Учениця:
Біль твого тіла
Володимир Коломієць
Дитино моя! Ромашко цвіте - не доторкнись.
Трава буяє - не доторкнись.
У бджіл на крильцях доза смертельна - Не доторкнись...
Б'є струм - незримі концентричні кола -
Пульс Землі.
Межа напруги – тридцяти кілометрова зона?
Під небом-піднебінням - гіркота
За сотню кілометрів.
На села осіда печалі пил...
Мільярди сил - прообраз термоядерної смерті –
Явив незримий досі вид, звільнившись від опіки.
Проти гіганта люди, як мурахи, ідуть на бій.
За тебе, дитино моя !
... У дзеркальце, заглянувши, ошкірилася дико,
Позадкувала атомна війна. То було колись - Дніпро горів.
Гасне й не погасне серед поля
Полум'я полинне - на тій зорі.
І на тлі чорнобильського болю.
Учень: Вони бігли без распіраторів, в повній темноті, висвіт¬люючи дорогу кишеньковими ліхтариками. На десятій відмітці повернули в сторону гецеенівського при¬міщення... Приміщення не було. Над ним - небо, полум'я. Перед ними - завали уламків, залишки обладнання і трубопроводів, серед всього - уламки реакторного графіту, від яких світило не менш 10 тисяч рентген на годину. Час іде. Тіло начальника зміни реакторного цеху накопичує рентгени, все темнішим стає ядерний загар в темряві ночі. Загоряє не тільки обличчя і руки, а й все тіло під одежею. Загоряє... горить, горить. Палить нутро. Стало зрозуміло, що реактора більше нема, що він перетворився на великий ядерний вулкан, що хлопці, працюючи в машзалі, загинуть дарма... Пожежники Титенюк, Ігнатенко, Тищура, Ващук...
Першу медичну допомогу їм надав лікар швидкої допомоги Валентин Білокінь. Це були, в основному, ін'єкції заспокоючого. Перше, що кидалося в вічі, це страшне збудження нервів, такого ніколи не доводилося бачити раніше. А це, як вияснилося згодом, був ядерний екстаз нервової системи, супертонус, який змінився згодом тяжкою депресією. Останніми з вогню вийшли Правик, Кибенюк, Телятников. В шість ранку Білокінь теж почав почувати себе погано і був доставлений у медичну частину. А на замлі кругом завалу чорні розсипи графітової кладки реактора. Очі знов і знов повертаються до цієї картини. Тяжко зізнаватися собі в простій і очевидній думці:
реактор зруйнований...
Учень: Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика. Зроб¬лено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона вся була вбита радіацією. Володя не міг говороти, тільки дивився. Почалося зникнення плоті на очах лікарів і рід¬них. Він почав таяти, сохнути, зникати. Людина з кожним часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася. Помер¬лі - почорнілі, висохші мумії - зробилися легкими, як діти.
Учениця: Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонянських табличках:" Якщо в місті пси збирають¬ся в зграї, місту бути зруйнованим". Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактив¬них кішок, почали загрожувати життю людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці поки¬нутої Прип'яті були засіяні трупами різномастних собак.
Учениця:
Лелека
Дмитро Шупта
Із лісу, кажуть, повтікали лиси,
Зарився кріт! На дно карась осів.
І тільки цей - живий квітневий лицар –
Стоїть на хаті на одній нозі.
Село порожне -як музейна .плаха.
Ані шелесь!.. І, певно, через це Замислилася чорно-біла птаха
Над золотим, крапинкою, яйцем.
Отак і ми, забуваючи легенди, Розважливо міркуємо про гени,
А воду дистильовану п'ємо...
Нуртуючи нутром своїм понурим, Несхибно за легендою пантрує
Четвертого реактора більмо.
Полин, чорнобильник, чорнобиль
Гірка траво моя, це ти
Чомусь подумала, що обмаль
Мені твоєї гіркоти.
Учениця: Пам'ять про чорнобильську трагедію - назавжди. Тому що поряд з нами діти, яких не врятували тоді, і життя яких тепер під загрозою. Дітей з Чорнобиля лікують всі країни світу безкоштовно, але сім'ї невзмозі оплатити проїзд своїм дітям. Тоді звертаються до людей, і люди допомагають.