Права людини - це права, нерозривно пов'язані з самим існуванням людини: право на життя, на свободу у всіх її проявах, право на повагу людської гідності, на опір пригнобленню.
Ці права невід'ємні, інакше кажучи, заборонено будь-яке посягання на ці права. Права людини можуть бути обмежені лише в тій мірі, в якій це необхідно для захисту прав іншої людини. Права людини невідчужувані, іншими словами, людина сама не має права від них відмовитися, бо без цих прав вона вже не є людиною. Права людини належать кожному індивіду, незалежно від належності до громадянства тієї або іншої країни, расової або національної приналежності. Кожна людина є носієм природних, породжених самою природою людини, прав.
Визнання і захист прав людини - головний обов'язок держави. Держава жодною мірою не наділяє індивіда правами, вона лише повинна визнати їх існування. Прийнявши Конституцію, Українська держава визнала і узяла під свій захист невід'ємні, невідчужувані права людини.
Права громадянина - це права члена державно-організованого громадянського суспільства.
Під правами громадянина розуміють, перш за все, можливість брати участь в управлінні суспільними і державними справами: право на об'єднання в партії і громадські організації, право обирати і бути обраним до органів державної влади України. Право на соціальний захист також в основному належить громадянам України. Самоочевидно, що Українська держава повинна в першу чергу піклуватися про своїх громадян.
Всі права людини і громадянина рівноцінні і взаємопов'язані і тому однаковою мірою повинні захищатися державою. Неприпустиме нехтування одними правами під приводом реалізації інших прав. Так, у Радянському Союзі на перше місце традиційно висувалися соціальні права, при цьому особисті повсюдно порушувалися. У західних країнах до кінця 60-х рр. XX ст. не надавалося значення соціальним правам, під приводом того, що держава всіляко гарантує дотримання особистих прав громадян. Історія XX ст. показала неправильність обох цих підходів до прав людини і громадянина Права людини і громадянина або визнаються і захищаються державою як нерозривно існуючий комплекс, або вони порушуються - повністю чи частково. Цілісність інституту прав людини і громадянина гранично точно виражена у Віденській декларації Всесвітньої конференції з прав людини 1993 р.: «Всі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні і взаємопов'язані Міжнародне співтовариство повинне відноситися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Таким чином, всі права людини і права громадянина повинні захищатися державою. З цією метою в Україні створені певні державні інститути. Гарантом права і свобод людини і громадянина є Президент України. Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Принципи, конституційного статусу особистості мають важливе значення, оскільки встановлюють комплекс керівних ідей, що становлять політико-правовий фундамент правового положення особистості. Всі інші інститути і норми, що визначають правове положення людини і громадянина, базуються на цих принципах.
Конституція закріплює наступні принципи:
— людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека —найвища соціальна цінність (ст. 3);
— вільний розвиток особистості (ст. 23);
— не відчужуваність і непорушність прав і свобод людини (ст. 21);
— необмеженість правового статусу людини і громадянина їх конституційним статусом (ст. 22);
— недопущення звуження змісту і об'єму існуючих прав і свобод при ухваленні нових законів або внесення змін в що діють закони (ст. 22);
— свобода і рівноправність людей (ст. 21);
— рівність конституційних прав і свобод громадян і рівність громадян перед законом (ст. 24);
— рівність прав чоловіків і жінок (ст. 24);
— єдність права і обов'язків (ст. 24);
— неможливість позбавлення громадянства і права змінити громадянство (ст. 25);
— неможливість видворення громадянина України за межі України або видачі його Іншій державі (ст. 25);
— рівність правового статусу іноземців і осіб без громадянства з правовим статусом громадян України за виключеннями, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26);
— рівноправність подружжя в шлюбі (ст. 51);
— рівноправність дітей незалежно від походження (ст. 52).
Конституція розмежовує поняття «права» і «свободи». Проте це в цілому рівнозначні, співпадаючі за об'ємом, поняття. Крім того, вважається, що термін «свобода» законодавець використовує у тому випадку, коли указує на максимальну свободу вибору варіанту поведінки особистості в тій або іншій сфері суспільного життя, а при вказівці на можливість користування конкретним благом застосовується термін «право» Система конституційних прав і свобод особистості охоплює всі сфери життя діяльності людей і відповідає міжнародним стандартам прав людини. З урахуванням міжнародно-правових стандартів права і свободи класифікуються на:
• особисті права і свободи;
• політичні права і свободи;
• економічні права;
• соціальні права; екологічні права;
• культурні права і свободи.
Конституція першорядне значення відводить особистим правам і свободам.
Особисті права і свободи - це права у сфері особистого життя і особистої безпеки, вони торкаються індивідуального, приватного життя людини. Конституція закріплює наступні особисті права і свободи людини:
— право на життя (ст. 27);
— право на свободу і особисту недоторканність, (ст. 29);
— право на недоторканність житла(ст.30);
— право на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної і іншої кореспонденції (ст. 31);
— право на невтручання в особисте життя (ст. 32);
— право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно покидати територію України (ст. 33),
— право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34);
— право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим чином - по своєму вибору(ст.34);
— право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35),
— право направляти індивідуальне або колективне письмове звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових І службових осіб цих органів(ст. 40).
Політичні права і свободи - це такі права і свободи, які громадяни реалізують в політичній сфері суспільного життя.
— право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36);
— право на участь в професійних спілках (ст. 36),
— право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати І бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування (ст. 38),
— право збиратися без зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації (ст. 39).
Економічні права - це такі права, які люди реалізують в економічній сфері суспільного життя:
— право володіти, користуватися і розпоряджатися приватною власністю, результатами своєї Інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
— право користування відповідно до закону об'єктами права державної і комунальної власності (ст. 41);
— право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42).
Соціальні права - це такі права, реалізація яких пов'язана із задоволенням найважливіших соціальних потреб людей:
— право на працю (ст. 43);
— право на страйк (ст. 44);
— право на відпочинок (ст. 45);
— право на житло (ст. 47);
— право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім?ї (ст. 48);
— право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49).
Крім того, для громадян України встановлене право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом (ст. 46).
Екологічні права - це нова, раніше не закріплювана на конституційному рівні група прав людини, яка забезпечує потреби в безпечному навколишньому середовищі (ст. 50):
— право на безпечне для життя і здоров'я оточуюче середовище і на відшкодування заподіяного порушенням цього права шкоди;
— право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів І предметів побуту, а також право на її розповсюдження.
Культурні права і свободи - це права і свободи людини у сфері культури:
— право на освіту (ст. 53);
— свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54);
— право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст, 54).
Конституція формулює юридичні гаранти прав і свобод людини і громадянина:
— право на захист прав І свобод людини судом (ст. 55);
— право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55);
— право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55);
— право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55);
— право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріального і морального збитку, заподіяного незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);
— право знати свої права і обов'язки (ст. 57);
— заборона зворотної дії законів і інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи (ст. 58);
— право на правову допомогу (ст. 59);
— право не виконувати явно злочинні розпорядження або накази(ст. 60);
— ніхто не може двічі притягатись до юридичної відповідальності одного вигляду за одне і те ж правопорушення (ст. 61);
— особа вважається невинною в здійсненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, поки її вина не буде доведена в законному порядку І встановлена звинувачувальним вироком суду (презумпція невинності) (ст. 62);
— ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність в здійсненні злочину (ст. 62);
— звинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);
— право не давати свідчення або пояснення відносно себе, членів сім'ї або близьких родичів (ст. 63);
— підозрюваний, звинувачений або підсудний має право на захист(ст. 63).
Конституція не лише містить досить широкий і демократичний перелік прав і свобод людини і громадянина, але закріплює гарантії їх реалізації і захисту. Вказані гарантії - це відповідні умови і способи, сприяючі реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод і обов'язків, закріплених Конституцією України. Вони диференціюються на особисті, політичні, економічні, ідеологічні і юридичні.
Особисті гарантії - це власні можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків. До них відносяться:
1. право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді, у Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в міжнародних судах або відповідних міжнародних організаціях;
2. право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних державними органами, органами місцевого самоврядування і їх посадовцями;
3. право знати свої права і обов'язки;
4. право на правову допомогу;
5. право не виконувати явно злочинні накази;
6. право на індивідуальну юридичну відповідальність;
7. право відповідати лише за діяння, вчинені в часі і просторі дії нормативно-правового акту;
8. право не нести відповідальності за відмову свідчити або давати пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначений законом;
9. право осудженого користуватися всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.
Під політичними гарантіями розуміють:
1) політичний плюралізм і свободу політичної діяльності, не заборонену законодавством і передбачену ст. 15 Конституції України;
2) реальне визнання народу єдиним джерелом влади і здійснення державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову відповідно до статей 5 і 6 Конституції України;
3) обмеження діяльності ультрарадикальних політичних організацій (ст. 37) і т.д.
Основними економічними гарантіями є:
1. конституційні положення про рівність всіх форм власності і їх захист державою (ст. 13);
2. справедливість і неупередженість розподілу суспільного багатства (ст. 95);
3. гарантування приватної власності (ст. 41).
До ідеологічних гарантій відносяться:
1) ідеологічне різноманіття суспільного життя, відсутність державної (обов'язкової) ідеології і цензури (ст. 15);
2) забезпечення вільного розвитку мов (ст. 10);
3) сприяння консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11).
Юридичні гарантії - це державно-правові заходи, що забезпечують здійснення і охорону права, свобод і обов'язків людини і громадянина. Саме вони найбільшою мірою складають механізм реалізації прав і свобод людини й громадянина, елементами якого є:
1) юридичне закріплення гарантій прав і свобод. Так, Конституція України в ст. 21 визначила права і свободи людини невідчужуваними і непорушними. У ст. 22 наголошується, що вони не можуть бути скасовані, а при ухваленні нових законів або внесенні змін в що діють закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод;
2) створення широкої системи охорони і захисту державою права І свобод, яка забезпечувала б їх реальне використовування і надійний захист від будь-яких посягань. Це міститься в конституційних положеннях про те, що «права і свободи людини і громадянина захищаються судом «кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також«звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» (ст. 55). Заподіяний громадянину матеріальний або моральний збиток повинен обов'язково відшкодовуватися (ст. 56);
3) розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування свідомого відношення до використовування права і свобод, підвищення рівня правової культури. Першочерговим напрямом діяльності в цьому аспекті є необхідність навчити громадян України охороняти захищати свої права. Саме тому Конституція України (ст. 55) надає право будь-якими, не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ст. 57 гарантує право знати свої права, свободи і обов'язку, вважає недіючими закони інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, але не доведені до відома населення;
4) активізація діяльності об'єднань громадян, що сприяють охороні і захисту права і свобод. Положення зафіксоване в ст. 59 Конституції, проголошує, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно. Для надання правової допомоги в Україні діє адвокатура. Природно, функції захисту права, свобод і обов'язків людини і громадянина покладаються не лише на адвокатуру. Відповідні повноваження в цій сфері мають органи прокуратури, суду, СБУ, внутрішніх справ і т. д. У міру формування в Україні цивільного суспільства зростає кількість недержавних правозахисних органів, якісно поліпшується їх діяльність;державний І громадський контроль за станом забезпечення права, свобод і обов'язків. Державний контроль у вказаній сфері покладається майже на всі державні органи. Так, згідно ст. 102 Конституції Президент України проголошується гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, а ст. 116 Конституції вказує, що Кабінет Міністрів України «вживає заходи по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина».
Громадський контроль може здійснюватися політичними партіями, масовими демократичними об'єднаннями, засобами масової інформації, органами місцевого самоврядування.
Оцінюючи в цілому комплекс прав, свобод і обов'язків людини й громадянина України, можна стверджувати, що він відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифіковані Україною. Цей комплекс значною мірою узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини і Протоколами №2,3,8 111 до цієї Конвенції, ратифікованими Україною.