ПРО АТМОСФЕРУ І СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ: ВІД КАЗКИ ДО РЕАЛІЙ

"У задзеркальному будинку є кімната, що починається одразу за склом. Вона зовсім така ж, як у нашому світі, тільки там усе навпаки. Як би мені хотілося потрапити в Задзеркалля — там, мабуть, стільки всіляких чудес!»

Льюіс Керол "Аліса в Задзеркаллі"

 Так уже створена люди­на, що в дзеркалі хоче    бачити відображення своїх мрій. І це природно — дзеркало може легко набли­зити важливе і віддалити несуттєве, розширити прос­тір чи спотворити перспек­тиву - все залежить від то­го, хто в нього дивиться. І лише людина, яка не обме­жує свою фантазію, знає, як пройти крізь мутну амальгаму, щоб перетвори­ти звичний світ у Щось таке, що вразить уяву.

Зазвичай людей розріз­няють за обличчями, але от як бути з будинками, які у великому місті схожі, мов близнюки? Часом складно зрозуміти, що ховається за їхніми вікнами. Тому, про­ходячи повз лаконічний дзеркально-гранітний фасад з написом Couture, не кож­ний здогадається, що за йо­го скляними дверима збува­ються мрії. Утім, не будь-я­кі і не для всіх — лише той, хто відчуває свої бажання може потрапити до Задзер­калля - у ньому, як на ша­ховій дошці, навіть звичай­ний пішак може стати ко­ролевою, якщо хоч раз наб­лизиться до заповітної лінії.

Я розповім вам дивну історію ...без початку і кінця Але перед цим дозвольте поставити кілька запитань, і, якщо хоч на одне з них відповісте "Так" — вам по­щастило або ви живете в ін­шому просторовому вимірі. Отже, поч­немо... Чи буде хтось займатися ва­шими дітьми, крім вас самих і близь­ких, причому так, щоб діти були у захваті, до того ж безкоштовно? Чи доводилося вам пі­сля відвідин дитячого зак­ладу, відчути на собі добро­зичливість, виняткову теп­лоту, затишок, особливе ставлення до кожного, не почувши при цьому злісно-виправдовувальне персона­лу: "Скільки платять, так ми і працюємо"? Чи трап­лялося вам відводити дити­ну на творчі заняття коли буде зручно, без обмежень у часі, причому графік занять ви можете спланувати від­повідно до ваших пріорите­тів, не розриваючись між невідповідністю власного життєвого ритму і тимчасо­вих рамок, нав'язаних дій­сністю? Чи може ваше маля дозволити собі відвідувати не одне заняття з переліку пропоно­ваних, страждаючи від необхідності вибору, а ходити відразу на все, що сподобалося, і при цьому всюди встигати?

Чи буде хтось ще піклува­тися про здоров'я вашого маляти так, як це можуть робити рідні люди? Хто може краще розповісти як не самі батьки. НІ...ТАКОГО НЕ БУВАЄ, просто не може бути, — думала я, ма­ма 7-річної доньки близько тижня відвідуючи з дитиною заняття в Дитя­чому оздоровчо-екологічному центрі я щоразу не вірила власним очам. За ЗО років свого життя добре знайома з хамством, постійною битвою за пси­хологічний дитячий комфорт і нор­мальний догляд у дитсадках, до по­стійних перепалок у "дошкільних закладах" зі знахабнілими працівни­ками, в очах яких миготять долари. Цим людям я постійно була щось винна за фактом свого існування і поставлена в позу людини, для якої роблять послугу, яка знаходиться у бойовій напрузі. Я ще тиждень чека­ла "підступності" ситуації, що скла­далася занадто вдало і видавалася не­можливою в наших умовах. З насто­рогою уважно вивчала зразково оформлені стенди з розкладом, пла­ном заходів на рік, фотокартками конкурсів і зворушливих дитячих одкровень про мрії, про які й батьки іноді не здогадуються. Дедалі більше дивувала доступність інформації, зручність розташування стендів, різ­номанітність занять і фантастична організація всього творчого процесу, як і продуманість деталей створення емоційного комфорту не тільки для дітей, але і для батьків.

не одне заняття з переліку пропоно­ваних, страждаючи від необхідності вибору, а ходити відразу на все, що сподобалося, і при цьому всюди встигати? Чи буде хтось ще піклува­тися про здоров'я вашого маляти так, як це можуть робити рідні люди? Хто може краще розповісти як не самі батьки. НІ...ТАКОГО НЕ БУВАЄ, просто не може бути, — думала я, ма­ма 7-річної доньки близько тижня відвідуючи з дитиною заняття в Дитя­чому оздоровчо-екологічному центрі я щоразу не вірила власним очам. За ЗО років свого життя добре знайома з хамством, постійною битвою за пси­хологічний дитячий комфорт і нор­мальний догляд у дитсадках, до по­стійних перепалок у "дошкільних закладах" зі знахабнілими працівни­ками, в очах яких миготять долари. Цим людям я постійно була щось винна за фактом свого існування і поставлена в позу людини, для якої роблять послугу, яка знаходиться у бойовій напрузі. Я ще тиждень чека­ла "підступності" ситуації, що скла­далася занадто вдало і видавалася не­можливою в наших умовах. З насто­рогою уважно вивчала зразково оформлені стенди з розкладом, пла­ном заходів на рік, фотокартками конкурсів і зворушливих дитячих одкровень про мрії, про які й батьки іноді не здогадуються. Дедалі більше дивувала доступність інформації, зручність розташування стендів, різ­номанітність занять і фантастична організація всього творчого процесу, як і продуманість деталей створення емоційного комфорту не тільки для дітей, але і для батьків.

Особливо вразив уяву невідомий мені дотепер і геніально простий принцип організації занять, при яко­му нікуди не треба було квапитися та й факт запізнення виключався, але при цьому кожна згаяна хвилина сприймалася дитиною як загублений подарунок. Маючи до того ж ще і не­мовля, що диктує графік, не бажає підлаштовувати свій ритм під мої спроби вивести кругозір старшої сестри за межі шкільного коридору й зомбуючих мультиків; заглядаючи в палаючі, в передчутті цікавого, оче­нята моєї першокласниці, яка прагне до пізнання і найбільше боїться нудь­ги, я отримувала задоволення. Задо­волення від позбавлення необхіднос­ті шукати компроміс між фізіологіч­ними потребами молодшої дитини, що розривається від крику, не бажає розуміти використання даного про­міжку часу для занять старшої сестри. Вдосталь поспілкувавшись з добро­зичливими і напрочуд цікавими вик­ладачами, записавшись одразу на всі гуртки в рамках вікової категорії, від­чувши  на собі позитивну енергію кожного з них, я зрозуміла, що добре ставлення тут не випадковість. Коли ж я побачила реальну роботу з діть-ми-інвалідами, то ще більше почала поважати колектив закладу і його ор­ганізатора. На той час я уже спокійно спостерігала   за   активним   життям і центру, куди прибігали навіть підліт- І ки, а це вселяє надію на спад росту криміногенної кривої. Підсвідома го­товність давати відсіч змінилася на гостре бажання побачити людину, і яка стоїть за цією казкою. І я не по­милилася.

Переступивши поріг кабінету Альбіни Степанівни — директора центра, яка випромінює чарів-НІсть, мудрість, безцінний життєвий ; досвід, безмежну любов до дітей я зрозуміла, що по-іншому в її центрі й j не могло бути. Атмосфера закладу і старанно підібрані кадри — її відобра-ження. Адже відомо, що людина ото- І чує себе подібними. Завжди готова до діалогу, дивна жінка, що володіє ве-1 ликою енергією, з осяйними очима і тонким сприйняттям. І ти раптом ро­зумієш - найбільший скарб те, що дає сили вірити в краще на життєво­му шляху, люди, чиє кредо можна оз­начити   словами   вищевикладеного епіграфа; поряд з якими відчуваєш усю глибину слів мудрого класика, доведених життям — "нічого немає реального і вічного,  крім доброти сердечної і людської". Перевірте -дива трапляються, я на собі відчула.