Захист прав людини є одним з головних завдань світової спільноти. Тому у галузі прав людини існує близько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визнаних світовою спільнотою.
Міжнародно-правові стандарти у галузі прав людини - це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави з проживаючими на його території індивідами (громадянами, іноземцями, апатридами).
Міжнародно-правові стандарти у галузі прав людини різноманітні. По дії в просторі розрізняють універсальні (діють у всьому світі) І регіональні (діють в певному регіоні земної кулі) стандарти.
До універсальних відносять, наприклад. Загальну Декларацію прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.). До регіональних — Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950р.), Американську конвенцію прав людини (1969 р.), Африканську хартію прав людини і народів (1981 р.). Як правило, регіональні стандарти більш детальні за своїм змістом і, що особливо важливо, регламентують порядок захисту прав людини у разі їх порушення державою. Наприклад, важливим гарантом дотримання прав і свобод людини в європейських країнах є Європейський Суд з прав людини, який розглядає позови до держави індивідів, котрі зазнали утисків від влади.
Залежно від дії щодо певного кола осіб розрізняють загальні (що стосуються прав всіх людей) і спеціальні (що стосуються прав окремих категорій населення) стандарти. Наприклад, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод відносяться до загальних стандартів. Прикладом спеціальних стандартів є Конвенція про права дитини, Конвенція про статус біженців, Конвенція про запобігання рабству і схожим з ним інститутам. Спеціальні міжнародно-правові стандарти регулюють статус осіб, об'єктивно самих незахищених: дітей, жінок, біженців, національних меншин.
Міжнародні стандарти права і свобод людини мають наступні функції:
1) визначення переліку прав і свобод людини, які у обов'язковому порядку повинні бути визнані державами-учасниками тієї або іншої конвенції;
2) формулювання змісту прав і свобод, які повинні втілитись у конституціях і законах держав-учасників конвенції. Наприклад, Міжнародний Пакт про соціальні, економічні і культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім'ї;
3) встановлення зобов'язань держав по забезпеченню реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської Конвенції по захисту прав людини і основних свобод, Україна була зобов'язана скасувати смертну страту як вид кримінального покарання;
4) фіксація обмежень і заборон, пов'язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі.
Україна є учасницею основних міжнародних конвенцій у галузі прав людини. З урахуванням їх норм створювалася Конституція України. Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України - Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний договір про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний договір про економічні, соціальні і культурні права (1966), Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950), Європейський соціальний статут (1961), Завершальний акт Наради з питань безпеки і співпраці в Європі (1975), Завершальний документ Віденської зустрічі представників держав - учасників Наради з питань безпеки і співпраці в Європі (1989), Документ Копенгагенського наради-конференції по людському вимірюванню РБСЄ (1990) та ін.
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ У ГАЛУЗІ ПРАВ ЛЮДИНИ
- Деталі
- Категорія: Скарбничка