Важливим складником всебічного розвитку особистос­ті є розумове виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культу­ри розумової праці.

Мета - забезпечення за­своєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогля­ду.

У процесі розумового виховання школяр мусить на­вчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Особлива роль у розумовому вихованні належить фор­муванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою зби­рання матеріалу та ін.); порівняльними (з'ясування подіб­ності або відмінності понять, складних явищ); на впорядку­вання мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальнен­ням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розви­ток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь:

1. Уміння читати. 

2. Уміння слухати.

3. Уміння усно формулювати і викладати свої думки.

4. Уміння писати. 5. Уміння працювати з книжкою.

6. Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з мате­матики, вміння слухати музику, записувати числа, форму­ли, нотні знаки, користуватися словником під час вивчен­ня іноземних мов та ін.

7. Уміння культури розумової праці. Культура розумової праці передбачає знання ним загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочин­ку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходя­чи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Самостійна навчальна діяльність передбачає також ви­роблення в учнів уміння зосереджено та уважно працюва­ти, долати труднощі, розвивати пам'ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостере­ження і нотатки, володіти деякими раціональними спосо­бами розумових дій, контролювати себе.

Правильно організоване навчання, що передбачає за­лучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання шко­лярів. Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інте­лектуальних сил і здібностей сприяють також різноманіт­ні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної ро­боти за інтересами, самоосвіта.

Формування наукового світогляду

За правильно організованої навчальної діяльності ди­тини вона нагромаджує знання не хаотично, а цілеспрямо­вано, внаслідок чого засвоєння нею наукової інформації утворює певну систему, яка весь час розширюється, збага­чується. Саме так відбувається формування наукового сві­тогляду учня.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, пе­реконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навко­лишньої дійсності й до себе.

Основу його становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство і стали внутрішньою позицією особистості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретич­ні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспі­льства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

На їх основі формуються й утверджуються переконан­ня особистості.

Переконання — психічний стан особистості, який характеризуєть­ся стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних ду­мок, поглядів; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід'ємною частиною переконань людини є її почут­тя — специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює.

Важливим елементом світогляду є теоретичне мислен­ня, воля людини, наукова картина світу — система уяв­лень про найзагальніші закони будови й розвитку

З науковим співіснує релігійний світогляд. Релігія є особливою формою свідомості, що ґрунтується на вірі в Бо­га — Творця світу.

Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні на­вчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки.

У формуванні світогляду важливо використати філо­софський зміст, традиції, звичаї та обряди народного ка­лендаря як джерела глибокого осмислення учнями еко­логічних, моральних та естетичних проблем.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду уч­нів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи зба­гачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

Про рівень сформованості наукового світогляду свід­чать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.