ПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
ДОДАТОК
- Ну як, онучку, усе зрозумів і запам'ятав?
- Дідуню, мені так цікаво було слухати всі ваші історії. Ми ніби прочитали книгу історії людства, побували у різних країнах, познайомилися з цікавими людьми.
- Я дуже радий, що тобі сподобалася наша мандрівка різними епохами.
- Коли я вас слухав, то весь час дивувався, що дорослі раніше ставилися до дітей не так, як тепер.
- Який же ти у мене спостережливий і кмітливий. Справді, протягом багатьох віків люди не знали, що дитинство — це дуже важливий період у житті людини, зі своїми неповторними особливостями, суперечностями, парадоксами.
- А я теж вважав, що діти — це просто маленькі люди. Поясніть мені, чим же особливий цей період життя людини?
- Обов'язково розкажу, онучку. Мабуть, ти знаєш: коли людина народжується, то має тільки найпростіші і найобмеженіші можливості для виживання у нашому складному світі. Учені довели, що чим вище жива істота розміщена в ряду тварин, тим безпораднішою вона народжується і тим довше залишається дитиною. Наприклад, цуценя або кошеня вже через тиждень - два починають бігати, гратися і вже через півроку стають самостійними сильними тваринами. Дитина ж лише в рік починає самостійно ходити, а дорослою стає через вісімнадцять років.
- Мабуть, тепер діти народжуються розумнішими і вправнішими, ніж у первісних людей або у давніх єгиптян чи скіфів. Адже людство так багато досягло за ці часи.
- А от і ні. Учені-антропологи довели, що немовля сучасної людини не відрізняється від немовляти кроманьйонців. Кроманьйонці — це первісні люди, які жили на Землі десятки тисяч років тому.
- Дідуню, мені так цікаво було слухати всі ваші історії. Ми ніби прочитали книгу історії людства, побували у різних країнах, познайомилися з цікавими людьми.
- Я дуже радий, що тобі сподобалася наша мандрівка різними епохами.
- Коли я вас слухав, то весь час дивувався, що дорослі раніше ставилися до дітей не так, як тепер.
- Який же ти у мене спостережливий і кмітливий. Справді, протягом багатьох віків люди не знали, що дитинство — це дуже важливий період у житті людини, зі своїми неповторними особливостями, суперечностями, парадоксами.
- А я теж вважав, що діти — це просто маленькі люди. Поясніть мені, чим же особливий цей період життя людини?
- Обов'язково розкажу, онучку. Мабуть, ти знаєш: коли людина народжується, то має тільки найпростіші і найобмеженіші можливості для виживання у нашому складному світі. Учені довели, що чим вище жива істота розміщена в ряду тварин, тим безпораднішою вона народжується і тим довше залишається дитиною. Наприклад, цуценя або кошеня вже через тиждень - два починають бігати, гратися і вже через півроку стають самостійними сильними тваринами. Дитина ж лише в рік починає самостійно ходити, а дорослою стає через вісімнадцять років.
- Мабуть, тепер діти народжуються розумнішими і вправнішими, ніж у первісних людей або у давніх єгиптян чи скіфів. Адже людство так багато досягло за ці часи.
- А от і ні. Учені-антропологи довели, що немовля сучасної людини не відрізняється від немовляти кроманьйонців. Кроманьйонці — це первісні люди, які жили на Землі десятки тисяч років тому.
- Отож, якщо діти завжди народжувалися однаковими, то й дорослими вони ставали в одному й тому ж віці, хоча й у різні часи.
- Знову не вгадав. Ти повинен зрозуміти, що дитинство — це час від народження до повної зрілості, зрілості соціальної, тобто до того часу, коли людина стає самостійним і повноцінним членом суспільства.
- Значить, дитинство закінчується не тоді, коли малюк підростає і стає сильним, а тоді, коли починає працювати і самостійно піклуватися про себе. Правильно?
- Молодець! Правильно сказав, онучку. Тривалість дитинства залежить від рівня розвитку добробуту суспільства і його духовної культури. Етапи дитинства — продукт історії. У різні епохи неоднаково сприймали виховання і догляд за дітьми і ставили до них різні вимоги. Навіть не відразу зрозуміли, що діти потребують особливого підходу.
- А коли ж це сталося?
- Учені вже давно шукають шляхи вирішення проблеми виховання дітей. Ще давньогрецькі філософи Аристотель і Платон приділяли увагу цьому питанню. У XIII столітті суспільство починає відкривати для себе дитинство. І лише у XVII—XVIII століттях виникає справжній інтерес до дитини. Кравці починають створювати дитячий одяг, майстри — справжні дитячі іграшки, письменники — писати книги для дітей, музиканти — пісні і музику, а художники — зображувати їх на своїх полотнах.
- Дідуню, а хіба раніше не було дитячого одягу, іграшок, книжок?
- Ні, не було. Маленьких хлопчиків і дівчаток одягали однаково: в платтячка або сорочечки. Коли вони трохи підростали, їхній одяг уже нічим не відрізнявся від одягу для дорослих. Навіть слово «дитина» довго не мало точного значення. Наприклад, у середньовічній Німеччині воно було синонімом до слова «дурень». Тільки у XVII столітті в науковій і буденній мові з'являються слова «дитинство», «юність», «молодість», «зрілість», «старість».
- А як жилося тоді дітям?
- Дуже важко. Крім того, тривалий час тільки діти дуже заможних батьків мали всі умови для всебічного розвитку. Діти ж простих трударів були змушені працювати з восьми років, а інколи навіть з п'яти. Лише наприкінці XIX — початку XX століття створили перші закони, які забороняли використовувати працю дітей. Однак у більшості країн ті закони часто ігнорувалися.
Наприкінці XIX — початку XX століття дорослі створили перші закони, які забороняли використовувати дитячу працю
- Дідусю, але були ж дорослі, які хотіли захистити дітей від знущань? Були ж?
- Так, онучку. Довгі роки найрозумніші і найдобріші люди боролися за безпеку дітей самотужки, і нарешті, у 1924 році, вони вперше зібралися разом у місті Женеві, де прийняли Декларацію прав дитини. Пізніше, у 1959 році, була розроблена й утілена в життя нова Декларація прав дитини, яку визнали у Загальній Декларації прав людини.
- А що це таке, де-кла-ра-ці-я?
- Зараз я тобі розповім. Декларація — це програмна заява про права. Людина не може вважатися освіченою, якщо не знає своїх прав і обов'язків, законів своєї країни. Ти, онучку, повинен знати права дитини.
- Я буду уважно слухати вас і спробую усе запам'ятати.
- 1989 року у Нью-Йорку всі прогресивні країни світу, зокрема й наша Батьківщина — Україна, підписали Конвенцію про права дитини. Конвенція — це міжнародний договір. Про принципи, проголошені в Конвенції, і про закони, які були прийняті в Україні, щоб забезпечити втілення в життя цих принципів, я тобі й розповім.
- Мабуть, мені важко буде зрозуміти і запам'ятати ті принципи. Я такого складного ще ніколи не вчив. Тим більше, я не знаю, що таке принцип.
- Нічого, мій маленький. Я поясню тобі найважливіше, інше ти прочитаєш сам, коли підростеш. А принципи — це основні переконання, правила, яких треба дотримуватись у поведінці.
- Я зрозумів: ви розкажете, як дорослі повинні поводитися з дітьми і як повинні до них ставитися.
- Так, але ці правила стосуються не тільки дорослих, їх повинні дотримуватися і діти у спілкуванні один з одним.
- Ну що ж, я готовий слухати. Тільки спочатку поясніть мені, як ці правила створили.
- Люди, які розробляли права дитини, — а це були науковці різних галузей — юристи, економісти, медики, психологи, педагоги, історики — вважали, що дитина повинна бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві і вихована в дусі усвідомлення і сприйняття вищих гуманістичних ідеалів, вищих моральних цінностей.
- Дідусю, а що це таке?
- Людство за всю свою історію зрозуміло, що є такі речі, як найвищі цінності життя. По-перше, це мир на всій Землі. Адже війни і конфлікти роблять неможливим життя і розвиток людини, приносять біль, страждання і смерть.
- Так, мабуть, мир — це дійсно найважливіша цінність.
- Я хочу, аби ти зрозумів, що основою свободи, справедливості та миру в усьому світі є визнання гідності всіх людей та їхніх рівних і невід'ємних прав. Утілення в життя цінностей свободи, справедливості, рівності, гідності означає, що кожна людина, доросла вона чи маленька, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних і політичних переконань, національності, рівня заможності або інших особливостей, має право на життя і рівні можливості. Ніхто не може обмежувати її свободу.
- Усі ці цінності, як я зрозумів, належать людям взагалі. А для дітей є якісь окремі правила. Так, дідуню?
- Правильно. Конвенція проголосила, а Україна затвердила законом, що дитиною вважається кожна людська особа до досягнення нею вісімнадцяти років (повноліття). Дитина потребує особливої охорони і піклування як до, так і після народження (стаття 1).
- Як це, Україна затвердила законом принцип Конвенції?
- Розумієш, онучку, принципи, записані у Конвенції, є зразком для всіх держав, ідеалом, до якого треба прагнути. Кожна держава, що підписалася під Конвенцією, спочатку приймає відповідні закони, а потім контролює їх виконання.
- То виходить, що принципи у Конвенції однакові, а закони в усіх країнах різняться?
- Звичайно, різні держави мають свої закони і правила. Це залежить від традицій країни та її економічного становища. Але закони, що визначають, як треба ставитися до дітей і поводитися з ними будь-яким особам і організаціям, повинні відповідати інтересам дітей, забезпечувати кожній дитині захист і піклування.
- Ви говорили, що, по-перше, держава приймає закони, а по-друге, контролює їх виконання. Як це зрозуміти?
- Після того, як парламент приймає певний закон, виконання всіх його положень залежить від багатьох державних і суспільних організацій та окремих людей. Держава розподіляє повноваження і контролює дотримання усіх положень закону.
- А буває так, що закон не виконується?
- Буває по-різному. Втілити закон у життя дуже складно. Але запам'ятай: якщо принципи, проголошені в Конвенції,— це ідеал, до якого треба прагнути, то закони — це принципи і положення, які обов'язково треба виконувати.
- То розкажіть мені, дідусю, про закони України. Я їх запам'ятаю і буду виконувати.
- Добре, онучку. Тільки слухай уважно. Порівнюй, як жили діти колись і які права вони мають зараз, і чи завжди ці права дітей виконуються.
- Гаразд.
- 1991 року Україна як суверенна і незалежна, демократична держава приєдналася до Конвенції про права дитини, а 2001 року прийняла Закон «Про охорону дитинства». Цей Закон визнає охорону дитинства в Україні загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток визначає основні засади державної політики у цій сфері.
- А як відбувається ця охорона?
- Основним завданням Закону України «Про охорону дитинства» є розширення гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління. Держава робить усе можливе для захисту прав і законних інтересів дитини в Україні (стаття 2).
- А я думав, що про дитину повинні піклуватися її батьки, а не держава.
- Звичайно, батьки завжди повинні прагнути забезпечити добробут і щастя власної дитини, створити умови для її найкращого розвитку. Але якщо держава не допомагатиме, батькам буде дуже важко. От пригадай мої оповідання про корабель мрії і малого мандрівника. І батьки Жана, і батьки Захарка дуже любили своїх синочків, але змушені були віддати їх працювати на завод. Чому це сталося, запитаєш ти. Звичайно, причин дуже багато, але зверни увагу, онучку,— країни, в яких жили Жан і Захарко, з одного боку, не створили умов батькам хлопчиків для достатнього і чесного заробітку, а з іншого, — зовсім не цікавилися життям і здоров'ям дітей. У ті часи держави Європи, у тому числі й Україна, не мали законів, які б забороняли роботу дітей у тяжких умовах. Тому діти важко працювали, а отримували значно менше, ніж дорослі.
- А що написано у Законі про права таких дітей, як Захарко і Жан?
- Там сказано, що кожна дитина має право на такий рівень життя, який є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Закон наголошує, що за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідають батьки (стаття 8).
- Ну, а як же буде захищене право на достатній рівень життя таких дітей, як Захарко, Жан, інших малюків, батьки яких тяжко працюють, а все ж таки не можуть забезпечити своїх діточок усім необхідним?
- На жаль, ти правий, ще не всі діти в Україні мають належний рівень життя. Але держава надає батькам соціальну допомогу для створення належних матеріальних умов (стаття 13).
- Тоді б Жан і Захарко не покинули школу?
- Так, але якби вони вирішили десь попрацювати в Україні, то працювали б згідно з законом.
- А що це значить? Що записано у Законі про працю дітей?
- Закон України допускає працевлаштування дитини на роботу з 16 років. Дітей, яким виповнилося 15 років, можуть за згодою батьків приймати на роботу, яка не завдає шкоди їхньому здоров'ю і не заважає навчанню. Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до їхніх потреб і професійної підготовки (стаття 21).
- Це добре, що Україна не дозволяє працювати малим дітям, але й 15-річні можуть дуже втомлюватися від важкої роботи.
- Ти правильно говориш. Ось тому закон забороняє залучати дітей до важких робіт, не дозволяє дітям працювати в небезпечних умовах і зі шкідливими речовинами. Усіх дітей, які працюють, раз на рік обов'язково оглядають лікарі (стаття 21). Усі організації або окремі особи, які не виконують цих вимог, притягаються до відповідальності.
- Як це?
- Особи, винні у порушенні вимог законодавства несуть відповідальність відповідно до законів України (стаття 35). За експлуатацію дитини винного позбавляють волі на термін від шести місяців до трьох років, а якщо дитина зазнала шкоди або використовувалася праця кількох дітей, термін позбавлення волі становить від двох до п'яти років.
- Це стосується тільки тих, хто примушує дітей тяжко працювати?
- Ні. Це стосується всіх, хто порушує права і законні інтереси дитини, завдає їй шкоди.
- А які інтереси дитини визнає закон?
- Україна вважає, що найважливішим для дитини є зростання у сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності. Держава робить усе, щоб забезпечити належні умови для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного й інтелектуального розвитку дітей (стаття 4).
* * *
- Я, здається, зрозумів. Держава повинна бути всім як батько і мати, піклуватися про кожну людину.
- Мабуть, ти правий. Тільки не забувай, що держава — це не щось всесильне і всемогутнє. Держава — це люди, які в ній живуть, це закони, які ці люди приймають і виконують, це справи, які ці люди роблять, це я і ти. Тому кожна людина повинна пам'ятати, що і від неї залежить, якою буде її країна: чи заможною і справедливою, чи країною бідності і кривди.
- І всі діти повинні прагнути стати кращими, щоб тішити своїх батьків і свою Батьківщину? Правильно, дідусю?
- Правильно, мій маленький розумничку. Народження дитини — то радісна подія, бо діти — майбутнє країни. Наша держава, як і інші держави, які підписали Конвенцію, визнає право кожної дитини на життя з моменту її народження, гарантує їй право на охорону здоров'я, кваліфіковану медичну допомогу, сприяє створенню умов для здорового розвитку (стаття 6).
- Хіба дитина може не мати права на життя? Невже дорослі можуть зазіхати на життя малечі?
- А ти, онучку, пригадай, як дорослі в оповіданні «За вогнем» хотіли вбити маленьких хлопчиків, які поснули і не вберегли вогонь племені. Тільки матері вдалося їх врятувати від неминучої смерті.
- Мабуть, ти правий. Тільки не забувай, що держава — це не щось всесильне і всемогутнє. Держава — це люди, які в ній живуть, це закони, які ці люди приймають і виконують, це справи, які ці люди роблять, це я і ти. Тому кожна людина повинна пам'ятати, що і від неї залежить, якою буде її країна: чи заможною і справедливою, чи країною бідності і кривди.
- І всі діти повинні прагнути стати кращими, щоб тішити своїх батьків і свою Батьківщину? Правильно, дідусю?
- Правильно, мій маленький розумничку. Народження дитини — то радісна подія, бо діти — майбутнє країни. Наша держава, як і інші держави, які підписали Конвенцію, визнає право кожної дитини на життя з моменту її народження, гарантує їй право на охорону здоров'я, кваліфіковану медичну допомогу, сприяє створенню умов для здорового розвитку (стаття 6).
- Хіба дитина може не мати права на життя? Невже дорослі можуть зазіхати на життя малечі?
- А ти, онучку, пригадай, як дорослі в оповіданні «За вогнем» хотіли вбити маленьких хлопчиків, які поснули і не вберегли вогонь племені. Тільки матері вдалося їх врятувати від неминучої смерті.
- Авжеж, я це добре запам'ятав. І хоч мати не дала їх убити, хлопців все одно вигнали з племені, і вони вижили тільки завдяки витривалості, сміливості та щасливому випадку. А ще я згадав, як бояри і князі хотіли вбити маленьких Данила і Василька — князів Галицьких.
- Ти сам бачиш, що життя дітей раніше могло обірватися у будь-яку хвилину, і, крім рідних, нікого це не турбувало.
- То добре, коли поряд мама, тато чи бабуся з дідусем. Уявляю, як страшно і сумно було хлопчикам, яких вигнали а племені. До речі, дідуню, ви не сказали мені, як їх звали.
- Дітей у первісних племенах називали, кому як заманеться: «замазура», «великі вуха», «ледащо» або ще якось. Тільки коли дитина дорослішала, їй давали постійне ім'я відповідно до її найвиразніших рис.
- Це дуже неприємно, коли в тебе немає імені.
- От тому в Законі України «Про охорону дитинства» і записано, що кожна дитина відразу після народження має право на індивідуальність — власне ім'я й отримання громадянства. Для цього немовля реєструють, тобто записують у державних документах його прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, імена батьків, місце, де дитина народилася. Дитина стає справжнім громадянином, а на підтвердження цього отримує свідоцтво про народження (стаття 7).
- Я правильно зрозумів, що право на індивідуальність — це право бути самим собою, мати власне ім'я, громадянство, знати своїх батьків і не розлучатися з ними?
- Ти все правильно засвоїв. Ти в мене розумник. Навіть здогадався, що дитину не можна примусово розлучати з батьками. Про це в Законі є навіть стаття. Діти та батьки не повинні розлучатися проти їхнього бажання. Тільки у випадку, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною, не піклуються про неї, суд може змусити їх проживати окремо від дитини (стаття 14).
- А пан Єржаховський виміняв синочка коваля на руде цуценя. Коли ви розповідали дуже сумну історію «Собаче життя», мені було так шкода маленького Мирончика, його братика Андрійка та їхнього батька, що аж сльози на очі наверталися. Тільки я посоромився при вас плакати, бо я ж уже не маленький.
- Так, онучку, ти вже майже дорослий. Але й дорослі не повинні соромитися виявляти свої почуття перед найближчими людьми, перед тими, хто їх любить і завжди готовий розділити і смуток, і радість.
- А в нашому класі є дівчинка Марійка, у якої недавно розлучилися батьки, її тато тепер живе окремо. Вона дуже засмучена.
- Що ж, дорослі не завжди можуть зберегти сім'ю. Хоча це й погано, але обставини у житті складаються по-різному. Закон України стверджує, що сім'я є природним середовищем для всебічного розвитку дитини. Кожна дитина має право проживати в сім'ї разом з батьками або тільки з татом, або з мамою. Батько і мати мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини (стаття 11). Це означає, що відповідні державні установи будуть стежити, щоб мати і батько твоєї подружки завжди піклувалися про неї. Вони мають однакові права та обов'язки і повинні сумлінно їх виконувати.
- Марійка говорила мені, що мама не дозволяє їй зустрічатися з татом, гуляти з ним, розмовляти. Мама навіть не дозволяє Марійці телефонувати татові. Уявляєш?
- Це, звичайно, неправильно. Та не хвилюйся. Ця проблема буде вирішена. Адже дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право регулярно підтримувати стосунки і прямі контакти з обома батьками. Якщо батьки не можуть дійти згоди в цьому питанні, порядок участі у вихованні і спілкуванні визначають державні органи (стаття 15). Тобто твоя подружка має право за своїм бажанням бачитися, розмовляти, гратися, спілкуватися зі своїм батьком.
- Я обов'язково їй про це розкажу. Вона, мабуть, дуже зрадіє. Як все-таки добре, дідусю, що ви мені так багато розповідаєте. Тепер я не тільки знатиму свої права, а зможу ще й друзям допомагати.
- Це добре, онучку, що ти так думаєш. Допомагати людям дуже важливо. Людина, яка піклується тільки про себе, прагне собі всього, а іншим нічого, ніколи не буває щасливою.
- Я запам'ятаю ваші слова.
- Ти сказав, що у вашому класі діти не знають своїх прав. Правильно я тебе зрозумів?
- Я не знаю, але мені так здається.
- Це погано, адже держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов'язання широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей. Україна ще у 1991 році приєдналася до Конвенції, а діти й досі не знають своїх прав. Треба щось робити, обов'язково над цим поміркую. А ти пообіцяй, що розказуватимеш усім своїм друзям і знайомим про права дітей.
- Я буду це робити з радістю. Та, знаєте, я боюсь, що навіть коли діти будуть знати свої права, їхньої думки ніхто не буде питати.
- На жаль, дорослі не часто враховують те, що говорять діти. Але в Законі є окрема стаття, що надає дітям право на власні погляди і думки. Кожний маленький громадянин має право вільно висловлювати особисті думки, формувати власні погляди, отримувати інформацію й брати активну участь у житті суспільства. Поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до її віку й зрілості. Якщо виникне потреба, дитину навіть можуть заслухати у суді (стаття 9).
- Навіть у суді?! А як дитина може отримати інформацію, яка її цікавить?
- Хіба ти не знаєш? Звичайно, із книжок, журналів, газет, програм радіо і телебачення, на уроках у школі, від людей, що розуміються на певному питанні, з Інтернету. Шляхів багато — вибирай найкращий.
- Ага, вибирай! А якщо нема в мене комп'ютера? Або ніхто з дорослих не знає відповіді на моє питання? ІЦо ж тоді? Право отримати інформацію є, а як і де — невідомо.
- У Законі передбачено вирішення і такої проблеми дитини (стаття 9). Україна визнає важливу роль засобів масової інформації (телебачення, радіо, преси) і забезпечує право дитини на користування інформацією і матеріалами різноманітних національних і міжнародних джерел. Особливо це стосується інформації, що сприяє соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку.
- А як держава забезпечує право на користування інформацією?
- Онучку, у Законі записано: держава сприяє поширенню матеріалів, корисних для розвитку дитини, заохочує випуск і розповсюдження дитячої літератури, приділяє особливу увагу мовним потребам дитини, що належить до групи меншин або до корінного населення країни (стаття 9). Одержуючи корисну інформацію, діти можуть обмінюватися своїми поглядами і думками.
- Мабуть, діти завжди ділилися один з одним своїми думами та поглядами. Знаєте, чому я так думаю? Я пригадав ваше, оповідання «Спів солов'я», в якому йдеться про двох хлопчиків — афінянина Демарата і спартанця Агіда. Вони розмовляли про навчання, про життя у своїх містах, і кожен висловлював свої погляди. Мабуть, після тієї розмови хлопці ще довго згадували слова один одного і розмірковували над почутим.
- Молодець, правильно підмітив користь від розмови людей з різними поглядами. А в яких ще оповіданнях діти вплинули на думки і погляди один одного?
- Знаю, згадав. Це оповідання «Полювання князівни Анни». Учень ченця Богдан навчив князівну шанувати і цінувати працю простих людей, розповів, як має поводитися справжній володар, який прагне добробуту і щастя своїй країні.
- Правильно. А от скажи: чи звернув ти увагу, що у Роберта з оповідання «Різдвяний кошик» не було ні батька, ні матері, ні інших родичів і йому не було де жити.
- Так, дідуню. Він був безпритульним, тому ніхто не міг йому пояснити, як треба поводитися, і ніхто не міг його захистити. А чому ви мене про це запитали?
- Спитав, щоб звернути твою увагу на те, що в Законі окремо виділені права дітей, які втратили батьків.
- І що ж там написано?
- Діти, які тимчасово або назавжди втратили своє сімейне оточення і залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу держави (стаття 25).
- Як же держава може піклуватися про таких діточок?
- Безпритульних дітей тимчасово розміщують у притулках і надають їм правову, психологічну, медичну й іншу допомогу. Потім або розшукують їхні сім'ї, або, якщо це не вдається зробити, малюка передають до дитячого будинку чи інтернату (стаття 24).
- Мабуть, тільки у сім'ї дитина може бути щасливою.
Справді, в Законі підкреслюється, що дитині для всебічного розвитку найкраще перебувати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Саме тому держава намагається зробити передусім так, щоб дитину-сироту всиновили або взяли на виховання, але обов'язково враховуючи етнічне походження дитини, її релігію, культуру, рідну мову (стаття 24).
- Нову сім'ю для дитини шукають у рідній країні? Так, дідусю?
- Так, спочатку намагаються знайти родину, подібну до родини малюка: такої самої релігії, національності, мови. Хоча держави визнають, що сім'я з іншої країни може всиновити дитину, якщо на батьківщині дитини немає родини, яка б могла забезпечити належний догляд за малюком. Держава обов'язково визначає, чи можна передавати дитину на всиновлення, вивчає всю інформацію про людей, які хочуть взяти малюка до себе, проводить консультації. Вживає усіх необхідних заходів, щоб запобігти отриманню невиправданих фінансових вигод, жорстокому ставленню до дитини в новій сім'ї (стаття 24).
- А буває ж так, дідуню, що й рідні батьки можуть дитину бити, жорстоко з нею поводитися? Ви ж мені розповідали, як батько боляче вдарив хлопчика Рамона в оповіданні «Суха квітка». Чи є у дитини таке право, щоб її не били і жорстоко не карали?
- Звичайно. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність і захист гідності. Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образ, недбалого або жорстокого поводження з нею, експлуатації або зловживань. Батьків, які не виконують ці вимоги, можуть покарати (стаття 10).
- А як же держава дізнається, що над дитиною знущаються у сім'ї, ображають її?
- Розумієш, онучку, держава повинна забезпечити створення установ, що будуть, по-перше, стежити за виконанням Закону України «Про попередження насильства у сім'ї», а по-друге, допомагати людям, котрі такого насильства зазнали. Держава має забезпечити ці установи коштами, надати їм кваліфікованих спеціалістів, постійно інформувати про нові можливості роботи і, безумовно, здійснювати контроль і нагляд за їхньою роботою.
- Дідусю, поясніть мені, будь ласка, як називаються ці установи.
- Наглядають за виконанням законів кримінальна міліція й органи опіки та піклування. Кримінальна міліція оперативно реагує на будь-яку інформацію про насильство в сім'ї, проводить профілактичну роботу, виявляє проблемні сім'ї, не допускає насильства. Органи опіки та піклування наглядають за дітьми, до яких недбало ставляться їхні батьки.
- А хто допомагає скривдженим у сім'ї?
- Допомогу здійснюють органи соціального захисту: психолого-консультативні служби, дитячі притулки й інші державні та громадські організації. Вони проводять реабілітаційну роботу: надають медичну, психологічну, юридичну допомогу постраждалим, роблять усе можливе для відновлення нормального життя дітей та інших скривджених.
* * *
- Я зрозумів: держава повинна робити все можливе для попередження насильства над дітьми, а тих людей, які порушують цей закон, будуть судити. Ну, а якщо дитина жорстоко поводиться з батьками, кривдить їх, то її можуть судити?
- Буває так, що дитина стає правопорушником або навіть скоює злочин. У цьому випадку, онучку, держави-учасниці Конвенції визнають право кожної дитини-правопорушника на ставлення, що сприяє розвитку у дитини почуття гідності і значущості, виховує її в повазі до прав людини. Обов'язково враховуються вік дитини і можливість її повернення до корисного життя у суспільстві.
- Затримання й арешт неповнолітніх вживаються як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Наприклад, за законом України, жодна дитина не може бути звинувачена і визнана винною, якщо вона зробила хоч і поганий вчинок, але такий, що не заборонений законами країни (стаття 33).
- Це добре, але хто ж дитині пояснить закони? Діти ж малі і не завжди можуть захистити себе.
- Право дитини на особисту свободу охороняється законом. Кожна дитина, позбавлена волі, має право на негайну правову допомогу, а також право заперечувати законність її ув'язнення перед судом і право на невідкладне прийняття рішення (стаття 33).
- Якщо дитину звинувачують у порушенні законів, наша держава їй гарантує:
? доки провина не буде доведена за законом і суд не виніс відповідний вирок, дитина не вважається винною;
? дитину, її батьків органи прокуратури відразу сповіщають про звинувачення, які їй висувають, і надають допомогу для підготовки захисту;
? якнайшвидше у присутності адвоката приймають рішення щодо визнання провини і засобів покарання;
? дитину не можуть примусити свідчити або визнати провину, забезпечують участь свідків захисту;
? дитині пояснюють її права і надають перекладача, якщо вона не розуміє мови, на якій відбувається розгляд її справи;
? на всіх етапах розгляду справи обов'язково поважають особисте життя дитини;
? дітей утримують під вартою окремо від дорослих (стаття 33).
- Буває так, що дитина стає правопорушником або навіть скоює злочин. У цьому випадку, онучку, держави-учасниці Конвенції визнають право кожної дитини-правопорушника на ставлення, що сприяє розвитку у дитини почуття гідності і значущості, виховує її в повазі до прав людини. Обов'язково враховуються вік дитини і можливість її повернення до корисного життя у суспільстві.
- Затримання й арешт неповнолітніх вживаються як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Наприклад, за законом України, жодна дитина не може бути звинувачена і визнана винною, якщо вона зробила хоч і поганий вчинок, але такий, що не заборонений законами країни (стаття 33).
- Це добре, але хто ж дитині пояснить закони? Діти ж малі і не завжди можуть захистити себе.
- Право дитини на особисту свободу охороняється законом. Кожна дитина, позбавлена волі, має право на негайну правову допомогу, а також право заперечувати законність її ув'язнення перед судом і право на невідкладне прийняття рішення (стаття 33).
- Якщо дитину звинувачують у порушенні законів, наша держава їй гарантує:
? доки провина не буде доведена за законом і суд не виніс відповідний вирок, дитина не вважається винною;
? дитину, її батьків органи прокуратури відразу сповіщають про звинувачення, які їй висувають, і надають допомогу для підготовки захисту;
? якнайшвидше у присутності адвоката приймають рішення щодо визнання провини і засобів покарання;
? дитину не можуть примусити свідчити або визнати провину, забезпечують участь свідків захисту;
? дитині пояснюють її права і надають перекладача, якщо вона не розуміє мови, на якій відбувається розгляд її справи;
? на всіх етапах розгляду справи обов'язково поважають особисте життя дитини;
? дітей утримують під вартою окремо від дорослих (стаття 33).
- Дідуню, я розумію, що дитина у шістнадцять років вже повинна відповідати за свої погані вчинки, але ж дошкільнята на це ще не здатні. Я вважаю, їх не можна судити.
- Правильно ти розмірковуєш, онучку. У Конвенції записано, що держави повинні визначити вік, нижче якого діти вважаються не здатними порушити кримінальні закони. Малюків, які зробили щось дуже погане, не судять, а виховують і навчають їхніх прав.
- Малюків виховують, а старших дітей ув'язнюють?
- Ну чому-ж відразу до в'язниці? Завдання дорослих — учити і виховувати дитину, а покарання, до того ж таке суворе, використовують лише у надзвичайних випадках. У Конвенції записано, що арешт або ув'язнення можуть бути застосовані до дитини тільки у крайньому випадку і на найкоротший з можливих термін.
- То як же виховують дітей, які порушили закон?
- В Україні до неповнолітніх 16-18 років, що вперше порушили закон і вчинок яких не надто тяжкий, вживають заходів виховного характеру: громадські роботи, виправні роботи або штраф. До речі, штраф може бути стягнутий тільки з дитини, яка сама заробляє гроші. До суспільно корисної праці дитину можна залучати не більше ніж на дві години на добу або вираховувати з її заробітку 5-10 відсотків. Неповнолітніх правопорушників можуть направити до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації (або професійних училищ).
- Ну а все ж таки, дідусю, чи можуть позбавити дитину волі?
- Заарештувати можуть дитину тільки з шістнадцяти років і не більше ніж на 45 діб, а позбавляють волі тільки за дуже тяжкі злочини. Кожна дитина, яку позбавили волі, має право на гуманне ставлення, на охорону здоров'я, отримання освіти, побачення з батьками (стаття 34).
- Як це добре! Ні з кого не можна знущатися, а тим більше з дітей. Навіть якщо вони скоїли злочин. Ви мені говорили, що зробити людину розумною і вихованою можуть тільки любов, терпіння і навчання. А чи є якісь закони про освіту і виховання дітей?
- Аякже! У Законі України «Про охорону дитинства» записано, що кожна дитина має право на освіту. Для того щоб усі діти могли з дитинства навчатися, наша держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Держава забезпечує доступність освіти для всіх дітей — освіта є безкоштовною, а в разі потреби надається грошова допомога (стаття 19).
- Я тобі багато розповідав про історію становлення освітніх закладів: шкіл, училищ, гімназій, ліцеїв, вищих навчальних закладів. Пригадай, хто в Україні перший започаткував школи для простих людей?
- Князь Володимир Великий, а Ярослав Мудрий продовжив його справу і збудував багато шкіл по всій Київській Русі. З того часу українці завжди намагалися навчати своїх дітей. Наприклад, козак Іван з оповідання «За ясиром» збирався послати свого сина Петрика вчитися до Києва, там при Печерському і Михайлівському монастирях були найкращі школи.
- Молодець! А що ти ще запам'ятав?
- Були школи для посадських людей, де могли навчатися діти ремісників і купців, а пізніше з'явилися братські школи, їх засновували міщани і православне духовенство на власні кошти. У цих школах навчання ґрунтувалося на давніх слов'янських принципах і правилах. А в Законі записано, що у школі дитину повинні навчати традицій її народу?
- Так, онучку. Україна стоїть на тих позиціях, що освіта повинна бути спрямована на виховання у дитини поваги до батьків, до самобутньої культури, мови і національних цінностей країни, в якій дитина живе, країни, де вона народилася.
- Мабуть, важливо знати і любити не тільки культуру свого народу, а й розуміти і з повагою ставитися до здобутків інших народів. Але для цього десь треба про них дізнатися.
- Звичайно, тому держава забезпечує дитині безкоштовний доступ до національних духовних та історичних цінностей, досягнень світової культури. Надає можливість користуватися бібліотеками, виставковими залами, музеями, інформаційними й освітніми матеріалами, забезпечує професійну підготовку всіх дітей. Держава сприяє створенню кінофільмів, радіопередач, книжок для дітей (стаття 20).
- Дідусю, коли ви мені розповіли про дітей різних країн, то мені здалося, що всі народи вважають за потрібне виховувати дітей по-своєму. А чи є зараз щось таке, чого обов'язково навчають дітей усіх країн?
- Онучку, ти зробив правильний висновок, що навчання у різних народів і в різні часи було неоднаковим. У східних країнах, таких, як Єгипет, Індія, Скіфське царство, все було жорстко регламентоване, підпорядковане віковічній традиції і тому, звичайно, дитина від народження не мала вибору, ким їй бути у майбутньому, вона навчалася професії свого батька.
- У процесі розвитку людства відбувалося взаємозбагачення східної і західної культур із поступовим створенням системи загальнолюдських цінностей.
- Зараз головним у навчанні різні народи визнали:
? розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в їх повному обсязі;
? виховання поваги до прав людини й основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;
? підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в атмосфері розуміння, терпимості, рівності чоловіків і жінок, дружби між усіма народами, національними і релігійними групами;
? виховання поваги до природи.
- А знаєте, дідуню, що мене в цих правилах найбільше тішить? Мабуть, не здогадаєтесь. Я щасливий, що тепер і дівчатка, і хлопчики мають однакове право вчитися. У давнину дівчат якщо чого і навчали, то тільки традиційних жіночих справ. Ви розповідали, що все ж таки дівчата мали можливість навчатися у початковій школі, наприклад, в Японії, у багатьох країнах Європи. Я навіть знаю, хто перший започаткував школи для дівчат в Україні.
- Невже й справді знаєш?
- Так, нам учителька розповідала. Це була онука Ярослава Мудрого — Анна, дочка великого князя Всеволода Ярославовича. 1086 року при київському Андріївському монастирі Анна Всеволодівна заснувала першу не тільки у Київській Русі, а й у всій Європі жіночу школу. Дівчат там навчали письма, співів, ремесел, шиття й інших корисних справ. У цій школі отримали освіту сотні жінок, які потім поширювали її по всій країні.
- Я й не очікував почути від тебе таку цікаву інформацію. Мені дуже приємно. Мабуть, скоро ти мене будеш навчати.
- Та ну що ви, дідусю, це в нас учителька гарна. Вона розповідала нам про багатьох видатних українських жінок: як вони відкривали школи, будували шпиталі і монастирі, перекладали книги з різних мов на українську та друкували їх.
- Це дуже добре. Мабуть, тому ти так радієш рівним правам дівчат і хлопців.
- У школі з дівчатками весело. Вони такі розумні і сумлінні. Я навіть інколи думаю, що дівчата розумніші за хлопців, та достеменно ще цього не з'ясував. Я тільки знаю напевно, що хлопці частіше бешкетують і на них частіше свариться вчителька.
- Бачиш, ти ще погано засвоїв права дітей, адже говорити про те, хто розумніший, не можна. Усі діти різні і всі по-своєму гарні. Ваша вчителька, мабуть, не дуже добре запам'ятала права дітей. У Законі сказано, що шкільна дисципліна повинна ґрунтуватися на принципах взаємоповаги, справедливості і виключати приниження честі і гідності дитини (стаття 10). Тобто сварити школярів ні в якому разі не можна.
- У нас учителька дуже добра і гарно знає права дітей. Вона лише одного разу сварила хлопців, коли ті з'їжджали з поручнів. Мишко впав і поранився — його відвезли до лікарні. Уявляєш? Учителька перехвилювалася, спочатку кричала, а потім я бачив, як вона сльози витирала. Вона ж нас усіх дуже любить.
- Я бачу, ви в школі дуже бешкетуєте, скоро всіх учителів замучите і самі покалічитесь!
- Ні, дідусю, не хвилюйтеся так. Ми вже майже виправилися. Ми ж не малеча — все розуміємо.
- Це добре, що розумієте. Хоча всі діти і мають право на охорону здоров'я, та все ж голови бити і ноги ламати не варто.
- А яке це право на охорону здоров'я?
- Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безкоштовну кваліфіковану медичну допомогу в державних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, для її раціонального харчування, сприяє формуванню навичок здорового способу життя. Держава вживає необхідних заходів для повного здійснення права дітей на охорону здоров'я. У нашій країні багато робиться для того, щоб:
? знизити рівень смертності немовлят і дітей;
? забезпечити надання необхідної медичної допомоги й охорони здоров'я всім дітям;
? долати хвороби і недоїдання, надавати в разі потреби достатню кількість поживної їжі і чистої питної води;
? забезпечувати охорону здоров'я матерів;
? розповсюджувати інформацію про здоровий спосіб життя, раціональне харчування, гігієну, санітарію, попередження нещасних випадків (стаття 6).
- Це означає, що кожну дитину, яка захворіла, держава має лікувати? Тобто маленька Мері з вашої оповіді «Корабель мрії» відразу б отримала необхідні їй ліки? А молодший син коваля і його дружина не померли б від хвороби?
- Звичайно. Зараз держава робить усе можливе не лише для лікування дітей, а й для профілактики різних захворювань.
- Я знаю. Кожного року діти проходять медогляд, а ще всім обов'язково роблять щеплення. Нам у школі розповідають, як і чому треба чистити зуби, мити перед їдою руки і фрукти, як обробляти йодом подряпини і розбиті коліна та ще багато всього. Тільки щось у мене вже все в голові сплуталося. Ніяк не пригадаю, чого ж нас ще вчили.
- Онучку, ми з тобою дуже багато всього вивчили, говорили про важливі і складні речі. Отже, й не дивно, що ти стомився. Час тобі відпочивати. І право ти таке маєш. Держави-учасниці Конвенції визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розвагах, відповідних її вікові, брати участь у культурному житті і займатися мистецтвом.
- Дідуню, як все-таки добре, що люди створили права для дітей. Навіть про відпочинок не забули. Я обов'язково запам'ятаю все, що ви мені розповіли, і розкажу своїм друзям.
- Я хочу, щоб ти запам'ятав ще одну важливу річ. Поведінку кожної вихованої людини завжди визначають найважливіші цінності життя. Саме цінності узагальнюють досвід людства і роблять життя людини осмисленим, тобто надають йому сенсу. «Що це за цінності?» — спитаєш ти мене. Ми говорили з тобою про різні цінності, але у них є спільна основа — мир і любов до Бога, любов до близьких, любов, яка дозволяє людині досягнути єдності зі світом і з собою й відчути внутрішню свободу, тобто можливість мати власну думку, захищати свій життєвий вибір.
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).