Методи контролю та аналізу рівня вихованості

До цих методів виховання належать педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів сус­пільно корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній ді­яльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними програмами.

Орієнтовна програма вивчення особистості учня:

І. Загальні відомості про учня.

1.Біографічні дані. Прізвище та ім'я учня, рік наро­дження, національність.

2. Соціально-побутові умови.  Адреса проживання, склад сім'ї, освіта, місце роботи батьків. Допомога сім'ї у навчанні й вихованні дитини. Режим праці та дозвілля уч­ня. Участь учня в домашній праці. Любов до праці.

3. Стан здоров'я. Крім загальної характеристики стану здоров'я учня за даними шкільного лікаря, обов'язково слід виявити сенсорні (пов'язані з органами чуття) дефек­ти, якщо вони є.

II. Загальний рівень розвитку учня.

1. Психічний розвиток учня. Характеристика його ува­ги. Особливості сприймання і розуміння навчального мате­ріалу. Швидкість, точність і міцність запам'ятовування.

2.Характеристика прийомів запам'ятовування. Особливості мислення. Рівень володіння операціями аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування й узагальнення. Особливості уяви. Рівень розвитку мовлення (культура мовлення, ба­гатство активного словника, логічність мовлення). Розви­ток вольових якостей (цілеспрямованість, принциповість, самостійність, ініціативність, витримка тощо). 3.Інтелектуальний розвиток, ерудиція учня. Інтерес до питань світогляду, моралі, науки, техніки, мистецтва, спорту. Наявність провідного інтересу. В яких гуртках і спеціальних дитячих установах працює? Особливості чи­тацьких інтересів, їх широта і стійкість. Самостійність, критичність, гнучкість та логічність мислення.

3. Індивідуально-психологічні особливості учня. Його збудливість і енергійність, врівноваженість та емоційна вразливість. Темп роботи і мовлення. Чи легко він перехо­дить від одного виду діяльності до іншого?

4. Наполегливість, упевненість, охайність учня. Рівень розвитку почуття колективізму, обов'язку, власної гідності. 5. Скромність, сміливість, рішучість, правдивість, чес­ність, самокритичність учня. Ставлення до вчителів, това­ришів, батьків. Вид діяльності, до якого він має нахил. Справи, які він може виконувати найуспішніше. Профе­сія, яку в майбутньому хоче обрати. Характеристика за­гальних і спеціальних здібностей учня.

III. Навчальна діяльність учня. Мотиви навчальної ді­яльності.

1. Ставлення учня до занять у школі. Наявність пропус­ків занять, їх причини. Уважність на уроках. Навчальні предмети, якими найбільше цікавиться. Якість і система­тичність виконання домашніх завдань. Які прийоми інди­відуального підходу використовувались у роботі з ним? їх наслідки. Ставлення учня до оцінювання вчителем його успіхів і невдач у навчанні. Успішність з різних навчаль­них предметів. Участь у предметних гуртках. Які навчаль­ні предмети опановує легко, а які з труднощами? їх причи­на. Яких заходів було вжито для підвищення успішності з цих предметів і які їх наслідки?

IV. Громадська активність учня.

1. Участь у громадському житті класу і школи. Які дору­чення має і як їх виконує? Дисципліна учня (якщо він при­пускається порушень, то охарактеризувати їх причини). Становище учня в колективі класу (офіційний чи неофі­ційний лідер, лідер малої групи, не прийнятий у колектив). Участь у суспільно корисній праці. Мотиви громад­сько-корисної діяльності. Інтерес до суспільно-політичних подій в Україні та за кордоном. Почуття національної самосвідомості. Чи були спроби підвищити інтерес учня до громадської роботи? Як вони здійснювалися? їх наслідки.

Орієнтовна програма вивчення учнівського колективу:

1. Склад класу за віком, національністю і статтю.

2. Актив класу. Наявність у нього авторитету серед учнів. Характеристика активістів (ініціативність, самостійність, наполегливість, вимогливість, організаторські здібності). Наявність у класі неофіційного активу, його характеристика і стосунки з офіційним активом.

3. Стан згуртованості та організованості класу. Вміння розподілити роботу і обов'язки. Вміння підкорятися розпорядженням уповноважених осіб. Критика і самокритика в колективі. Стан дисципліни в класі. Випадки порушення дисципліни та їх характерні причини. Взаємини між учнями класу. На чому вони ґрунтуються: на спільній роботі, спільних інтересах, визнанні авторитету, взаємодопомозі тощо? Наявність малих груп, основа їх виникнення і ступінь зацікавленості загальними справами колективу. Характер і спрямованість товаришування і дружби. Взаємини між хлопчиками і дівчатками. Наявність кругової поруки в класі.

4. Ідейно-політична спрямованість колективу класу. Моральні переконання та ідеали учнів. Інтерес до суспільно-політичних подій і соціальних проблем у країні та закордоном. Рівень розвитку почуття національної самосвідомості.

5. Успішність класу. Загальний показник успішності класу з навчальних предметів. Ставлення учнів до окремих навчальних предметів і вчителів. Взаємодопомога в навчанні. Дисципліна на уроках. Негативні моменти в навчальній діяльності (списування, шпаргалки, підказування). Невстигаючі учні, причини їх неуспішності.

6. Громадська робота класу. Інтерес класу до загальношкільного життя і участь у ньому. Місце суспільно корисної праці в житті колективу. Види праці та характер її виконання класом. Вияви свідомої дисципліни в праці. Громадські обов'язки учнів.

7. Кругозір учнів. їх загальний розвиток, інтерес до мистецтва, літератури і спорту. Форми його вияву (колекціонування, читацькі конференції, диспути, обговорення переглянутих кінофільмів,  спектаклів тощо).  Культура мовлення.

8. Культура поведінки учнів у школі та поза нею. Став­лення до вчителів, батьків і товаришів.

Хоч який би метод вивчення особистості або колективу застосовувався, педагог повинен чітко уявити, для чого йо­му потрібні певні відомості про об'єкт вивчення. Необхід­на конкретна програма вивчення учня або колективу.

Особистість формується і виявляється в різних видах діяльності. Що свідомішою, активнішою та цілеспрямованішою є діяльність особистості, то повніше й достовірніше виявляються її якості. Педагог бачить, як учень ставиться до навчання, фізичної праці, спорту, громадських справ. Вияв певних рис у різних видах діяльності підвищує дос­товірність даних про учня. Вивчення учня здійснюється у взаємозв'язку з колективом, у системі колективних взає­мин. Його поведінка залежить не лише від особистих якос­тей, а й від характеру стосунків з колективом, специфіки життя колективу. Педагог має знати специфіку впливу ко­лективу на учня та його реагування на цей вплив.

Особистість вихованця і сам колектив не є чимось зас­тиглим і незмінним. Вони проходять складний процес роз­витку й формування. Тому дослідження змін в особистості й колективі має практичне значення для виховної роботи з ними, правильного прогнозування її змісту й добору мето­дів та форм виховного впливу.

За час навчання учень може побувати в різних класах та школах, однак процес його вивчення повинен тривати всюди. Кожен новий вихователь, починаючи вивчення і виховання нового учня, має встановити, що вже було зроб­лено раніше, щоб продовжити розпочате.

Відомості про учня або колектив, отримані за допомо­гою одного методу, потребують перевірки іншими метода­ми, щоб гарантувати достовірність і об'єктивність.

Вивчення і виховання здійснюються одночасно, взає­модоповнюються. Прийом або метод вивчення особистості може бути водночас і методом її виховання (бесіда, дору­чення та ін.). Аналіз реагування учня або колективу на певний виховний вплив допомагає дібрати способи впливу для наступної роботи.