ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЕТИКЕТУ

У продовж століть людство виробило прийнятні форми співіснування, які базувалися на пра­вилах і традиціях кожного народу, а також були зу­мовлені особливостями національної історії, мен­тальності, політичного устрою країни.

Суспільство з давніх-давен виробило правила по­ведінки. Насамперед "Біблія" та народна мудрість вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватися вимог етикету. Етикет — це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні про­яви людських взаємин.

Звідки походить саме слово "етикет"? Вперше йо­го вжив французький король Людовік XIV у XVII ст. На одному з прийомів у цього монарха гостям вручи­ли картки, де перераховувалися правила поведінки, яких вони мали дотримуватися. Від назви цих карток (етикеток) і з'явилося поняття етикет.

Греки розвинули дипломатичний етикет, створив­ши урочистий посольський церемоніал. Їхні посли носили так звані жезли Гермеса, бо саме бог Гермес був покровителем послів у Давній Греції. Верхню ча­стину жезлів обвивав лавр, як доказ слави грецького посланця. До жезла прикріплювалися крила, що символізували вміння політика маневрувати. Два пе­реплетені вузли свідчили про його хитрість. Послу вручали інструкцію, як вести переговори. Вона була написана на двох картках або табличках, складених навпіл. Їх називали дипломами. Звідси і з'явилося слово "дипломатія".

У середньовіччі етикетні правила поширювалися на різні верстви населення. Навіть мандрівні студен­ти й музиканти мали свої етикетні кодекси. Але особливо суворо дотримувалися правил етикету при дворах високих правителів.

Чітко дотримувалися етикетних правил при дво­рах французьких, англійських та особливо іспансь­ких королів. Історія пам'ятає трагічний випадок, що стався з іспанським королем Філіпом III. Якось він сидів біля каміна, в якому сильно розгорілося по­лум'я. Король нікому з придворних не дозволив по­ставити заслінку, бо це мав зробити відповідальний за церемоніал вогню, а він саме кудись відійшов. Од­нак Філіп III згідно з етикетом гасити вогонь не мав права і не рушив з місця, виявляючи стійкість своєї монаршої честі. Така впертість призвела до того, що монарх отримав сильні опіки і за кілька днів помер.

Траплялися й веселі курйози. Так, французький король Людовік XIII приїхав до кардинала Ришельє вирішувати невідкладне важливе питання, а той був хворий і лежав у ліжку. Але ж король не міг розмов­ляти з підданим, стоячи або сидячи, коли той лежить. Зрештою, король знайшов оригінальний вихід — ліг поряд із кардиналом і так спілкувався з ним.

На основі дипломатичного етикету був сформова­ний цивільний етикет. Почала з'являтися відповідна література. 1204 р. іспанський священик Педро Альфонсо написав книгу "Disciplina Clerikalis" ("Дис­ципліна клерікаліс"). Це перша книга з етикету. Во­на написана для священиків та ченців, але користувалась успіхом і в цивільного населення.

На основі цієї книги з'явилися посібники з етике­ту в Англії, Голландії, Франції.

За часів Київської Русі вихованню надавали великого значення, звертаючи увагу і на культуру поведінки. Так, 1117 р. великий князь київський Володимир Мономах написав "Поучение", яке було адресоване і дітям, і дорослим. Мономах вважав, що виховання залежить не від окремих настанов, а від сукупності виховних засобів, серед яких виокремлював етикет і хороші манери. Він стверджував, що чемність і ввічливість залежать не від людської суті, а від навичок і вмінь, набутих завдяки тренувальним вправам.

У Росії в XVII ст. було видано "Домострой", який регламентував поведінку городян. У цій книзі роз­повідалося, як виховувати дітей, вести господарство, готувати їжу, приймати гостей. Давалися рекомен­дації щодо навчання дітей ремесел і торгівлі, а якщо вони були неслухняними, то можна було і "ребра трощити". Жінка ж мала господарювати й виховува­ти дітей, а за помилки та недогляд карали її "грізно". Етикет домашнього життя зводився до повної поко­ри "главі дому". Така необмежена влада чоловіка відповідала духу феодальних стосунків.

У другій половині XVIII ст. починають активно виходити посібники з етикету, які перекладалися з французької або німецької мов. Наприкінці століття з'являються книги й російських авторів.

Існували правила поведінки і для бідних. Так, у XIX ст. була видана брошура "Прості поради простим людям". Від них вимагалося не юрмитися, не сміти­ти, з повагою ставитися до своїх господарів. Цим і обмежувалися етикетні норми для представників нижчих верств суспільства.

Значна кількість літератури з етикету з'явилася в Україні та Росії наприкінці XX ст.

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця американки Е.Пост "Етикет" (М., 1996). 1946 р. у США вона заснувала Інститут етикету, аби, зберіга­ючи усталені традиції, розвивати нові форми по­ведінки та поширювати їх у суспільстві.

Етикет у США формувався на загальновідомих принципах етикету різних країн. Кожний народ привносив у розвиток етикету свою специфіку, свій національний колорит. Однак, як зазначав англійський письменник О.Гольдсміт у книзі  "Гро­мадянин світу, або Листи китайського філософа", хо­ча в кожній країні існують свої церемонії, справжня ввічливість усюди однакова й породжується вона здоровим глуздом і доброчинністю.

Звісно, етикетні норми мають знати всі. Але за­кономірним є твердження, що в першу чергу вихо­ваними повинні бути вихователі, вчителі. Саме їм хочеться адресувати слова А.П.Чехова: "У людини має бути прекрасним усе: і обличчя, і одяг, і душа, і думки". Цей ряд вимог можна продовжити, адже пе­дагогічна діяльність потребує від учителя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. Учителеві не пробачається те, що інколи прощається представни­кові іншої професії.

Етикет має ситуативний характер. Вибір людиною слова чи жесту обумовлений специфічною ситуацією. Етикетні ситуації у свою чергу пов'язані з повсякден­ними подіями або святами.

Виділяють чотири основні підсистеми етикету.

I — мовленнєвий, або вербальний етикет.

Мовленнєвий етикет регламентує словесні форму­ли вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, прохання, поради, запрошення, співчуття. Це ж сто­сується манери спілкування та мистецтва вести бесіду.

II — міміка та жести, або кінесика.

У багатьох народів є своєрідні жести привітання, прощання, згоди, заперечення. Міміка, погляд, вираз обличчя свідчать про ставлення до співрозмовника.

III - організація простору в етикеті, або етикет­на проксеміка.

В етикеті важливе значення має розташування співрозмовників у просторі, дистанція між ними, фізичний контакт. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які по­зи допустимі.

 IV — речі в етикеті, або етикетна атрибутика.

До етикетної атрибутики належать одяг, головний убір, прикраси, подарунки, квіти тощо.

Щоб навчитись етикету, недостатньо оволодіти сукупністю правил поведінки. Необхідно мати уявлення про історію етикету, про специфічні ведінки різних народів світу.

Суспільство, орієнтоване на традиційні цінності більше уваги звертає на соціальні атрибути людини, життя якої детерміновано від початку до кінця. Саме соціально-суспільні та сімейно-родові характеристики визначають, насамперед, етикетну поведінку. Тому порушення правил цієї поведінки різко засуджується.

У сучасній культурі західного типу є можливість вільного вибору. Тому більше цінується не буквальне дотримання правил, а вміння застосувати їх до ситуації, за необхідності навіть порушувати деякі норми етикету. Етикетною може бути визнана поведінка, що передбачає можливість вибору.

Етикет — це не тільки специфічна комунікативна система й форма поведінки, а й своєрідна система знаків.

Кожний акт спілкування передбачає наявність не менше двох партнерів, які мають комунікативний статус. Комунікативні ролі зумовлені статево-віковими та соціальними ролями, а також залежать від комунікативної ситуації. Так, наприклад,  по-різному спілкуються у школі та на стадіоні.

Спілкуванню передує стадія орієнтації: партнери визначають свою тактику поведінки. Основними параметрами є стать, вік і суспільне становище. Етикет, насамперед, і забезпечує спілкування партнерів.

 Більш вільні форми поведінки існують серед родичів, друзів, сусідів. Чіткіше дотримуються правил етикету під час свят і ритуалів, аніж у побуті.

Етикет органічно пов'язаний з моральними нормами та цінностями.

Сучасному етикету притаманні чотири основні принципи.

I    — принцип гуманізму й людяності, який вимагає   бути   ввічливим,   тактовним,   ґречним, скромним.

II  — принцип доцільності дій, який дає змогу людині поводитися розумно, просто, зручно для себе й оточуючих.

III — принцип краси поведінки, шляхетності.

IV  — принцип дотримання звичаїв і традицій тієї країни, в якій перебуває  людина.