Хто квітень наш отак підступно зрадив?
Мета. Розширити знання учнів про чорнобильську катастрофу, висвітлити її причини та масштаби, трагедію людей, ліквідацію наслідків. Показати, що змальована письменниками апокаліптична картина ще раз підтверджує причиново-наслідковий зв'язок між духовною та екологічною катастрофою світу, невідворотність кари за злочинну діяльність людини на землі; розвивати в учнів уміння давати свою оцінку вчинкам, подіям, визначати основний зміст отриманої інформації, виховувати патріотизм, повагу до вчинків чорнобильців.
Епіграф.
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятьскою водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоїм обличчі .
І. Білий
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятьскою водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоїм обличчі .
І. Білий
Голос із мікрофону.
Хто квітень наш отак підступно зрадив,
Що стільки горя, аж рида весна ?
І хто тепер такій біді зарадить ?
Щоб жив Дніпро
І щоб жила весна.
І щоб, як завше, сад весняним шалом
Не як ілюзія — дивився іздаля.
А істина —
Щоб стрілку не зашкалило
В дозиметрах, де зболена земля.
(На сцену виходять двоє ведучих).
Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти,
А пам'ять лине в моторошні дні, —
Гудуть жорстокі дзвони квітня.
(В запису звучать дзвони).
Обпекло, обпалило, — у кров,
У життя запеклося.
Що несе воно дітям і нашим
Прийдешнім літам?
А довкола жита піднімались
І ростом ішли у колосся,
Довірялись птахи небесам і лісам, і вустам.
Ще збагнули не всі і не вся,
Що вогонь — смертоносний.
Що нечутно вбиває і корінь,
І землю, і цвіт.
Що не вийти дитинству на
Теплі ожинові роси.
Не знайти на світанку
Над Прип'яттю вчора залишений слід.
Безумство хоробрих — вогонь на вогонь:
І полум'я серця, і вітер долонь.
Де подих і подвиг — в єдине злились,
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих — життя за життя.
Щоб тільки лишились і мати, й дитя.
Не всі виживають — та житиме світ —
І спів материнства, і день-первоцвіт.
1-й ведучий. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром
Правиком.
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші батьки на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-й ведучий. Вдивіться в ці обличчя.
(На сцену піднімаються діти, тримаючи в руках портрети пожежних у рамках).
(Діти, які тримають портрети, по черзі говорять).
2-й ведучий. Але це тепер так здається. А тоді, у ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали.
1-й ведучий. Вони рятували атомну станцію, Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.
2-й ведучий. У божевільному вирі життя давайте в цей день хоч на кілька секунд помовчимо і згадаємо 26-те квітня 1986 року. Згадаємо і спробуємо надалі не забувати про нього, бо коли вмирає пам'ять про минуле, це минуле може повторитись.
1-й ведучий. Вшануємо пам'ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання. Діти з портретами виходять із сцени).
2-й ведучий. У важких умовах вдалося загасити пожежу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки... Суворий екзамен тримали не тільки пожежники, а й транспортники, будівельники, медики, спецчастини хімзахисту, підрозділи охорони, міліції, повітряного Транспорту. Усі діяли героїчно і самовіддано.
1-й ведучий. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів. Чорний круг невідомо скільки років залишиться незагойною раною на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.
2-й ведучий. Наші села, як і багато інших сіл і міст, також прийняли на постійне місце проживання сім'ї із Чорнобильської зони (назвати сім'ї). Просимо їх піднятися на сцену.
1-й читець.
Прилетіли птахи навесні,
Натомили у польоті крила —
Знову чути щебет і пісні,
І тривоги стримати несила.
Чи безпечні пущі і ліси ?
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси,
А на очі напливають сльози.
2-й читець.
Радіаційна днина б'є на сполох,
Радіаційні стогнуть небеса.
Наш вік — як доля, а не спомин,
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Наш вік — він атомний, космічний.
І ми — розвідники його життя.
Ми завжди тимчасові, а не вічні,
І як прожити — не дано знаття.
1-й читець.
За днями дні мина повільно рік,
За днями дні — і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться вовік.
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль — попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
Література
Журнал "Позкласний час" 5-6 2009р. О.В.Коваленко "Хто квітень наш отак підступно зрадив"
Хто квітень наш отак підступно зрадив,
Що стільки горя, аж рида весна ?
І хто тепер такій біді зарадить ?
Щоб жив Дніпро
І щоб жила весна.
І щоб, як завше, сад весняним шалом
Не як ілюзія — дивився іздаля.
А істина —
Щоб стрілку не зашкалило
В дозиметрах, де зболена земля.
(На сцену виходять двоє ведучих).
1-й ведучий. Райцентр Чорнобиль... Невелике, миле серцю, провінційне українське містечко, яке потопає в зелені садів. Влітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів. Жили в невеликих дерев'яних одноповерхових будиночках, готували на зиму солонощі й варення, збирали гриби, ніжились на чистих піщаних берегах Київського моря, ловили рибу в Прип'яті.
2-й ведучий. І здавалось, що напрочуд гармонійно прижились тут краса поліської природи і заховані в бетон чотири блоки атомної електростанції, розташовані недалеко, на північ від Чорнобиля. Так здавалось... А тоді...
1-й ведучий. ...Місто спало, Була тепла квітнева ніч, одна із найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало на деревах. Спало місто Прип'ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке ступало на нашу землю.
(На авансцену виходять двоє читців).
1-й читець. 1-й ведучий. ...Місто спало, Була тепла квітнева ніч, одна із найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало на деревах. Спало місто Прип'ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке ступало на нашу землю.
(На авансцену виходять двоє читців).
Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти,
А пам'ять лине в моторошні дні, —
Гудуть жорстокі дзвони квітня.
(В запису звучать дзвони).
1- й ведучий. У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум'я.
2-й читець. Обпекло, обпалило, — у кров,
У життя запеклося.
Що несе воно дітям і нашим
Прийдешнім літам?
А довкола жита піднімались
І ростом ішли у колосся,
Довірялись птахи небесам і лісам, і вустам.
Ще збагнули не всі і не вся,
Що вогонь — смертоносний.
Що нечутно вбиває і корінь,
І землю, і цвіт.
Що не вийти дитинству на
Теплі ожинові роси.
Не знайти на світанку
Над Прип'яттю вчора залишений слід.
2-й ведучий. Аварія на Чорнобильській АЕС. Смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітлило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших — вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.
1-й читець. Безумство хоробрих — вогонь на вогонь:
І полум'я серця, і вітер долонь.
Де подих і подвиг — в єдине злились,
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих — життя за життя.
Щоб тільки лишились і мати, й дитя.
Не всі виживають — та житиме світ —
І спів материнства, і день-первоцвіт.
1-й ведучий. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром
Правиком. 2-й ведучий. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Вони ринули у вируюче полум'я — у смертельну радіацію — не за наказом командира, а за законом совісті. Рятували станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.
1-й ведучий. Вогонь усе лютував. Не вщухав. Лейтенант Правик по рації передав виклик номер "три", за яким усі пожежні машини Київської області повинні негайно вирушити до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. "Ніколи в житті, — скаже він потім, — не було в мене дороги важчої, ніж ця — завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна площина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом із вогнем — задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю".
1-й ведучий. Вогонь усе лютував. Не вщухав. Лейтенант Правик по рації передав виклик номер "три", за яким усі пожежні машини Київської області повинні негайно вирушити до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. "Ніколи в житті, — скаже він потім, — не було в мене дороги важчої, ніж ця — завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна площина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом із вогнем — задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю".
2-й ведучий. Пищура, Ващук, Правик, Кібенок обслуговували найнебезпечнішу ділянку...
1-й ведучий. Відвага... Для пожежного — це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна.
2-й ведучий. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу.
1-й ведучий. О, ні! Це був смертельний грець, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже одразу. Так вони жили, працювали і увійшли в безсмертя.
2-й читець. 1-й ведучий. Відвага... Для пожежного — це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна.
2-й ведучий. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу.
1-й ведучий. О, ні! Це був смертельний грець, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже одразу. Так вони жили, працювали і увійшли в безсмертя.
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші батьки на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
1-й ведучий. Вдивіться в ці обличчя.
(На сцену піднімаються діти, тримаючи в руках портрети пожежних у рамках).
Усі вони — молоді, вродливі, мужні. Вічна пам'ять їм, низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої-пожежники на підмосковному Митинському цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ващука, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Тищури. Вічна слава героям!
2-й ведучий. Не буде їх більше з нами... (Діти, які тримають портрети, по черзі говорять).
- Герой Радянського Союзу — лейтенант Правик Володимир Павлович.
- Герой Радянського Союзу — лейтенант Кібенок Віктор Миколайович.
- Сержант Ващук Микола Васильович. Старший сержант Ігнатенко Василь Іванович.
- Старший сержант Титенок Микола Іванович.
- Сержант Тищура Володимир Іванович.
2-й ведучий. Але це тепер так здається. А тоді, у ту квітневу ніч, у хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали.
1-й ведучий. Вони рятували атомну станцію, Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.
2-й ведучий. У божевільному вирі життя давайте в цей день хоч на кілька секунд помовчимо і згадаємо 26-те квітня 1986 року. Згадаємо і спробуємо надалі не забувати про нього, бо коли вмирає пам'ять про минуле, це минуле може повторитись.
1-й ведучий. Вшануємо пам'ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання. Діти з портретами виходять із сцени).
2-й ведучий. У важких умовах вдалося загасити пожежу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки... Суворий екзамен тримали не тільки пожежники, а й транспортники, будівельники, медики, спецчастини хімзахисту, підрозділи охорони, міліції, повітряного Транспорту. Усі діяли героїчно і самовіддано.
1-й ведучий. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів. Чорний круг невідомо скільки років залишиться незагойною раною на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків.
2-й ведучий. Наші села, як і багато інших сіл і міст, також прийняли на постійне місце проживання сім'ї із Чорнобильської зони (назвати сім'ї). Просимо їх піднятися на сцену.
1-й читець.
Прилетіли птахи навесні,
Натомили у польоті крила —
Знову чути щебет і пісні,
І тривоги стримати несила.
Чи безпечні пущі і ліси ?
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси,
А на очі напливають сльози.
2-й читець.
Радіаційна днина б'є на сполох,
Радіаційні стогнуть небеса.
Наш вік — як доля, а не спомин,
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Наш вік — він атомний, космічний.
І ми — розвідники його життя.
Ми завжди тимчасові, а не вічні,
І як прожити — не дано знаття.
1-й читець.
За днями дні мина повільно рік,
За днями дні — і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться вовік.
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль — попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
Література
Журнал "Позкласний час" 5-6 2009р. О.В.Коваленко "Хто квітень наш отак підступно зрадив"