"У задзеркальному будинку є кімната, що починається одразу за склом. Вона зовсім така ж, як у нашому світі, тільки там усе навпаки. Як би мені хотілося потрапити в Задзеркалля — там, мабуть, стільки всіляких чудес!»
Льюіс Керол "Аліса в Задзеркаллі"
Так уже створена людина, що в дзеркалі хоче бачити відображення своїх мрій. І це природно — дзеркало може легко наблизити важливе і віддалити несуттєве, розширити простір чи спотворити перспективу - все залежить від того, хто в нього дивиться. І лише людина, яка не обмежує свою фантазію, знає, як пройти крізь мутну амальгаму, щоб перетворити звичний світ у Щось таке, що вразить уяву.
Зазвичай людей розрізняють за обличчями, але от як бути з будинками, які у великому місті схожі, мов близнюки? Часом складно зрозуміти, що ховається за їхніми вікнами. Тому, проходячи повз лаконічний дзеркально-гранітний фасад з написом Couture, не кожний здогадається, що за його скляними дверима збуваються мрії. Утім, не будь-які і не для всіх — лише той, хто відчуває свої бажання може потрапити до Задзеркалля - у ньому, як на шаховій дошці, навіть звичайний пішак може стати королевою, якщо хоч раз наблизиться до заповітної лінії.
Я розповім вам дивну історію ...без початку і кінця Але перед цим дозвольте поставити кілька запитань, і, якщо хоч на одне з них відповісте "Так" — вам пощастило або ви живете в іншому просторовому вимірі. Отже, почнемо... Чи буде хтось займатися вашими дітьми, крім вас самих і близьких, причому так, щоб діти були у захваті, до того ж безкоштовно? Чи доводилося вам після відвідин дитячого закладу, відчути на собі доброзичливість, виняткову теплоту, затишок, особливе ставлення до кожного, не почувши при цьому злісно-виправдовувальне персоналу: "Скільки платять, так ми і працюємо"? Чи траплялося вам відводити дитину на творчі заняття коли буде зручно, без обмежень у часі, причому графік занять ви можете спланувати відповідно до ваших пріоритетів, не розриваючись між невідповідністю власного життєвого ритму і тимчасових рамок, нав'язаних дійсністю? Чи може ваше маля дозволити собі відвідувати не одне заняття з переліку пропонованих, страждаючи від необхідності вибору, а ходити відразу на все, що сподобалося, і при цьому всюди встигати?
Чи буде хтось ще піклуватися про здоров'я вашого маляти так, як це можуть робити рідні люди? Хто може краще розповісти як не самі батьки. НІ...ТАКОГО НЕ БУВАЄ, просто не може бути, — думала я, мама 7-річної доньки близько тижня відвідуючи з дитиною заняття в Дитячому оздоровчо-екологічному центрі я щоразу не вірила власним очам. За ЗО років свого життя добре знайома з хамством, постійною битвою за психологічний дитячий комфорт і нормальний догляд у дитсадках, до постійних перепалок у "дошкільних закладах" зі знахабнілими працівниками, в очах яких миготять долари. Цим людям я постійно була щось винна за фактом свого існування і поставлена в позу людини, для якої роблять послугу, яка знаходиться у бойовій напрузі. Я ще тиждень чекала "підступності" ситуації, що складалася занадто вдало і видавалася неможливою в наших умовах. З насторогою уважно вивчала зразково оформлені стенди з розкладом, планом заходів на рік, фотокартками конкурсів і зворушливих дитячих одкровень про мрії, про які й батьки іноді не здогадуються. Дедалі більше дивувала доступність інформації, зручність розташування стендів, різноманітність занять і фантастична організація всього творчого процесу, як і продуманість деталей створення емоційного комфорту не тільки для дітей, але і для батьків.
не одне заняття з переліку пропонованих, страждаючи від необхідності вибору, а ходити відразу на все, що сподобалося, і при цьому всюди встигати? Чи буде хтось ще піклуватися про здоров'я вашого маляти так, як це можуть робити рідні люди? Хто може краще розповісти як не самі батьки. НІ...ТАКОГО НЕ БУВАЄ, просто не може бути, — думала я, мама 7-річної доньки близько тижня відвідуючи з дитиною заняття в Дитячому оздоровчо-екологічному центрі я щоразу не вірила власним очам. За ЗО років свого життя добре знайома з хамством, постійною битвою за психологічний дитячий комфорт і нормальний догляд у дитсадках, до постійних перепалок у "дошкільних закладах" зі знахабнілими працівниками, в очах яких миготять долари. Цим людям я постійно була щось винна за фактом свого існування і поставлена в позу людини, для якої роблять послугу, яка знаходиться у бойовій напрузі. Я ще тиждень чекала "підступності" ситуації, що складалася занадто вдало і видавалася неможливою в наших умовах. З насторогою уважно вивчала зразково оформлені стенди з розкладом, планом заходів на рік, фотокартками конкурсів і зворушливих дитячих одкровень про мрії, про які й батьки іноді не здогадуються. Дедалі більше дивувала доступність інформації, зручність розташування стендів, різноманітність занять і фантастична організація всього творчого процесу, як і продуманість деталей створення емоційного комфорту не тільки для дітей, але і для батьків.
Особливо вразив уяву невідомий мені дотепер і геніально простий принцип організації занять, при якому нікуди не треба було квапитися та й факт запізнення виключався, але при цьому кожна згаяна хвилина сприймалася дитиною як загублений подарунок. Маючи до того ж ще і немовля, що диктує графік, не бажає підлаштовувати свій ритм під мої спроби вивести кругозір старшої сестри за межі шкільного коридору й зомбуючих мультиків; заглядаючи в палаючі, в передчутті цікавого, оченята моєї першокласниці, яка прагне до пізнання і найбільше боїться нудьги, я отримувала задоволення. Задоволення від позбавлення необхідності шукати компроміс між фізіологічними потребами молодшої дитини, що розривається від крику, не бажає розуміти використання даного проміжку часу для занять старшої сестри. Вдосталь поспілкувавшись з доброзичливими і напрочуд цікавими викладачами, записавшись одразу на всі гуртки в рамках вікової категорії, відчувши на собі позитивну енергію кожного з них, я зрозуміла, що добре ставлення тут не випадковість. Коли ж я побачила реальну роботу з діть-ми-інвалідами, то ще більше почала поважати колектив закладу і його організатора. На той час я уже спокійно спостерігала за активним життям і центру, куди прибігали навіть підліт- І ки, а це вселяє надію на спад росту криміногенної кривої. Підсвідома готовність давати відсіч змінилася на гостре бажання побачити людину, і яка стоїть за цією казкою. І я не помилилася.
Переступивши поріг кабінету Альбіни Степанівни — директора центра, яка випромінює чарів-НІсть, мудрість, безцінний життєвий ; досвід, безмежну любов до дітей я зрозуміла, що по-іншому в її центрі й j не могло бути. Атмосфера закладу і старанно підібрані кадри — її відобра-ження. Адже відомо, що людина ото- І чує себе подібними. Завжди готова до діалогу, дивна жінка, що володіє ве-1 ликою енергією, з осяйними очима і тонким сприйняттям. І ти раптом розумієш - найбільший скарб те, що дає сили вірити в краще на життєвому шляху, люди, чиє кредо можна означити словами вищевикладеного епіграфа; поряд з якими відчуваєш усю глибину слів мудрого класика, доведених життям — "нічого немає реального і вічного, крім доброти сердечної і людської". Перевірте -дива трапляються, я на собі відчула.