ПАНОРАМА ТВОРЧИХ УРОКІВ
Мета: вчити дітей розуміти історію свого роду, сім’ї; розширювати знання учнів про сім'ю та її значення у житті людей; вчити дітей бути вдячними своїм батькам за їхню турботу; розвивати активність мислення, творчу думку дітей; виховувати бережливе ставлення до речей сім’ї, бажання піклуватися про членів родини.
Обладнання: вишиті рушники, колоски, калина, глиняний посуд, хліб, коровай, тин, на якому є віночки цибулі, часнику, качани кукурудзи, барвінок, декілька ляльок в українських національних костюмах, портрет Т. Г. Шевченка, грамзапис українських пісень, символи України.
Форма проведення: усний журнал.
Хід заходу
І. Організація класу
Перевірка готовності учнів до заходу
Учитель. Стали, дітки, всі рівненько,
Усміхнулися гарненько,
Настрій на урок взяли
І наше свято почали!
Привітання з гостями
(На сцену виходять учні в українському національному вбранні, декламують вірші.)
Добрий день вам, рідні,
В нашій світлій хаті.
Як гостей найкращих
Раді зустрічати.
Гостей дорогих
Ми вітаєм щиро,
Стрічаємо хлібом,
Любов'ю і миром.
Для людей відкрита
Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла.
Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.
ІІ. Розкриття теми
Учитель. Шановна наша велика родино!
Запрошуємо вас взяти участь у нашій щирій розмові на святі нашого роду. Всі ми з вами — народ України, який складається з родин великих і малих, працьовитих і дружних.
Як велика ріка бере початок і силу з малого джерела, так і наша держава починається з родини. А родина до родини — народ.
Створення проблемної ситуації
Учитель. А що таке родина?
Учениця (в руках якої малюнок родового дерева).
? Коріння — це наші прародичі,
? Стовбур — бабусі й дідусі,
? Гілочки — наші батьки,
? А ми — листочки родового дерева.
Оголошення теми і мети
Учитель. Щоб роду не було переводу, він має жити багато літ. Основна відповідальність за продовження роду лежить на батькові та матері.
Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця — усе це родовідна пам'ять, наші символи, історія, може, часом і сумна, але велична і все стверджувальна.
Нині ми ближче торкаємося цієї історії, у ній корінь роду українського. І де б не були ми, скрізь відчуваємо поклик рідної України, хвилюємося аж до сліз, коли згадуємо рідну мову, рідну пісню.
(Учні класу виконують пісню «Чом, чом, земле моя...».)
Інструктаж
Наш український народ має свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть.
Маючи такі прекрасні символи, український народ зумів зберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність.
Сьогодні ми поговоримо про них на сторінках нашого журналу. Наші народні символи оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.
ІІІ. Сторінками усного журналу
Перша сторінка «Рідна земле моя»
(Учні декламують вірші.)
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими, босими ногами.
Україно, краю милий,
Краю золотавий,
Поля твої широкополі.
Пісні дзвінкоголосі,
Міста наші рідні,
Сади пишноцвітні,
Пшениці рясні,
Городи багатії.
Рідна земле моя,
Я листок твій зелений,
Пісня в шелесті трав,
Промінь сонця в росі.
Я з грудей твоїх п'ю,
Україно, натхнення,
Я спішу до землі,
Що цвіте у красі.
Пропахли вітром колоски —
Таке чіпке безмежне поле,
І мамин хліб, і ті стежки,
Якими вранці йду до школи.
І перші проліски в гаю,
І щедре сонечко в блакиті,
Люблю Вкраїну я свою:
Вона — найкраща в цілім світі.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов'їну.
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, як трави і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть і в годину негоди.
Знаю, бо казала
Мені моя ненька,
Що я українка
Правдива, маленька.
Знаю, Україна
Серцю моєму мила,
Я по-українськи
Молитися вчила.
А моя опора —
То Божая Мати,
Мати Україна,
Повна благодаті.
Ось мою молитву
Прийми, Отче Боже,
Нехай Україні
Вона допоможе.
Друга сторінка «Наші берегині»
Учитель. Щоб рід існував багато літ, щоб продовжувалось життя, його треба берегти.
Берегиня — язичеська богиня, хранителька роду.
Найкращими берегинями є мати, оселя, домівка.
(Діти розповідають вірші про маму.)
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Мати — досвітня пташина,
З досвітку віч не зімкне,
Ходить по хаті навшпиньки,
Щоб не збудити мене.
Мати — то сонечко рідне,
Сонечко ясне, земне,
Слово її заповітне
Гріє і живить мене.
Пам'ятаймо, милі діти.
Пам'ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі
Найдорожчі наші мами.
Є у кожної дитини,
Навіть сиротини,
Наша Мати солов'їна —
Рідна Україна.
І у кожному серденьку
Є і буде жити
Божа Мати — наша Ненька,
Мати всього світу.
Я маленький українець, не цураюсь роду,
Знаю мову, люблю пісню рідного народу.
Виростатиму швиденько, як у дощ грибочок,
Україна — моя ненька, я її синочок.
Хай кривда минає серця материнські,
Сльоза лиш від радості хай би була.
Хто маму забуде, той долі не має.
Тож дбаймо, щоб мати жила.
О мамо, о мамо, ми всі пам'ятаєм,
Що в кожного з нас ти одна і свята.
О мамо, о мамо, молитву складаєм
За долю твою на многі літа.
Учитель. Бережіть, шануйте рідну матір і горніться в молитвах до Божої Матері. Адже і ваші матері переживають, хвилюються за вас так, як страждала за свого сина Матінка Божа (Богородиця).
Чи міг би порахувати
Все що для нас зробила мати?
Скільки попрала сорочок,
Попрасувала спідничок?
А скільки нам провин простила,
Казала битиме — не била,
А потім усміхалась на ходу,
Як ми впевняли: більше не буду.
За всю цю працю журавлину
Щире спасибі в цю хвилину
В твої спрацьовані долоні
Сини твої складають й доні.
(У виконанні учнів звучить пісня про маму.)
Третя сторінка «Рушники, рушники — то матусі моєї роки»
(Демонструються рушники, вишиті бабусями та мамами учнів.)
Учитель. З давніх-давен у родинному житті українців рушник відігравав важливу роль.
Майже на всіх рушниках можна помітити два кольори: червоний і чорний. У кожного кольору своя історія.
Червоний — то колір калини, щастя, ясного сонечка.
Чорний — це колір землі нашої родючої, а інколи і смутку.
Рушники берегли. їх передавали з роду в рід. У багатьох місцях України батьки й нині бережуть рушники для дітей (і не лише для дівчат, а й для хлопців) як родову реліквію і нізащо не віддадуть з рідної хати.
Хліб і рушник — одвічні людські символи. Рушник на стіні — давній наш звичай. Не було жодної в Україні оселі, котру не прикрашали б рушниками. Бідна оселя чи багата, всюди палахкотіли багатством кольорів рушники.
Хата без рушників, що родина без дітей, — казали в народі,
Рушники характеризували жіночу вправність, майстерність, охайність, працьовитість. Вишиті рушники створювали настрій. Згадаймо його призначення: з рушником ушановували появу немовляти у родині, з ним виряджали у далеку дорогу батька-сина, одружували дітей, зустрічали гостей, проводжали в останню путь.
(Учні виконують пісню «Рідна мати моя» (слова А. Малишка, музика П Майбороди).)
(Діти декламують вірші про рушники.)
З дитинства пам’ятаю рушники,
Що так любовно їх творила мати.
По-українськи хата на святки
Сіяла вишитими рушниками.
Моя бабуся гарно вишиває,
Цвітуть на полотні троянди й виноград,
Розмай калиновий там грає,
І дивні птахи щебетять.
Навік з’єдналось чорне і червоне —
Мого краю гордість і краса.
Душа народу — малинові дзвони,
Його веселка і його сльоза.
Рушникове обличчя веселе
Облітав коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.
Рушничок на столі — давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов’ї.
Четверта сторінка «Пісня — душа народу»
Учитель. Яке це диво — українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки.У ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.
Тут мамина пісня лунає і нині,
її підхопили поля і гаї,
її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє, зблідніє земля назавжди.
Учитель. Існує легенда про нашу українську пісню.
Колись Господь роздавав кожному народу певні скарби. Коли черга дійшла до українського народу, то нічого вже не лишилось. Бог, щоб не засмутити цей народ, дав йому пісню.
Пісенним символом українців здавна вважається соловейко. Образ солов'я невіддільний від іншого символу України — калини. І це не випадково. Калина — символ чистоти. Таким же чистим був і спів солов'я. Такою ж пісенною і чистою є душа українського народу.
(Діти декламують вірші про пісню.)
Українська пісня, вимита сльозами,
Висушена вітром у краю чужім,
Українська пісне, ти пройшла шляхами
До мого серця і живеш у нім.
Українська пісне, чарівна, всесильна,
Ти такою будеш через сотні літ.
Українська пісня вчить тебе, дитино,
Щоби пам'ятати свій козацький рід.
Коли пісні мойого краю
Пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах.
В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
В піснях — дівоча світла туга
І вільний помах косаря,
В них юність виникає друга,
Висока світиться зоря.
(Виконуються українські народні пісні: «Ой у полі криниченька», «Чом ти не прийшов», «Два дубки», «Ой під вишнею, під черешнею».)
П’ята сторінка «При долині кущ калини»
Учитель. Калина — найулюбленіша в Україні рослина. Про походження куща калини розповідає легенда.
(Учениця розповідає легенду.)
Колись на Україну нападали турки і татари. Усе вони нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. І одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалось і посипались на землю червоні намистинки.
Забрали вороги красуню і вона там загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками.
Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей кущ.
Учитель. Калина — це один із символів України.
Прислів'я говорить: «Без верби і калини нема України».
Росте калина по тінистих лісах, в гаях, дібровах, на лісових галявинах. Садять калину і біля хати. Вона весною білим цвітом милує, а взимку від застуди лікує.
? Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.
? Ягоди калини люблять і люди, і птахи.
? На смак вони кислі й трохи гіркуваті, але дуже корисні: лікують і надають бадьорості.
? Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб із калиною.
? Коли в домі свято, то на стіл поряд із хлібом кладуть калину.
? Калина оспівана в багатьох піснях.
? У народі калина символізує дівочу чистоту, красу, силу життя, людську долю.
(Діти декламують вірші про калину.)
Ось калина над рікою
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
їй намистечко надів?
Червонясте, променисте —
Розцвітає мов огні...
Дай хоч трошечки намиста,
Калинонько, і мені.
(Учні виконують пісню про калину.)
Говорила мати: «Незабуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу».
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
Посади калину в себе коло хати».
Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щира доля,
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину на городі,
Щоб розквітнула земля!
Із роси — пречиста врода,
З неба — почерк журавля.
Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке, на життя,
Став би кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
Посадіть калину в чистім полі,
Хай вона освятить час,
Рід наш дуже любить волю,
Хай же й Воля любить нас!
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів'яв у спориші,
Посадіть калину коло серця,
Щоб вона цвіла в душі.
Шоста сторінка «Хліб — усьому голова»
Учитель. «Земля на зерняткові стоїть...», — так говорять у народі. Адже саме на колосках, звичайних і водночас дивовижних, з віку-правіку трималася людська доля. Сотні тисяч слів у нашій мові, але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб. Хто не знає, що таке праця і хліб, той перестає бути сином свого народу.
Почесне місце займає хліб у звичаях і обрядах українців. Він символізує гостинність, доброзичливість, щирість нашого народу. Хлібом і сіллю зустрічають дорогих гостей. Із хлібом проводжають молодих до шлюбу, хліб приносять у дім новонародженого. У новозбудовану хату неодмінно приходять з хлібом.
Якось, за легендою, засперечались орач, сівач і пекар. Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав — сонце, пекар — вогонь.
«Ви забули про людину, хліб — творіння рук людських», — мовив мудрець.
(Діти декламують вірші про хліб.)
Та нехай над землею година
Чи негода лютує і рве —
Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.
У хлібі краплі жаркого поту,
Рук роботящих жагуче золото.
І людське щастя на всі часи...
Будь гідним хліба, який їси.
Хліб священний лежить на столі —
Запашний і рум'яний, високий.
Знають добре старі і малі,
Що то рук хліборобських неспокій.
Хліб священний лежить на столі,
В нього запах жнив'яного літа.
Хай завжди буде хліб на столі
І як сонце сіяє над світом.
IV. Підсумок виховного заходу
Учитель. Наша свята земля, рідна оселя, солов'їна мова, невмируща пісня, червона калина є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною.
Що таке Батьківщина?
За віконцем калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата.
Під вербою криниця,
Серед лугу лелека,
І діброва далека.
І веселка над лісом,
І стрімкий обеліск...
Ким у житті ти не станеш:
Шахтарем, хліборобом,
Зореплавцем хоробрим,
Будівничим, солдатом —
Слід завжди пам’ятати:
Коли любиш ти все це
І приймаєш у серце,
Як готовий щомиті
Від біди боронити
Кожну в лузі травинку,
Кожну в гаї пташинку,
Значить — це Батьківщина
Має доброго сина.
Частування українськими стравами
Мати. Сьогодні ми вас почастуємо українськими стравами: варениками, дерунами, пирогами та узваром.
Вареники — улюблена страва українців. їх готують з тіста, в яке вкладають начинку. Як начинку використовували сир, смажену капусту, мак, малину, вишні, гречану кашу.
Вареники були окрасою недільного і святкового столу.
Деруни — оладки з тертої картоплі.
Узвар — компот із сухофруктів (добре настояний).
(Матері пригощають дітей і гостей варениками з сиром, вишнями і капустою; дерунами, пиріжками з маком, узваром, короваєм.)
Учитель. На цьому наше свято завершується. Нехай воно продовжується в нашій класній сім'ї, в кожній вашій родині, в Україні.
(Учні виконують пісню.)
учитель початкових класів Чудейського НВК,
Сторожинецький р-н, Чернівецька обл.
Перша всеукраїнська газета для першого вчителя
«Початкова освіта» № 10 (730), травень 2014