Спорт стає засобом виховання тоді, коли він - улюблене заняття кожного.
В.Сухомлинський
При індивідуальному підході дуже допомагає використання принципу доступності. Слід візначити, що природа індивідуальних особливостей обумовлена:
біологічними причинами (вік, стать, генетично обумовлені особливості, працездатність тощо);
соціальними причинами (сім'я, школа, оточення);
психічними процесами (сприйняття, пам'ять, мислення, воля, характер, схильності);
фізичним розвитком.
Індивідуальний темп навчання – природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків у центральній нервовій системі, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.
У роботі з дітьми велике значення має розуміння вчителем індивідуальних особливостей своїх учнів, оскільки в кожному класі є уважні, які вчаться, й розсіяні, активні й пасивні, такі, що цікавляться фізичною культурою й що відносяться до уроків без особливого інтересу.
Вчитель повинен добре знати стан здоров'я й фізичного розвитку кожного учня. Для цього він знайомиться з даними, які є в особистій справі учня, й з результатами останнього медичного огляду. Дуже багато що дає вчителю ознайомлення з домашніми умовами дітей, а також особистий контакт з батьками. Все це доповнюється уважним спостереженням за дітьми в процесі навчально-виховної роботи.
У кожному класі є діти, які відрізняються за фізичною підготовленістю від більшості своїх однокласників. Одні з них відстають, інші, навпаки, дають високі показники при виконанні фізичних вправ.
Діти, що відстають за своїми показниками в фізичній культурі, часто соромляться і, не бажаючи виявити перед товаришами відставання в своєму фізичному розвитку, неохоче виконують вправи або зовсім утримуються від їхнього виконання. У цих випадках вчитель спокійним тоном підбадьорює тих, що займаються, іноді полегшує умови виконання вправ, прагне вселити в них надію й упевненість, кажучи, що їхнє відставання тимчасове, що вони наздоженуть своїх товаришів, особливо якщо займатимуться додатково в позаурочний час. Для таких учнів вчитель не створює на уроці ніякого особливого оточення, не зупиняє на них уваги класу, а працює з ними індивідуально.
Також потребують індивідуального підходу й діти, що мають хорошу підготовку. На уроці вони іноді обтяжуються легкістю вправ, які проводяться зі всіма учнями. Тому виконують їх недбало й неохоче. У цих випадках до таких учнів необхідно пред'являти підвищені вимоги при виконанні завдань і частково ускладнювати вправи. Крім того, щоб підняти активність таких учнів, їм слід доручати надання допомоги своїм товаришам і залучати їх до показу вправ. Проте в будь-яких умовах вчитель не виділяє таких учнів.
Іноді зустрічаються діти, які не виявляють цікавості до фізичної культури, неохоче займаються, а у фізичному розвитку не відрізняються від більшості однокласників. Тут вчитель перш за все прагне виявити причини подібних явищ (у бесіді з учнем, його товаришами і батьками), прагне виховати інтерес учня до фізичної культури, дає йому окремі доручення з навчальної або позакласної роботі.
При індивідуальному підході до дітей треба обов'язково враховувати стан їхнього здоров'я.
Діти, віднесені до підготовчої групи, займаються разом зі всіма дітьми. Проте вчитель зобов'язаний особливо уважно підходити до підбору вправ і дозування. Наприклад, якщо учень віднесений до підготовчої групи в результаті перенесеного захворювання і організм його ще недостатньо окріпнув, то такого учня слід обмежувати у виконанні фізичних вправ і ігор, особливо таких, які дають значне навантаження на організм. Якщо ж учень віднесений до підготовчої групи через слабкий фізичний розвиток, то такого учня треба постійно привертати до систематичних занять фізичними вправами й іграми. Проте і в цьому випадку необхідні помірні навантаження, з якими організм учнів міг би справитися без зайвої напруги.
Практично при індивідуальному підході вчитель може: обмежувати кількість вправ і число повторень; полегшувати умови виконання; проводити на уроках спеціальні вправи, які рекомендує лікар; приділяти необхідну увагу техніці виконання й кількісним показникам.
При роботі з дітьми, і особливо з тими, які віднесені до спеціальної або підготовчої групи, велике значення має постійний контакт вчителя з лікарем.
Індивідуальний темп навчання відносно стабільний і повинен тривати протягом всього періоду навчання в школі. До висновку про те, що діти неоднакові за своєю природою і за темпами розвитку, прийшов уже Я.А. Коменський, розкриваючи природу дитини та її здібності.
У своїй знаменитій праці «Велика дидактика» він писав, що через невмілий підхід до дітей гине багато чудових природних талантів. Я.А. Коменський також вважав, що навчання й виховання повинно сприяти розвитку дитини.
Ці положення лежать в основі принципу доступності й індивідуалізації, які є віддзеркаленням гуманістичної спрямованості фізичного виховання.
Отже, однією з центральних проблем фізичного виховання й потужних резервів підвищення його ефективності є проблема індивідуалізації, яка обумовлена об'єктивним, органічно властивим класно-урочній системі, протиріччям між колективною формою навчання й особистісним способом освоєння навчального матеріалу. Мова йде про те, на скільки вчителю вдається знайти підхід до кожного учня, своєчасно виявити і допомогти перебороти тимчасові труднощі, які виникли в окремих учнів, сприяти подальшому розвитку їхніх здібностей.
Внаслідок різної підготовленості й зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей учнів, темпи засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їхньому проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів. Невипадково, основне завдання учительської діяльності Сократ зводив до того, щоб викликати до життя кращі душевні сили вихованця на основі уважного вивчення його нахилів і здібностей. Нав'язування учням вищих (порівняно з їх можливостями), або нижчих темпів неминуче приведе до зниження розвиваючого ефекту навчання. Вартий наслідування у фізичному вихованні школярів, на нашу думку, досвід індивідуально-групового навчання, надбаний в період розвитку феодалізму в церковних школах. Незважаючи на те, що учні працювали в одному приміщенні, кожен вчився за окремою програмою, кожен в один і той самий момент читав і писав різне: одні тільки заучували абетку, інші – склади, треті вже починали читати, дехто закінчував читати першу книгу тощо.
У цьому зв'язку П.П. Блонський стверджував, що хороший учитель відрізняється від поганого тим, що для першого всі діти різні, а для другого – всі однакові. На думку Д. Локка, за одною методикою не можна навчати навіть двох дітей.
Проте єдність поглядів щодо важливості врахування індивідуальних особливостей учнів у фізичному вихованні далеко не завжди реалізується в навчальному процесі. Для цього є певні причини:
лише три уроки в тиждень і їх коротка тривалість;
методи організації діяльності на уроці;
єдина програма, однакова мета, завдання, терміни навчання.
Все це припадає на неоднаковий за можливостями контингент учнів, що призводить, звичайно, до трьох можливих наслідків: успішного виконання, перевиконання, недовиконання навчальних вимог.
Поза сумнівом, що спільна робота вчителя, лікаря і батьків дасть добрі результати.
Джерело:http://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/38680/