Метод - це спосіб досягнення мети. Пізнання, як і будь-який інший пил діяльності, передбачає застосування певної сукупності (системи) прийомів і операцій, що ведуть до досягнення мети. Така система прийомів називається методом.
Метод наукового пізнання - це сукупність прийомів і операцій, що регулюють дії з досліджуваними об'єктами.
Метод пізнання виражає цілеспрямованість, планомірність пізнання як процесу, програмно здійснюваного. Він є важливим інструментом наукового пізнання, двигуном науки, засобом її розвитку і збагачення новими результатами.
В ідеалі метод містить такі компоненти:
- сформульовану мету, завдання (проблемний аспект);
- опис об'єктивної ситуації, у межах якої вирішується завдання (онтологічний аспект);
- процедуру - перелік операцій, необхідних для досягнення мети за певних умов (процедурний аспект).
Вимоги до методу наукового пізнання.
- Детермінованість методу - зумовленість закономірностями як самого об'єкта, так і пізнавальної діяльності. Детермінованість методу виключає довільний набір прийомів і операцій, але надає значення активності суб'єкта у використанні методу.
- Зумовленість методу метою дослідження - необхідна відповідність усіх компонентів методу меті дослідження, активність суб'єкта пізнання.
- Результативність і надійність методу - надання результативності з високим ступенем імовірності.
- Економічність методу - витрати на створення і його використання є меншими, ніж прибуток від результатів дослідження обумовленість методу кадровими, економічними і соціально-організаційними факторами.
- Ясність і ефективна пізнавальність методу - застосування методу при відповідній підготовці будь-якою людиною.
- Відтворюваність методу - можливість його використання у необмеженій кількості, що залежить від відтворюваності всіх компонентів даного методу.
- Засвоєння методу - відтворюваність, ясність і пізнавальність методу. Дана вимога дозволяє включати у метод тільки те, чому можна навчити. Так, наприклад, особисті здібності, досвід дослідника не можуть увійти у структуру методу.
Існують два шляхи формування методу: стихійний і цілеспрямований. У межах людської діяльності стихійно складається певний набір дій, за допомогою якого отримують потрібний результат. Створений набір дій усвідомлюється і цілеспрямовано використовується.
Прийнято вважати, що "правильний метод" і "науковий метод" збігаються, тому що правильний метод ґрунтується на достовірній, перевіреній практикою науковій теорії. Метод буде науковим тоді, коли правильно відображає об'єктивні закони світу, визначає особливості предмета дослідження, закони його розвитку. Необхідно відзначити, що існує тісний взаємозв'язок між теорією і науковим методом. Будь-який конкретний метод - це специфічна форма знання про те, як у певних умовах діяти з метою пізнання. Можна сказати: науковий метод - це практичне застосування теорії.
Використовувана в сучасному науковому пізнанні система методів різноманітна. Прийнято виділяти загальнонаукові і часткові методи. Загальні методи використовуються на всіх рівнях пізнання різними науковими дисциплінами при дослідженні будь-якої предметної галузі. До них відносять спостереження, експеримент, класифікацію тощо. Часткові методи - це методи конкретної науки (методи електронної мікроскопії, описовий метод у біології тощо). Відзначимо, що даний поділ методів завжди умовний, тому що науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.
Загальнонаукові методи застосовуються в будь-якій сфері наукового пізнання. Їхня загальнонаукова значущість робить ці методи предметом вивчення і систематизації у межах методології.
Поширена класифікація методів наукового пізнання за рівнями приналежності.
До емпіричного рівня наукового пізнання відносять усі ті методи, прийоми, способи пізнавальної діяльності, що є змістом практики або безпосереднім її результатом. їх можна поділити на дві підгрупи: 1) методи вичленовування і дослідження емпіричного об'єкта, 2) методи обробки і систематизації отриманого знання.
Спостереження є первинним і елементарним пізнавальним процесом на емпіричному рівні пізнання.
Спостереження - це спосіб пізнання об'єктивного світу, заснований на безпосередньому сприйнятті предметів і явищ за допомогою органів відчуття без втручання у процес дослідника.
Особливості наукового спостереження:
- зв'язок з вирішенням конкретного теоретичного завдання і перевіркою гіпотези;
- планомірний і організований характер;
- систематичність, що унеможливлює помилки випадкового походження.
Активність спостереження може бути істотно підвищена за допомогою вимірювання об'єкта, його властивостей і відношень.
Вимірювання - це процес визначення чисельного значення певної величини шляхом порівняння її з еталоном.
Спостереження (особливо з вимірюванням) може наштовхнути дослідника на припущення про необхідний і закономірний зв'язок, однак цього недостатньо для стверджування і доведення такого зв'язку.
Опосередкованість сприйняття органами відчуття за допомогою приладів і інструментів необмежено розширює можливості спостереження, дію має певні недоліки. Зберігається залежність спостерігача від досліджуваного процесу чи явища. Спостерігач не може змінювати об'єкт, умови, керувати об'єктом і здійснювати контроль над ним, тому його активність у спостереженні носить відносний характер.
Спостереження як метод пізнання застосовується там, де неможливий або дуже складний експеримент (астрономія, гідрологія тощо), або там, де поставлені завдання дослідження природної поведінки об'єкта (психологія, соціологія тощо). Спостереження припускає наявність програми дослідження, що формується на основі попереднього досвіду, спостережень, усталених фактів, прийнятих концепцій.
Прийнято вважати, що спостереження складається з таких етапів:
- визначення завдань і мети (для чого, з якою метою?);
- вибір об'єкта, предмета і ситуації (що спостерігати?);
- вибір способу спостереження (як спостерігати?);
- вибір способів реєстрації явища, що спостерігається (як вести запис?);
- обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?).
Завданнями спостереження можуть бути: попереднє орієнтування в об'єкті; висування гіпотези та її перевірка; уточнення результатів, отриманих за допомогою інших методів. Ситуації, що спостерігаються, поділяються на природні і експериментальні, керовані і некеровані спостерігачем, спонтанні і організовані, стандартні і нестандартні, нормальні й екстремальні. Спосіб спостереження визначається завданнями, об'єктом і ситуацією. У гуманітарних дисциплінах виділяють особливий тип - включене спостереження, коли спостерігач стає членом випробовуваної групи. Крім того, спостереження може бути відкритим і прихованим, випадковим і систематичним, суцільним і вибірковим, змішаним.
У психології використовується самоспостереження (інтроспекція).
Як метод пізнання спостереження має недоліки. Особистісні особливості дослідника, установки, інтереси, психологічні стани можуть значно впливати на результати спостереження. Досліджуваний об'єкт набуде значущості тоді, коли дослідник буде зорієнтований на підтвердження своєї гіпотези. У результаті відбувається сприйняття тільки частини подій. Для досягнення об'єктивності результатів спостереження необхідне дотримання нормативних вимог. Перша необхідна умова - інтерсуб'єктивність, при якій дані спостереження повинні бути отримані і зафіксовані іншими спостерігачами. Іноді в науці вживається словосполучення "дані спостереження", але це не означає, що вони подані дослідникові у готовому вигляді. Як правило, вони є результатом наукового дослідження. Дані спостереження повинні бути позбавлені суб'єктивних нашарувань: науку цікавлять тільки об'єктивні, інтерсуб'єктивні дані. У якості таких постають не відчуття і сприйняття людини, а результати її раціональної обробки, тобто синтез чуттєвого сприйняття з теоретичними умаленнями. Обробка даних відбувається не тільки шляхом опрацювання теоретичних уявлень, але і за допомогою статистичної теорії помилок спостереження. Дані піддаються стандартизації і систематизації, зводяться в таблиці, діаграми, графіки.
У науковому пізнанні спостереження виконує такі функції:
- забезпечення емпіричною інформацією необхідною для постановки проблем і висування гіпотез;
- перевірка гіпотез і теорій;
- спостереження і іісіивлення результатів, отриманих у процесі теоретичного дослідження; перевірка їхньої адекватності та істинності.
На відміну від спостереження експеримент характеризується іоішішнім впливом на об'єкт дослідження. Експеримент є однією зі сфер людської практики, у якій піддається перевірці істинність висунутих гіпотез ийо виявляються закономірності об'єктивного світу.
Експеримент - це метод наукового пізнання, що характеризується активним втручанням дослідника у досліджуваний процес. Експериментальне вивчення об'єкта або явища має певні переваги порівняно іі спостереженням, тому що дозволяє вивчати явища в "чистому виді", без виливу побічних факторів. За необхідності експеримент може повторюватися Й організовуватися так, щоб досліджувалися окремі властивості об'єкта, а не їх сукупність. Головна мета експериментального дослідження - одержання принципово нової інформації. Експеримент є складнішим від спостереження, ніп відкриває ширші пізнавальні можливості для дослідника.
До важливих проблем, що вимагають залучення експериментального методу, належить перевірка гіпотез і теорій. Вона відіграє не менш важливу роль в експерименті при формуванні нових гіпотез і теоретичних уявлень.
Експеримент виступає лише певною ланкою у процесі наукового дослідження. План проведення експерименту, інтерпретація його результатів вимагають звернення до теорії. Без теорії неможливе ніяке експериментальне дослідження.
Єдиної класифікації експериментів не існує. Виділяють значну кількість типів і видів експериментального дослідження. За характером досліджуваного об'єкта розрізняють фізичні, біологічні, педагогічні та інші експерименти. За головною метою - перевірочні (емпірична перевірка гіпотези, теорії) і пошукові (збір необхідної емпіричної інформації для побудови або уточнення гіпотези).
Експеримент є прямим, якщо його об'єктом безпосередньо є реально існуючий предмет або процес. Коли пряме експериментальне дослідження об'єкта неможливе або складне, економічно недоцільне або з певних міркувань небажане, то вдаються до модельного експерименту, за якого досліджується не сам об'єкт, а його модель.
Модель - реально існуюча або уявна система, яка, замінюючи оригінал, знаходиться з ним у відношенні подібності. Моделі можуть бути матеріальними й уявними.
Результати, одержані при вивченні моделей (наприклад, випробування моделей турбін, гребель), надалі розповсюджуються на реально існуючі предмети.
Останнім часом широке застосування отримали експерименти з використанням ЕОМ. Вони важливі тоді, коли реальні системи не дозволяють ні прямого експериментування, ні експериментування на матеріальних моделях. За допомогою ЕОМ відтворюються ситуації через побудову логіко-математичної моделі досліджуваної системи.
Експерименти поділяються на якісні і кількісні. Якісні експерименти використовуються для виявлення впливу тих чи інших чинників на досліджуваний процес, без встановлення кількісної залежності між ними (вони мають пошуковий характер). Кількісні експерименти проводяться для вимірювання всіх істотних факторів, що впливають на поведінку досліджуваного об'єкта або хід процесу. Якісні і кількісні експерименти - це послідовні етапи в пізнанні явищ, що визначають ступінь заглиблення у їхню сутність.
Розглянемо другу групу методів емпіричного рівня, що передбачають роботу з отриманою емпіричною інформацією - науковими фактами, які необхідно обробити, систематизувати, узагальнити .
Вивчення наукових фактів починається з аналізу.
Аналіз - метод пізнання, за допомогою якого предмети дослідження мислено розчленовуються або розкладаються на складові частини. Розкладання - це перехід від вивчення цілого предмета до дослідження його частин.
Аналіз не є кінцевою метою наукового дослідження, що прагне відтворити ціле, його внутрішню структуру, характер функціонування, закон розвитку. Ця мета досягається подальшим теоретичним і практичним синтезом.
Синтез - метод дослідження, що полягає у мисленому поєднанні, відтворенні зв'язків окремих частин, елементів складного явища і осмисленні цілого в єдності. Аналіз і синтез мають об'єктивні основи в будові і закономірностях матеріального світу. В об'єктивній дійсності існують ціле і його частини, єдність і розходження, безперервність і дискретність, процеси руйнування і створення. Для всіх наук характерна аналітико-синтетична діяльність, у природознавстві ж вона може здійснюватися не тільки теоретично, але й практично.
Аналіз і синтез взаємодоповнюють один одного: аналіз припускає синтез, а синтез неможливий без попереднього аналізу системи. Просте розкладання об'єктів на окремі частини не дає нам поняття об'єкта як цілого, бо не є аналітичним процесом. Дитина, яка розбиває іграшку для того, щоб дізнатися, що всередині, не здійснює аналізу, а уможливлює тільки доступ до об'єкту пізнання. Інша справа, коли дослідник здійснює аналіз зразка для вивчення його хімічного складу. Цей зразок є цілісною характеристикою об'єкта, що дає підстави говорити про процес аналізу.
Аналіз завжди виступає як метод пізнання цілого, а не окремих його елементів, тому він не тільки неможливий без синтезу, але і передбачає його. Вивчення ж окремих елементів є тільки момент у процесі пізнання цілого.
Сам перехід від аналізу фактів до теоретичного синтезу здійснюється їй допомогою методів, що, доповнюючи один одного, складають зміст цього окладного процесу. Одним з таких методів є індукція - метод переходу від знання окремих фактів до знання загального, до емпіричного узагальнення і встановлення положення, що відображає закон або інший істотний зв'язок. В основі індукції лежать індуктивні висновки.
Безпосередня основа індуктивного висновку - повторюваність ознак у багатьох предметів певного класу. На підставі спостереження досить великої кількості одиничних фактів робиться висновок про загальні властивості всіх предметів. Адже у будь-якому науковому явищі є щось загальне, що виступає як об'єктивна її закономірність. Індуктивний висновок спрямований на виявлення цієї закономірності.
Розрізняють повну і неповну індукцію. Остання поділяється на такі види;
- індукція через просте перерахування (популярна індукція);
- Індукція через добір фактів із загальної маси за певним правилом;
- наукова індукція, здійснювана на основі знання причинних зв'язків явищ у межах досліджуваного класу.
У повній індукції загальний висновок будується на підставі дослідження всіх предметів (явищ) даного класу (оскільки вивченню підлягає повний набір предметів, то отриманий висновок має характер достовірності).
Метод неповної індукції застосовується у формі популярної індукції, і Сутність популярної (перерахувальної) індукції полягає в тому, що загальний висновок будується на підставі спостереження обмеженої кількості фактів, якщо серед останніх немає таких, що суперечать індуктивному узагальненню. Досягнута таким методом істина є неповною, бо завжди залишається можливість наштовхнутися на факт, що спростовує цей висновок.
Індукція через добір фактів знаходить застосування в статистичних мого дах оцінки. Так, при оцінці якості партії товарів, як правило, немає необхідності перевіряти усі вироби. Для цього за певними правилами формують контрольну групу, а за її результатами роблять висновок про якість усієї партії виробів.
Дедуктивний метод наукового пізнання полягає у переході від загальних до окремих результатів. Висновок будується за такою схемою: усі предмети класу М мають властивість Р; предмет m відноситься до класу М; отже, m має властивість Р.
Дедуктивний метод не обмежується лише дедуктивним висновком. Спрямованість думки від загального до часткового може характеризувати цілу систему наукових досліджень. Наприклад, класична механіка побудована на основі трьох законів І. Ньютона.
Під дедукцією розуміють метод переходу від загальних суджень до часткових, а також від одних висловлювань до інших за допомогою законів і правил логіки. Дедукція робить одержуване знання не ймовірним, а достовірним.
Зростання ролі дедукції в науковому пізнанні пов'язане з тим, що у наукових дослідженнях все частіше вивчаються явища, недоступні для безпосереднього сприйняття (мікросвіт, метагалактики, минулі епохи в розвитку людства). У процесі дослідження таких явищ звертаються до загальних положень, наукових гіпотез і теорій для того, щоб дедуктивно одержані результати можна було зіставити з фактами, що спостерігаються або експериментально встановлюються. Дедукція відрізняється від інших методів пізнання тим, що при істинності вихідного знання вона дає можливість одержати нове істинне знання.
Хоча в сучасному науковому пізнанні спостерігається розширення сфери застосування дедуктивних методів, їхню роль не слід перебільшувати, їх роль обмежена тим, що вони не дозволяють одержати змістовно нового знання. У дедуктивному висновку немає нічого такого, чого не містилося вже у попередніх судженнях.
Дедукція - спосіб логічного розгортання системи положень на базі вихідного знання, спосіб виявлення конкретного змісту попередніх суджень.
У процесі наукового пізнання індуктивні і дедуктивні методи тісно пов'язані. Індуктивні методи мають велике значення в науках, що безпосередньо спираються на досвід, дедуктивні методи - у теоретичних науках як засіб їх логічного упорядкування і побудови, як метод пояснення і передбачення.
Для обробки й узагальнення фактів у науковому дослідженні широко застосовуються класифікаційні методи. Класифікація дозволяє вирішувати низку пізнавальних завдань: класифікувати матеріал за класами, типами, формами, видами, групами; виявити вихідні одиниці аналізу і розробити систему відповідних понять і термінів; виявити стійкі ознаки і відносини, емпіричні закономірності; робити висновки з попередніх досліджень припускати існування раніше невідомих об'єктів або їх властивостей розкривати нові зв'язки між вже відомими об'єктами.
Зручною у використанні є та класифікація, яка поєднує в один клас об'єкти, максимально подібні один з одним за істотними ознаками, є стійкою і гнучкою в умовах появи нових об'єктів дослідження. Водночас вона повинна забезпечувати порівняно легкий пошук потрібних об'єктів чи погрібної інформації про них.
Класифікації подаються у вигляді текстів, таблиць, схем. Вони мають велике значення в науках, пов'язаних з різноманіттям досліджуваних об'єктів (біологія, географія, геологія тощо). За допомогою класифікації фіксуються закономірні зв'язки між класами об'єктів для визначення місця об'єкта в системі, узагальнюються результати певної галузі знань, здійснюється перехід від емпіричного етапу в розвитку науки до теоретичного, передбачаються властивості ще не знайдених у дійсності елементів. Наприклад, періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва дала можливість передбачити властивості ще не відкритих хімічних елементів.
Одним із методів наукового пізнання є аналогія, за допомогою якої здобуваються знання про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність з іншими. Ступінь імовірності (достовірності) висновку за екологією залежить від кількості подібних ознак у порівнюваних явищ (чим їх більше, тим більшу імовірність має висновок).
Застосування методу аналогії в пізнавальному процесі вимагає виявлення умов його ефективного функціонування. Історія науки свідчить про різне ставлення дослідників до висновку за аналогією як методу одержання нових знань. Одні з них вбачали в ньому надійний засіб одержання достовірних знань, інші - заперечували його як засіб пізнання. Негативне ставлення до методу обумовлене відсутністю жорстких процедур, що дозволяють здійснити перенос знання з одного порівнюваного об'єкта на інший. Можливість їхньої розробки для пізнавальних ситуацій є проблематичною.
В основі методу моделювання лежить аналогія. Модель є аналог свого прототипу, тому при переносі знання з моделі на прототип використовується висновок за аналогією. У випадках, коли можлива розробка правил переносу знань з моделі на прототип, висновок за аналогією знаходить доказову силу. Така система правил у технічних науках широко використовується як теорія подібності. У багатьох галузях знань метод аналогії може бути достовірним, тому необхідно прагнути виявляти умови аналогії, при яких коректність висновку підвищується.
Наукове пізнання поділяється на якісну аналогію, кількісну та структурно-логічну. Цінність методу аналогії істотно зростає при його використанні разом з іншими методами наукового дослідження. Застосування розглянутих методів обробки фактичного матеріалу дає можливість виявити об'єктивні закономірності, зробити узагальнення на емпіричному рівні. Однак дослідник залишається на емпіричному рівні пізнання, оскільки гіпотеза і закон - це емпіричні форми знання.
Лівінський О.М., Курок О.І., Гридякін В.О., Зінченко В.П.
Методологія і методи наукових досліджень Навчальний посібник