Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках віповідного типу правової системи і політичної культури.
Нинішня політична система не тільки покликана забезпечити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що, по-перше, Україна ще не визначилася остаточно зі стратегією національного розвитку; по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт модерних національних цінностей; по-третє, не створений політичний механізм національної консолідації; по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і і, так і в галузі науки й освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Тому пріоритетними у політиці владних структур у царині формування модерної української нації повинні стати проблеми її консолідації навколо цінностей громадянського суспільства, поєднаних з сучасною українською культурою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування економічної, політичної, правової і культурної систем, може призвести тільки до дискредитації національної ідеї.
Дестабілізаційні процеси, що виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, конфесія¬ми, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізовані контакти з країнами Сходу і Заходу.
Політична система в Україні відзначається дуже низькою здатні¬стю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Державні органи та політичні організації час¬то стають заручниками інтересів могутніх номенклатурних угрупо¬вань, які звикли до соціального паразитизму. Однак реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі госпо¬дарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в результаті кризи звільняється від тоталітарної і посттоталітарної міфології.
Суспільству загалом і політичній системі зокрема властиві пев¬ні межі, в рамках яких відбуваються суспільні зміни. Тягар колоні¬ального і тоталітарного минулого, який є основною причиною від¬ставання політичної системи України від інших держав у здійснен¬ні соціальних реформ, спричинився до несконсолідованості нації; відсутності політичної еліти, здатної без регіональних та ідеологіч¬них стереотипів осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і дер¬жавні пріоритети розвитку України; наявності індустріальних гігантів з величезною енерго- і матеріаломісткістю, зорієнтованих на господарський комплекс республік (особливо Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні неефективна з огляду на збережену структуру і функції старого апарату, принципи і методи колишньої кадрової політики, а також мотиваційний механізм до праці.
Політична система лише тоді може забезпечувати вільний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функціонують у рамках правової системи.
До недоліків правової системи України можна віднести: повільне і суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти; тривале реформування судової влади як основного механізму захисту конституційних прав громадян; відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконними актами, а також нових правових кодексів (цивільного, кримінального, податкового, бюджетного), які б відповідали Конституції та міжнародним стандартам; відсутність цілісної концепції реформування правової системи (у ній здебільшого домінують інтереси державної бюрократії, фінансової та промислової олігархії, а не суспільні); надмірне поширення підзаконних актів (урядових, відомчих) як джерел права; непрямий характер дії законів, коли для їх застосування використовують цілий пакет підзаконних актів; нерівномірну врегульованість законодавством різних сфер суспільного життя; недостатню розробку механізму реалізації закону і відповідальності за його порушення; недосконалу процедуру підготовки та прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів; відставання за кількістю юристів від передових країн Заходу; правову неграмотність та правовий нігілізм громадян і політичної еліти.
Основні причини недосконалості правової системи полягають у тому, що політичні сили керуються у своїй діяльності не правовими нормами, а груповими інтересами. Якщо та чи інша політична партія порушує свої програмні засади і статутні норми, то вона не може на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий прогрес залежить від правової культури суспільства, розгортання конкуренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.
Проаналізувавши функції сучасної політичної системи України, можна визначити її типологічні ознаки. З погляду формаційного під¬ходу, політична система України є посткомуністичною, де в еклек¬тичній формі поєднуються елементи командно-адміністративної (збе¬реження структури і функцій старого адміністративного апарату; три¬вале функціонування радянської представницької системи; мо¬дифікація ознак тоталітарної культури у вигляді нетерпимості, двомірної оцінки дійсності, догматизму і рутинності; пристосування низки форм і процедур радянської системи права до ринкових умов), мафіозної (тіньові доходи можновладців за рахунок створення пільгових податкових, бюджетних, кредитних, митних умов; паразитичне збагачення номенклатурних кланів; безпартійний характер формування влади; залежність засобів масової інформації не від масового споживача, а від кланових угруповань; нелегальне лобіювання представниками влади групових інтересів) та сучасної демократичної (кон¬ституційні засади функціонування органів влади; створення механізму стримування і противаги, поступове правове забезпечення можливості судового захисту прав громадян; розвиток громадських і політичних організацій) систем.
За культурологічним підходом політична система України набула пріоритетних рис східноправославної цивілізації, де розвинулася державна бюрократія та ідеологічна обробка населення Церквою і державою, а широкої громадської ініціативи не існувало. Політичні системи інших країн (Болгарії, Сербії, Росії, Білорусі), котрі також виросли на грунті цієї культурної традиції, мають значно менший реформістський потенціал порівняно з політичними системами країн, що своїми традиціями сягають у західну (католицько-протестантську) культуру, зате масштабніше мафізуються.
З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України поєднує елементи адміністративно-командної, змагальної і соціопримирливої систем. Конституція закріпила ідеал соціопримирливої системи. Однак на практиці здійснити його в нинішніх умовах надзвичайно важко, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій і збереглися радянські механізми соціального захисту населення, дещо модифіковані в нових умовах.
Таким чином можна зробити висновок, що політична система України є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи командно-адміністративної, мафіозної та демократичної систем. Для неї характерні такі ознаки: збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури, що виявляється у нетерпимості до опонентів, двомірній оцінці дійсності, догматизмі; великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання не за призначенням бюджетних коштів, створених органами державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; поступова реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії. Політична си¬стема України сягає корінням у східноправославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі важко.
Політична система України лише частково забезпечує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему.