ПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
ДОДАТОК
Захарко знав, що колись його батьки жили в селі. Він пам'ятав, як малим босоніж бігав по м'якенькій травичці у дворі біля хати, а усміхнена мати у білій сорочці простягувала до нього руки і приспівувала:
Ди-би, ди-би, ди-би-би,
Ішла баба по гриби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.
Ішла баба по гриби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.
Здавалось, у ті часи все було сповнене затишним і добрим сонячним світлом.
Зараз було інакше. Батьки Захарка перебралися до Києва, аби знайти роботу. Батько працював на заводі «Арсенал» у ливарному цеху, а мати — на тютюновій фабриці братів Коген, у дробильному цеху. Жили вони у великому бараці, переповненому такими ж робітниками. Стіни в кімнаті завжди були холодні й вогкі, зі стелі під час дощу капала вода, малесеньке віконце було темним від кіптяви. Захарко спав з батьками на одному ліжку, яке вони забрали з села.
Багато робітників спали просто на підлозі або на металевих полицях. Бувало, Захар не бачив батьків увесь тиждень: вони йшли на роботу, коли хлопець ще не прокинувся, а поверталися, коли він уже спав. Удень Захарко прибирав їхній куток бараку, готував якусь їжу для батьків, а потім грався на вулиці з такими, як і він, дітьми робітників. У неділю батьки залишалися вдома, і Захар бачив, Як змарнів і схуд батько, як надривно кашляє й утирає запалені очі мати. Хлопчика відправили у недільну школу. Батько завжди повторював, що треба вчитися і не забувати молитов. Мати розказувала, що Захаркові дідусь і бабця були дуже розумними, вміли і читати, і писати, а бабуся ще й добре малювала. Батьки матері мали свою землю і були вільними. Більшу частку землі вони віддали старшому синові, дочці залишилася тільки мала «материзна» — земля, отримана у спадок від мами. Але й цю землю батьки втратили, її забрали у них в рахунок боргу за оренду коня з плугом.
Захар дуже хотів бути таким же розумним, як і його дід, і тому старанно навчався у школі.
Так минали дні, спливали місяці й роки. Хлопчикові йшов дванадцятий рік. Одного разу, коли Захар повернувся у барак, то побачив, що мама гірко плаче. Вона пригорнула до себе сина і заплакала ще дужче:
Синочку, твій батько загинув, він потрапив на заводі під важку вагонетку.
Уже через кілька днів після похорону мати попросила керівництво заводу, щоб Захара взяли на роботу замість батька.
- Дідуню, а хіба діти працюють на заводах?
- У ті часи використання дитячої праці було дозволеним. І хоча у 80-ті роки XIX століття були прийняті закони, які повинні були регулювати застосування дитячої і жіночої праці, у реальному житті вони не виконувалися. Жінки отримували майже вдвічі менше грошей, ніж чоловіки, а діти вдвічі менше від жінок.
Захара взяли на роботу. Він працював так само, як колись його батько, а грошей отримував значно менше. Він приходив додому дуже втомлений і поринав у важкий сон.
Спливав час. Якось уранці мати не змогла підвестися з ліжка. Тютюновий пил зовсім знищив її легені. Хлопчик робив усе можливе, аби врятувати маму, але грошей на лікарів і ліки не вистачило.
Поховав Захарко матір і залишився сам — один. Що ж робити йому без рідних і близьких?
Після важких роздумів Захар вирушив у свою першу мандрівку. Спочатку хлопець думав повернутися до села, але що робити без хати і землі? Він зібрав свій нехитрий скарб і пішов світ за очі: і сам не помітив, як опинився на залізниці біля потяга. Хлопець підійшов до машиніста паровоза.
- Дядечку, будьте милостиві, візьміть мене з собою,— просив Захар,— я вмію працювати і буду допомагати вам.
- А де ж твої батьки? — суворо запитав машиніст.
- Вони померли,— сумно відповів хлопець і розказав чоловікові про своє життя.
Машиніст пожалів хлопця, нагодував його і дозволив поїхати з ними до Одеси. Захар усю дорогу допомагав кочегарові. В Одесі дядько Мишко, так звали машиніста, допоміг йому влаштуватися на роботу у залізничні майстерні.
Праця і життя в Одесі нічим не відрізнялися під київських. Дні зливалися в один нескінченний рік. Одна радість була в Захара — море. У неділю він міг годинами лежати на березі і дивитися на безкрає море. Інколи, сонячної днини, Захар заплющував очі, і йому здавалося, що він лежить на травичці біля рідної хати, а мама з татком про щось гомонять на ґанку. Якось хлопцеві здалося, що він дійсно чує мамин голос. Захар розплющив очі і подивився туди, звідки долинали знайомі інтонації. Там ішли люди у бік порту. «Та це ж мамина двоюрідна сестра з чоловіком і дітьми»,— упізнав хлопець і побіг до родичів.
Тітонька пригортала до себе Захара і плакала, слухаючи його сумну оповідання.
- У нас у селі життя стало зовсім нестерпним. От ми з чоловіком і вирішили кращої долі шукати.
- А де ж її знайдеш?
- Попливемо ми за море. Кажуть люди, там землю дають. Тож збирайся, хлопчику, поїдеш з нами до Канади. Не можна тут тобі самому залишатися. Людина без родичів, як дерево серед степу,— перша блискавка спалить його. Будемо триматися разом, і розквітне наше життя, як зелений гай,— твердо сказав дядько.
- Ми всі працьовиті, як і твої батько з матір'ю. Та нема долі на цій землі. Поїдемо шукати її за море. Наш народ каже:
Як вийду я на круту гору
Та й гляну по синю морю —
Ей, Доле моя!
Де ж ти водою, Доле, запливла?
Доле моя, Доле!
Так Захар вирушив у далеку подорож, з якої вже не було вороття. Не забув він мови свого народу і дітей своїх навчив. Завжди пам'ятав рідну Україну і біленьку хатинку із зеленим подвір'ям, але не судилося йому більше побачити рідну землю.
Багато українців, як Захар та його родичі, покинули рідну домівку і роз'їхалися по всьому світу. По всій землі розкидані поселення українців. Зберігають люди рідну мову і культуру у далеких краях. І хоч схоже їхнє життя на квітучий гай, та ніколи цей гай не перетвориться на родючий сад. Тільки на рідній землі зростають дерева з найкращими плодами, тільки в рідному колодязі — найсмачніша вода. Колись перетвориться і наша країна на великий родючий сад, повернуться додому всі мандрівники — шукачі кращої долі.
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).