РОБОТА З ОБДАРОВАНОЮ МОЛОДДЮ – ЗАПОРУКА МАЙБУТНЬОГО

У структурі творчої діяльності особистості розрізняють ієрархію мотивації навчання, яку в адаптації до шкільного віку можна подати в такому вигляді:

• пізнавальний інтерес;
• схильність до майбутньої професії;
• мотиви творчості.

Завдання виховання школярів з творчим складом розуму давно пере­творилося на необхідність. Знизився творчий потенціал, бажає бути кра­щою сприйнятливість усієї соціальної структури до новаторства, до нестан­дартних рішень, усіх проявів творчої активності особистості. Обдаровані діти — це унікальні, складні характери, їм нелегко в нашому неспокійно­му світі, вони надзвичайно вразливі й тому потребують особливої уваги.

Суспільство, держава не мають права втрачати жодного з них, бо, втрачаючи талант, обдарування чи просто здібність, ми суттєво втра­чаємо й усіх інших. Постає проблема охорони дитячої обдарованості, що передбачає вирішення низки проблем, у тому числі:

• виявлення факторів обдарованості;
• розробляння індивідуальних методів роботи;
• створення нових методик з розвитку дитячої обдарованості.

У роботі з обдарованими учнями необхідно виділити такі два основні аспекти:

1. Підготовка вчителя до роботи з обдарованими учнями.
2. Робота вчителя з обдарованими учнями.

Для отримання педагогічного результату найвищого ґатунку необ­хідна одночасна наявність як творчих можливостей учня, так і педаго­гічної творчості вчителя, тобто повинен бути оригінальний і високо­ефективний підхід учителя до навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання й навчання.

У педагогічній роботі діяльність учителя посідає особливе міс­це. Адже лише неформальне, творче ставлення до своїх професійних обов'язків матиме позитивні результати. Відомий педагог І. Підла­сий зазначає: «Не вщухає полеміка щодо співвідношення професіо­налізму й творчості. Останню багато дослідників виводять у про­відну якість фахівця попри те, що вузький фаховий професіона­лізм має чимало спільного з творчістю. Останню, звісно, не можна ні відкидати, ні ігнорувати, треба лише відвести їй належне міс­це. Творчості відводять провідну роль там, де педагогічна наука та багатолітня практика не дають відповіді на питання: як діяти».

Можна виділити такі основні складові потенціалу вчителя щодо співтворчості:

• накопичення власного досвіду щодо вико-ристання традиційних форм і методів навчання (перехід із кількості в якість);
• існування реальної платформи для прове¬дення творчих експериментів (педагогічний та учнівський колективи);
• здатність до ризику, але аналітично виправ-даного;
• психологічна готовність до можливих помилок і виправлення їх.

Усіх дітей можна діагностувати за такими основними характеристиками щодо потенційних можливостей до творчості:

1. Працездатність — можливість відтворення набутих знань. Працездатності мають бути притаманні задатки — вроджені анатомо-фі- зіологічні особливості, які є підґрунтям для розвитку на їх базі здібностей; нахили — становлення, конкретне вибіркове спряму-вання індивіда на певну діяльність; ця якість ґрунтується на інтересах, потребах у вико¬нанні певної діяльності.
2. Здібність — можливість акумуляції набутих навичок, тобто індивідуальні властивості особистості, які дають змогу за інших рівних умов успішно опанувати певну діяльність, вирішувати завдання, проблеми. Розрізняють такі види здібностей:

• загальні здібності — це властивості, які перебувають у підґрунті опанування будь- якої діяльності;
• спеціальні здібності дають змогу конкрет­ній людині опанувати певну діяльність, успішно виконувати її;
• творчі здібності дають змогу успішно виконувати творчу діяльність (загальні творчі здібності — будь-яку творчу ді­яльність, наприклад, літературну, компо­зиторську).
  3. Обдарованість — індивідуальна потенційна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягнути чималих успіхів у пев­ній галузі діяльності.
  4. Талановитість - якісно вищий рівень здіб­ностей особистості, система якостей, власти­востей, які дають змогу особистості досягати чималих успіхів у оригінальному виконанні творчої діяльності.
  5. Геніальність — найвищий ступінь обдаро­ваності, прояву творчих сил людини; вища форма таланту, системна характеристика особливості, яка свідчить про її надоригінальні досягнення, які суттєво переважають над звичайною і навіть творчою діяльністю (у тому числі на рівні таланту).

Можна визначити такі складові потенціалу учня щодо співтворчості:

• природні здібності;
• природна здібність до аналітичного мис­лення;
• здібність до мотивації; працездатність;
• визначеність і цілеспрямованість в обраному науковому напрямі;
• схильність до лідерства;
• наявність позитивних амбіцій.

Досвід роботи з обдарованими учнями до­водить, що учнів, які мають неабиякий твор­чий потенціал і здатність на його реалізацію, як і у спорті, можна поділити умовно на дві групи: «спринтери» на короткі та «марафонці» на довгі дистанції.

Перші — це ті, що можуть реалізувати себе на олімпіадах різного рівня, змаганнях, які ви­магають максимальної, але нетривалої концен­трації своїх творчих зусиль. Для цього насампе­ред необхідне певне психологічне налаштуван­ня на роботу за екстремальних і оптимальних за часом умов.

Другі — це ті, що можуть реалізувати свій творчий потенціал у спокійній, зваженій обста­новці. Зосередженість, наполегливість, витрим­ка — ось основні риси характеру, притаманні учням, здатним до тривалої роботи над постав­леним завданням.

На жаль, не у всіх обдарованих учнів по­єднується здатність до першого й другого видів роботи. Завдання вчителя — визначити потен­ційні можливості учня і допомогти йому макси­мально реалізувати себе.

Підготовка дітей, які беруть участь в олім­піадах, і робота над науковими дослідженнями учнів методично й стратегічно суттєво відрізняються.

I тому для цього необхідні різні педа­гогічні схеми.

Робота з обдарованими учнями щодо під­готовки до олімпіад складається з таких етапів:

• загальновирівнювальна підготовка;
• рейтингові олімпіади;
• тренування перед олімпіадними змаганнями.

Розглянемо цю систему в декількох площинах.

1. Формування груп учнів — перевагу надають змішаним групам для підвищення рейтингу старших, затвердження елементу впевненості для закріплення мотивації молодших.
2. Методика ведення занять:

• індивідуальні (на першому етапі для ви­рівнювання);
• групові та поєднання з груповими інди­відуальних для стимуляції на першому етапі;
• залучення учнів до ведення занять (ак­центування уваги учня-доповідача на роз­биранні матеріалу, що найкращим чином стимулює його до закріплення мотивації «якщо він розібрався, то й я зможу»; використання довіри для підвищення власної впевненості доповідача; повний контроль за веденням заняття).
  3. Методика відбору завдань для олімпіади:
• 1/3 простих, 1/3 середніх за складністю і хоча 6 1 завдання, складність якого від­повідає олімпіаді наступного рівня;
• розподіл за балами завдань повинен бути таким, щоб сумарна кількість балів учас­ників, які виконали складніші завдання, суттєво відрізнялась від решти;
• градуювання має становити не менше 10 балів. Це дозволить чітко виділити лідерів, які далі будуть претендентами в команду на олімпіаду вищого рівня.

4. Визначення складу команди на наступний рівень олімпіади.

Кількість претендентів на одне місце може варіюватись залежно від рівня підготовки в кожному окремому класі (ситуаційна кількість), але загальна кількість не повинна перевищувати 2 претендентів на 1 місце.

Відбір проводять у два етапи: підготовчий для вирівнювання всіх претендентів.

Відбіркову олімпіаду проводять не менше ніж у три тури. Завдання відбіркової олімпіади за складністю й умовами її проведення такі са­мі, як на наступному етапі, та навіть жорсткіші. Перевірку завдань проводять одразу ж після за­вершення туру в присутності всіх претендентів до команди. Наступний день присвячують озна­йомленню учасників із авторськими розв'язками та захисту ними своїх розв'язків.

Наукові дослідження учнів необхідно відне­сти до роботи над завданнями-проектами, що займають своє особливе місце в розвивальному навчанні.

Народження науково-дослідницької роботи учня — процес складний і тривалий. У ньо­му є місця для реалізації власного потенціалу не тільки учня, але й учителя.

Розглянемо проблеми, що постають пе­ред науковим керівником упродовж виконання учнем наукової роботи, успішне вирішення яких є гарантією досягнення позитивного результату.

Вибір теми роботи, що була б доцільно об­ґрунтованою як з точки зору її науковості, так і з точки зору реальності реалізації її учнем, — чи не найскладніший етап у всій учнівській на­уковій роботі.

Вдалий вибір теми, що підходить учню і за тематикою, і за його можливостями — полови­на остаточного успіху. Тому основним моментом на початку роботи е мотивація вибору певної те­ми дослідження. Учителю, що перебуває у межах шкільної програми, розв'язати проблему вибору вдалої наукової теми для учня дуже складно.

Серед питань, які постають під час захис­ту шкільної наукової роботи, є наявність у ній науковості, актуальності та новизни. Звісно, шукати ці ознаки щодо ідеального розуміння в учнівській роботі немає сенсу: навряд чи шко­ляр здатен зробити суттєвий внесок у науковий напрям, якого торкається його робота. Завдання керівника полягає в тому, щоб спрямувати ро­боту учня-дослідника, аби саме для нього, для учня, його дослідження було «ноу-хау».

Наступним за складністю є питання плану­вання наукової роботи учня, розподіл її на повнозавершені етапи. Це лягає повністю на плечі керівника, Справа в тому, що час роботи учня над обраною темою обмежений одним-двома роками. Тому перед ним мають бути сформу­льовані завдання-мінімум, що й е етапами на­укової роботи, та завдання-максимум, тобто ре­зультат, якого необхідно досягти. На кожному етапі наукова робота повинна мати завершений вигляд.

Поетапним виконанням наукової робо­ти є безпосереднє ставлення та доповіді учнів на різних учнівських науково-практичних кон­ференціях і конкурсах. Тут же може бути дове­дено доцільність обраної теми або необхідність її корегування.

Наставництво у науковій учнівській робо­ті для вчителя — справа копітка, яка вимагає витрачання власного вільного часу, додаткової методичної та наукової підготовки.

Отже, низка логічних послідовних заходів у роботі з обдарованими учнями має такий вигляд:

• участь у Підготовці вчителів-тренерів для роботи з обдарованими учнями;
• участь учителів-тренерів у науково-практич­них конференціях, конкурсах, творчих чи­таннях;
• видавнича діяльність творчих учителів, які працюють з обдарованими учнями;
• постійна робота спеціальних курсів, факуль­тативів і гуртків для обдарованих учнів;
• організація та проведення підготовчо-відбірково-тренувальних зборів для обдарованих учнів;
• участь у очних олімпіадах різного рівня;
• участь у всіх етапах конкурсу-захисту науко­во-дослідних робіт;
• участь в учнівських науково-практичних конференціях, конкурсах, турнірах різного рівня;
• організація творчих звітних заходів за уча­стю обдарованих учнів учасників олімпіад, турнірів, конкурсів, конференцій.

Джерело: журнал «Управління школою» №19-21. Автор: Т. А. Кобзєва, заступник директора з навчально-виховної роботи Харківської гімназії №163