Кімната прикрашена вишитими рушниками. На столі – виставка писанок, крашанок, дряпинок, мальованок і крапанок. На стенді – виставка малюнків, вишиванок.
Читець: О писанко! Ти символ України!
Любові й миру вірна берегиня!
Ти – воскресіння весняний цілунок!
Ти – мамин великодній подарунок.
Несеш ти людям радість веселкову,
Всміхаєшся крізь хмари Бога словом,
Й коли тобою хата наша сяє,
В душі у нас світанок розцвітає.
Тебе із нами разом убивали,
Підковами залізними топтали
Та смерті ти не віддала життя
В ім’я народу, правди й майбуття.
І згинуть всі, хто зло на світі сіє,
А писанка добром весь світ зігріє,
За нею вічність, небо, Україна.
Вона плека в душі дитини,
Вона любові й миру берегиня,
І серця нашого поезія й святиня.
То й хай по світу символ України
Несе проміння сонячне людині,
Суцвіття веселкові всюди сіє,
І Землю всю теплом добра зігріє!
(„Писанка” Г.Маняко, США)
1 ведуча: Навесні, коли все оживає, забрунюються, як веселиться з синіми небесами і водами, зеленіє оновлена земля, приходять до нас Великодні свята! Ми христосуємося, зичимо один одному щастя, здоров’я і обмінюємося великодними яйцями, цокаємося: чия витриваліша. З великодним яйцем йдемо в поле - аби на полі був добрий пожиток, до худоби - аби худоба множилася, кладемо в дитячу купіль - аби дітки росли здоровими й розумними, ставимо на святковий стіл - аби в родині були спокій і добро, аби в кожній світлиці панувала злагода! Їх даруємо коханим, друзям на знак уваги й приязні, кладемо на могилки – аби душі близьких нам людей не почували себе самотньо.
2 ведуча: Звичай розфарбовувати яйця прийшов до нас з сивої давнини і втілює уявлення народу про єдність небесної і земної сфери, про красу нашої землі. Свій початок він бере з сивої давнини, від прадавніх вірувань нашого народу. Під час розкопок археологи знаходили розфарбовані й розмальовані глиняні яйця, історія яких вимірюється тисячоліттями. Пізніше почали виготовляти їх на яйцях лелек, бо вірили, що лелека приносить в дім радість, то й писанка на такому яйці буде оберігати оселю від злих духів.
1 ведуча: Поклоніння пофарбованим яйцям відоме багатьом народам світу. Ще в дохристиянський період у слов’ян існував звичай: весною, коли святкувався прихід нового року, дарувати один одному “красні яєчка” – крашанки. Цей обряд був пов’язаний з народним уявленням про яйце, що було символом весни, сонця, перемоги життя над смертю, відродження природи і було особливим божеством Хоросом, “Великим Хоросом”, який в пантеоні святих займав провідне місце. “Красні яєчка” дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю; застосовували як запобігання від стихійного лиха, переляку, наговору, для лікування хвороб. На Слобожанщині наречений дарував писанку своїй судженій, як символ нового життя. А на Полтавщині мати дарує писанку кумі, “викуповуючи” у неї свою дитину після хрещення.
2 ведуча: Після прийняття християнства, як офіційної державної релігії, відбулося календарне стикання давніх язичних свят з новими християнськими. Церква пристосувала язичний культ писанки, як знака сонця і оновлення життя і ввела його у свято Великодня як символ Христового воскресіння.
Мабуть важко знайти людину, яка б не згадувала весняні дні дитинства, коли, зустрічаючи теплі промені сонця, запах вогкої вранішньої землі, мати ставила на стіл пахучу паску чи “бабку” в оздобленні зелених паростків та яскравих крашанок або писанок. Це свято – мудра народна традиція, яка живе з прадавніх часів.
1 ведуча: Існує багато легенд про писанки і крашанки. Хто небудь знає якусь з них?
1 учасник: За одною з легенд, найперше яйце мало всередині не жовток із білком, а зародок цілого світу. Здавна вони були символом весняного відродження природи, зародження життя. З тієї хвилини, коли на яйце наносили орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало предметом магічного обряду, своєрідним оберегом. Наші предки вірили у чарівну силу писанки і крашанки. Їх клали на вікні, щоб не було пожежі в хаті; у воду при першому купанні дитини, щоб дитя здоровим росло; закопували у землю перед посівом і коли знаходили під час обжинків, то було доброю прикметою.
2 учасник: Інша легенда розповідає, що коли Ісуса розіп’яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної її краплі виникла червона крашанка. А сльози Матері Божок, яка стояла під хрестом, молилася і Гурко плакала, капали на ті червоні крашанки і кожна з них перетворювалася на чудову писанку. Забравши всі писанки та крашанки у хустину, Богородиця пішла до Пілата просити дозволу поховати свого сина. Дорогою вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити в злагоді та мирі.
Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустинки розкотилися по всьому світу. З того часу наші матері, бабусі та сестри саме до цього дня фарбують крашанки та розписують писанки до Великодня – свята Воскресіння Ісуса Христа. Після того, як їх разом із великодньою паскою (куличем) освятять у церкві, їх дарують родичам, знайомим і друзям, навіть просто зустрічним, зі словами „Христос Воскрес!”. А ті їм відповідають: „Воістину Воскрес!” і щиро дякують.
3 учасник: А я чув іншу легенду. Коли Ісуса було схоплено, Матір Божа прийшла до Понтія Пілата з проханням віддати їй сина. За звичаєм, за це вона принесла в фартушку дари: 12 яєць, тобто те, що було в неї. Пілат вагався, він боявся іудеїв. Нарешті, він відповів: “Ні, я не віддам його тобі”. З розпачу у Марії опустилися руки і писанки покотилися по бруківці. Від цього на низ з’явилися подряпини. Коли Матір Божа підібрала їх і побачила в цьому знак Господень, віднесла апостолам-учням Ісуса, промовивши: “От знак Господень, Він воскресне!”
4 учасник: А на Буковині побутує легенда про Щезника, прикутого в глибокій гірській печері. Кажуть, що прийшов він на землю з самого пекла, щоб повинищувати людський рід. Та поки йшов, втомився, заліз в глибоку печеру перепочити і там міцно заснув. А добрий Чугайстер знав, чого він загостив на землю, підійшов і сонного прикував до скелі. Щезник схопився, але ланцюги не пускають. Він люто пирснув вогнем, а Чугайстер йому каже:
- Сиди, мой, тихо і чого сюди приплівся? Думаєш, не знаємо, чого хочеш? Але по-твоєму не буде. Будеш тако-о тут сидіти, доки люди живуть у згоді, помагають одні одним, працюють, святкують, пишуть писанки…