Мистецтво українського народу, як і інших народів, має багатовікову історію і своїм корінням сягає в глиб віків. За кілька тисячоліть історичного розвитку в первісному мистецтві зародилися основні види мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво. У декоративних візерунках відображалось уявлення людини про життя, довкілля. Це своєрідний код, розшифрувавши який, можна прочитати композицію елементів так само, як свого часу було прочитано шумерські клинописи та єгипетські ієрогліфи. Археологічні знахідки на території України свідчать про те, що найдавніші пам’ятки мистецтва з’явилися ще в період пізнього палеоліту (25-15 тисячоліть тому). Палеолітичні стоянки, відкриті археологами в Києві (Кирилівська стоянка), у Мізині на Десні, у с. Пушкарях поблизу Новгорода-Сіверського та інші, дають цінний матеріал для визначення художньої діяльності первісної людини.
У поселеннях давніх мисливців, які жили великими родовими колективами, знайдені вироби з мамонтових кісток або рогів північного оленя - стилізовані статуетки жінок, птахів, звірів. Багато предметів з кісток знайдено в Мізинському поселенні на р. Десні Чернігівської області. Привертають увагу умовні, узагальнено трактовані статуетки жінок з бивня мамонта, які мали культове призначення, вважалися оберегами домашнього вогнища, вирізані з кістки мамонта браслети, орнаментовані зигзагоподібними лініями, що мали символічне значення. Мізинські майстри використовували фарбу. Про це свідчить кольоровий візерунок на лопатці і щелепах мамонта, розписаних червоною вохрою. Це одне з ранніх і рідкісних живописних зображень у палеолітичному мистецтві Східної Європи. Походження ромбічного орнаменту відоме з палеолітичної давнини до сучасності, протягом більше двох десятків тисячоліть. У наш час, за етнографічними даними, ромбічний орнамент у всій його багатогранності зустрічається у всіх народів світу. Таку повсюдність ніяк не можна пояснити легкістю зображення саме ромбічної фігури: звичайний квадрат, теж широко розповсюджений у народних орнаментах, більш простий і легкий у виконанні, але з тисячоліття в тисячоліття різні народи в різних частинах Старого Світу з великою наполегливістю зображували ромби, створювали суцільний килимовий візерунок з ромбів або малювали символи родючості, в основі яких дуже часто був ромб. Уся система «ромбів з гачками», ретельно досліджена А.К. Амброзом, побудована на ромбі . Амброзом досліджені землеробські значки, відомі ще з енеоліту; більш ранній орнамент не увійшов до його схеми. Крім того, залишився нез’ясованим зв’язок землеробства з ромбічною формою символу родючості. Передбачається, що ідеограма «засіяне поле» нерідко являє собою квадрат, а не ромб, у чому, можливо, проявилося прагнення орачів до прямокутних, а не косокутних форм поля, ниви. Ромб як такий був констатований, але не роз’яснений, і знайти його розгадку в орнаментиці й реаліях землеробських племен було неможливо.
Розгадку несподівано підказало спостереження над структурою дентину бивнів мамонта. Палеонтолог В.І. Бібікова в 1965 р. встановила, що поперечний або косий зріз мамонтової кістки створює на поверхні будь-якого виробу килимовий візерунок природного походження, складений із ромбів, які дотикаються та насуваються один на одного. Основні, первинні ромби дентину невеличкі - 0,5-0,8 мм по великій діагоналі, але все ж можна роздивитися неозброєним оком. Ромбики групуються у великі, теж ромбічні або зигзагоподібні, системи, які досягають 10 мм.
Системи ці менш геометричні, не такі правильні, як первинні ромбики, але саме вони складають враження килимового візерунка на поверхні виробу з кісток. В.І. Бібікова за допомогою свого відкриття пояснила походження ромбічного орнаменту, чітко вигравіруваного на виробах з кісток з Мізинської пізньопалеолітичної стоянки на Чернігівщині.
Дослідниця переконливо довела, що ромби, ромбічний меандр та серії паралельних зигзагоподібних ліній є свідомим відтворенням первісним художником природного вигляду мамонтової кістки, її природного «килимового візерунка». Різний кут зрізу мамонтового бивня давав різні варіанти ромбічного «орнаменту» на самій кістці. Художник надав чіткості та суворої геометричності вихідним природним формам, але його прагнення покрити свої вироби всіма видами природного малюнка дентину, збільшити його і підкреслити глибокими борознами гравірування не підлягає сумніву.
В.І. Бібікова правильно усвідомила ромбічний орнамент як вияв «уявлень про міць, силу, достаток», пов’язаних з мамонтом як головним джерелом їжі, а отже, і достатку. Своє відкриття В.І. Бібікова застосувала тільки для геометричного мистецтва палеоліту, тільки до того часу, коли в первісних художників постійно перед очима був природний зразок - початкова форма для уподібнення та відображення.
Якщо ж ми з позицій цього відкриття подивимося на наступне, післяпалеолітичне, мистецтво кам’яного та бронзового віку, то побачимо, що ромбічний, або ж меандровий, килимовий візерунок, зигзаговий візерунок та характерні для мамонтового дентину нібито розірвані зигзаги та меандри продовжують існувати протягом кількох тисячоліть . Орнамент, який відтворює не чітку геометричність мізинських гравіювань, а природну, трохи переливчасту ромбоїдальність реальної мамонтової кістки, що прагне до геометричності, ми зустрінемо у великій кількості в культурах неоліту, енеоліту і навіть залізного віку. Є він на Балсанах у культурах Старчево-Кьорьош, Вінча, Караново і Бонн; є і в лінійно-стрічковій культурі та в Трипілля-Кукутени. Доходить НВ дей орнамент до Гальштата і до дипілонського живопису Греції .
Ромбо-меандровий орнамент зустрічається на посуді (особливо на ритуальних, щедро прикрашених посудинах), на глиняних Ітропоморфних фігурках - теж, без сумніву, ритуальних; на гшиняних тронах богинь або жриць.
Ромб з’явився в пізньопалеолітичному мистецтві як світове відтворення малюнка мамонтової кістки, як узагальнюючий Вийвол мамонта - блага. Усвідомлення малюнка дентина було, Віддаємо, таким же повсюдним, як полювання на мамонта. Через посередництво ритуального татуювання (коли прості печатки створювали на тілі складні варіанти меандрового візерунка ромбічний орнамент пережив побутування мамонтової кістки і дожив до землеробського віку. У землеробських культурах Європи ромбо-меандровий орнамент застосовувався і як магічний загальний фон на ритуальних речах, і як окремий знак, уособлений символ родючості. Той знак «засіяного поля», з якого ми почали екскурс углиб пам’яті, виявився не найпершим, а одним із наступних витків того довгого ланцюга, який тягнеться з кілька- тисячолітньої давнини. Ромбічний знак, відомий у багатьох варіантах, зокрема, ромб з відростками по кутах (ромб з гачками), відображав землеробську ідею земної та рослинної родючості, у чому відтворилася його нова, аграрна сутність.
Археологи відзначають кілька етапів смислового розвитку давніх мотивів орнаменту, наприклад, «ромб з гачками»: спочатку це землеробський символ родючості, потім магічно-оберігаючий знак і язичницький символ, потім - прикраса, що зберігає традиційне місцезнаходження, а далі - чисте прикрашання, орнамент .
Мистецтво первіснообщинного ладу розвивалося в тісному зв’язку з трудовою діяльністю, У постійній боротьбі з силами природи складалися релігійні вірування давніх мисливців, їхні уявлення про світ. Полювання було основною галуззю господарства первісних людей, єдиною формою їх існування. Велика роль надавалася магічним обрядам. Ось чому зображення тварин було головною темою первісного мистецтва.
Поступово змінюються форми господарства первісної людини, поряд із мисливством розвивається землеробство і скотарство. Епоха неоліту і бронзи - новий етап у розвитку первісного мистецтва. З цим же періодом пов’язана й поява кераміки, глиняного посуду.
У кінці ІУ-ІІ тис. до н.е., у період анеоліту, у лісостепових районах Придніпров’я та Придністров’я розквітла славнозвісна Трипільська культура, названа за місцем перших знахідок, зроблених наприкінці XIX століття. Ця культура хліборобів і осілих скотарських племен, якій притаманне виготовлення розписної кераміки та спорудження великих жител із глини, досліджена в багатьох поселеннях Правобережної України, на лісостепових просторах від Дніпра до Буга та Дністра. Трипільці майстерно виготовляли глиняний посуд, який прикрашали своєрідним багатоколірним орнаментом. Спіраль, округлі лінії та смуги - найпоширеніші мотиви трипільського орнаменту. Серед орнаментальних композицій на посуді розміщували стилізовані зображення людей і свійських тварин: собаку, бика, коня, козла та різних птахів, які вплітались у загальний візерунок.
Мистецтво давніх слов’ян було тісно пов’язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, різьблення по дереву, вишивки на тканинах, бронзові ювелірні вироби оздоблювалися яскравими своєрідними візерунками. Саме в цій галузі у створенні орнаментальних форм виявилася невичерпна фантазія і майстерність слов’янських митців. У їхньому мистецтві відбивалося своєрідне світосприйняття язичників, які обожнювали сили природи. Створені ними орнаменти й візерунки, зображення на предметах часто мали певний символічний зміст.
У ІХ-Х ст. утворюється й міцніє могутня Давньоруська держава, що об’єднує численні слов’янські племена на землях від Балтійського до Чорного морів, від Карпатських гір до Заволзьких рівнин. Центром об’єднання руських земель був Київ. Піднесенню його з-поміж міст Стародавньої Русі сприяло вигідне географічне ^розташування - місто стояло на перехресті важливих торговельних шляхів між Заходом та Сходом, Європою та Азією. Тут розвивалися ремесла, розквітала торгівля. «Мати міст руських» - Київ зайняв провідне місце і в культурному, і в мистецькому розвитку.
За князя Володимира, у 988-989 рр., Русь приймає християнську релігію. Ця важлива політична подія була зумовлена історичною необхідністю і сприяла об’єднанню країни. Прийняття ^Християнства створювало умови для більш тісних економічних і культурних контактів Русі не тільки з Візантією, а й з романським Заходом. Разом із новою вірою Русь сприймала нові для неї форми середньовічного мистецтва, бо Візантія була на той час найбільш передовим осередком культури і мистецтва, спадкоємницею Риму та античних традицій. Нові шляхи художнього розвитку привели до значних змін і в мистецтві Київської Русі. Проте руські майстри не переймали механічно чужих прийомів та художніх уподобань, а переосмислювали їх, спираючись у своїй творчості на традиції слов’янського мистецтва, яке розвивалося протягом багатьох віків і мало глибоке коріння. Художня культура слов’ян, збагатившись здобутками візантійського мистецтва, створила ґрунт для розвитку своєрідної культури й мистецтва Київської Русі. Найвищого розвитку Київська Русь досягла за князя Володимира та його сина Ярослава Мудрого. Від того часу дійшли до нас билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича, багато народних переказів. Тоді почали вести літописи, які й сьогодні сповіщають нам про історичні події того часу. З’являються й літературні твори.
Мистецтво цього часу розвивало давньоруські традиції. Проте в ньому відбувалися значні зміни, обумовлені розвитком суспільного життя і поглядів, зв’язками з мистецтвом інших народів. Протягом двох століть, що складають певний етап у розвитку української культури, можна помітити нові прийоми художнього пізнання світу, більш повного й реалістичного відтворення навколишньої дійсності. Ще наприкінці X ст. німецький письменник Теофіл у трактаті «Про різні ремесла» ставив на одне з перших місць у Європі мистецтво Русі; візантійський поет Іоан Тцесцес (XII ст.) оспівував майстерність руського різьбяра, порівнюючи його з легендарним Дедалом. Італійський мандрівник XIII ст. Плано Карпіні захоплено описував роботу руського майстра Косьми, який вирізьбив із слонової кістки трон, оздобивши його золотом і коштовним камінням.
Друга половина XVI - перша половина XVII ст. в історії України були особливо напруженими. Піднесення національно-визвольного руху створило умови для розвитку сил народу, знайшло відображення і в його художній культурі. У ті часи тісно перепліталися визвольна і антифеодальна боротьба. В її горнилі кувалися засоби ідейної зброї, переосмислювалися завдання мистецтва, яке насичувалося гуманістичними ідеями. Воно вимагало нових, реалістичних засобів художньої виразності. Зміни, характерні для культури і мистецтва, базувались на змінах соціально-економічного життя, розвитку ремесел, торгівлі, містобудування. Зростання економічних зв’язків між окремими землями в мирний час, єднання їх під час боротьби проти іноземних загарбників, спільність розвитку - усе це сприяло поступовому перетворенню української народності в націю. У розвитку країни відбувалися важливі зміни. Розвивалась освіта, література збагачувалася світськими темами та новими жанрами, поширювалося книгодрукування. З розвитком освітньої та видавничої справи у 20-30-х роках XVII ст. у культурному житті країни на чільне місце знову виходить Київ. Разом з тим посилюється й обмін творами літератури, мистецтва, а згодом й самими митцями, будівничими. В українських містах працювали майстри різних національностей, що значною мірою сприяло розвитку і збагаченню української культури. У цей період починаються певні зміни в усвідомленні нових художніх ідеалів, поглиблюються нові світські мотиви в мистецтві. Воно все частіше відображає життя і наповнюється новим змістом, проблематикою, конкретністю.
Своєрідністю відзначаються перші українські друковані книжки, художньому оформленню яких приділяється велика увага. Збагачуючись здобутками світової культури, мистецтво України набувало виразно окреслених національних рис, міцно пов’язувалось із суспільним розвитком, сприяло народному руху.
Автор: Ковальов О. Джерело: навчальний посібник Образотворче мистецтво