Поняття "компетенція" і "компетентність" набули поширення у зв'язку з модернізацією системи освіти в Україні. Уміння та навички молодшого школяра, сформо¬вані в навчально-виховному процесі, означають готовність досягати мети у навчальній діяльності, тобто одержувати "знання в дії", за визначенням Н.М.Бібік. На знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих завдяки навчанню, зорієнтованого на самостійне включення школяра в навчально-виховний процес, формуються компетенції молодших школярів.
Проаналізуємо різні точки зору дослідників щодо сутності цих понять. Широке визначення поняття "компетентність" (від лат. competentis "здатний") подає І.А.Зязюн, розкриваючи його в соціально-педагогічному контексті, вважаючи, що компетентність як екзистенцінальна властивість людини є продуктом її власної життєтворчої активності, ініційованої процесом освіти.
Під компетентністю О.Я.Савченко розуміє результативно-діяльнісну характеристику освіти, спеціально структуровану сукупність знань, умінь, навичок, ставлень, певного досвіду, що набуваються під час навчання і особистого пізнавального та життєвого досвіду.
Ключова компетентність представлена як об'єктивна категорія, що фіксує суспільно визнаний певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосовувати в широкій сфері людської діяльності. Серед ключових компетентностей — уміння вчитись, а також загальнокультурна; громадянська; здоров'язбережувальна; комунікативна; підприємницька.
Для визначення терміна "комунікативна компетентність" стисло проаналізуємо психолого-педагогічну літературу стосовно сутності поняття "комунікація". У сучасній науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо цього. Частина вчених (А.А.Леонтьєв, І.А.Зимня) вважають, що "комунікація" і "спілкування" — слова-синоніми. Г.М.Андреєва вказує на "комунікацію" як складовий компонент спілкування, який є обміном інформацією між учасниками спільної діяльності.
Дотримуючись точки зору сучасних дослідників, під терміном "комунікація" розумітимемо не тільки засіб сприймання й передачі інформації, а й процес взаємодії, сприйняття та пізнання людьми один одного.
Із психологічної точки зору спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Учні початкових класів ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Молодші школярі не мають навичок самоконтролю. Нерідко у їхніх голосах відчувається впевненість у собі, але вона майже одразу зникає, коли до розмови долучається доросла людина.
Спілкування завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Для формування комунікативної компетентності в учнів початкових класів необхідно створити умови, за яких у молодших школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, виявити почуття, тобто поставити учнів у "запропоновані обставини". Необхідно створювати сприятливий психологічний клімат на уроках, плекати доброзичливі взаємини, зацікавленість у роботі також сприятиме вмотивованості спілкування.
Однією з найважливіших психологічних особливостей спілкування є його ситуативність. Додамо, що ситуації можуть визначатися соціальним статусом особи, її діяльністю та роллю як суб'єкта спілкування. Навчаючи учнів спілкуватися, необхідно використовувати всі можливі види їхньої діяльності для розвитку мовлення. Сам принцип ситуативності реалізується залежно від характеру уявної (чи умовної) мовленнєвої ситуації.
Отже, формування комунікативної компетентності учнів початкових класів відбувається під час спілкування та взаємодії дитини з учителями й учнями. Її структуру у молодших школярів Т.Я.Довга представила як сукупність чотирьох компонентів: знань, умінь, навичок, досвіду (рис. 1).
На рис. 1 можна побачити, що вона спрямована на формування у молодших школярів системи знань, умінь та навичок, а також досвіду взаємодії з іншими людьми.
Таким чином, аналізуючи розробки дослідників, ми розуміємо комунікативну компетентність у структурі ключових компетентностей молодших школярів як цілісну систему психічних і поведінкових характеристик учнів. Це сприяє успішному спілкуванню учнів з іншими та досягненню навчальної мети, емоційно сприятливої атмосфери для навчання.
Формуючи комунікативну компетентність молодших школярів, використовують різні завдання — наперед визначений, запланований обсяг робіт, певне доручення; те, що необхідно здійснити (домашнє завдання, завдання до уроку). Завдання до уроків у початковій школі поділяються на освітні, виховні та з розвитку учнів.
Серед Пріоритетних методичних засобів формування комунікативної компетентності молодших школярів на уроках головне місце належить комунікативно-ситуативним завданням, які представляють собою методи, що стимулюють активну розумову діяльність та спонукають школярів до висловлювання думок рідною мовою.
Основа комунікативно-ситуативних завдань — ситуація. Йдеться про умови комунікації, стосунки того, хто говорить, до того, хто слухає, загальна спрямованість висловлювання. Ситуація, в якій той, хто спілкується за власною потребою, бажанням, називається природною мовленнєвою ситуацією. Якщо дитину спонукає до спілкування педагог, то ситуація більш умовна, стимулююча.
Зауважимо: у процесі навчання розглядаються не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. їх називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення. Отже, під мовленнєвою ситуацією більшість методистів розуміють таку динамічну систему взаємин учнів, що викликає їх потребу у цілеспрямованій мовленнєвій діяльності.
У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Безсумнівно, їх можна використовувати у початкових класах, хоча, на жаль, у надзвичайно обмеженій кількості. Спеціально створені, або штучні, комунікативні ситуації є певною деталізацією зовнішніх обставин та умов, передбачають діалогічне спілкування, коли учні під час спілкування висловлюють свої думки, враження.
Основна ознака комунікативно-ситуативних завдань — наявність мовного стимулу, який викликає мовну реакцію молодшого школяра, визначає вибір тієї або іншої мовної одиниці.
Питання ситуативності мовлення, створення навчальних комунікативних ситуацій, комунікативно-ситуативних завдань досліджувало чимало вчених, зокрема, Й.М.Берман і В.А.Бухбіндер, Є.М.Розенбаум, Ю.І.Пасів та багато ін.). Досить доступно сформулював компонентний склад навчальної комунікативної ситуації В.О.Артемов; аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків; науковець зазначив, що для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє, наказує, пропонує тощо. Тому перед учнями потрібно чітко ставити комунікативно-ситуативні завдання та їх мету.
Функції комунікативно-ситуативних завдань:
1) зорієнтованість на етап формування авторського задуму: а) які стимулюють бажання висловитися; б) викликають зриме уявлення про адресата мовлення;
2) ситуації, які вводять учнів у лабораторію народження думки : а) що стимулюють процес створення монологу, діалогу; б) потребують конструктивної діяльності з елементами творчості; в) програмують побудову власних творчих вільних висловлювань (колективних, групових, індивідуальних).
М.І.Гез, О.М.Корніяка розглядають комунікативно-ситуативні завдання як мету, поставлену в певних умовах спілкування, з яких зрозуміло, хто, що, кому, за яких обставин і навіщо говорить. Комунікативно-ситуативні завдання допомагають вивести учнів за межі лише навчальної діяльності завдяки заздалегідь визначеній ролі. Ситуація та роль управляють мовною поведінкою учнів. "У мене новина, звертається вчитель до учнів, — завтра до нас приїжджає Д.Браун, журналіст із Лондона. У нього доручення написати статтю для газети про нашу школу. Що можна порекомендувати йому подивитися Насамперед у нашій школі, адже він пробуде у нас всього декілька днів"?
Призначення комунікативно-ситуативних завдань в тому, щоб спонукати школярів до вирішення нових аспектів спілкування за допомогою мовних засобів. При створенні їх у вчителя накопичується "банк фактів", — своєрідна колекція незвичайних випадків, які можуть бути перетворені на такі завдання, що підвищують тонус спілкування, стимулюють удосконалення мови.
У комунікативно-ситуативних завданнях діють постійні, "наскрізні" персонажі: репортер, автор, лідер, песиміст, оптиміст, скептик, популярні казкові персонажі, улюблені герої книжок. їх мовна поведінка зумовлюється професією, характером або їхнім "колишнім життям" у книжці. Так, лисиця на ювілеї лева вимовлятиме улесливі слова, а мишка — вихвалятиме його демократизм. Доцільно іноді "зіштовхувати" різні маски в одній ситуації.
Отже, під комунікативно-ситуативними завданнями для формування комунікативної компетентності матимемо на увазі такі завдання, які чітко підкреслюють ситуацію спілкування, називають усі її складові: тему, мету, адресат повідомлення, обставини спілкування та ін.
Марія НОВАК,
учителька Нижньогірського НВК "школа-ліцей" № 1 АР Крим
ПОЧАТКОВА ШКОЛА
науково-методичний журнал