Надання Національній Академії наук рангу вищої наукової установи України зумовлене об'єктивними потребами суспільства у поглибленні та систематичній розробці фундаментальних проблем у галузі суспільного життя, природознавства i техніки. Вона має історичні передумови, закріплені у правовому положенні Академії i спирається на матеріальне й технічне забезпечення держави. Національна Академія як спеціалізований вищий галузевий орган науки здійснює координацію всіх наукових досліджень в Україні.
Мета діяльності Національної Академії наук України визначена в її Статуті:
- розвиток фундаментальних досліджень з провідних напрямків суспільних i природничих наук;
- здійснення перспективних наукових досліджень, безпосередньо пов'язаний з розвитком виробництва, в першу чергу у визначальних галузях технічного прогресу;
- виявлення принципово нових можливостей науково-технічного прогресу і підготовка рекомендацій для їх застосування у народному господарстві;
- вивчення та узагальнення досягнень світової науки і сприяння найбільш повній їх реалізації у суспільній практиці.
Найважливіші напрямки досліджень Національної Академії наук України пов'язані з проблемами математики, кібернетики, ядерної фізики, фізики твердого тіла, комплексу проблем матеріалознавства, радіоастрономії, розробки основ зварювальних процесів, хімії, фізіології i біохімії живих організмів, зоології, ботаніки, біофізики, економіки, історії, української літератури i мови.
Відповідно до діючого Статуту Національна Академія наук і об'єднує у своєму складі видатних вчених України. Обирають членів академії її загальні збори. Члени академії мають академічні звання - член-кореспондент i дійсний член (академік).
Офіційно вважається, що членами-кореспондентами академії обираються вчені, які збагатили науку видатними науковими працями, а дійсними членами - вчені, завдяки яким наука збагатилася працями першочергового наукового значення. До складу Національної Академії наук України входить біля 200 академіків i понад 350 членів-кореспондентів.
Найвищий керівний орган Академії наук - Загальні збори, а в період між сесіями Загальних зборів - Президія на чолі з президентом. Президія Національної Академії наук України знаходиться в Києві.
Як науковий центр Академія почала свою діяльність від 27 листопада 1918 року (з 1921 р. - Всеукраїнська академія наук — ВУАН, з 1936 р. - АН УРСР, з 1937 р. - Академія наук Української РСР, нині - Національна Академія наук України) - цього дня гетьман Скоропадський підписав указ про створення Української Академії наук.
Донедавна історія Української Академії Наук (УАН) була одним iз найбільш фальсифікованих радянською історіографією питань: її заснування приписували радянській владі, яка начебто втілювала на Україні більшовицькі засади ленінської національної політики та його ж таки програм розвитку науки. Саме так, наприклад, висвітлює це питання восьмитомна "Історія Української РСР" (т. 5, 1977), видана в період брежневсько-щербицької стагнації: "Програма розвитку науки, накреслена В.І. Леніним у "Начерку плану науково-технічних робіт", визначила роль i значення науки для будівництва соціалізму. Ще восени 1918 р. група відомих вчених (А.Ю.Кримський, Д.І.Багалій, П.А.Тутковський, Е.К.Тимченко) на чолі з академіком В.І.Вернадським розробила проект організації УАН, який був здійснений у 1919 р.: після відновлення Радянської влади збори вчених i поклали початок існуванню УАН".
На жаль, ні це видання, ні подібні до нього, не відповідають на одне принципове питання: а з чиєї ж ініціативи зібралася названа група вчених i розпочала ще 1918 р. працювати над заснуванням Академії Наук? Лише тепер, після видання цілого ряду фундаментальних джерелознавчих монографій, ми можемо дати однозначну відповідь: Українська Академія Наук була заснована в період правління гетьмана Павла Петровича Скоропадського за його активною підтримкою та допомогою.
Питання заснування УАН давно хвилювало українських учених, які у боротьбі за українську науку заснували перед цим дві потужні наукові організації, що стали прообразом майбутньої УАН - Наукове Товариство їм. Шевченка у Львові (НТШ) та Українське Наукове Товариство у Киеві (УНТ). НТШ постало внаслідок реорганізації 1892 р. Літературного товариства імені Т.Г. Шевченка, заснованого у Львові ще 1873 р. діячами з-під російської України - Я.О.Кониським, М.П.Драгомановим та ін. Величезну допомогу у становленні цієї організації надала рідна тітка (по батьку) майбутнього гетьмана Скоропадського - Єлизавета Милорадович, яка пожертвувала для цієї святої справи близько 20 тисяч австрійських срібних крон. Без цієї солідної матеріальної підтримки НТШ не відбулося б. Саме НТШ, що розгорнуло в умовах більш демократичної, в порівнянні з Росією, Австро-Угорщини бурхливу наукову роботу, стало потужним центром української науки, насамперед в її гуманітарних галузях - історії, літературо- та мистецтвознавства, мовознавства, етнографії, соціології та ін.
Українське Наукове Товариство в Києві (УНТ) виникло 1907 р. в умовах першої російської революції, коли царський уряд змушений був піти на поступки національним прагненням українців. До того часу про це не могло бути й мови, адже діяв відомий у Росії указ 1876 р, про заборону української мови. М.С.Грушевський, який очолював обидва наукові товариства, ставши після лютневої революції в Росії головою Української Центральної Ради, спробував реорганізувати УНТ в УАН. Створена при УНТ спеціальна комісія працювала повільно, так i не розробивши статуту майбутньої Академії, обмежившись лише зібранням підготовчих матеріалів. Отже, протягом тринадцяти з половиною місяців свого перебування при владі Центральна Рада так i не зрушила з місця питання про створення УАН.
А 30 квітня 1918 р. до влади в Україні прийшов гетьман П. П.Скоропадський, який, не гаючи часу, взявся за розв'язання цього архіважливого для утвердження української державності питання. Вірним помічником Гетьмана, завдяки якому ця проблема була, нарешті, розв'язана, виявився видатний учений та політик Микола Прокопович Василенко (1866-1935). Будучи Сенатором (тобто - Головою Ради Міністрів) в уряді гетьмана, професором, свідомим українцем, відомим науковцем, авторитетним фахівцем з питань історії держави та права, популярним публіцистом, саме він, як перша особа при Скоропадському, звернув увагу Павла Петровича на надзвичайну важливість проблеми створення УАН. Саме Василенко запросив В.І.Вернадського очолити Комісію заснування Академії, на що той відповів згодою. Пізніше М.П.Василенка було обрано академіком ВУАН (1920 р.), більше того - він був другим її Головою-¬президентом (в 1921 р.). Незважаючи на його видатні заслуги перед українською наукою, а, можливо, саме завдяки їм, вже 1923 р. Василенка було звинувачено у причетності до антирадянської організації "Центр дій" та шпигунстві на користь Польщі та Франції, засуджено й репресовано.
Після більшовицького перевороту в Петрограді, коли почалися , арешти відомих діячів кадетської партії, рятуючи своє життя, В.І.Вернадський виїздить в Україну, до Полтави, де в будинку його тестя Є.П.Старицького збирається вся сім'я вченого.
Перше засідання Комісії з заснування Академії відбулося 9 липня 1918 р. Окрім голови - академіка В.І. Вернадського, на ньому були також присутні міністр М.П. Василенко та члени - професори: Д.І.Багалій, М.Ф.Кащенко, І.І.Косоногов, Г.Г.Павлуцький, А.В.Сперанський, С.П.Тимошенко, Е.К.Тимченко, П.А.Тутковський та секретар комісії - В.Л.Модзалевський.
З великими доповідями, що визначили подальший напрямок роботи Комісії, виступили Василенко та Вернадський. Вони наголошували необхідність створення на Україні могутнього наукового центру, здатного розв'язувати найскладніші завдання в усіх галузях господарчого, культурного та соціального життя держави. Академія повинна була забезпечити прискорений розвиток продуктивних сил Української держави, підняти рівень життя та самосвідомості її людності, стати могутнім каталізатором впровадження української мови в усі сфери суспільних стосунків.
Пізніше до роботи Комісії підключилися академік В.С.Іконников, професори Е.В.Спекторський, М.І.Туган-Барановський, Б.А.Кістяківський, А.Ю.Кримський та багато інших видатних учених, які подали на її розгляд кілька десятків детальних проектів (записок) з організації науково-дослідних інститутів та станцій, садів та музеїв, низки досадних кафедр та Національної Бібліотеки з конкретним визначенням їх матеріального забезпечення та штатним розкладом.
17 вересня відбулося останнє, двадцять трете засідання Комісії, тобто вона збиралася для спільної роботи з інтервалом в 3-4 дні. Гетьман робив усе можливе для успішної роботи Комісії, яка до офіційного заснування Академії вже фактично виконувала її роль. У листі від 23.7.1918 р. до Скоропадського Вернадський пише: "Звертаючись до Вас, ясновельможний Пане Гетьмане, з цією короткою запискою, вважаю за необхідне відмітити, що при всіх усвідомлюваних мною труднощах здійснення цього бажання делегації ради Українського народного університету (яка просила приміщення для новозаснованого університету та Національної Бібліотеки).., все ж, мені здається, не можна не врахувати виняткового національного та загальнолюдського значення, яке повинні мати ці два створювані нові великі розсадники науки та знань на Україні. Прийміть же, Ваша ясновельможність, запевнення в цілковитій моїй повазі i такій же відданості. В.І. Вернадський". Цей документ чудово ілюструє ту дружню неформальну атмосферу творчої співпраці, яка існувала в стосунках поміж Гетьманом та академіком.
13 листопада Рада Міністрів Української держави прийняла постанову про асигнування коштів на утримання УАН, а наступного дня - 14 листопада Гетьман підписав "Закон Української Держави про заснування Української Академії наук у м. Києві" та затвердив поданий на його розгляд міністром освіти список дванадцяти перших академіків. Ними стали:
відділ історико-філологічних наук: Д.І.Багалій, А.Ю.Кримський, М,І. Петров, С.Смаль-Стоцький;
відділ фізико-математичних наук: В.І.Вернадський, С.П.Тимошенко, М.Ф.Кащенко, П.А.Тутковський;
відділ соціальних наук: М.І.Туган-Барановський, Ф.В.Тарановський, В.А.Косинський, О.І.Левицький.
27 листопада відбулося перше спільне зібрання Академії, на якому одноголосно було обрано академіка Вернадського першим Головою-президентом УАН, а академіка Кримського - Неодмінним секретарем. Гетьман, згідно iз статутом Академії, затвердив це обрання своїм наказом від 30 листопада.
Як вірно відзначає видатний український історик Наталія Полонська-Василенко (дружина колишнього міністра): "Українська Академія Наук була найбільшим досягненням України в галузі культури. Протягом багатьох років вона залишалася науковим осередком, який скупчував біля себе найкращі наукові сили України. Значення заснування УАН відзначали сучасники і - характеристично - протягом багатьох років більшовики намагалися i намагаються довести, що засновано її не в 1918 році, а в 1919 - вже за більшовицької влади."
Президентами Академії за всі роки її існування були В.Вернадський (1919-21 рр.), В.Липський (1922-1928 рр.), Д.Заболотний (1928-29 рр.), О.Богомолець (1930-46 рр.), О.Палладін (1946-1962 рр.), з 1962 р. - Б.Патон.
Починаючи з 1963 року у складі Академії діє три секції, які об'єднують 12 відділень.
Секція фізико-технічних і математичних наук об'єднує відділення математики та кібернетики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики.
Секція хіміко-технологічних i біологічних наук об'єднує відділення хімії та хімічної технології; біохімії, фізіології та теоретичної медицини; загальної біології.
Секція суспільних наук об'єднує відділення економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства.
За недавніми даними до складу Академії входило 78 науково¬-дослідних інститутів та 74 підприємства дослідно-конструкторської i виробничої бази, До найвідоміших академічних інститутів відносяться інститути електрозварювання, кібернетики, математики, надтвердих матеріалів, проблем матеріалознавства, фізико-технічний низьких температур.
До наукових установ Національної Академії наук України віднесено:
- Центральний науково-природничий музей;
- Центральний ботанічний сад;
- Національну наукову бібліотеку ім. В.Вернадського;
- Видавництво "Наукова думка".
Центральний науково-природничий музей (створений у 1966р. у Києві) об'єднує кілька музеїв, які є відділеннями відповідних інститутів академії: археологічний, ботанічний, геологічний, зоологічний та палеонтологічний музеї.
Центральний ботанічний сад створений в 1936 р, у Києві. В його колекціях на площі понад 130 гектарів - близько 13 тисяч видів, форм i сортів рослин з усіх континентів світу. Створено ботаніко-географічні ділянки, що відображають типові ландшафти України, а також монокультурні колекції (сирингарій, розарій та ін.). Центральний ботанічний сад координує роботу ботанічних садів України.
Національна наукова бібліотека ім. В.Вернадського (заснована в 1919 р. у Києві) містить у своїх фондах понад 10 млн. одиниць зберігання, в тому числі близько 297 тисяч рукописів. У фонді рідкісної книги зберігаються перші видання слов'ян, рукописи ХІ-XIV століть. Бібліотека проводить міжнародний книгообмін, видає бібліографічні довідники тощо.
Видавництво "Наукова думка" (засноване в 1922 р. у Києві) - одне з найбільших в Україні по випуску наукової літератури. Видає літературу з усіх галузей сучасної науки: монографії, тематичні збірники наукових праць, довідники, словники, наукові журнали, вибрані твори видатних вчених України i класиків української літератури, науково-популярну літературу.
З метою зміцнення зв'язків науки з виробництвом, посилення координації наукової роботи в установах Академії наук, міністерствах і відомствах України та вищих навчальних закладах, в Україні створено наукові центри. Вони об'єднують всі наукові установи Академії наук за територіальним принципом. Таких центрів шість: Донецький, Північно-східний (Харків), Західний (Львів), Північно-західний (Київ), Південний (Одеса), Придніпровський (Дніпропетровськ).
Кожний центр має потужний науковий потенціал. Свідченням цього можуть стати лише кількісні показники. Приміром, система Донецького наукового центру об'єднує зусилля 10 закладів НАН України, 74 галузевих науково-дослідних інститутів, 94 проектно¬-конструкторських організацій, 34 вищих закладів освіти. У центрі працюють близько 14 тис. наукових співробітників, серед яких 615 докторів i майже 3,5 тис. кандидатів наук. Очолюють наукову діяльність центру 5 дійсних членів і 12 член-кореспондентів НАН України, 8 академіків i член-кореспондентів галузевих державних академій.
Наукові досягнення Національної Академії наук України стали вагомим вкладом в розвиток Світової культури. Всесвітньо відомими є імена Анатолія Бабка (1905-1968) - хімік-аналітик, Валентина Бакуля (1908-1978) - вчений у галузі матеріалознавства, Сергія Берштейна (1880-1968) - математик, Миколи Боголюбова (1909-1992) - математик, механік, Олександра Богомольця (1881-1946) - патофізіолог, Володимира Вернадського (1863-1945) - геохімік, мінералог, Євгена Ботчала (1864-1937) - ботанік, селекціонер, Віктора Глушкова (1928- 1982) - математик, кібернетик, Дмитра Граве (1863-1939) - математик, Олександра Динника (1876-1950) - вчений у галузі механіки, Данила 3аболотного (1866-1929) - мікробіолог, епідеміолог, Михайла Кравчука (1892-1942) - математик, Миколи Крилова (1879-1955) - математик, Юрія Митропольського (1917) - математик, Олександра Палладіна (1885-1972) - біохімік, Євгена Патона (1870-1953) - вчений у галузі електрозварювання i мостобудування, Льва Писаржевського (1874-1938) - хімік, Андрія Сапегіна (1883-1946) - ботанік, цитолог, генетик i селекціонер, Миколи Стражеско (1876-1952) - терапевт, Степана Тимошенка (1878-1972) - вчений у галузі теорії пружності, будівельної механіки i опору матеріалів, Володимира Філатова (1875-1956) - офтальмолог, Івана Францевича (1905-1985) - матеріалознавець, Миколи Холодного (1882-1953) - ботанік, Івана Шмальгаузена (1884 - 1963) - зоолога та багатьох інших.
В.К.Сидоренко, П.В.Дмитренко
Основи наукових досліджень
Навчальний посібник для вищих педагогічних закладів освіти