ПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
ДОДАТОК
Якось в одне село прийшов кобзар. Співав він пісні про подвиги війська запорізького, про хоробрість козацьких ватажків, дуже любив розповідати — виводити думи про героїв. А потім поцікавився, чи немає в селі хлопця-сироти, який би пристав до нього, допомагав у подорожах та навчався співати думи і пісні.
- Є такий хлопець, — відповіли люди. — Василем його звати. Зовсім один залишився: батько у боях загинув, мати взимку від хвороби померла, а інших родичів у нього немає. Батьки Василя у наше село кілька років тому перебралися. Може, десь і лишились у хлопця рідні, та ми про те не знаємо, а він не пам'ятає, звідки родом його батьки, бо був тоді ще дуже малим.
- А що, люди добрі, гадаєте, стане мені у пригоді ваш Василь? — запитав кобзар. — Чи буде він до мене чемний, а до науки вдатний?
- Василь — хлопець вихований і до будь-якої науки беручкий і здібний, та за батьками сумує дуже. Нехай краще з вами мандрує та навчається, ніж у рідному селі зі смутку пропадає.
Подумали, подумали люди, і сільська громада вирішила Василя до кобзаря в науку та в помічники віддати. Так воно і сталося. Недовго сироті у дорогу збиратися.
Уранці вирушили в путь старий кобзар і Василь від села до села про звитягу козацьку співати, народ до боротьби закликати. Співали вони про те, як козаки народ рідний захищають, як з неволі братів своїх визволяють. Багато сіл обійшов хлопець з кобзарем. Побачив панські села, де пани селян гнобили і знущалися з них. По сім шкур дерли з селянина та ще й холопом називали. З селянської крові і поту пани та підпанки в розкоші жили, а простий люд ледь животів. Розповів кобзар Василеві, що з таких сіл найсміливіші чоловіки тікають на Січ — долі своєї шукати. А якщо по дорозі на Січ втікачів спіймають, то жахливих знущань вони зазнають, а потім їх на найтяжчу роботу ставлять.
Бачив Василь і вільні села. Майже всі чоловіки з них на Січ їздять, а як сотник покличе, відразу в дорогу збираються — рідну землю боронити. З пісень і дум старого кобзаря дізнавався хлопець про справедливі закони козацькі, про вибори гетьмана, сотників та полковників, про рівність усіх козаків перед законом. Слухав про те, що панів цар землею наділяє, а людей, як худобу, їм дарує; що вважають пани себе людьми вищого ґатунку, а тих, хто на них працює,— нікчемними створіннями. І дивувався Василь: чому на світі так багато несправедливості, чому всі люди не пристануть до законів козацьких, справедливих та не стануть жити по совісті і честі, рівні між рівними?
Радо і привітно зустрічали кобзаря з сиротою і в панських селах, і в козацьких. Нагодують, пісні послухають, до хати на ніч запросять, ранком у дорогу торбинку зберуть, бувало, ще й грошей трохи дадуть.
Якось, мандруючи, підійшли подорожні до річки. Швидко човен відшукали, а весел немає.
- Діду,— каже Василь,— ви посидьте тут, на березі, а я в лісі жердину якусь пошукаю.
Та й пішов. Старий, чекаючи хлопця, взяв у руки кобзу та й заспівав думу козацьку про Богдана Хмеля. У цей час берегом їхали два шляхтичі. Бачать — кобзар сидить, співає, ворогів їхніх, козаків, прославляє. Недовго слухали підступні шляхтичі пісню: вирішили вони зі старого познущатися.
Підкралися до діда та й почали його батогами по спині бити, аби не співав пісень, що народ на боротьбу закликають і козаків славлять. Може, й забили б на смерть, та не судилося цьому статися. Побачив Василь з лісу, що на березі робиться,— та хутчіш кобзаря рятувати. Відв'язав панських коней і розігнав їх у різні боки. Побачивши це, кинули ляхи кобзаря бити, побігли своїх коней наздоганяти.
У цей день Василь остаточно вирішив, що, як підросте, обов'язково козаком стане. Буде рідну землю боронити від несправедливості і зради. Розповів він про це кобзареві, коли рани від батога горілкою промивав і цілюще зілля прикладав.
- Що ж, Василю, то твоя воля, який шлях обрати. Та хто ж буде народові пісні про звитягу козацьку співати, про походи розповідати, до боротьби закликати?
- Я, діду, всі пісні, що ви мене навчили, запам'ятав і не забуду їх ніколи. А щоб було далі про що співати, треба в нові походи вирушати, боротися за волю народну. Піду я в козаки. Може, колись і про мене люди пісні складуть, як про Байду та про Богдана. А ви, діду, не турбуйтеся. На Січ мене тільки через два роки приймуть, коли мені шістнадцять буде. А доти я з вами буду. Допомагатиму, навчатимуся, і, може, в якомусь селі ми ще сироту знайдемо та до себе візьмемо.
- Розумно ти, Василю, говориш. Добрий з тебе козак вийде.
- Дідусю, і що, Василь справді в козаки пішов?
- Звичайно, пішов. І багато інших українських дітей, як виростали, ставали козаками, бо з раннього дитинства батьки виховували їх у козацьких традиціях — сильними, витривалими, вірними своєму народові і країні, готовими віддати життя за Україну і віру православну. Так і Василь за свій народ воював, щастя й долю йому здобував, а собі слави зажив. А під старість, мабуть, став кобзарем і вже сам співав пісні про сміливі походи козаків проти турків та польської шляхти. Так думи козацькі і пісні передавалися із вуст в уста. Дійшли вони й до наших часів як невід'ємна частка культурно-історичної спадщини нашого народу.
- Про це мені у школі розповідали. Я навіть найвищу оцінку одержав за те, що думу напам'ять вивчив і виразно її розповів.
- От молодець. Так і треба: старанно навчатися і гарні оцінки одержувати, щоб бути гідним своїх предків. Мабуть, тобі у школі говорили, що всі козаки, їхні дружини й діти були письменними. Науку дуже поважали і навчалися протягом усього життя, як тільки нагода траплялася.
- Я добре навчаюся, дідусю. Мене татко за це навіть рибалити взяв.
- А коли ви з татом рибалити їздили?
- А я хіба вам ще не розповідав? Як же це я забув! Учора ми з татком їздили на річку. Цілий день рибу ловили, а потім юшку варили. А коли ввечері поверталися додому, татко показував мені на небі різні зірки. Та я не зрозумів, чому він назвав яскраву смугу, що простяглася через усе небо, Чумацьким Шляхом.
- Чого ж ти не розпитав батька докладніше?
- Та я хотів, але він думав про щось своє... Розкажіть ви мені, дідусю, чому ті зірки Шляхом Чумацьким звуться.
- Добре. Слухай же. Найчисленніше скупчення зірок на небосхилі український народ справді називає Чумацьким Шляхом. Багато легенд склали люди про чумаків, а я розповім тобі істерію про маленького хлопчика Пилипка, який жив у давні часи, але так само, як і ти, любив мріяти і дивитися на зоряне небо.
- Добре, лише поясніть мені спочатку, хто такі ті чумаки.
- Сіль українці завжди видобували в копальнях, що біля Чорного моря. У ті далекі часи, коли не було складної техніки, машин, потягів, сіль, видобуту з копалень, вантажили на великі вози, запряжені волами. Людей, які розвозили сіль по всій Україні, називали чумаками. Праця чумака була виснажливою і складною. Довгі місяці важкі вози просувалися з півдня на північ, а мужні чоловіки — чумаки — правили волами.
- Зрозумів, дідусю. А що ж ви хотіли розповісти про маленького Пилипка?
- Не поспішай. Краще слухай уважно.
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).