Сцена прикрашена квітами, калиною, вишитими рушниками, репродукціями картин з краєвидами..
Виходять ведучий та учні-читці з букетами квітів.
Звучить мелодія П. І. Чайковськаго «Пори року».
Ведучий. Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала, хвилювала людину. Шепіт прозорої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дороге серцю. Ні з чим незрівнянна природа рідного краю!
Учениця. Природа і Вітчизна — невіддільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галявинами; широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки й маки і по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах...
Учень.
Безмежно з дитинства кохаю
красу свого рідного краю —
Дніпра голубінь неозору,
сосну в надвечір’ї прозорім.
І місяць у хмарках сріблистих,
і свіжість весняного листя,
і синій промінчик волошок
в пшеничному морі колосся.
Учениця.
У ліс завітаю я знову
на тиху сердечну розмову;
як пахне достигла суниця
і сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування,
берізок тремтливих зітхання,
тонкі білокорі сестриці
сплели свої віти в косиці.
Учень. Здавна люди вірили в богів — покровителів усього живого на землі. Так покровителькою рослин вважалася богиня Флора, тварин — Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.
Учениця.
Були у матері Природи
дві донечки такої вроди:
хто їх побачив хоч на мить, —
не міг забути й розлюбить.
Голубооку звали Флора.
У неї очі, наче зорі;
Завжди замріяна, тендітна,
ласкава, ніжна та привітна.
А Фауна — швидка, як вітер,
могла за птахом полетіти,
і за оленями стрибати
та з білочками пустувати.
Обидві світ живий любили,
відтак його боготворили;
тож вирішила мудра мати
в придане їм дарунки дати.
Мрійливій Флорі — світ рослинний,
а жвавій Фауні — тваринний,
щоб берегли і доглядали,
від всього злого захищали.
Живуть в легендах і понині
живого світу дві богині.
Учень. Заглянь у природу. Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя. І ось з’являються посланці зеленоокої Весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних блакитних квіток. Це проліски — провісники тепла, символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, проліски майже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони.
Звучить мелодія П. Чайковського «Пори року» — весняні мотиви.
Учениця.
Ще земля в зимових шатах білих,
та з-під снігу, майже непомітний,
виглянув зненацька, серцю милий,
соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають,
та весни розгін не зупинити,
і дзвінкі краплини починають
у промінні сонячнім бриніти.
(Мелодія стихає.)
Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася у зрілу неповторну красуню. За пролісками з’являється королева весняної флори, одна з найкращих квіток — сон. Інколи в народі його за красу і келихоподібність називають диким тюльпаном. (Показує дітям малюнок.) Ось вони — великі, темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У негоду та на ніч квітки сну закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, їх назва пов’язана зі стародавнім слов’янським повір’ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.
Учень.
Ці квіти, милі та ласкаві,
Мені всміхаються й тобі,
їх цвіт рясний в зелених травах —
мов озеречка голубі.
В народі є таке повір’я:
Якщо ти хочеш міцно спать,
сходити треба в надвечір’я
у ліс, щоб сон-трави нарвать.
Я не зірву вас, прощавайте,
без вас я бачу милі сни;
ростіть собі та завітайте
до нас наступної весни.
Учениця. Травень у лісі — святкова пора. Зацвітають конвалії. Український фольклор розповідає, що ці подібні до перлин квіточки і є застиглим щасливим сміхом лісової русалки Мавки, яка вперше відчула радість кохання. У Франції в першу неділю травня збирали конвалії, прикрашали ними оселі. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букетик конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо ж дівчина була незгодна, вона кидала букетик на землю. Ця чудова квітка, яку називають «лілея долин», зараз знаходиться на межі винищення і занесена до Червоної книги.
Учень.
Сестра нарцисів, лілій ніжних
і неповторна серед них,
цвіте прекрасна, білосніжна
конвалія в лісах моїх.
Мов наречена з тонким станом,
стоїть, всміхається мені;
а запах ніжний, незрівнянний,
п’янкий, мов чари весняні.
її зірвать — зганьбити вроду.
На жаль, знаходяться й такі —
бездумно нівечать природу,
пакують квіти у мішки.
А потім нишком, мов злодії,
в мішках красу на торг везуть.
З пучком конвалій, лиходії.
Свою ж і совість продають.
Учениця. У молоду яскраву зелень пізньої весни непомітно вплітаються барви раннього літа. Наприкінці червня з’являється всюдисуща суниця. До чого ж приємно знайти червоний від плодів ягідник, ворушити теплі трійчасті листочки і збирати серед них запашні, напоєні й прогріті золотим літнім сонячним промінням смачні й цілющі ягоди суниць.
Літній ранок. Червнева пора.
Вже достигли солодкі суниці.
Тож заповнила ліс дітвора,
і дорослі прийшли, як годиться.
Тільки чути: «егей» та «ау»!
О природо, ховай свої чари:
топчуть папороть, квіти, траву —
тільки швидше б наповнити тару.
Ніби мамонтів стадо пройшло
або кінна ворожа навала —
все, що квітло, буяло, росло,
полягло, почорніло, прив’яло.
Недопиті й порожні пляшки,
тут і там із яєць шкаралупки,
скрізь паперу брудного шматки,
ще й консервні бляшанки на купі.
Та мовчить зачудований ліс,
лиш засмучено, тихо зітхає;
без докірливих слів та без сліз
своїм виглядом він промовляє:
«Якщо хочеш сюди ще прийти,
щоб суниць чи грибів назбирати,
то навчися мене берегти
і красу мою вмій шанувати».
Звучить мелодія вальсу Й. Штрауса «Казки Віденського лісу».
Учень. Гарно у лісі влітку. Синіють ніжні келишки лісових дзвіночків, червоніють ажурні лісові гвоздички, запаморочливо пахне достигаюча малина; у різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.
Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянди здобували загальне визнання і захоплення людей. Вирощували їх у Стародавньому Єгипті, Греції, Римі, Малій Азії. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культурних троянд. Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як трояндам. Одна з грецьких легенд розповідає, що коли з морської піни біля берегів Кіпру вийшла божественно прекрасна Афродіта, то Земля дуже розгнівалася й вирішила створити щось не менш прекрасне. Так з’явилася квітка троянда, яка своєю вродою не поступалася богині краси.
Учениця.
Звідки ти взялась, така чарівна?
У якій зростала ти сім’ї?
Квітко півдня, сонячна царівно,
у красі тобі немає рівних,
музо й наречена солов’їв.
Звуть твоєю матір’ю шипшину.
Це вона в ясні погожі дні
виплекала донечку єдину,
віддала їй пахощі ці дивні
й материнські соки весняні.
Ти гориш в зеленолистих арках,
в кришталевих крапельках роси,
у садах, у скверах, тихих парках —
всюди ти велична володарка
юності, кохання і краси.
Ведучий. Влітку цвіте ще безліч чудових квітів, які вражають своєю красою, приємним ароматом, розмаїтістю кольорів і відтінків. Відгадайте, що це за квітка?
Учень.
— Ось він росте, стрункий, високий,
листки — загострені мечі,
такий веселий, ясноокий,
плащ пурпуровий на плечі.
«Він справжній лицар, що й казати», —
шепочуть Айстри залюбки.
Та й ну голівками кивати
і кидать погляди палкі.
— І хто сказав, що він вродливий,
та це ж звичайний Дон-Жуан, —
зітхнув притишено ревнивий,
самозакоханий Тюльпан.
— Та ні, це лицар, справжній лицар,
відважний, славний д’Артаньян, —
Ромашка шепче білолиця,
й замовк засмучений Тюльпан.
А він стоїть, стрункий, високий,
листки — загострені мечі,
такий веселий, ясноокий,
плащ пурпуровий на плечі.
Учениця. Пізнього літа хлібороби виходять на жнива. Золотим пшеничним полем пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добірна пшениця — вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим незрівнянні запах і смак хліба, пшеничного короваю з золотисто-рум’яною скоринкою. Низько вклонімося тим людям, які своєю працею уквітчують землю, доглядають її, вирощують хліб. (Виходить Серпень — хлопець у вишитій сорочці, на голові — капелюх, уквітчаний пучком колосків, у руках тримає вишитий рушник, на ньому — рум’яний коровай, прикрашений калиною, зав’язаний червоною стрічкою.)
Серпень. Здрастуйте, діти! Я — Серпень, приніс вам дарунок від наших хліборобів, їжте на здоров’я цей сонячний запашний коровай, та не забувайте, що в кожній його крихті — тепло людської душі, багатоденна копітка праця.
Учень.
Жнива. Вусаті колоски густі
про щось перемовляються статечно,
вклоняються сусіду-вітру ґречно,
що котить полем хвилі золоті.
Пливуть в пшеничнім морі кораблі,
ведуть їх молоді ще капітани,
сини і внуки хліборобів славні,
сини своєї матері-землі.
Струмує спека в сонячній імлі,
йде боротьба свята за хліб великий,
щоб коровай рум’яний, сонцеликий
мав завжди красне місце на столі.
Пора здійснення заповітних мрій,
здобутків хліборобських справжнє свято;
прийми людську подяку щиру, брате,
за руки твої чесні, трудові.
Ведучий. Влітку квітує особливо мила нам, ніжна і чиста, скромна квітка — ромашка. У неї білосніжні пелюстки, а осердя — неначе золоте.
Учениця.
Обіч стежини польової,
немов ровесниці-сестриці,
ведуть розмову між собою
стрункі ромашки яснолиці.
Хор коників дзвінкоголосих
пісні співає їм щосили,
їх побілили чисті роси,
а сонечко позолотило.
Медово пахне тут повітря,
вітрець приносить запах кашки;
ми линемо на крилах літа
у царство білої ромашки.
Ведучий. Прийшла журлива пора прощання з красним літечком. Чарівниця осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати багряного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовне красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв.