Сценарій З НОВИМ РОКОМ, ДРУЖЕ МІЙ! НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

                                                 З НОВИМ РОКОМ, ДРУЖЕ МІЙ! НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ

Коментар: для проведення святкового вечора заздалегідь готують чотири декорації. Перша декорація — засніжене село. Друга декорація — хата козака Чуба. Третя декорація — хата Солохи. Четверта декорація — палац цариці.
                                                                            ДІЙОВІ ОСОБИ
 
1 - й ведучий
2-й ведучий
Чуб, заможний козак
 Учень-читець
 Панас, товариш Чуба
 Оксана, дочка Чуба
Солоха
Вакула, коваль, син Солохи
Одарка
Марічка
подруги Оксани
Чорт Голова Дяк
Петро, товариш Вакули
сільські пліткарки
Ткачиха Триндичиха Цариця
Козаки
(три особи),
придворні
( чотири особи)
Гурт колядників та фольклорний гурт (сім осіб)
Танцювальний гурт учнів (дівчата з гурту — подру¬ги Оксани)

Зал святково прикрашений сріблястими сніжинками, «дощиком». Центральна стіна завішана темносинім полотном, до нього прилаштовані зірки, місяць. Початок свята відбувається на фоні першої декорації.
Звучить лагідна музика. До залу входять учень-читець
та в е д у ч і .
Учень-читець
Народився Бог на санях У лемківським місті Дуклі. Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх. У долоні у Марії Місяць — золотий горіх.
Учень-читець залишає зал. Наперед виходять ведучі.
1 - й ведучий
Добрий вечір, гості звані та бажані, Всіх примічаємо, щиро зустрічаємо!
2-й ведучий
Раді гостям,
Як добрим вістям!
(Обидва ведучі вклоняються.)
1-й та 2-й ведучі (разом). Ласкаво просимо до нас Різ¬дво святкувати!
Із протилежного боку залу чується музика. Повз глядачів, дзвінко співаючи, проходить гурт колядників із зіркою.
Гурт колядників
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Приспів:     Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами, радуйся! Приспів.
Кладіть паляниці з ярої пшениці, радуйся! Приспів.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся! Приспів.
А як перший празник — то Різдво Христове, радуйся! Приспів.
А другий же празник — Василя святого, радуйся! Приспів.
А третій же празник — Святе Водохреще, радуйся! Приспів.
А що перший празник зішле тобі втіху, радуйся! Приспів.
А що другий празник зішле тобі щастя, радуйся! Приспів.
А що третій празник зішле всім нам долю, радуйся! Приспів.
Гурт колядників зупиняється біля ведучих. 1-й колядник (звертається до ведучих)
Пустіть, господарі, до хати,
Нас тут зовсім небагато! 2 - й к оля дн и к
Четверо чи п'ятеро,
А всього аж двадцятеро!
1 - й ведучий
Та чого ще питати, Заходьте до хати!
2-й ведучий
Заходьте, сідайте,
Що принесли — викладайте!
3-й колядник. Принесли ми із собою такі подарунки: доб¬рий настрій, радісні пісні, веселі жарти, щирі побажання та при¬вітання.
1-й веду чий. А чим розважите нас та гостей наших?
4-й колядник. Розповіддю цікавою та дійством незвичай¬ним, що трапилось у нашому селі як раз Різдвяної ночі.
Ведучі та гурт колядників залишають зал.
Далі відбувається інсценізація за мотивами твору М. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Звучить лагідна музика. До залу входить учень-читець.
Читець (на фоні музики). Останній день перед Різдвом минув. Зимова ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велич¬но виплив на небо, щоб видніше стало добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Мо¬розець узявся сильніший, ніж зранку; зате так було тихо, що мо¬розне рипіння під чоботом чути було за півверсти. Жодна юрба парубків ще не з'являлася під вікнами хат, тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось із димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом із димом вилетіла відьма...
Звучить музика. До залу заходить С о л о х а з торбою за плечима. Вона підходить до завіси, починає збирати зірки в торбу. Їй назустріч вибігає чорт. Побачивши місяць, підкрадається до нього, намагається вхопити, але щоразу відсмикує руку, обпікшись. Після кількох спроб чорт все ж таки хапає місяць обома руками, кривлячись і дмухаючи, перекидає його з руки в руку і нарешті ховає за пазуху. Солоха, побачивши чорта, здивовано скрикує. Чорт підхоплює її під руку й, нашіптуючи щось на вухо, виводить за лаштунки. До залу входять Ч у б та П а н а с .
Чуб. То ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті?.. Там тепер буде добра пиятика! Якби тільки нам не спізнитись! (Дивиться вгору.) Що за дідько! Дивись, дивись, Панасе!
Панас. А що? (Піднімає голову.)
Чуб. Далебі, начебто, на сміх... Навмисно, сидівши в хаті, ди¬вився у вікно: ніч — навдивовижу! Усе було видно як удень. Не встиг вийти за поріг — і ось, хоч в око стрель! Так-таки немає, куме, місяця?
Панас. Немає. То, мабуть, залишимося вдома! (Хоче йти, Чуб хапає його за рукав.)
Чуб. Е ні, куме, ходімо! Не можна, треба йти!
Чуб та Панас залишають зал. Звучить весела музика.
До залу вбігає танцювальний гурт, виконує жартівливий танець «Колядники».
У цей час в залі встановлюють декорацію хати Чуба.
Хата Чуба. Перед дзеркалом сидить Оксана, милується собою.
Оксана (звертається сама до себе). І чого людям надума¬лося розславляти, що я гарна? Брешуть люди, я зовсім не гар¬на. Хіба чорні брови та очі мої такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? І в щоках? І в губах? Бачу тепер, що я зовсім негарна! (До хати заходить Вакула, Оксана не помічає його.) Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жінкою! Як милуватиметься з мене мій чоловік!
В акула (у бік, зачаровано). Ну й дівка! І хвастощів у неї немало! З годину стоїть, вдивляючись у дзеркало, і не надивить¬ся, та ще й хвалить себе вголос...
Оксана (не помічаючи Вакули). Еге ж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте, як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого галуна. Усього цього накупив мені мій батько, щоб одружився зі мною найкращий молодець на світі! (Смієть¬ся, крутиться й бачить Вакулу. Розгублено скрикує, але швидко збирається з думками, звертається до Вакули.) Чого ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі ловкі під'їжджати до нас. Умить пронюхаєте, коли батьків немає вдома. Як там моя скриня, готова?
В акула. Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не ви¬ходив із кузні, зате в жодної попівни не буде такої скрині. Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш та¬кої! Не сердься ж на мене, дозволь хоч поговорити, хоч подиви¬тися на тебе!
Оксана. Хто ж тобі боронить, говори й дивись! (Сідає на лаву, знову милується собою, поправляє коси.)
В акула. Дозволь і мені сісти біля тебе!
О кс а н а . Сідай.
В акула (сівши поруч з Оксаною, смілішає). Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе! (Хоче пригорнути Оксану до себе.)
Оксана (відштовхує Вакулу). Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, у тебе руки цупкіші від заліза. Та й сам ти пахнеш димом. Мабуть, геть усю мене в сажу вимазав. (Після паузи.) Чи правда, що твоя мати відьма? (Сміється.)
В акула. Що мені мати? Ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого на світі.
Оксана (не слухаючи Вакулу). Але щось дівчата не прихо¬дять... що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.
В а к ула . Бог із ними, моя красуне!
Оксана. Отакої! Із ними, певне, парубки прийдуть. Ото пі¬дуть гулі! Уявляю, яких наговорять смішних історій!
В а к ула . То тобі весело із ними?
Оксана. Та все ж веселіше, як із тобою. (Чути стукіт у двері.) Ага! Хтось стукнув! Певне, дівчата з парубками. (Біжить відчиняти двері.)
До хати зі сміхом заходить г у р т д і в ч а т , Одарка та Марічка.
Од арка. Оксано, чого ж ти вдома сидиш? Ходімо з нами колядувати!
Ма річка. Бери, лишень, мішок.
О кса н а ( звертається до Одарки) . Е, Одарко! У тебе нові черевики. Ой, які ж хороші. Добре тобі, Одарко, у тебе є той, хто тобі все купує; а мені нема кому дістати такі гарні черевики.
В а к ула . Не тужи, моя люба Оксано! Я тобі дістану такі че¬ревички, що мало яка панночка носить.
О кса н а . Ти? Подивлюся, де ти дістанеш такі черевички, які я могла б надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті, що носить ца¬риця.
Ма р і ч ка . Ти ба, яких захотіла!
О кса н а . А так! Будьте ви всі за свідків: якщо коваль Ваку-ла принесе ті черевички, які носить цариця, то от вам моє слово: зараз-таки вийду за нього заміж.
Оксана хапає за руки подруг, усі зі сміхом вибігають із хати.
В акула. Смійся, смійся! Я й сам сміюся із себе! Думаю і не можу надумати, куди дівся розум мій? Ніби на всьому світі й є, що одна Оксана. Хвалити Бога, на селі багато є дівчат хоро¬ших і без неї. Та й що Оксана? Із неї ніколи не буде доброї гос¬подині: вона вміє тільки чепуритися. Годі, час облишити ці дур¬ниці. (Виходить із хати.)
До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т , співає українську народну пісню. У цей час в залі встановлюють декорацію хати Солохи. До залу входить учень-читець.
Читець. А тим часом, поки козак Чуб із кумом блукали се¬лом, шукаючи спочатку хату дяка, а потім самі не знати чого, поки Вакула милувався красою Чубової доньки Оксани, чорт із відьмою зібрали останні зірки з неба. Мороз узявся дужчати, і вгорі зробилося так холодно, що і чорт, і відьма, недовго думаю¬чи, повернули назад. Солоха по повітрю спустилася у димар свого будинку, ніби льодовою похилою горою, а за нею й чорт.
Хата Солохи. Солоха сидить на лаві разом із чортом. Стіл накритий до вечері, у кутку лежать чотири великі мішки (без дна). Чорт тримає Солоху за руку, щось нашіптує їй на вухо. Солоха сміється. Раптом чується стукіт у двері. Солоха схоплюється, біжить відкривати двері, чорт кидається в куток, натягує на себе мішок, завмирає. До хати входить Голова.
Голова. Як ся маєте, вельмишановна пані Солохо?
Солоха. З вашою поміччю, пане Голово! (Підводить Голову до столу, саджає.) Проходьте, сідайте, пригощайтеся.
Голова. Дякую, чарівна Солохо! Я ото збирався до дяка, та, бач, знялася така заметіль, що і кроку не ступиш. Тож уявіть собі, як я зрадів, як побачив світло у вашому вікні. То ви самі сьогод¬ні, пані Солохо?
С о ло ха . Та сама.
Голова (залицяється до Солохи). То, як ваша ласка, я побу¬ду тут, поки заметіль не стихне...
Чується стукіт у двері.
Д я к (за дверима). Чи ви вдома, шановна Солохо?
Голова (перелякано). Сховай мене куди-небудь. Мені не хо¬четься тепер зустрітися з дяком.
Солоха веде Голову у куток, ховає його у мішку. До хати заходить Д я к .
Д я к (протяжно). Мир дому вашому, чистосердечная Солохо!
Солоха. Дякую, Йосипе Никифоровичу. Проходьте.
Дяк. Оце ж сьогодні чекав я гостей вельмишановних, та за¬метіль розгулялася. Нікого не дочекався. На все воля Божа. Зна¬чить, і мені можна, користуючись нагодою, погуляти трохи у вас, досточтімая Солохо. І мушу зізнатися вам, цьому сердечно радий. (Підходить до Солохи, торкається її руки.) А що це у вас, велі-колєпная Солохо?
С о ло ха . Як то що? Рука, Йосипе Никифоровичу.
Дяк. Гм. Рука! Хехе-хе! (Торкається шиї Солохи.) А це що у вас, дражайшая Солохо?
Солоха. Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу. Шия, а на шиї намисто.
Д я к . Намисто! Хехе-хе! А це що у вас, незрівнянна Солохо? (Простягає руку та раптом чує стукіт у двері, здригається.)
Чуб (за дверима). Відчиняй швидше, Солохо!
Д я к . Ой, Боже мій, стороння особа! Що ж це буде, як за¬стануть особу мого звання?.. Дійде до отця Кіндрата!.. (Знову чується стукіт.) Стукають, їй-богу, стукають! Ой, сховайте мене куди-небудь.
Солоха відводить Дяка у куток, накриває мішком. До хати заходить Чуб.
Чуб. Здорова будь, Солохо! Ти, може, і не чекала мене, га? Може, я перебив... може, ви тут і розважалися з ким-небудь! Мо¬же, ти кого-небудь і сховала вже, га? (Сміється.) Ну, Солохо, дай тепер випити горілки. Я думаю, у мене горло замерзло від про¬клятого морозу. І послав Бог таку ніч перед Різдвом!
Солоха підносить Чубу чарку, він починає пити, але раптом знову чується стукіт у двері.
В а к ула ( за дверима) . Відчини!
Чуб. Стукає хтось?
В акула. Відчини!
Чуб. Це коваль! Слухай, Солохо: куди хочеш сховай; нізащо у світі не хочу потрапити на очі цьому чортовому синові!
Солоха відводить Чуба у куток, він ховається у мішку. Відкриває двері, відходить у куток, спирається на мішок, де сидить Чуб. До хати входить В а к у л а.
В а к у л а ( побачивши мішки в кутку) . Чого лежать тут оці мішки? їх давно пора прибрати звідси. Через оту безглузду любов я здурів зовсім. (Підходить до мішків, штовхає їх.) Завтра свято, а в хаті досі валяється всякий мотлох. Віднесу їх до кузні.
Солоха розгублено стоїть, не знаючи, що відповісти. До залу вбігає т а н ц ю в а л ь н и й г у р т , виконує український народний танець. Тим часом у залі встановлюють декорацію села. До залу входить В а к у л а , несе за спиною мішок. Назустріч йому йде гурт колядників, серед них Оксана, Марічка, Одарка та Петро.
Оксана ( побачившиВакулу). А, Вакуло, ти тут! Здоров! Ну, багато наколядував? Е, який маленький мішок? А черевички, які носить цариця, дістав? Дістань черевички — вийду за тебе заміж. (Сміється.)
В акула. Прощавай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жени¬ха, мороч кого хочеш, а мене не побачиш більше на цьому світі. (Іде геть, Оксана залишається розгубленою.)
Петро. Куди ти, Вакуло?
1-й колядник. От, здурів чисто!
2    - й ко ля дн и к . Збожеволів!
Розштовхуючи гурт, наперед протискуються Ткачиха та Триндичиха.
Триндичиха. Що таке? Та пустіть, пустіть мене! От поста¬вали! Кроку не ступиш! Що тут сталося?
3    - й к о л я д н и к . Вакула ніби збожеволів.
4-й колядник. Каже: «Не побачите мене на цьому світі».
Ткачиха. Як це? Та розкажіть же толком, що він надумав?
П е т р о . Смерть він собі надумав! Та нічого, перейдеться, за¬спокоїться... Знаєте, як ото буває?..
Гурт колядників виходить із залу.
Залишаються Ткачиха та Триндичиха.
Тк а ч и ха . Ой, ой, ой, пропаща душа!.. Треба піти розказати, як коваль... повісився! (Тікає в один бік.)
Тр и н ди ч и ха . Ой, ой, ой! Топитися пішов! А я чого стою? Треба піти розповісти, як коваль... утопився! (Тікає в інший бік.)
До залу повертається Вакула, тягне за собою мішок, у якому
сидить Чорт.
В акула (сам до себе). Який же я справді дурень. Куди це я біжу? Начебто все пропало...
4    о р т ( із мішка) . Вакуло!
В акула (розв'язавши мішок). Ти хто?
Ч о р т . Я — твій друг, усе для тебе зроблю! Грошей дам, скіль¬ки хочеш. Оксана буде сьогодні наша.
В а к ула . Згода. За таку ціну готовий бути твоїм. У вас, я чув, розписуються під угодою кров'ю; стривай же, я дістану з кишені цвях. (Наклонюється і раптом хапає чорта за хвіст, намагаєть¬ся перехрестити.)
Ч о р т ( перелякано) . Змилуйся, Вакуло! Усе, чого хочеш, усе для тебе зроблю, не клади тільки на мене страшного хреста!
В а к ула . Постривай же, знатимеш ти в мене, як підбивати на гріх добрих людей та чесних християн!
Ч о р т . Змилуйся!
В а к ула . Тепер я знаю, що робити: ану, вези мене до Петер¬бурга, просто до цариці! Там, я знаю, стоять запорожці, що про¬їздили восени повз Диканьку. Тож до козаків — радитись!
Вакула та чорт залишають зал. Звучить урочиста музика. До залу входять придворні, виконують бальний танець. Тим часом у залі встановлюють декорацію палацу. До залу входять к о з а к и , їм назустріч іде В а к у л а.
В а к ула ( вклоняється) . Здорові були, панове! Помагай вам Боже!
1-й козак. Що то за чоловік там?
В а к ула . А ви не впізнали? Це я, Вакула, коваль! Коли про¬їздили восени через Диканьку, то прогостювали, дай вам Боже всякого здоров'я та довголіття, без малого два дні.
2-й козак. А! Це той коваль, що малює знаменито! (Ваку-ла вклоняється.)
3 - й к о з а к . Здоров, земляче! Чого тебе Бог приніс!
В а к ула . А так, захотілося подивитись світ.
2-й козак. Що ж, земляче, дивися! Петербург — місто ве¬лике.
3 - й к о з а к . Потім побалакаємо з тобою, земляче, ще, а те¬пер ми йдемо до цариці.
В а к у л а . До цариці? А будьте ласкаві, панове, візьміть і ме¬не із собою!
2 - й коз а к. Тебе? Що ти там робитимеш?
1-й козак. Ні, не можна. Ми, брате, будемо із царицею роз¬мовляти про своє.
В а к ула . Візьміть!
3    - й к о з а к . Візьмемо його справді, братці. 2-й козак ( подумавши). Чому ж і не взяти! 1 - й коза к . Ну, що ж!... Бог із тобою, ходи!
Звучить урочиста музика. До залу входить п р и д в о р н и й .
П р и дв о р н и й . її Величність імператриця Катерина Друга та її почт! (Відходить на задній план.)
До залу входить ц а р и ц я у супроводі придворних. Козаки низько вклоняються.
Ц а р и ц я ( до козаків) . Встаньте. Мене обіцяли познайоми¬ти з моїм народом, якого я ще не бачила. Тож як вас тут прий¬мають?
1    - й коз а к. Добре, мамо!
2    - й коз а к. Харч дають добрий, хоч барани тутешні зовсім не те, що в нас на Запорожжі.
Ц а р и ц я . Ну, із чим же ви до мене пожалували?
3    - й к о з а к . Змилуйся, мамо! Навіщо губити вірний народ? Чим прогнівили?
1    - й коз а к. Хіба зрадили тебе ділом чи помислом?
2    - коз а к . За що ж неласка?
Ц а р и ц я . Та в чім річ, поясніть.
1-й козак. Перше чули ми, що велиш скрізь будувати фор¬теці проти нас; потім чули, що хочеш повернути нас на карабі¬нерів; тепер чуємо про нові напасті.
2-й козак. Чим завинило козацьке військо? Чи не тим, що провело твою армію через Перекоп та допомогло твоїм генералам порубати кримців?
Цариця. Знаю, що добрі воїни козаки, віддані. Тож обіцяю вирішити ваші негаразди. Чого ж ви ще хочете?
В а к у л а виходить наперед, вклоняється цариці.
В а кула. Ваша царська Величносте, не веліть карати, а веліть мовити! Із чого, не у гнів будь Вашій царській милості сказа¬но, зроблено черевички на ваших ногах? Я думаю, жоден швець у жодному царстві не зуміє так пошити. Що б було, коли б моя жінка та взулася в такі черевички.
Цариця (сміється). Устань! Якщо так тобі хочеться мати такі черевички, то це неважко зробити. Принесіть йому в цю ж мить черевички! Далебі мені дуже подобається ця простодушність.
Придворні приносять Вакулі гарні черевички.
В а кула (беручи черевички). Боже мій, яка краса! (Вкло¬няється цариці.)
Звучить урочиста музика, цариця і придворні залишають зал. До залу входить гурт колядників, колядує глядачам. У цей час в залі встановлюють декорацію села. Гурт колядників залишається в залі. До залу вбігають Ткачиха та Триндичиха, за ними Чуб, Панас, Голова, Оксана, Марічка та Одарка.
Ткачиха. Утопився! їй-богу, утопився! От, що б я не зійшла з цього місця, коли не втопився!
Триндичиха. Що ж, хіба я брехуха яка? Хіба я в кого-не-будь корову вкрала? Чи кому, хіба, наврочила, що мені не ймуть віри? От, щоб мені води не захотілося пити, коли стара Перепер-чиха не бачила на власні очі, як повісився коваль!
Ткачиха. Коваль повісився! Скажи краще, щоб тобі горіл¬ки не захотілося пити! Треба бути такій божевільній, як ти, щоб повіситись! Він утопився! Утопився в ополонці! Це я так само знаю, як те, що ти оце була у шинкарки.
Триндичиха. Соромнице! Бач, чим стала дорікати! Мовча¬ла б, негіднице! Хіба я не знаю, що до тебе дяк ходить щовечора?
Тка ч и ха . Що дяк? До кого дяк? Що ти брешеш? Відчепись від мене, сатано!
Ткачиха та Триндичиха підступають одна до одної, але в цей час до залу входить В а к у л а . Побачивши його, усі присутні здивовано скрикують. О к с а н а виходить наперед.
Оксана. Ой!.. Живий!
В а к у л а ( звертається до Чуба) . Добридень, батьку. Ч уб. Чого тобі?
В а к ула . Змилуйся, батьку! Не гнівайся! Ти ж колись бра¬тався із моїм покійним батьком, разом хліб-сіль їли.
Ч уб. Гаразд, кажи, чого тобі хочеться?
В а к ула . Віддай, батьку, за мене Оксану!
Ч уб. Добре! Присилай сватів.
В а к ула ( до Оксани) . Поглянь, які я тобі приніс черевички! Ті самі, що носить цариця.
О кса н а . Ні, ні, мені не треба черевичків... я й без черевич¬ків... (Соромиться.) Лише ти один мені потрібен.
 
Вакула підходить до Оксани, бере її за руку. Гурт колядників виходить наперед, до нього приєднуються ведучі та інші учасники свята.
4-й колядник
Скільки б не співали, А кінчати час!
5-й колядник
Щирі побажання Шлемо ми до вас!
6-й колядник
Прощавайте, друзі, Низькій вам уклін.
7-й колядник
Радості бажаємо, Усі як один.
1 - й ведуч и й
Все, що в серці мали, Вам подарували!
2-й ведучий
Світлу щиру казку, Нашу пісню й ласку!
И51
Усі учасники свята (разом). До побачення! Усі учасники свята вклоняються глядачам, дякують за увагу. Свято закінчується