Результатом наукового пізнання є знання, до форм якого відносяться факти, поняття, наукові проблеми, класифікації, наукові ідеї, гіпотези, теорії, закони.
Розглянемо подані форми детальніше.
Науковий факт може бути розглянутий у декількох значеннях:
- по-перше, як деяка подія, явище, фрагмент дійсності (наприклад, історичний факт - Бородінська битва);
- по-друге, як особливого роду емпіричне висловлення, що описує пізнану подію або явище (наприклад, протокольний запис П. Кюрі, відомого фізика, який спостерігав вплив рентгенівських променів на стан урану: "Х-промені не змінюють стану урану");
- по-третє, факт розглядається як синонім до слова "істина" ("сума кутів трикутника дорівнює 180°").
У методології науки подається уявлення про тришарову структуру факту, представленого як складне ціле, що складається з компонентів: речення - лінгвістичного компоненту, чуттєвого образу факту; сукупності приладів та інструментів, а також системи практичних дій з ними.
У методології науки науковий факт визначається як особливе речення, що фіксує емпіричне знання. Факти відіграють велику роль у перевірці, підтвердженні та спростуванні теорій. Відповідність фактам - одна з істотних вимог, яка висувається до наукової теорії.
У розумінні природи факту виділяються дві основні тенденції: "фактуалізм" і "теоретизм". Фактуалізм підкреслює незалежність і автономність фактів стосовно різних теорій. Теоретизм стверджує, що факти цілком залежать від теорії та при зміні теорій відбувається зміна усього фактуального базису теорії.
Абсолютне протиставлення фактів теорії є неправильним, так само як і повне розчинення фактів у теорії. Залежність фактів від теорії виявляється в тому, що теорія формує концептуальну основу факту: виділяє досліджуваний аспект дійсності, визначає мову, за допомогою якої описуються факти, визначає засоби і методи експериментального дослідження. З іншого боку, отримані в ході експерименту факти визначаються властивостями матеріальної дійсності. У силу цього вони або підтверджують теорію, або вступають з нею у протиріччя.
Наукова проблема означає ускладнення, породжене суперечністю, подолання якого можливе тільки за допомогою дослідження. У вузькому значенні - це форма мислення, що характеризує недостатність наявних засобів досягнення мети наукового пізнання.
Наукове дослідження має справу не з окремими, ізольованими, а із системними проблемами, що стосуються різноманітних галузей дійсності. Вибір проблем у науці, як правило, збігається з вибором напрямку дослідження.
Пошук, формулювання і вирішення проблем - основна риса наукової діяльності; проблеми відокремлюють одну науку від іншої, задають характер наукової діяльності як істинно наукової або псевдонаукової.
Жодна проблема не виникає в науці безпідставно; вона обумовлена попереднім знанням і пануючими ціннісними установками дослідників. Для наукової проблеми необхідні попередньо зібраний емпіричний матеріал, розроблені теорії і методики. Якщо поставлено проблему знаходження точної формули окису платини, то при цьому передбачається існування цієї речовини, є відомості про деякі її властивості, достатньо розроблено уявлення про хімічні зв'язки і методику проведення емпіричного дослідження, наприклад, аналізу речовини в рентгенівських променях.
Проблеми можуть породжуватися недостатністю емпіричних даних. У цьому випадку потрібне їхнє поповнення з доступних джерел. Можливо, і зворотне: існує надлишок емпіричних даних і тоді потрібно виділити з них матеріал, що має відношення до даного питання.
Для правильної постановки проблеми необхідні такі умови:
- наявність попереднього наукового знання, у яке входить досліджувана проблема;
- формально правильна її побудова проблеми;
- коректність проблеми, тобто її передумови не повинні бути помилковими;
- достатня обмеженість, обмеженість (неглобальність) проблеми;
- вказівки на умови рішення;
- прийняття домовленості про ознаки прийнятного рішення і способи його перевірки.
Не всі наукові проблеми вирішуються; деякі з них залишаються невирішеними протягом тривалого часу після їхньої постановки, треті взагалі втрачають актуальність.
Формою наукового знання є наукова ідея, що інтуїтивно пояснює явища без аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на підставі яких робиться висновок. Вона базується на відомому знанні, але розкриває раніше не помічені закономірності. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.
У ході наукового дослідження доводиться постійно звертатися до гіпотез. У широкому розумінні слово "гіпотеза" - будь-яке припущення, здогад або передбачення, що ґрунтується або на попередньому знанні, або на нових фактах, але найчастіше - на обох одночасно.
Гіпотеза - деяке припущення про можливий закономірний порядок, про істотний зв'язок між явищами, це не достовірне, а ймовірне знання. І Гіпотезою є висловлення, істинність або хибність якого ще не встановлена.
У лінгвістичному відношенні гіпотеза може виражатися або розповідним реченням, або формулою. У процесі наукового дослідження гіпотеза використовується для двох цілей: пояснити існуючі факти і передбачити нові, невідомі.
Для вирішення однієї і тієї ж проблеми може існувати декілька гіпотез, нерідко діаметрально протилежних. В історії науки відомо багато гіпотез: корпускулярна і хвильова, протилежні гіпотези про існування "прамови" у мовознавстві тощо.
Існують такі шляхи висування наукових гіпотез:
- гіпотези як результат прямого емпіричного узагальнення експериментальних даних;
- гіпотези, висунуті за аналогією;
- гіпотези, висловлені з метою узагальнення існуючих гіпотез і теорій, що характеризуються недостатньою спільністю;
- гіпотези, запропоновані для пояснення деяких наслідків;
- гіпотези, висунуті для аргументації інших гіпотез.
Не кожне припущення може претендувати на статус наукової гіпотези. Будь-яка гіпотеза повинна задовольняти низку вимог, що формують умови можливості гіпотези:
- 1. Гіпотеза має пояснити всі явища, для аналізу яких вона висувалася, не суперечити раніше встановленим фактам і науковим положенням.
- 2. Гіпотеза повинна бути такою, яку можна перевірити. При цьому розрізняється практична і принципова перевірка гіпотези. Гіпотези, які неможливо перевірити практично (на даному етапі науково-технічного розвитку), не слід відкидати, але вони повинні висуватися з обережністю, оскільки наука не в змозі свої основні зусилля концентрувати на їх розробці.
- 3. Гіпотеза повинна бути застосовна до широкого кола явищ.
- 4. Необхідна принципова простота гіпотези - її здатність пояснювати широке коло різних явищ, не звертаючись при цьому до складних штучних побудов.
Наукові гіпотези обґрунтовуються і перевіряються. Обґрунтованість гіпотези - необхідна умова її застосування. Зіставлення отриманих з гіпотези результатів з досвідом - це процес її перевірки. Якщо наслідки (навіть деякі з них) не підтверджуються досвідом, то роблять висновок про хибність гіпотези. Основний шлях обґрунтування гіпотези - практика, експериментування в сукупності з логічними операціями.
У науці важливою формою наукового знання є закони, що утворюють основу тієї системи знань, що функціонує в суспільстві у вигляді тих або інших окремих наук. Закони входять до складу наукових теорій, але можуть існувати і поза ними.
Закон - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі й суспільстві.
Закономірність - це об'єктивно існуючий, повторюваний, істотний зв'язок явищ природи з громадським життям. Між законами й закономірностями немає виразної межі, а тому в науковій літературі одні й ті самі відношення розглядаються як закони або як закономірності.
На ранньому етапі розвитку науки встановлюються емпіричні закони, що виражають зв'язки між властивостями речовин і явищ, вони сприймаються за допомогою органів відчуття, тому їх іноді називають феноменологічними законами, або законами явищ (прикладом є газові закони). Ці закони не пояснюють, чому відбуваються ті чи інші явища.
Глибокі внутрішні зв'язки процесів, механізм їх перебігу розкривають теоретичні закони.
Теоретичні закони підтверджуються за допомогою емпіричних, але вони можуть бути зрозумілі і пояснені тільки на основі теоретичних знань. Закон, відкритий шляхом здогаду, повинен бути логічно доведений, тільки тоді він визнається наукою. Для доказу закону наука використовує судження, що були раніше визнані істинними, з них логічно постає нове судження.
Під принципом у науковій теорії розуміється абстрактне визначення ідеї (початкова форма систематизації знань). Науковий принцип розкриває її зміст, є найпершим і загальним визначенням ідеї. Наприклад, розкриття змісту ідеї розвитку починається з формулювання принципу розвитку, у якому подано перше і досить абстрактне його визначення.
Вихідні положення наукової теорії називаються постулатами, або аксіомами.
Аксіома (постулат) - це положення, що береться в якості вихідного, із якого виводяться всі інші положення і висновки теорії за фіксованими правилами. Аксіоми приймаються без доказу. У сучасній логіці і методології науки поняття "постулат" і "аксіома" використовуються як еквівалентні.
Основною формою наукового знання є теорія. Під теорією розуміють комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення будь-якого явища. У більш вузькому і специфічному розумінні теорія - найвища, розвинута форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності та істотні зв'язки визначеної галузі дійсності - об'єкта даної теорії.
Теорія є найбільш складною і розвинутою формою наукового знання. Інші форми наукового знання (закони науки, первинні пояснювальні схеми тощо) генетично можуть передувати теорії, складати основу її формування. Досить часто вони співіснують з теорією і входять до неї як елементи. Як найбільш розвинута форма наукового знання, теорія може бути методом одержання нової інформації.
Підтвердження наукової теорії безпосередньо стосується не реальних об'єктів, а об'єктів ідеалізованих. Досконалість внутрішньої організації теорії досягається за умови дотримання принципу "мінімізації", тобто в основі теорії повинно бути якнайменше вихідних понять і фундаментальних співвідношень.
За будовою теорія внутрішньо диференційована, але цілісна система знань, що характеризує логічну залежність одних елементів від інших, наступність змісту теорії щодо певної сукупності тверджень і понять - вихідного базису теорії (на основі визначених логіко-методологічних принципах і правилах). Структуру теорії формують принципи, аксіоми, закони, судження, положення, поняття, категорії і факти.
У сучасній методології наукового пізнання виділяють такі основні компоненти теорії:
- 1. Вихідна емпірична основа - множина зафіксованих у даній галузі фактів, які вимагають теоретичного пояснення;
- 2. Вихідна теоретична основа - сукупність первинних припущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, що описують ідеалізований об'єкт теорії.
- 3. Логіка теорії - множина дозволених у межах теорії правил логічного висновку і доказу.
- 4. "Корпус" теорії - сукупність виведених з теорії тверджень з їхніми доказами, що складає основний масив теоретичного знання.
Методологічно основна роль у формуванні теорії належить покладеному в її основу ідеалізованому об'єкту - теоретичній моделі істотних зв'язків реальності, представлених за допомогою гіпотетичних припущень та ідеалізації. Побудова ідеалізованого об'єкта - необхідний етап створення будь-якої теорії.
Безсумнівно, в теоріях різного типу за призначенням знаходяться на різних ступенях розвитку ці елементи, представлені нечітко. Наприклад, логічний апарат, навіть математичних теорій, зазвичай безпосередньо не описується: правила визначення понять, виведення теорем з аксіом передбачаються відомими. У природничо-наукових теоріях точно не формулюються і не виділяються вихідні принципи і закони, коли теорія тільки формується. Найчастіше принципи і більш загальні закони таких теорій розкриваються у міру подальшого дослідження й обґрунтування теорії.
Взаємозв'язок між основними об'єктами теоретичної моделі виражається за допомогою фундаментальних законів і принципів теорії. Саме вони разом з вихідними поняттями і припущеннями складають концептуальне ядро, або базис теорії, тобто вихідна теоретична основа і "корпус" теорії формують концептуальне ядро. Залежно від рівня і типу теорії фундаментальні закони і принципи можуть бути чітко виділені і точно сформульовані або припускатися.
Класична механіка базується на трьох основних законах руху, що разом з відповідними поняттями простору, часу, маси, сили, швидкості, прискорення уперше найбільш чітко були сформульовані І. Ньютоном у "Математичних началах філософії". У спеціальній теорії відносності А. Ейнштейна вихідними положеннями всіх подальших висновків є два фундаментальних поняття - простору і часу. У біологічних, психологічних і багатьох інших теоріях гуманітарних наук (особливо на початкових етапах їхнього формування) основні принципи і гіпотези не визначаються, хоча і передбачаються.
Об'єктивно існують різноманітні типи наукових теорій. Традиційно виділяють три типи.
Перший тип - описові (якісні) наукові теорії (еволюційна теорія Ч. Дарвіна, фізіологічна теорія І. Павлова, сучасні психологічні теорії тощо). Вони безпосередньо описують певну групу об'єктів згідно з фактами. Теорія формується в природних мовах із залученням спеціальної термінології з відповідної галузі знань. Дані теорії носять якісний характер, що визначає їхню обмеженість, пов'язану з необхідністю кількісно охарактеризувати те чи інше явище.
Другий тип - математизовані наукові теорії, що використовують апарат математики (теорії елементарних часток, молекулярної генетики тощо). У математичній моделі конструюється особливий ідеальний об'єкт, що заміщає реальний. Специфіка математизованих теорій полягає в тому, що вони легко адаптуються до різних галузей знань.
Третій тип - дедуктивні теоретичні системи. Першою дедуктивною теорією були "Начала" Евкліда, побудовані за допомогою аксіоматичного методу. Вихідна теоретична основа таких теорій формується на початку й із них методом дедукції виводяться наслідки.
Вихідні основи в математиці позначаються як постулати й аксіоми (у фізиці - начала, або принципи); виведені наслідки утворюють систему теорем (у фізиці - законів). Усі логічні засоби, використані у цих теоріях, фіксуються, а докази теорії будуються відповідно до цих засобів. Цей тип теорій має одностайність, але гостро постає проблема інтерпретації, перетворення формальної мови теорії в знання.
Дедуктивні теоретичні системи можна розділити на підкласи:
- гіпотетико-дедуктивні теорії задовольняють усі принципи аксіоматичної побудови, але, крім цього, твердженням теорії дається безпосередня емпірична інтерпретація (інші твердження одержують непряму інтерпретацію завдяки своєму логічному зв'язку з першими). Даний вид теорій широко застосовується при побудові теорії в галузях знань, заснованих на досвіді й експерименті (астрофізичні, термодинамічні тощо);
- конструктивні теорії зводять до мінімуму прийняті без доказів твердження. Всі об'єкти теорії виводяться на основі конструювання реально здійснюваного або можливого засобів (теорія поля Д. Максвелла, теорія інформації тощо);
- аксіоматичні теорії - низка пропозицій теорії приймається без доказів (аксіоми); вхідні в них поняття є невизначеними в даній теорії, а всі інші знання виходять з аксіом заздалегідь сформульованими логічними правилами. Подальше успішне застосування аксіоматичних теорій у кінцевому результаті обґрунтовує істинність її аксіом (механіка І. Ньютона, спеціальна теорія відносності тощо).
Крім наведеної, можливі й інші типології теорій - за іншими ознаками чи підставами розподілу, наприклад, за предметними галузями (фізичні, хімічні теорії та ін.). Можна виділити дедуктивні і недедуктивні, описові і пояснювальні, динамічні і стохастичні теорії. У динамічних теоріях передбачення має однозначно достовірний характер. До них відносяться теорії земної і небесної механіки, астрономії, класичної фізики і хімії. На відміну від них більшість теорій у галузі біології, психології, гуманітарних наук, а також новітньої квантової фізики і хімії мають стохастичний характер. Імовірні теорії визначають ймовірність, з якою може відбутися та чи інша подія.
У межах кожної наукової дисципліни знання об'єднуються в єдине ціле, на яке вони спираються. Підстави виступають системотвірним блоком, що визначає стратегію наукового пошуку, систематизацію отриманих знань і забезпечує їх уведення в культуру відповідної історичної епохи.
Виділяють три компоненти підстав науки: логічні - ідеали і норми дослідження, власне наукові - наукова картину світу і філософські.
Як і будь-яка діяльність, наукове пізнання регулюється визначеними ідеалами і норми, у яких виражені уявлення про мету наукової діяльності і способи її досягнення. Серед ідеалів і норм науки можуть бути відокремлені:
а) власне пізнавальні налаштування, що регулюють процес пізнання;
б) соціальні норми, що фіксують роль науки та її цінність для громадського життя на певному етапі історичного розвитку.
Пізнавальні ідеали науки мають досить складну організацію. Можна виділити: 1) ідеали і норми: 2) пояснення й описи; 3) докази й обґрунтування знання; 4) побудова й організація знань.
На різних етапах свого історичного розвитку наука створює різні системи ідеалів і норм дослідження. Порівнюючи їх, можна виділити як загальні, так і особливі риси пізнавальних ідеалів і норм. Загальні риси характеризують наукову діяльність у цілому, а особливі риси відображають специфіку конкретних наукових дисциплін.
У змісті кожного з видів, ідеалів і норм науки можна зафіксувати три взаємозалежних рівні.
Перший рівень представлений ознаками, що відрізняють науку від інших форм пізнання (повсякденного, стихійно-емпіричного пізнання, мистецтва, релігійно-міфологічного освоєння світу тощо). Наприклад, у різні історичні епохи по-різному розумілася природа наукового знання, процедури його обґрунтування і доказовості. Наукове знання відмінне від думки повинно бути обґрунтоване і доведене, тому наука не може обмежуватися констатацією явищ, а повинна розкривати їх сутність, - усі ці нормативні вимоги визначалися в античній науці, середньовічній та сучасній.
Другий рівень змісту ідеалів і норм дослідження представлений історично змінними установками, що характеризують стиль мислення, який домінує в науці на певному історичному етапі її розвитку. Так, порівнюючи давньогрецьку математику з математикою Давнього Єгипту, можна помітити відмінності в ідеалах організації знання. Ідеал викладу знань, вирішення завдань у математиці Давнього Єгипту, в грецькій математиці замінюється ідеалом організації знань як системи, що дедуктивно розгортається. З вихідних аксіом виводяться наслідки. Найбільш яскравою реалізацією цього є перша теоретична система в історії науки - Евклідова геометрія.
Становлення природознавства наприкінці XVI - початку XVII ст. утвердило нові ідеали і норми обґрунтованості знання. Відповідно до нових ціннісних орієнтацій і світоглядних установок головна мета пізнання визначалася як вивчення і розкриття природних властивостей і зв'язків предметів, виявлення природних причин і законів природи. Звідси, як головна вимога до обґрунтованості знань про природу, була його експериментальна перевірка. Експеримент став розглядатися як важливий критерій істинності знання.
У змісті ідеалів і норм наукового дослідження можна виділити третій рівень, на якому установки другого рівня конкретизуються щодо специфіки предметної галузі кожної науки. Наприклад, у математиці відсутній ідеал експериментальної перевірки теорії, але для природничих наук він обов'язковий. Сучасна біологія не може обійтися без ідеї еволюції, а тому принцип історизму органічно входить у систему її пізнавальних установок.
На характері ідеалів і норм наукового пізнання позначається специфіка досліджуваних об'єктів. Кожен новий тип об'єктів, що перебуває у сфері дослідницької діяльності, як правило, вимагає трансформації ідеалів і норм наукової праці. У системі ідеалів і норм виражений певний образ пізнавальної діяльності, уявлення про обов'язкові дії, що забезпечують розуміння істини. Цей образ формується в науці під впливом соціальних потреб, світоглядних структур, що лежать в основі культури тієї чи іншої історичної епохи. Саме на цьому рівні найбільш яскраво простежується залежність ідеалів і норм науки від культури, епохи від домінуючих у ній світоглядних установок і цінностей.
Відомий натураліст XVIII ст. Ж. Бюффон знайомлячись з трактатами натураліста епохи Відродження Альдрованді був здивований ненауковим способом опису і класифікації явищ у його працях. Альдрованді поряд з відомостями, які натуралісти наступних епох віднесли б до наукового опису (види змій, їхнє розмноження, дія зміїної отрути тощо), подає опис див і пророцтв, пов'язаних з таємними знаками змії; сказання про драконів, відомості про емблеми, геральдичні знаки, сузір'я Змії, Змієносця, Дракона.
Такі способи опису були характерні для ідеалів середньовічного суспільства. Вони породжені домінуючими в цій культурі світоглядними позиціями, що визначали сприйняття, розуміння і пізнання людиною світу. У системі таких установок пізнання світу вони тлумачилися як розшифровка змісту, вкладеного в речі і події актом божественного творіння. Речі і явища розглядалися як розщеплені на дві складові властивості: природні і знаки божественного помислу, втіленого у світі.
Описати річ або явище означало не тільки зафіксувати ознаки, що у більш пізніші епохи кваліфікувалися б як природні властивості речей, але і знайти "знаково-символічні" ознаки, їх аналогії, "співзвуччя" і "переклик" з іншими речами і подіями. Оскільки все це сприймалося як знаки, а світ трактувався як своєрідна книга, написана "божими письменами", то словесний або писемний знак і річ, що позначалася ним, могли бути уподібнені один одному. З цих позицій цілком можливо було згрупувати в одному описі біологічні ознаки змії, геральдичні знаки і легенди про змій. Перебудова ідеалів і норм середньовічної науки, розпочата в епоху Відродження, здійснювалася протягом тривалого історичного періоду. Новий зміст подавався у старій формі, а нові ідеї і методи межували зі старими.
Ідеал математичного опису природи утверджувався в епоху Відродження, виходячи з традиційних для середньовічної культури уявлень про природу як про книгу, написану "божими письменами". Потім ця традиційна світоглядна конструкція була наповнена новим змістом і отримала нову інтерпретацію: "Бог написав книгу природи мовою математики".
Отже, перший блок основ науки складають ідеали і норми дослідження, що утворюють цілісну систему зі складною організацією.
Визначаючи загальну схему наукової діяльності, ідеали і норми регулюють побудову різних типів теорій, здійснення спостережень і формування емпіричних фактів. Вони охоплюють усі процеси дослідницької діяльності. Дослідник може не усвідомлювати всіх застосовуваних у пошуку нормативних структур, більшість з яких постає як зрозуміле само по собі. Він найчастіше засвоює їх, орієнтуючись на зразки вже проведених досліджень, ми їхні результати. У цьому сенсі процеси побудови і функціонування наукових знань демонструють ідеали і норми, відповідно до яких створювалися наукові знання.
Другий блок основ науки складає наукова картина світу. Наукова картина світу - цілісна система уявлень про загальні властивості та закономірності природи. В окремих наукових дисциплінах формуються спеціальні картини світу, найбільш розробленою з яких є фізична.
Узагальнена характеристика предмета дослідження закріплена в картині світу за допомогою уявлень про фундаментальні об'єкти (з яких вважаються побудованими всі інші об'єкти, досліджувані відповідною наукою); про типологію досліджуваних об'єктів; про загальні закономірності їхньої взаємодії; про просторово-часову структуру дійсності. Наприклад, уявлення про те, що світ складається з часток-корпускул (їхня взаємодія здійснюється як миттєва передача сил); корпускули й утворені з них тіла переміщаються в абсолютному просторі з плином абсолютного часу, описують картину фізичного світу, що склалася у другій половині XVII ст. і отримала згодом назву механічної картини світу.
Картина світу забезпечує систематизацію знань у межах відповідної науки. З нею пов'язані різні типи теорій наукової дисципліни (фундаментальні і прикладні), а також дослідні факти, на які спираються картини дійсності. Одночасно вони функціонують як дослідницькі програми, спрямовані на постановку завдань як емпіричного, так і теоретичного пошуку, на вибір засобів їхнього вирішення.
Картини дійсності, що розглядаються в окремих наукових дисциплінах, не є ізольованими одна від одної, вони взаємодіють між собою. У зв'язку з цим виникає питання: чи існують ширші можливості систематизації знань, форм стосовно спеціальних картин реальності? У методологічних дослідженнях такі форми вже зафіксовані й описані. До них відноситься загальна наукова картина світу, що постає особливою формою теоретичного знання. Вона інтегрує найбільш важливі досягнення природних, гуманітарних і технічних наук. Спочатку вони розвиваються як фундаментальні ідеї та уявлення відповідних дисциплінарних досліджень, а потім входять до загальної наукової картини світу.
Революції в окремих науках, змінюючи бачення предметної галузі відповідної науки, постійно породжують зміни природничонаукової і загальнонаукової картин світу, ведуть до перегляду раніше сформованих у науці уявлень про дійсність. Однак зв'язок між змінами в картинах реальності і суцільною перебудовою природничонаукової і загальнонаукової картин не однозначний. Потрібно враховувати, що нові картини дійсності спочатку постають як гіпотези. Гіпотетична картина проходить етап обґрунтування і може тривалий час співіснувати поряд з минулою картиною реальності. Входження нових уявлень, вироблених у тій або іншій галузях знань, у загальнонаукову картину світу не виключає, а припускає конкуренцію різних уявлень про досліджувану реальність.
Розглянемо третій блок основ науки. Уведення наукового знання в культуру передбачає його філософське обґрунтування. Воно здійснюється за допомогою філософських ідей і принципів, що обґрунтовують постулати науки, а також її ідеали і норми.
Як правило, у фундаментальних галузях дослідження, наука має справу з об'єктами, неосвоєними ні у виробництві, ні в повсякденному досвіді. Для повсякденного здорового глузду ці об'єкти можуть бути незвичними і незрозумілими. Знання про них і методи одержання таких знань можуть істотно не збігатися з нормативними уявленнями про світ повсякденного пізнання відповідної історичної епохи. Тому наукові картини снігу, а також ідеали і нормативні структури науки не тільки в період їхнього формування, але й у наступні періоди перебудови мають потребу у своєрідному "стикуванні" з пануючим світоглядом тієї чи іншої історичної епохи - категоріями її культури. Таке "стикування" забезпечують філософські основи науки. У їхній склад входять (поряд з постулатами, що обґрунтовують) ідеї і принципи, що визначають напрямок пошуку.
Філософські основи науки не слід ототожнювати з загальним масивом філософського знання. З широкого огляду філософської проблематики і варіантів її вирішень, що виникають у культурі кожної історичної епохи, наука використовує їх, обґрунтовуючи структури лише деяких ідей і принципів.
Формування і трансформація філософських основ науки вимагає не тільки філософської, але і спеціальної наукової ерудиції дослідника (розуміння ним особливостей предмета відповідної науки, її традицій, зразків діяльності тощо). Вона здійснюється шляхом вибірки і подальшої адаптації Ідей, вироблених у філософському аналізі, до потреб певної галузі наукового пізнання, що веде до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення. Весь комплекс досліджень на стику філософією і конкретної науки здійснюється спільно філософами і вченими-фахівцями в даній науці. Сьогодні цей комплекс досліджень здійснюється в межах філософії і методології науки.
Лівінський О.М., Курок О.І., Гридякін В.О., Зінченко В.П. Методологія і методи наукових досліджень Навчальний посібник