«МОВА ЖЕСТІВ» ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

«МОВА ЖЕСТІВ» ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

 Сьогодні модно вивчати психологію, особли­во прикладну, практичну її частину. Багато книг розповідає про те, як можна аналізувати людську поведінку, спостерігаючи за мімікою, жестами, мовою, вивчаючи почерк, кольорові уподобання в одязі і т. ін.

«Мова тіла», або «мова жестів», — одне з найцікавіших напрямів у практичній психології, яке передусім повинно зацікавити саме тих, чия робота пов'язана з безпосереднім спілку­ванням з людьми. І саме такою є професія вчителя, вихователя. Педагог постійно спілкуєть­ся з дітьми, їхніми батьками, колегами. І йому важливо вміти «читати» своїх співрозмовників або слухачів, щоб зрозуміти, про що вони ду­мають, чого хочуть, чого бояться і що приховують. Сьогодні ми поговоримо про те, як читати жести, міміку і пози дитини. Це складніше, ніж аналіз мови тіла дорослого, та все одно корисно і цікаво.

ЖЕСТИ ДІТЕЙ. ЯК «ЧИТАТЬ» ДИТИНУ

Інтерпретація дитячих жестів — не таке вже просте заняття, як здається на перший погляд. Більшість дітей має дуже живу міміку і багато рухається, та при цьому не всі їхні жести можуть мати пояснення. Мовчазні сигнали дітей не завжди однозначні.Не поспішайте з висновком, що дитина не хоче брати іграшку. Або що їй це зовсім не цікаво. Нав­паки, дитина зацікавлена, але в неї є опасіння, бо іграшка нова і невідома.

?? Що робити?

Трохи почекати, але в жодному разі не тисну­ти. Не варто примушувати дитину взяти іграшку у будь-якому разі. Пройде зовсім небагато часу, і малий сам потягнеться за іграшкою. Промов­ляйте до нього спокійно, поводьтеся впевнено, але не наполегливо. Урешті-решт просто покладіть іграшку на видне місце, де дитина без особливих зусиль дістане її.

Насправді це може означати: так роблять ті діти, які або говорять неправду просто зараз, або збираються це зробити найближчим часом. Варіан­тів цього жесту може бути декілька: рот прикри­тий усією долонькою, рот прикритий лише паль­цем або стиснутим кулачком.

Цей жест показує нам, що дитина намагається обманути дорослого, але жест не пояснює, навіщо.

?? Що робити?

Перед тим, як зрозуміти, що робити у та­кій ситуації, важливо усвідомити, чого робити не потрібно.

Категорично не рекомендовано «вивести дити­ну на чисту воду». «Ти навіщо мене обманює або «Чому ти мене завжди обманюєш?» — найне- доречніші слова в такій ситуації. Бо й так зрозумі­ло, що дитина починає обманювати, щоб уникнути покарання, не принизитися, бути кращим, отри­мати похвалу, а не осудження.

Тому подумайте, де ви, можливо, переборщи­ли, бо дитина боїться і не хоче говорити правду. Інколи так буває і в тих випадках, коли батьки надто суворі з дитиною, і вона постійно триво­житься, а значить, часто обманює, щоб не отри­мати покарання.

Ви думаєте, це означає: я хочу тебе позлити!

Насправді це може означати: мене щось триво­жить, мені погано, я боюся.

Причому так роблять не тільки малі, а й ціл­ком дорослі люди. Це несвідома спроба людини повернутися в стан безпеки, пам’ятний їй ще з дитинства, коли вона смоктала молоко у мами. А ще такий жест виникає, коли дитина відчуває на собі тиск.

Маленька дитина фактично замінює груди матері великим пальцем або ковдрою. Доросла ж людина смокче палець, сигарету, трубку, ручку, дужку окулярів або жує гумку. Тобто у доросло­го жест «палець у роті» трансформується в інші, менш небезпечні жести, за які він не отримувати­ме зауваження від дорослих.

?? Що робити?

Більшість дотиків до рота г.: в' язані з обманом і брехнею. Однак палець у роті говорить про те, що людина відчуває внутрішню потребу у під­бадьоренні. Підтримайте дитину, дайте їй певні гарантії — і це дозволить вам просунутися в по­зитивному напрямку.

Така дитина потребує захисту. Тому корисний тілесний контакт, розмова по душах, дружнє ча­ювання.

Ви хочете поспілкуватися з дитиною. Але дитина не поспішає з вами вітатися і спіл­куватися далі. Вона натягує на голову фут­болку або кофту, стягує на обличчя карту­за, взагалі відмовляється говорити.

Ви думаєте, це означає: я не хочу нікого бачити!

Що це може означати насправді: я не хочу, щоб мене бачили.

У цій ситуації відстежте, чи посміхається ди­тина. Якщо так, значить, їй цілком комфортно. А якщо вона вперто ховає обличчя під одягом, від­вертається, значить, їй не комфортно і це не про­сто збентеження. » Що робити?

На деякий чає потрібно залишити дитину в спокої. Говоріть не голосно* не наполягайте на спілкуванні. Потім зверніться до дитини спокійно, із зацікавленням у голосі.

Ви розмовляєте з дитиною, а вона вперто не дивиться вам в очі.

І поспілкуватися з дитиною, пограти, привернути її до себе. Коли дитина відчуває, що дорослий при­хильний до неї, вона відкривається.

Дитина стискає кулаки так сильно, що на­віть кісточки її пальців стають білого кольо­ру. При цьому зовні дитина може здаватися цілком веселою і життєрадісною.

Ви думаєте, це означає: я зробив поганий вчи­нок і постараюся тебе обдурити, щоб мені не пере­пало.

Що це може означати насправді: я засмучений через те, що я зробив. Мені соромно.

Небажання зустрічатися з дорослим очима необов’язково означає, що дитина намагається щось приховати. Точніше, дитина не приховує провину, але ховає свої переживання.

?? Що робити?

Прийняти ситуацію такою, яка вона є. Доче­катися, коли дитина сама захоче поділитися ін­формацією, але не витягувати її. Не провокувати дитину на брехню. Наприклад, запитуючи: «Ну, по очах бачу, що ти тут щось накоїв, зізнавай­ся», бо так ми змушуємо дитину сказати, що вона нічого такого не робила. їй не хочеться брехати, але і бути покараною теж. Сором змушує дитину відводити очі. Правильно було б зробити вигляд, що ви цього не помітили, але потім знайти час

Ви думаєте, що це просто гра, на яку не варто звертати увагу.

Насправді це прояви агресії, яка може бути спрямована куди завгодно. Наприклад, на дітей, тварин, дорослих, що її оточують, і навіть на себе.

Так буває, якщо дитина відчуває занадто силь­ний тиск з боку дорослого, але при цьому позбавле­на можливості відповісти як на словах, так і вчин­ком. Стиснуті кулаки так само можуть означати і агресію, яка спрямована на себе.

?? Що робити?

У такому випадку можна не акцентувати ува­гу на дитячій поведінці, але потім постаратися з’ясувати, на що або на кого розлютилася дитина. Тепер ви побачили, що у дитини є агресія, яка шу­кає свій вихід.

У такому випадку дитина потребує занять тими видами спорту, які стимулюють викид ак­тивності, агресії і при цьому подобаються дити­ні. Вони допоможуть організувати день дитини так, щоб напруга поступово зникала. Спокійні взаємини в сім’ї, не дуже великі навантаження в школі і в секції поступово зведуть рівень агресії дитини нанівець.

Дитина смикає одяг або волосся, гризе ручку, торкається шкіри на руках або на шиї, розгойдується на стільці.

Ви думаєте, що це означає: вона робить це від нудьги, від того, що їй «нікуди дівати руки».

Насправді: такі дитячі рухи вимагають вашої особливої уваги. Усе зовсім не так просто і причина цих рухів може бути дуже серйозною. Насамперед, постійно повторювані рухи говорять про те, що ди­тина переживає тривогу. Ми не зможемо відразу визначити причину тривоги, тому що іноді така поведінка може бути відстроченою (ситуація була вчора, а жести —- сьогодні). Але ми можемо від­значити це і поспостерігати за дитиною, запитати у неї, що було вчора, позавчора, минулого тижня.

Торкання шкіри на руках і шиї говорить про те, що дитина проявляє агресію по відношенню до самої себе. Так нерідко поводяться діти з низькою самооцінкою, які часто піддаються критиці і рідко чують похвалу на свою адресу.

Розгойдування на стільці — теж симптом три­воги. Похитуючись, дитина ніби заспокоює себе, повертаючись у той дитячий стан, коли їй було добре і комфортно.

Якщо дитина куйовдить волосся або одяг, це говорить нам про те, що вона так само стривоже­на, дуже хвилюється і таким способом намагається зняти напругу, що накопичилася не тільки в дум­ках, але і в тілі.

?? Що робити?

Головне тут — знати, чого робити не слід. Не робіть зауваження, не кричіть на дитину, не кри­тикуйте її. Знімати тривогу і агресію можна за допомогою спортивних тренувань. Це якраз та по­рада, яку можна дати батькам. Учителі ж можуть проводити фізкультхвилинки на уроці, дозволяти якось рухатися в процесі роботи.

Джерело: журнал «Основа професійного зростання». Автор: Н.В. Чуб, практичний психолог, м. Харків.