До США виїхав Г.Гамов, який народився в Одесі в 1904 р., член Американської Національної Академії наук, професор фізики Джордж-Вашінгтонського та Колорадського університетів. Він дослідив природу альфа-розпаду, розвинув космологічну теорію "первісного вибуху", зробив внесок у з'ясування генетичного коду. У своїй автобіографії Г.Гамов відзначав, що його мати походила з українського роду Лебединців.
О.Смакула народився в с. Добриводи на Тернопільщині в 1900 р. Професор фізики і засновник та керівник лабораторії фізики кристалів у Массачусетському технологічному інституті. Йому належать праці про оптичні та діелектричні властивості твердих тіл. О.Смакула автор патенту про те, що нанесення відповідного тонкого шару на лінзу набагато підвищує її просвітлення ("шар" Смакули). З 1938 р. О.Смакула був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка.
У 1992 році львівський "Меморіал" видав збірник нарисів "Аксіоми для нащадків: українські імена у світовій науці". Коли читаєш заключний нарис, не раз перехоплює подих і серце. Хоча це лише перелік прізвищ, звань і посад сімдесяти трьох учених, українців за походженням, котрі зробили величезний внесок у сучасну світову фізику. Це якщо не вся, то переважна частина світової еліти в цій галузі науки. Ім'я кожного з цих людей принесло би славу будь-якій країні. Однак у незалежній Україні переважна більшість цих імен нічого не говорить навіть так званим фахівцям.
Якби науковий і творчий потенціал бодай частини цих людей було використано на користь історичній батьківщині! Зовсім не обов'язково кликати їх назад, будувати для них інститути чи лабораторії в Києві, Харкові, Львові, Одесі. Досить було вчасно знайомити з їхніми працями вчених України.
Багато людей вважає, що Україна власних космічних досліджень не проводила, а її внесок в космічні справи лише обмежується польотами П.Поповича та виготовленням ракет на Південмаші. Інколи згадують, що С.П.Корольов з України та ще про Ю.В.Кондратюка. Насправді все значно складніше. Україна завжди давала столицям Санкт-Петербургу та Москві не тільки плоди своїх рук, а й мозок своїх найздібніших синів. Багато з них не втрачали зв'язків з Україною і пізніше, коли ставали видатними науковцями та фахівцями.
Коли ж розпочалися дослідження космічного простору на теренах України? Якщо говорити не про стрункі наукові дослідження, а взагалі про невидимий зв'язок людина - Космос, про той інтерес, що виникав кожного разу, коли очі вдивлялися в зоряну безодню, то слід зазначити, що, мабуть, з того часу, коли людина осмислила себе, вона почала вивчати, точніше спостерігати і думати, а значить - досліджувати. За часів Київської Русі, в період формування основ наукової думки, природознавство, зокрема фізика, не виділялося ще окремою науковою частиною пізнання світу, було складовою філософії. Філософи з-поміж інших проблем виділяли проблему позаземного простору, дослідження його впливу на людину. Звичайно, ці дослідження були філософсько-теоретичними, але вже тоді висловлювалися ідеї про будову космічного простору, про місце Землі. Людина намагається зазирнути за край планети, сягнути зірок. Згадаємо і той важливий факт, що в традиційній культурі українського народу, його духовній спадщині значне місце займає (і це вже науково обґрунтовано) тема Космосу та його впливу на людину. І це знайшло своє відображення в культурних та наукових здобутках нашого народу. Згодом з'являються наукові центри, а в Україні це перш за все Києво-Могилянська академія. Можна говорити про початок розвитку науки, про якісно новий етап дослідження навколишнього світу, певною мірою науково обґрунтований. Сотні талановитих юнаків наполегливо оволодівають різними науками. Зараз важко сказати, як би зароджувалася і розвивалася українська наука, який внесок було б вкладено у фундамент світової науки, якби не ті незгоди, що торсали українську землю. Безперечно, це ще не були дослідження космічного простору у сьогоднішньому розумінні. Століття невпинного розвитку наукової думки відділяли наших пращурів від практичного втілення казкової мрії - вирватися в Космос. Але були всі передумови для того, щоб народ з такими традиціями народив видатних науковців-дослідників космосу.
У березні 1999 р. виповнилося 118 років з дня страти Миколи Кибальчича, народовольця, учасника замаху на царя, а ще талановитого інженера, який у 1881 р. на стінах тюремної камери розробив проект оригінального літального апарату. М.І.Кибальчич народився 19 жовтня 1853 р. в Коропі - невеликому містечку на березі Десни, що за 128 км від Чернігова, в сім'ї священика Івана Осиповича Кибальчича. Корені талановитого інженера ідуть з української землі. Мати була освіченою жінкою, добре володіла німецькою та французькою мовами. Освіту Микола Іванович розпочав з семи років, вдома. У 1864 р. М.І.Кибальчич вступив до Новгород-Сіверської гімназії. Свого часу із її стін вийшли К.Ушинський (видатний педагог), медик професор С.Томашевський. У гімназії Кибальчич захоплювався хімією, англійською мовою. Микола - задумливий, спокійний юнак. Закінчив гімназію у 1871 р. із срібною медаллю. В цьому ж році його було обрано завідувачем гімназійної бібліотеки. Одночасно працював репетитором та гувернером дітей місцевого поміщика. З 1871 р. М.І.Кибальчич навчався у Петроградському інституті шляхів сполучень, а з 1873 р. у Хірургічній академії. З листопаду 1875 до 1878 р. перебував у в'язниці за революційну пропаганду. Весною 1881 р. розпочався процес "першомартовців" - учасників замаху на царя Олександра Третього. М.І.Кибальчича арештовують як "техніка", що звинувачувався в соціально-революційній участі в замахові на царя та винайденні і виготовленні чотирьох кидальних снарядів для замаху. Прокурор назвав М.Кибальчича "великим спеціалістом і талановитим винахідником". Захисник Герард звернув увагу суду на те, що підсудний у в'язниці розробив проект повітроплавального апарату. Проект літального апарату, ідея якого виникла у М.І.Кибальчича ще до арешту, він малював прямо на стінах камери, доки не принесли папір. Проект передав Герарду. М.І.Кибальчич першим запропонував аероплан, який переміщувався за допомогою реактивного руху. Сам Кибальчич не ставив питання про використання реактивного двигуна для космічних польотів. Закономірність руху ракети досліджувалася К.Ціолковським через 15 років після смерті М.Кибальчича.
Як учасника замаху на царя завідувача лабораторії вибухових речовин "Народної волі" було засуджено до страти разом з іншими народовольцями. Проект та ескізи М.І.Кибальчича, в яких розглянуто будову літального апарату для польоту людини, порохового двигуна, керування польотом зміною кута реактивного руху, режим горіння, забезпечення стійкості апарату та інше, знаходилися в Петроградській жандармерії до серпня 1917 р., оскільки розгляд вчення вважався несвоєчасним, бо міг викликати "недоречні розмови".
У березні 1918 р. вийшла стаття професора М.Рєпіна "Про проект повітроплавального приладу системи М.І.Кибальчича", в якій визнавався пріоритет М.І.Кибальчича в ідеї застосування реактивного руху в повітроплаванні. В 1927 р. К.Ціолковський писав: "Першими піонерами були Кибальчич, Гоневиндт, Геєрт, Клинський, Ціолковський та інші...", поставивши, таким чином, М.І.Кибальчича на перше місце серед піонерів реактивного повітроплавання. В 1931 р. статтю про проект Кибальчича опублікував Я.Перельман - автор "Міжпланетних сполучень". Ім'ям М.І.Кибальчича названо кратер на Місяці.
Серед піонерів-дослідників космічного простору тривалий час не згадувалося ім'я сина української землі, талановитого дослідника і інженера, генія під чужим ім'ям - Олександра Шаргея (Ю.В.Кондратюка). Він народився в Полтаві у 1897 р. Навчався у другій Полтавській гімназії, де виявив здібності у фізико-математичних науках. У 1916 р. вступив до Петроградського політехнічного інституту, в якому провчився один неповний рік - розпочалася перша світова війна. Після школи прапорщиків був відправлений на фронт. У цей період посилено працює над рукописом "Тим, хто буде читати, щоб будувати", де впорядковує свої ідеї про реактивний рух, проблеми використання реактивних приладів для космічних польотів, що окреслилися ще під час його навчання в гімназії. В революцію демобілізувався і повернувся до Полтави, а потім поїхав до Києва, щоб продовжити навчання. У 1919 р. був мобілізований до "білої" армії, з якої вибрався через місяць. У 1921 р. приїздив до Малої Виски (тепер Кіровоградської обл.), де з огляду на своє перебування у "білій" армії (що видається найбільш ймовірним) змінює прізвище та ім'я і стає Юрієм Кондратюком. У Малій Висці, працюючи кочегаром, закінчив роботу "Завоювання міжпланетних просторів", яку видав власним коштом у 1929 р. у Новосибірську. У 1925 р. приїхав до Сибіру, де почав працювати інженером. На початку 1930 р. - ув'язнення за звинуваченням у шкідництві і звільнення за відсутністю достатньої кількості кваліфікованих інженерів. А далі - сповнені наполегливої роботи та неспокою роки, життя під тягарем чужого імені. В середині 1930-х рр. Ю.В.Кондратюк приїздив до Москви, зустрічався з редактором своєї роботи професором В.П.Ветчинкіним, з академіком Михайлом Кравчуком, який високо оцінив математичний талант дослідника. Видатний конструктор ракет С.П.Корольов пропонував Ю.В.Кондратюку співпрацю у своєму конструкторському бюро. Але той відмовився з огляду на свою таємницю. Він продовжував роботу над проектом перших потужних вітроелектростанцій в Криму. В 1938 р. Кондратюк передав свої праці на зберігання досліднику творчості К.Ціолковського Воробйову. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Ю.В.Кондратюк пішов добровольцем на фронт. Загинув видатний дослідник у лютому 1942 р, на Кривцівському плацдармі.
Праці Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея) у 1946 р. було перевидано видавництвом "Оборонгиз", що свідчить про їх важливість для науки.
О.Г.Шаргей незалежно від К.Е.Ціолковського іншими методами вивів основне рівняння руху ракети. Сконструював реактивний двигун, розробив типи палива для реактивного двигуна, запропонував використання гіроскопів для орієнтації космічного апарату, змоделював позаземні станції та їх обслуговування. Висунув ідею польоту до тіл Сонячної системи за допомогою спеціальної схеми, яку пізніше назвуть "зоряною трасою Кондратюка". Саме за цією схемою було здійснено програму "Аполлон", яку розробили американські вчені і яка завершилася виходом людини на поверхню Місяця. Американські конструктори визнали той факт, що вони користувалися ідеями інженера Ю.В.Кондратюка. Після цієї події 1969 р. ім'я дослідника з'явилося в книжках та енциклопедіях. Але його справжнє ім'я, його походження вдалося встановити лише в кінці 1980-х рр. (праці Даценка, Раппопорта). Ім'ям нашого видатного співвітчизника названо кратер на поверхні Місяця та одну з малих планет Сонячної системи.
У листопаді 1999 р. року науковці, конструктори, інженери відзначали 88-му річницю з дня народження Михайла Янгеля - видатного конструктора ракетної техніки, людини, ім'я якої увійшло в історію світової космонавтики. Вшановували вченого у нас, в Україні, бо пов'язаний він з нашою землею міцними вузами.
Прізвище Янгель походить від "янга" - ківш, залізний черпак, у якому козаки варили собі їжу. Запорізькі козаки прозивали кошових "янгалами". Саме прізвище Янгаль носив дід Михайла Кузьмича. Сім'я Янгалів жила на Чернігівщині. За те, що дід, кріпак, кинувся на поміщика із серпом, вислали сім'ю до Східного Сибіру. Янгали стали сибіряками. А згодом і прізвище змінилося - стали Янгелями. Тут, у селі Зирянова Нижньоілімського району Іркутської області 25 жовтня 1911 р. народився Михайло Кузьмич Янгель. У селі закінчив 3-річну школу, потім семирічку в Нижньоілімську. Трудову діяльність М.К.Янгель розпочав робітником на текстильній фабриці ім. Червоної Армії та Флоту в м. Червоноармійську під Москвою. В 1931 р. Михайлу Янгелю дали путівку для вступу до Московського авіаційного інституту. Свій дипломний проект - одномісний швидкісний винищувач - готував під керівництвом відомого авіаконструктора М.Полікарпова. Конструктор запримітив настирливого студента і запропонував роботу в себе.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, М.К.Янгель працював на авіаційному заводі в Москві. Після евакуації заводу знову повернувся до Москви. Після навчання співпрацював з С.П.Корольовим. Це був початок бурхливого розвитку космонавтики. Хоча взаємини двох видатних конструкторів складалися нелегко, робота була плідною. У 1954 р. М.К.Янгель вирушив у відрядження, яке затягнулося на 17 років. Його було призначено головним конструктором одного з провідних КБ на Південмаші. Науковий потенціал, організаторські здібності дозволили М.К.Янгелю перетворити очолюване ним КБ в колиску сміливих ідей, що втілювалися на практиці. В 1960 р. за великий внесок у розвиток науки М.К.Янгелю було присвоєно вчену ступінь доктора технічних наук. У 1962 р. його обрано академіком АН УРСР, 1966 р. - дійсним членом АН СРСР. Під керівництвом М.К.Янгеля розроблялися нові ракетно-космічні системи. Шлях від простого робітника до академіка, нелегкий, сповнений величезних зусиль, напруженої роботи, М. Янгель пройшов впевненою ходою. Михайло Кузьмич помер 25 жовтня 1971 р. Ім'я М.К.Янгеля носять вулиці, пароплав, пік на Памірі. Його ідеї, задуми втілюють в життя численні учні та послідовники видатного вченого.
Велику справу - здійснення мрії людини про політ у космос - робила не одна людина чи КБ. Разом з видатними конструкторами С.Корольовим та М.Янгелем працював Валентин Глушко, який народився 2 вересня 1908 р. в Одесі в сім'ї службовця. Школярем зацікавився астрономією, ставши в 14 років старостою астрономічного гуртка. Цікавився літературою з хімії вибухових речовин. Почав вивчати праці К.Ціолковського з міжпланетних сполучень. Не знайшовши всіх книг Ціолковського в магазинах та бібліотеках, написав йому листа, започаткувавши листування.
Отримавши від видатного дослідника навколоземного простору листа та бандероль з книгами, Валентин зайнявся опрацюванням робіт вченого. В журналах з'явилися наукові статті 18-річного юнака. В 1924 р. Глушко закінчив одеську профтехшколу. В ці роки П.Глушко займався в Одеській консерваторії. Потім він вступив на фізико-математичний факультет Ленінградського університету. У квітні 1929 р. Валентин Глушко, бувши студентом випускного курсу, послав на експертизу до відділу військових винаходів проект незвичайного двигуна. Його робота викликала великий інтерес. В 1936 р. двигун В.П.Глушка було встановлено на планері С.П.Корольова. В 1937 р. В.П.Глушка було репресовано. В 1944 р. його було звільнено. Восени 1947 р. відбулися перші запуски керованої балістичної ракети дальньої дії. Головними конструкторами ракети та двигунів були С.П.Корольов та В.П.Глушко. Сорокап'ятирічного конструктора в 1953 р. обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР. У 1957 р. В. Глушко та С.Корольов - члени Державної комісії по організації запуску першого штучного супутника Землі. У лютому 1958 р. академіку було присуджено золоту медаль із зображенням К.Е.Ціолковського "За видатні роботи в області міжпланетних сполучень". У середині 1974 р. на базі ОКБ В.П.Мішина, наступника С.П.Корольова, ОКБ В.П.Глушка та інших наукових і виробничих організацій було створено науково-виробниче об'єднання (НВО) "Енергія". Керівником і Генеральним конструктором став Валентин Петрович Глушко. В НВО "Енергія" здійснено проекти "Союз" - "Аполлон", виведено на орбіту станції "Салют" другого покоління, пілотований корабель "Союз-ТМ", безпілотний "Прогрес". Найбільшим досягненням НВО "Енергія" стало створення ракети-носія "Енергія" та корабля багаторазового використання "Буран". Народження цієї нової ракетно-космічної системи пов'язане з ім'ям її Генерального конструктора В.П.Глушка, його заступників - Головних конструкторів ракети-носія "Енергія" В.І.Губанова, корабля - Ю.П.Семенова, багатьох вчених та конструкторів. "Енергія" стартувала 15 травня 1987 р. Виведено на орбіту станцію "Мир" - станцію третього покоління. Другий старт ракетно-космічної системи "Енергія" - "Буран" був призначений на 29 жовтня, а третій відбувся 15 листопада 1988 р. За цим стартом В.П.Глушко стежив біля екрана телевізора, будучи хворим. А напередодні 1989 р. його не стало. Видатний конструктор, академік, він віддав справі освоєння космосу майже 60 років творчої, наполегливої праці.
Із ім'ям кожного вченого в галузі космонавтики так чи інакше пов'язане ім'я людини, яка асоціюється із запусками перших ракет, перших кроків в освоєнні космосу. Це видатний конструктор, академік Сергій Павлович Корольов. Геніальний вчений, інженер народився в м. Житомирі 30 грудня 1906 р. Батько, Павло Якович, був викладачем 1-ї Житомирської гімназії. В 16 років Сергій Корольов вступив до льотної спілки. В 1923 р. С.П.Корольов сконструював свій перший планер. З 1922 по 1924 р. Корольов навчався в одеській профшколі. По закінченні вступив до Київського політехнічного інституту. В 1925 р. став членом авіаційної науково-технічної спілки. Був під пильною увагою В.Ф.Боброва, академіка Д.О.Граве, професора Н.Б.Делоне. У 1926 р. перевівся до Московського вищого технічного училища, яке закінчив у 1929 р. Тоді ж взяв участь у побудові планера "Коктебель".
27 червня 1938 р. С.П.Корольова заарештували і засудили до 10 років ув'язнення, він опинився в районі мису Нагаєва. В 1940 р. він розпочав роботу в КБ при НКВС у групі репресованих авіаційних спеціалістів на чолі з Туполєвим. В 1941 р. був призначений заступником цеху авіазаводу, евакуйованого до Омську. В 1942 р. відізваний до Казані в ОКБ двигунобудівного заводу. Розробляв конструкцію ракетного прискорювача (РП) для бойових літаків. В 1943 р. випробовував РП на літакові "Пе-2". Звільнений з ув'язнення в 1944 р. В 1946 р. С.П.Корольов став Головним конструктором балістичних ракет дальньої дії. А в 1947 р. - членом-кореспондентом Академії артилерійських наук. 18 жовтня цього ж року відбувся перший старт балістичної ракети. В 1954 р. він вніс пропозицію щодо створення та запуску штучного супутника Землі, а через три роки, в 1957 р., керував запуском першого штучного супутника. Академіком Академії наук СРСР С.П.Корольова було обрано в 1958 р. У 1959 р. учений працює над автоматичними станціями "Луна-1". Величезним успіхом та результатом багаторічної напруженої роботи став запуск космічного корабля з людиною на борту, і С.П.Корольов - технічний керівник грандіозного проекту. Освоєння космосу продовжувалось: вихід до відкритого космосу, тривалі групові польоти, численні експерименти на борту та за межами космічних кораблів, автоматичні міжпланетні станції "Луна-5" - "Луна-9", "Венера-2", "Венера-3". За цими значними подіями у космонавтиці - постать Генерального конструктора.
Великий вчений та конструктор, С.П.Корольов організовував Зоряне містечко. Наполегливо працював із загоном космонавтів, очолював КБ, збирав матеріал для детальної наукової біографії К.Е.Ціолковського, готував 4-томне видання праць з космічних досліджень. Думка, якій, здавалося, не було перепони, обірвалася 14 січня 1966 р. Та продовжилась дорога в космос. Дорога, вимріяна та виплекана видатними дослідниками, відкрита генієм Сергія Павловича Корольова.
Ми згадали про кількох славних синів України, але серед тих, хто готував, здійснював і перший космічний політ, і подальші - тисячі наших співвітчизників. Та й нещодавно наш земляк О.Маленченко, який родом із Світловодська Кіровоградської області, здійснив політ у складі екіпажу з трьох чоловік російського пілотованого космічного корабля, а Л.Каденюк побував у космосі як астронавт-дослідник у складі американського екіпажу за програмою "Шатл". В Україні знаходяться конструкторські бюро, підприємства по виготовленню ракет-носіїв. Провідне місце тут належить Дніпропетровському "Південмашу", де виготовляють потужні ракети-носії "Зеніт", здатні виводити на навколоземну орбіту будь-які космічні апарати. Україна має необхідний науковий потенціал, щоб бути справді космічною державою.
Звісно, що наведені факти не розкривають повністю всього того внеску, який зробила Україна в світову цивілізацію. Але навіть те, про що йшла мова вище, показує, що Україна повинна зайняти належне місце в світовій спільноті. Щоб досягти цього, кожен з нас повинен усвідомлювати себе, пишатися приналежністю до свого народу, пишатися його здобутками й минулим, і твердо бути переконаним у майбутньому.
В.К.Сидоренко, П.В.Дмитренко Основи наукових досліджень Навчальний посібник для вищих педагогічних закладів освіти