Сутність виховання, його мета

Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор­мування людини як особистості.

Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе­редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихо­вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет­ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад­ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити­ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі за­своєння знань, набуття соціального досвіду кожна особи­стість самостійно починає усвідомлювати потреби, які сти­мулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програ­мує процес самовиховання.

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі­нки. Це перший етап входження в систему виховного впли­ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль­ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави­ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відно­шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс­формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій­кими, та активізації психічних процесів людини;
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на іс­тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти­вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки осо­бистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде без­вольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує по­ступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю осо­бистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко­му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован­ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе­речності.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

•  між необмеженими можливостями розвитку люди­ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед­бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло­гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз­витку, життєдіяльності дитини;
•  між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна­чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
•   між зовнішніми впливами і завданнями вихован­ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

Зовнішні суперечності:

•   невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;
•   зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;
•   між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;
•  між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу­ненні, профілактиці.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опо­середковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на­ціональна самобутність, природне середовище) та суб'єк­тивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники. Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, ре­зультати виховання та їх коригування. Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і мето­дів духовного становлення особистості на основі гуманіза­ції життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності. Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства.

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко­вій мудрості, духовності.

Правильно організоване національне виховання фор­мує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так фор­мується національний характер.

Головною метою національного виховання на сучасно­му етапі є передача молодому поколінню соціального до­свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра­їни, які передбачають національну самосвідомість, розви­нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право­ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін­дивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності фор­муються суспільні, політичні, національні, естетичні іде­али особистості.

Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини.

Основ­ними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:

•   громадянське виховання: формування громадянсь­кості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, со­ціально, морально й політично дієздатною;
•  розумове виховання: озброєння учнів знаннями ос­нов наук, формування наукового світогляду та національ­ної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури ро­зумової праці;
•  моральне виховання: формування в учнів загально­людських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозу­міння, милосердя, віри у творчі можливості людини), мо­ральних понять, поглядів, переконань, моральних почут­тів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;
•   трудове виховання: ознайомлення учнів з наукови­ми основами сучасного виробництва, практична й психо­логічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;
•   естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних сма­ків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя кра­су, розвиток в учнів творчих здібностей;
•   фізичне виховання: виховання здорової зміни, під­готовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Завдання сучасної системи виховання, які виплива­ють із суспільних потреб сьогодення, полягають у реаль­ному переході до педагогічної творчості та індивідуально­го впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських ко­лективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне ви­ховання — створення умов для цілеспрямованого систе­матичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, осо­бистості, індивідуальності.

Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріо­ритетними напрямами реформування школи, визначени­ми Державною національною програмою «Освіта» («Ук­раїна XXI століття»), до яких належать:

•  формування національної свідомості, любові до рід­ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа­ви, готовності 'її захищати;
•  забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
•   формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
•   прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націо­нальностей, які мешкають на території України;
•   виховання духовної культури особистості, створен­ня умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
•   утвердження принципів вселюдської моралі: прав­ди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
•   формування творчої, працелюбної особистості, ви­ховання цивілізованого господаря;
•   забезпечення повноцінного фізичного розвитку ді­тей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
•   виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
•  формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю.