ПРАВА ДИТИНИ. РОЗРОБКИ УРОКІВВАРІАТИВНОГО КУРСУ. 4-Й КЛАС
ДОДАТОК
У центрі Києва на честь перемоги над печенігами височить Софійський собор. Князь Ярослав присвятив його «мудрості християнського вчення». Велич і краса Софії утверджує перемогу християнства над язичництвом на Русі. Мозаїки і фрески всуціль вкривають стіни, склепіння і колони собору. Вінчають його тринадцять бань: від малих — з боків, до найбільшої — у центрі. Покрівля собору — з листового свинцю. Софійський собор — резиденція митрополита руського і головний храм Давньоруської держави. Навколо храму розташувалися кам'яні церкви, князівські палаци та боярські хороми. А внизу, під горою, вирує Поділ — головний ремісничо-торговельний посад.
Цілі квартали заселені ремісниками: гончарями, кожум'яками, дігтярами, ковалями, зброярами, теслями, каменярами, будівельниками оборонних валів, каменотесами, ювелірами, склодувами, що виготовляють різноманітні вироби зі скла і смальту для мозаїк. Значну частину Подолу займає торговище, де сходяться «гості» — купці з усіх кінців світу. І Верхнє місто, і Поділ перетинають головні вулиці, що йдуть від міських воріт до центральної площі — торговища. Увесь простір між вулицями поділено на садиби. Вулиці і провулки огороджені дерев'яними парканами. Князь Ярослав Мудрий, прагнучи посилити політичну роль столиці Русі, і далі укріплює, розширює і прикрашає Київ.
У світлиці палацу перед князем Ярославом стоїть чернець і промовляє:
- Світлий князю, я розумію, що Анна — ваша улюблена донька, але ж усі діти пишуть на дерев'яних дощечках, вкритих воском, тоді як Анна забажала писати чорнилом на дорогому пергаменті. Вона ж його просто попсує!
- Не твоя справа вирішувати, що для мене дорого,— відповів князь. — Не для забави навчаю я Анну, а для могутності всієї нашої держави. Великі справи чекають на Анну,— задумливо мовив князь. — А зараз іди до неї і навчай усього, що сам знаєш.
- Дідусю, а які справи чекають на Анну? Вона ж дівчинка і, мабуть, не може бути князем.
Дійсно, Анна не може княжити в Києві: у неї є брати Ізяслав, Володимир, Святослав і Всеволод. Та Ярослав Мудрий знає, що віддасть Анну, як і її сестер Єлизавету й Анастасію, заміж за могутнього правителя іноземної держави. І коли доньки його будуть освічені і віддані своїй Батьківщині, то вони зможуть впливати на відносини між державами на користь Київської Русі.
- І справді так буде, дідусю?
- Справді, онучку. Найстарша, Єлизавета, вийде заміж за норвезького принца Гарольда, наймолодша, Анастасія,— за угорського короля Андрія, Анна — за французького короля Генріха І Капетінга. Через одинадцять років після одруження помре чоловік Анни — Генріх, королем стане її малолітній син Філіп, і вона як регентша одноосібно буде правити Францією. Анна добре володіла кількома мовами, але майже на всіх грамотах підписувалася слов'янськими літерами — «Анна Регіна» (королева). Літерами, які навчив її писати старий чернець у батьківському палаці в Києві.
- То ви думаєте, Анна любила вчитися?
- Як розповідають легенди, малою Анна, улюблениця батька і старших братів, була бешкетлива і вередлива, часто пустувала, мала сміливу вдачу і відзначалася допитливістю. До навчання була здібна, але несумлінна.
От і зараз Анна поставила велику пляму на дорогоцінному пергаменті, подивилася на неї, неквапно підвелася і промовила:
- Досить! Ми їдемо на полювання.
- Анно, ти вже багато знаєш, ти добре володієш іноземними мовами, але не можна зупинятися на досягнутому. Розум і знання — то наймогутніша зброя.
- Наймогутніша зброя — меч і спис. Письмом і читанням ворога не вб'єш і звіра не вполюєш! Ти хоч і чернець, а таких простих речей не знаєш,— зверхньо кинула князівна. — Поїдеш зі мною і братом моїм Всеволодом на полювання, то сам переконаєшся у моїй правоті.
Чернець не став заперечувати дівчинці, а тільки посміхнувся і вже хотів іти, як Анна щось пригадала:
- Зачекай! Скажи, а що то за хлопець несе твої речі і книжки аж від бібліотеки і до нашого палацу? Я його кілька разів бачила з тобою.
- Той хлопець — мій найкращий учень. Звати його Богдан. Він з простого люду, але дуже обдарований.
- Так-таки й здібний? Мій брат Всеволод знає аж п'ять мов і книжки читає філософські.
- Так, Анно, ваш брат — справді талановитий учень, але й прості люди мають хист до наук. Ще дід ваш — великий князь Володимир — по всій Русі школи заснував, а батько ваш звелів школи відкрити при всіх церквах і монастирях. А вже скільки він церков побудував, то ви й самі знаєте. І Софію Велику, і собор Ірини — на честь матері вашої, і Георгіївський собор — на честь свого святого, і...
- Та досить, досить. Я й сама знаю. Не про те я в тебе питала, а про учня. Якщо він такий уже розумний і талановитий, нехай з нами на полювання їде. Може, і я в нього чогось навчуся. Ти ж сам говорив, треба до всього придивлятися й усього вчитися.
Княжа дружина виїхала у місто. Аж раптом на вулиці шлях їй перегородив зламаний віз із горщиками. Юрба метушилася, намагаючись підняти воза і поставити на місце колесо. Що ж робити?
- Нехай вирішує сестра моя, Анна,— сказав Всеволод.
Верхи на білому жеребці вперед виїхала Анна і звеліла:
- Скиньте воза на узбіччя, а невдаху-гончаря посадіть в яму. Нехай не заважає князівському полюванню.
Воїни кинулися виконувати наказ князівни. На дорогу посипалися горщики, перетворившись на купу черепків. Дружина рушила далі.
- Дозвольте мені мовити,— звернувся до Анни Богдан — кращий учень ченця. — Ви, Анно, звичайно з найвищого роду, і не простій людині вас судити, але рішення ваше несправедливе. Прості люди — ремісники, селяни, торговці і той гончар — це ваші співвітчизники, їхній добробут — це і ваш добробут. Хіба ж винен цей бідолаха, що на його возі зламалося колесо?
Мовчки слухала Анна слова хлопця. Вона відчувала, що він каже правду. Та хіба може князівна визнати свою помилку перед якимось школярем? І Анна, вдаривши коня, помчала в ліс.
Анна вже не раз бувала на полюванні і знала, як треба поводитися. Опинившись у гущавині лісу, вона анітрохи не злякалася. Побачивши попереду струмок, князівна прив'язала коня до дерева і пішла напитися води. Піднявши голову, побачила велетенського, із червоними, налитими кров'ю очима ведмедя, що сунувся прямо на неї. Анна натягнула тятиву лука і стала чекати. Вона знала: ведмідь, коли наблизиться до людини, зводиться на задні лапи, аби накинутися на неї і розчавити. У цю мить потрібно вцілити стрілою прямо звірові в серце.
«А що, коли тварина не зведеться на задні лапи? — промайнула думка. — Я ж не така вже й велика перешкода для звіра. Ведмідь підводиться на задні лапи, коли бачить перешкоду, вищу за себе. Так, я вища за простих людей, бо я князівна, та хіба знає про це ведмідь?»
Анну охопив невимовний жах. Краплі поту виступили на її чолі, а руки вперто стискали лук. І ось ведмідь почав зводитися на задні лапи. Дівчина заплющила очі й вистрілила.
Заревівши, ведмідь повалився на бік. У серці звіра стирчали дві стріли. Анна озирнулася. За її спиною стояв і посміхався кремезний велетень, її брат Всеволод.
- Анно, наш батько об'єднує руські землі заради могутності нашої держави. Якщо ми будемо триматися разом, нам не страшний не тільки ведмідь, а й будь-який ворог.
Мовчазною поверталася з полювання Анна. Уже перед воротами міста звернулася вона до Богдана:
- Я накажу відпустити гончаря й відшкодую йому збитки. Найвищий повинен бути найсправедливішим.
Всеволод схвально посміхнувся, а Богдан не приховував радості.
- Ти правильно говорив,— продовжила Анна, звертаючись до ченця,— вищою за звіра, вищою за інших роблять людину знання і розум. Вони — найсильніша зброя. Усіляку перешкоду неосвічена людина, як звір, намагається здолати силою. А розумна людина — мудрістю.
Завжди пам'ятала королева Франції Анна своє полювання в лісах під Києвом і свої слова — «людина долає перешкоди не силою, а знанням і розумом». Була вона правителькою мудрою, а тому могутньою. У сумні години, коли Анні хотілося повернутися в рідний Київ, притискала вона до серця Євангеліє, що батько Ярослав дав їй у далеку путь.
- А що, Анна дійсно була хорошою королевою?
- Так, це правда. До речі, Євангеліє Анни згодом дістало назву Реймського. На ньому присягали французькі королі протягом багатьох століть, коли вступали на престол Франції. І нині це Євангеліє зберігається в Реймсі.
- Дідуню, а що ж було далі?
- Слухай, онучку, і розмірковуй. Першою відділилася від земель київських Галичина. Сини одного з онуків Ярослава Мудрого Ростислава після смерті батька повернули землі Галичини, що колись належали їх родові. Три сини Ростислава — Рюрик, Володар і Василь — енергійні, відважні та вправні вожді, мудрі політики, порядкували на Галичині разом. Між собою вони ніколи не сварилися і боронили свою землю від поляків, угорців і від князів київських, волинських, чернігівських. Син Володаря Володимирко ще більше упорядкував ці землі і в 1144 році проголосив столицею місто Галич. Галичина і до того була великою багатою землею з добрим господарством, адже туди ніколи не доходили половці, а зібрана в одних руках, вона стала найсильнішою з українських земель.
- Я зрозумів. Брати не сварилися, і тому їхня земля стала наймогутнішою.
- Правильно, але це тільки початок моєї оповідання про розуміння і злагоду між братами.
- Як цікаво! Розповідайте далі, дідусю.
- По всій Україні точилися сварки та війни між братами. Та ще й різні сусіди зазіхали на землі українські. Був час, коли Галичину захопили угорці. Та в 1199 році князь волинський Роман заволодів Галичем і об'єднав землі Галицькі і Володимиро-Волинські в єдине Галицько-Волинське князівство. Намагався Роман об'єднати й інші землі українські. Йшла про нього слава як про князя сильного, грізного й могутнього. Покладали українці на Романа надію, що припинить він усі сварки і наведе лад в Україні. Та не судилося тому статися. Загинув князь Роман.
Після його смерті залишилися два маленькі синочки — чотирирічний Данило і дворічний Василько. Їхнє життя в Галицько-Волинській державі було під великою загрозою.
- То це саме ті брати, дружба яких є прикладом справжнього братерства?
- Так, онучку. Слухай же їхню історію.
Навчальне видання «ПРАВА ДИТИНИ. Розробки уроків
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).
варіативного курсу. 4 клас» / Г. А. Артамонова, О. Д. Семикіна –
Х. :Вид. група «Основа», 2014. – 176 с. – (Б-ка журн. «Початкове
навчання та виховання»; Вип. 5 (125)).