Кожна нація, кожний народ, кожна етнічна група має свої звичаї, пісні, танці, що виробилися протягом багатьох століть.
Творчість різних народів завжди цікавила і цікавить нашу молодь. Школярі з інтересом читають зарубіжну літературу, дивляться кінофільми про культуру інших країн, співають народні пісні , виконують народні танці.
Знайомство з народною творчістю не тільки збагачує знання дітей, але й виховує повагу і любов до культури інших народів. Народні танці це не тільки захоплююче видовище-воно має великий виховний влив як на виконавців, так і на глядачів.
На всесвітніх фестивалях, цих прекрасних святах молодості і дружби народів усіх країн світу, представники різних національностей показують нескінченний потік чудових народних танців, веселих і жартівливих чеських, запальних румунських, болгарських, жагучо-темпераментних угорських і польських, ритмічних іспанських, яскраво-експресивних бразильських і багато інших. Кожен із них по-своєму цікавий та оригінальний.
Ці танці, різні за змістом і малюнком, в той же час об’єднуються спільними рисами, які притаманні художній творчості народів усіх країн: радісним відчуттям життя, світлим оптимізмом, задушевністю, щирістю і простотою.
Народний танець - це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи світовідчуття, світосприймання та взаємини між людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо випливають з духовної культури даного народу. Танець нерозривно зв’язаний із творчістю та звичаями свого народу.
Веселий, життерадісний "Харомугрош" танцюють венгерські дівчата на сільських святах і гуляннях. В танці приймає участь парна кількість дівчат-від восьми до шістнадцяти. Він увійшов в репертуар народних ансамблей і самодіяльних колективів. Спочатку "Хоромугрош" танцюється повільно, потім все більше і більше прискорюється, і знову уповільнюється і закінчується в швидкому темпі, весело і жваво, що характерно для венгерської культури виконання танців.
Найпопулярніший в Угорщині танець “Чардаш” танцюють усі: діти, молодь, дорослі. В кожній місцевості є свої фігури цього танцю, особлива манера виконання. Пісні, веселі вигуки звучать там, де танцюють “Чардаш”.
Народний балетмейстер Іштван Мольнар зумів творчо розробити композицію із двох танців - “Чардаша” і “Вербунка”. “Вербунок” - ледь повільний танець, що підкреслює струнку молодечу поставу і вправність юнаків. Цей танець як вступ до запального “Чардашу” - парного танцю, в якому дівчата і юнаки від душі веселяться, відтанцьовуючи один з одними.
Цікаві й різноманітні танці Югославії. Невеликі за розміром, вони можуть виконуватись один за одним як номер. Перший танець “Зачерпни воду, Яно” спокійний, пластичний, другий танець “Ріпні мі, скокні мі” живий, грайливий, третій - “Старското” - танцюють одні хлопчики швидко, енергійно; заключний танець, “Се скарале, се степале”, виконується дівчатками і хлопчиками швидко й весело.
Краков’як - один із улюблених танців польського народу. Життєрадісний характер танцю, швидкий темп надають йому особливу жвавість, що захоплює танцюристів і глядачів. Рухи краков'яка в основному
побудовані на різноманітних підскоках і стрибках. Легкість, пружинність пластичність всіх рухів, гармонійне поєднання руху ніг, рук, підтягнутого корпусу – це і є характерні особливості цього танцю.
Краков’як танцюють парами, тому є багато фігур (коло, змійка і розходження парами та інш.), які об’єднують пари в один веселий колектив. В сценічному варіанті хореограф може використовувати будь-яку кількість пар.
На відміну від болгарських, угорських, польських танців, шотландські дуже прості в малюнку, але відрізняються різними перескоками і стрибками. Тому такі танці як “Хемільтон хаус” і танець з мечами рекомендується виконувати один за одним, так як перший - колективний, другий - сольний для хлопчика.
Краса цих танців у тому, що вони виконуються весело і жваво. Те саме можна сказати і про танці південно-східної Франції “Рігодон”, “Фарандола”. Танці невеликі, нескладні за будовою і рухами, тому хореографу краще в сценічному варіанті ставити їх один за одним.
В танці "Рігодон" приймає участь, чотири пари танцюючих, в танці "Фарандола" – пять пар.
Танці виконуються в швидкому темпі, весело із запалом.
А ось із п’яти австрійських танців, таких, як “Брегенцський вальс”, “Вальс по троє”, “Один крок”, “Танок з хлопками і поворотами”, “Майнцська полька” можна зробити прекрасну сюїту, в якій бере участь будь-яка кількість пар.
Болгарські танці виконуються весело, легко, граціозно, дуже чітко і музикально.
Для такого танцю як "Риченік", що танцюють тільки хлопчики, характерна гра рук, а для "Пістілчето", "Четворно" – жвавість і завзятість. Болгарський балетмейстер Цвєтана Касабова, використовуючи рухи із добруджанського хоро “Сборінка”, створила чудовий дитячий бальний танець, який виконується життєрадісно, з піднесенням.
Особливо пластичні рухи рук у в’єтнамських і китайських танцях. Танцюючи, їх учасники наспівують мелодію танців, посміхаючись один одному, і обов’язково тримають у руках ті атрибути, які підкреслюють специфіку даного танцю, відтворюють його назву. Наприклад, в Китаї широко розповсюджений танець з ліхтариками. Танцюристи рухаються м'яко і граціозно, рухи їх спокійні і пластичні, тому в деякі моменти складається враження, що ліхтарики оживають і рухаються самі.
В'єтнамський танець з віялами і платками ("Сое куат") дуже м'який і пластичний. Дівчатка і хлопчики життєрадісно танцюють, весело наспівуючи мелодію танцю, привітно посміхаючись один одному.
"Муа нон" – танець що відображає окремі моменти збору чаю. Дівчатка і хлопчики збирають чайні листки в великі шляпи, зроблені із сухих пальмових листків. Він виконується дуже виразно, яскраво під музику і спів учасників.
Всі ці танці викликають неабияке естетичне враження, виховуючи у дітей, молоді, дорослих естетичний смак до прекрасного.
Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво.
Українські народні танці, запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. В них яскраво виявляється характер, висока самобутня культура і творчість нашого народу. Це найцінніший скарб української культури. Народний танець приносить велику естетичну насолоду, виховує почуття прекрасного.
Серед українських танців, які побутують, можна визначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців – "Коваль", "Гречка", "Льон", "Лісоруби", "Опришки", "Аркан" та багато інших. Успішні гастролі таких танцювальних ансамблів як “Ятраночка”, “Чорнобривець”, танцювальний колектив ім.Вірського та інші утвердили і прославили українське народне танцювальне мистецтво, завоювали палких шанувальників на всіх континентах.
Танець - це сукупність виразних і організованих рухів, які підлягають запальному ритму, що переходить у завершену художню форму. Перш, ніж потрапити на сцену, танець зазнає відповідної художньої обробки, збагачується новими танцювальними фігурами, новими хореографічними малюнками. Балетмейстер, працюючи в галузі українського народного танцю, досягне творчих успіхів тоді, якщо він збереже етнографічну сутність, загальну композицію, поглиблюючи окремі його сторони, шліфуючи і ускладнюючи танцювальні рухи, жести, фігури, а в композиції - ускладнюючи хореографічні візерунки. Можна створити свої оригінальні композиції танців, у яких використовуються, опираючись на існуючі народні традиції, засоби виразності народної хореографії певного народу. Усі танцювальні рухи - це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю.
Художньо обробляючи народний танець, хореограф повинен всю свою увагу скерувати на те, щоб танцювальні рухи, фігури, як і хореографічний малюнок, допомагали більш глибокому і всебічному розкриттю ідейно-емоційного змісту танцю.
Українські хореографи створюють оригінальні сюжетні танці, в яких використовують засоби виразності, запозичені з народної хореографії. Серед них можна назвати “Чумацькі радощі”, “Рукодільниці”, “Запорожці” П.Вірського, “Весілля” К.Василенка, “Поліські льонарі” В.Починка, “Ніжинські огірки” О.Ревун. Всі ці композиції виховують у молоді глибокі естетичні почуття.
Великих творчих зусиль потребує розробка хореографічної композиції, підбір музики, костюмів. При цьому слід зберігати стилістичні особливості танцю. Наприклад, якщо це хоровод “Кривий танець”, то, збагачуючи його хореографічний малюнок, необхідно весь час пам’ятати, що лінія рухів має бути тільки кривою, бо вона визначає зміст і характер цього танцю. Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом. Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби. В хороводах, що відображають трудові процеси, основну роль відіграє пантоміміка - ілюстрація. Художня виразність таких танців залежить від досконалого знання технології трудового процесу і характеру людей - “Шевчик”, “Косарі”, “Лісоруби”. На основі народних танців “Лісоруби”, “Косарі”, “Гусак”, “Аркан” можна створити оригінальні танці, спираючись на свої творчі можливості.
Специфіка орнаментальних хороводів полягає в тому, що відповідно до тексту створюється візерунчастий хореографічний малюнок: стають у гурт, лінію, півколо, одне або два кола.
Хороводи є однією з найстаріших художніх форм народного мистецтва взагалі і танцювального зокрема.
Хороводи являють собою естетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика, хореографія. Своєрідність національного колориту в хороводах підкреслюється різнобарвним одягом виконавців, а також реквізітом, що має неабиякий вплив на естетичні почуття глядачів.
Образність музичної і хореографічної мови хороводів привертала і привертає увагу професіональних хореографів.
Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.
Ці танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гуляннях. До жандру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі.
Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: “перемінний крок”, “тинки”, “присядки”, “вихиляси”, “голубці”, “дрібушки”, “притупи”, проте хореограф повинен виявити креативні здібності щодо побудови хореографічного малюнка танцю. Важливо, щоб цей малюнок був змістовним, барвистим, розкривав суть того чи іншого танцю.
В усі жанри народного танцювального мистецтва можна сміливо вводити елементи класичної хореографії.
Народні танці широко пропагуються численними професійними і самодіяльними виконавськими колективами. Художня якість танцю залежить від знань основ народної хореографії, від таланту й ерудиції хореографа.
Керівник повинен сам добре знати той танець який він буде вивчати з дітьми Вивчаючи танці різних народів, хореограф зустрічається з складностями при вивченні танцювальних комбінацій і рухів. Тому велике значення має правильний вибір танцю для виконання дитячим колективом. Педагогічне відчуття розуміння характеру і стилю танцю допоможуть хореографу вибрати саме той танець, що підходить для відповідних виконавців.
Балетмейстери сучасності досягли значних творчих успіхів. Одні, зберігаючи етнографічну суть і композицію танцю, поглиблюють лише окремі його сторони, шліфують і ускладнюют ь ті чи інші танцювальні рухи, жести, фігури. Інші вносять в загальну композицію народного танцю скомпоновані ними танцювальні фігури, мета яких - поглибити зміст твору засобами хореографічного мистецтва.
Найвидатніші майстри танцювального мистецтва створювали свої оригінальні композиції, використовуючи засоби виразності народної хореографії, спираючись на існуючі народні традиції.
Такі танці, часто зазнавши тих чи інших змін, стають народними. Серед них можна назвати “Повзунець”, “Рукодільниці” П.Вірського, “Козачок” П.Григор’єва.
Кожний хореографічний витвір вимагає від учасників емоційності, творчої активності, мобілізації всіх фізичних і духовних сил.
Кожен керівник хореографічного колективу повинен навчити учнів легко й красиво танцювати, творчо діяти, любити і розуміти прекрасне.
Творча функція хореографічного мистецтва особливо важлива. Її значимість полягає в тому, що безпосереднє спілкування зі світом прекрасного за допомогою хореографічних цінностей активізує людські емоції, викликає до життя творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує естетичні почуття, збагачує образне мислення, формує естетично розвинену особистість.