірми "Край", оператором комп'ютерного набору в редакції часопису "Український засів". Нині - співробітник видавничо-поліграфічної фірми "Майдан".

Твори автора друкувались у багатьох газетах, журналах "Дніпро", "Сучасність", "Березіль", "Визвольний шлях"(Лондон). Вірші для дітей публікувалися в журналах "Слобожанщина" , "Барвінок", "Малятко".

Крім колективних - "Поиск" (1987), "Отчий дім" (1988), окремими виданнями вийшли книжки: "Лелече колесо" (1990), "На цвинтарі слова"(1992), "…вдивляючись у тінь дороги" (1994), "Топитокуподзвін" (1996). "З полум'я і полину" - нова збірка поета(1999).

Слова вчителя.

У новій збірці поета - відблиски полум'я часу минулого і гіркотний смак сьгодення, Твори пейзажної та інтимної лірики.

Громадянська лірика поета сповнена любові і болю, духом своїм споріднена з Шевченком і Стусом, сягає своїм корінням народної думи.

Учні читають вірші.

Високе сонце. І високе
твоє, поезіє, чоло!
А час - дріма впівока,
вйока,
Щоб не спинилося тягло.
А час позиркує спідлоба
на вічності
широкий шлях.
І за плечима -
десь -
Чорнобиль…
І десь -
далеко -
ночі страх…
У високості - мліє жайвір,
і умліва землі душа.
Зіперлась на держак держава,
своя - комусь,
комусь - чужа.
Перейдуть весни і народи,
і я у пісню - перейду…
А світ новий
нових уродить
Шевченка і Сковороду.

Слова вчителя: Цикл "Наші пісні" пронизаний роздумами над історичною долею народу, одвічне "камо грядеши" звучить по-новому - яким же шляхом іти. Це болісні роздуми над долею покоління.

Учні читають вірші.

З усіх молитов я молитву одну
повторюю вдень і вночі.
Вона мені - з полум'я і полину,
Вона мені з поля й свічі.
Вона мені - з вод і високих небес,
Вона мені - з гір і долин.
Її стугонить у гонитві експрес,
повільно розгойдує дзвін…
Молитва моя - Україна моя!

Слова вчителя: Пейзажна лірика Верховеня сповнена світла і любові. Природа для поета - не засіб передачі думок, а жива істота, що сумує, кохає, ненавидить, "живе своїм живим життям".

Учні читають вірші.

Де вчора сніг
важким лежав кожухом
і колисала сон сумний сосна,-
вже пролісок підвів цікаві вуха,
мов наслухає:
скоро там весна?
А ще ж - нема!
І губи в нього сині,
і дві сльози - од вітру - на очах.
Та він стоїть в густій сосновій тіні
і нетерпляче вигляда на шлях…

Слова вчителя: Кохання. Для кожної людини неповторне, завжди нове. Цікаво, незвично звучить ця тема у В.Верховеня.

Учні читають вірші.

Цілуються бджоли і квіти
невинно, мов діти.
І сонце тополю цілує,
немов молодую.
І вітер замріяну тишу
цілує - колише.
І наші уста ізлились -
як вперше колись.

Домашнє завдання. Творча група № 3 познайомить нас з творчістю Наталі Матюх, Оксани Мардус, Ольги Тараненко.