Читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини. Тому що все змінюється, коли ми читаємо. Я хочу розповісти про те, що з нами робить читання, для чого воно створене.
Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в’язниць – це індустрія, що стрімко розвивається в Америці.
Тюремна індустрія повинна планувати своє майбутнє зростання – скільки камер їм знадобиться?
Яка буде кількість ув’язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І, звичайно, не може читати для свого задоволення.
У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між факторами очевидний...
У художньої літератури є два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, й ти маєш дізнатися, чим це все скінчиться ... в цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Переконуватися, що читання саме по собі є задоволенням. Усвідомивши це, ви стаєте читачем. Читання - це ключ. Кілька років тому я почув, що ми живемо в «постграмотному» світі, де важливість письмового тексту вже вторинна, але ці дні пройшли. Слова зараз важливіші ніж 5удь-коли, ми досліджуємо світ за допомогою слів, а так як світ зісковзує в світову павутину, ш слідуємо за ним, щоб спілкуватися і бути свідомими того, що ми читаємо. Люди, які не розуміють один одного, не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкуватися, а програми - перекладачі тільки все погіршують.
Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей - це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Знайдіть книжки, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книжок і дозвольте прочитати їх.
Дорослі з добрими намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: відгородіть їх від читання того, що їм подобається, або дайте їм правильні, але нудні книги, ці сучасні еквіваленти вікторіанської «виховної» літератури. Ви залишитеся з поколінням, переконаним, що читати – це не круто, або гірше того – неприємно.
І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви відкриваєте, що зовнішній світ – це також ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас самих трішки зміниться.
Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов’язково бути саме таким. Все може змінитися.
У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. У якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантастика не схвалювалась довгий час. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Googleі розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.
Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Незадоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.
Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми закінчуємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я боюся, що в XXI столітті люди не зовсім розуміють, що таке бібліотеки і яке їхнє призначення. Якщо ви сприймаєте бібліотеку як полиці з книжками, вона може здатися вам старою і несучасною в світі, де, більшість, але не всі книжки існують в електронному вигляді. Але це фундаментальна помилка.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Упродовж усієї історії людства ми жили за часів браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити рослини, де знайти речі, карти, історії і розповіді - це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіли нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
В останні роки ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Ерік Шмідт з Googleзазначає, що тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це десь близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Нині завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібне.
Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книжки - це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книжками. Це різні книжки – паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до Інтернету, можуть вийти в мережу. Це особливо важливо, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в Інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися в світі.
Я не думаю, що всі книжки повинні потрапити або потраплять на екрани.
Як одного разу зауважив Дуглас Адамс, паперова книжка схожа на акулу. Акули старі, вони жили в океані до динозаврів. І причина, чому акули досі існують, полягає в тому, що акули краще за всіх справляються з роллю акул.
Паперові. книжки міцні, їх складно знищити, вони водонепроникні, працюють при сонячному світлі, зручно лежать в руці – вони гарні в ролі книжок, і для них завжди залишиться місце. Вони належать бібліотекам, навіть якщо бібліотеки вже стали місцем, де ви можете отримати доступ до електронних книжок, аудіокниг, БУБ і інтернет-контенту.
Бібліотека – це сховище інформації, яке дає кожному громадянину рівний доступ до неї. Це включає інформацію про здоров’я. І про психічне здоров’я. Це місце для спілкування. Це затишне місце, притулок від навколишнього світу. Це місце з бібліотекарями. Якими будуть бібліотеки майбутнього, ми можемо уявляти вже зараз.
Грамотність стала важливішою, ніж будь-коли в цьому світі смс і е-мейлів, у світі письмової інформації. Ми повинні читати і писати, і нам потрібні відкриті світу громадяни, які можуть комфортно читати, розуміти, що вони читають, розуміти нюанси і бути зрозумілими іншим.
Бібліотеки –- це дійсно ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вони зачиняють ворота, які повинні бути відчинені.
Відповідно до недавнього дослідження Організації економічного співробітництва та зростання, Англія – єдина країна, де населення старшого віку більш грамотне і більш численне, ніж населення молодшого віку, якщо порівнювати ці показники з іншими факторами, наприклад Тендер, соціально- економічні показники і тип зайнятості.
Іншими словами, наші діти і внуки не такі грамотні, як ми, і їх менше, ніж нас. Вони менш здатні орієнтуватися в світі, розуміти його, розв’язувати проблеми. їх легше обдурити і заплутати, у них менше можливостей змінити свій світ, вони менш працездатні. І Англія як країна впаде під натиском більш розвинених націй, тому що їй не вистачатиме кваліфікованої робочої сили.
Книги – це спосіб учитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Є казки, старші багатьох країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше розказані.
Я вважаю, що у нас є відповідальність перед майбутнім. Відповідальність і зобов’язання перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, у якому вони будуть жити. Ми всі –читачі, письменники, громадяни – маємо зобов’язання. Спробую сформулювати деякі з них.
Я вірю, що ми повинні читати для задоволення, наодинці з собою і на публіці. Якщо ми читаємо для задоволення, якщо інші бачать нас за книжкою, ми вчимося, ми тренуємо нашу уяву. Ми показуємо іншим, що читання – це добре.
Ми повинні підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладено вбік.
Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.
Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі. Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку. Один із кращих засобів для тих, хто читає з неохотою, – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи, що годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Ми повинні розуміти і визнавати, що як дитячі письменники ми робимо важливу роботу, бо якщо ми не впораємося і напишемо нудні книги, які відвернуть дітей від читання і книг, то ми виснажимо наше майбутнє і ще більше принизимо їх.
Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось придумують.
Ми повинні говорити нашим політикам, чого ми хочемо, голосувати проти політиків з будь - якої партії, які не розуміють ролі читання у формуванні справжніх громадян, політиків, які не хочуть діяти, щоб зберігати і захищати знання і заохочувати грамотність. Це не питання політики. Це питання звичайної людяності.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви. Сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.
Джерело: журнал «Всесвітня література в сучасній школі». Автор: Ніл ГЕЙМАН, письменник, сценарист, м. Портчестер, Велика Британія.