(до 60-рігчя трудової діяльності Заслуженого вчителя України, кандидата педагогічний наук)
У Світлани Панасівни Логачевської незвичайний ювілей — 60 років педагогічної діяльності. її високий професіоналізм і майстерність стали справжнім взірцем для освітян району, області, країни, дороговказом до підвищення рівня навчально-виховної роботи і її результативності саме на етапі формування освітнього фундаменту — початкової ланки.
Під час спілкування Світлана Панасівна відповіла на ряд запитань щодо її вчительського шляху завдовжки 60 років.
Світлано Панасівно, розкажіть, будь ласка, як починався Ваш шлях до професії педагога ?
Я ще з дитинства мріяла стати вчителькою. Закінчивши школу з Похвальним листом, твердо вирішила подавати документи до Олександрійського педагогічного училища. Були нелегкі післявоєнні роки. Мати радила йти на ферму, бо грошей на навчання не було. Вирішила подати документи без згоди матері. Цей день запам'ятався мені назавжди. Коли несла документи до Олександрії, була сильна злива, важко було іти по грузькій дорозі. Різкі удари грому лунко котилися степом, дорогу осявали блискавки. Я вже зараз усвідомлюю, що то мабуть був знак, що все хороше в житті легко не дається. Будеш наполегливою, досягнеш усього. І дійсно, блискавиці з густим дощем були доброю прикметою.
Якими Вам запам'яталися перші роки роботи у школі ?
Перші три роки працювала вчителем початкових класів у Добронадіївській середній школі Олександрівського району Кіровоградської області. На той час було замало методичних посібників, тому нелегко давалось написання поурочних планів. Наочність виготовляли самі учителі. Інколи доводилося витрачати цілий день на підготовку до уроків.
Саме в перші роки роботи зробила висновок — Треба постійно поповнювати свої знання: відвідувати уроки колег, читати педагогічні видання.
Як Ви вважаєте, що допомагає вчителеві формувати авторитет ? Адже Ви маєте великий авторитет серед учнів і батьків.
У першу чергу треба бути справедливим, вимогливим, ерудованим, уміти відчувати настрій кожної дитини, жити її життям, знати дитячі інтереси. Наведу один дуже яскравий приклад. Після Добронадіївської школи мене призначили у Балахівську середню школу-інтернат. Мені запропонували клас, у якому були діти з дитбудинку. Ніхто не міг упоратися з цим класом. Я подумала, а що як і в мене нічого не вийде? Заздалегідь придивилася до них, побачила "лідерів", дізналася про їхні "витівки" і прийшла на перший урок зі скрипкою. Біля дошки стояв учень і "грав" на вінику. Я стала поруч і сказала: «Давай разом заграємо».
. Залунала мелодія. Клас затих. Ось тут я вже почала пропонувати їм свої плани: почитаємо, толі пограємо і тд,
З цими ж учнями почали створювати ляльковий театр: готували декорації, шили ляльки. Наше захоплення переросло у майстерність і ми змогли побувати не тільки на районній сцені, а й на обласній.
Вам вдалося виробити власну теорію і методику диференційованого навчання. Як це починалося ?
У шкільні роки я допомагала у навчанні своїй подрузі. Мені дуже хотілося пояснити так, щоб вона осе зрозуміла. Для цього шукала свої, придумані, "методики". Ця роль закріпилася за мною на все життя.
У кожному класі були школярі, яким потрібна особлива увага вчителя. Мене завжди цікавило, як навчати і "слабких", і "сильних" учнів одночасно?
Вивчаючи досвід з питання диференціації наших земляків: В.О.Сухомлинського, О.О.Хмури, І.Г.Ткаченка, мені вдалося розробити способи застосування диференційованих завдань в початкових класах, які подано в 10 структурно-логічних схемах.
У чому вбачаєте суть новизни диференційованого навчання?
Про необхідність диференційованого навчання наголошував ще Я.А.Коменський та інші, але ніде не вказано, як це робити. Тому вважаю, що нам вдалося розробити поетапне застосування диференційованих завдань для різних груп дітей у межах одного класу, коли здібніші учні отримують завдання з поступовим ускладненням, а менш здібні — зі зменшенням допомоги.
У цьому вбачається гуманне ставлення до кожної особистості.
Коли виникло бажання написати дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук ?
Я навіть не помічала того, що вже багато років досліджую тему диференціації. Було дивовижне поле апробацій, поширення здобутого і напрацьованого. Явище педагогічної практики стало науковим.
А взятися за дисертацію мені запропонувала С.С.Савєльєва, завідувач кабінету початкових класів Кіровоградського ОІППО. Світлана Сергіївна прослухала мої лекції на авторських курсах і сказала: "Та це ж готова дисертація!" Я довго вагалася, а потім зібрала всі свої сили і за рік склала кандидатський мінімум та написала дисертацію. Надзвичайно велику допомогу у написанні дисертації надавали О.Я.Савченко та С.Г.Мельничук.
Основний зміст диференціації розкрито в багатьох статтях, посібниках. Усі посібники схвалено Науково - методичною радою Міністерства освіти і науки України. Як Вам вдалося написати стільки публікацій ?
Нелегко було починати писати. Ще у 1967 році, слухаючи мої виступи на обласних заходах, І.Г.Ткаченко, відомий вчений-педагог казав мені: "Світлано Панасівно, напишіть посібники для учнів та вчителів". У той час я навіть не уявляла, як це написати посібник. Вдруге така пропозиція була від О.Я.Савченко, яка узагальнювала мій досвід роботи. Олександра Яківна порадила написати посібник "Дійти до кожного учня" і склала план майбутньої книги на основі побаченого на моїх уроках. А я за цим планом написала посібник, який тоді став дуже популярним.
Поширення Вашого досвіду було дуже активним. Вам довелося прийняти у своєму класі сотні недоловів, майже з усіх регіонів України, виступати перед тисячами педагогічних працівників у різних містах, провести помад 500 зустрічей, практичних семінарів, брати участь у роботі всесоюзних, республіканських, обласних науково-практичних конференціях. Були роки, коли відвідування ваших уроків носило безсистемний характер, коли одночасно приїздило по кілька делегацій з різних районів і міст України. Як Ви виходили з таких ситуацій і чи не втомлювалися від такої роботи ?
Я ніколи не мала втоми від таких зустрічей, тому що мені завжди хотілося поділитися досвідом, розповісти, що не можна використовувати диференційовані завдання епізодично, потрібно створювати умови для навчання дітей на рівні їхніх можливостей. А щоб не було безсистемного відвідування уроків, Кіровоградський ОІППО запропонував відвідувати уроки відповідно складеного графіка і попереднього погодження.
Як Вам вдавалося все встигати?
У мене був дуже надійний тил — це моя сім’я, яка була підпорядкована школі. Домашня робота не ділилася на жіночу і нежіночу. Виготовляти наочність допомагали чоловік і діти. Діти — Михайло і Тетяна — змалку допомагали мені і були налаштовані на здобуття вищої освіти. Обоє мають по два дипломи, один із яких педагогічний. Зараз уже створили власні сім'ї, але й досі мене підтримують.
Яка з подій Вашого життя запам'яталася найбільше?
Присвоєння звання заслуженого вчителя України, що змусило мене переглянути все моє життя, мобілізувати нові сили для підтвердження цього почесного звання.
А зараз, маючи вже 60 років педагогічного стажу, чи продовжуєте самовдосконалюватись?
Звичайно, життя не стоїть на місці, завжди треба іти в ногу з часом.
Допомагають у цьому, у першу чергу, фахові журнали. У мене в класі зібрано журнали "Початкова школа", починаючи з 1970 року. У них завжди можна знайти відповіді на будь-яке питання. Я завжди перечитую статті науковців. Це своєрідні орієнтири в роботі вчителя.
Заздрю молодим учителям, у сучасному світі інформації завжди можна знайти те, шо потрібно саме тобі.
Яке Ваше ставлення до думок членів вченої ради під час обговорення Вашої дисертації? Зокрема, Т.В.Буженко, доктор педагогічних наук, професор відмітив, що своєю роботою Ви засвідчили про своєрідну, цікаву і нову галузь у педагогічній науці, яку можна було б визначити як теорія і методика початкової освіти.
Добре, коли є такі схвальні відгуки, але моя дисертація не вичерпув всіх аспектів цієї актуальної проблеми. До подальших напрямків її досліджень можна віднести: розробку методики розвивального навчання в умовах диференціації, пошук нових способів застосування диференційованих завдань тощо.
Дорога наша Світлано Панасівно, ми раді і щасливі від того, що сьогодні Ви разом з нами і ми маємо можливість отримати від Вас мудрі поради, слова підтримки. Тож щиро хочемо побажати Вам міцного здоров'я, щастя й довгих літ. Дай Боже лиха Вам не знати і соту зиму з нами зустрічати!
Джерело: Людмила Попова заступник директора з навчально-виховної робочий Балахівської зш І-Ш ст. Петрівського р-ну Кіровоградської обл.