Передача інформації є однією із складових частин функціонування людського суспільства. Людям притаманні різноманітні способи передачі інформації: мова, жест, спів, музика, письмо і зокрема графічні зображення.
Необхідність графічних зображень виникла з трудової діяльності людства, яке здавна відображало в малюнках предмети і знаряддя своєї праці, побуту, вірувань та естетичні погляди. Навіть на стінах печер первісної людини знаходять примітивні зображення тварин і різних предметів побуту. Потяг людей до зображення, зарисовування має давніше походження, ніж виникнення писемності.
У стародавніх країнах – Китаї, Індії, Єгипті, Греції та інших – споруджувались фортеці, монастирі, палаци, храми та інші будівлі, будувати які можна було тільки за наявності їх планів та інших зображень, виконаних у вигляді відповідних креслень. Згодом поряд із будівництвом почала розвиватись техніка у вигляді різноманітних верстатів, механізмів, машин, приладів, зброї тощо. Всі ці технічні вироби складались із окремих деталей, які в свою чергу виконувались на основі відповідних креслень. Проте як і в будівництві, так і в техніці, креслення виробів мали індивідуальний характер, зображення будувались такі, якими їх уявляв тодішній архітектор чи конструктор. Сторонньому виконавцю важко, або навіть неможливо, було за цими кресленнями з’ясувати форму та розміри зображених споруд чи технічних виробів.
Такі обставини значною мірою гальмували розвиток будівництва й техніки. Тим більш, що із розвитком техніки виникла нагальна потреба у взаємозамінюваних деталях. Це означало, що креслення технічних виробів повинні були виконуватись на основі уніфікованих методів і правил, щоб вони стали доступними для читання та сприйняття широким загалом виконавців. Для цього було необхідно, щоб зображення не мали довільного вигляду, а виконувались на основі певних уніфікованих правил проекціювання. Неоціненний внесок у розвиток теорії побудови графічних зображень зробив геніальний італійський художник, учений та інженер Леонардо да Вінчі. Розвитку теорії графічних зображень присвячені роботи французьких інженерів Плюмьє та Фрезьє, німецького вченого Якова Леопольда та багатьох інших. Але незважаючи на багатовікову історію розвитку теорії і практики побудови зображень, реальні способи побудови графічних зображень наприкінці XVIII ст. ще не мали єдиної логічної системи.
Лише геніальний французький вчений Гаспар Монж (1746–1818) із розрізнених методів і не завжди коректних способів побудови зображень створив нову галузь геометрії, систематизувавши й узагальнивши все те, що було запропоновано його попередниками. Ця галузь геометрії називається нарисною геометрією, суть якої Гаспар Монж визначив так: “Мистецтво відображати на аркуші паперу, що має тільки два виміри, предмети, які мають три виміри”. Подальший, після Гаспара Монжа, розвиток нарисної геометрії характеризується її деталізацією та застосуванням до вирішення різноманітних завдань науки та техніки.
У сучасній інтерпретації щодо загальнотехнічної дисципліни, що викладається у вищих закладах освіти нарисною геометрією називають розділ геометрії, який вивчає методи побудови креслень просторових форм предметів на площині і способи розв’язання на них різноманітних геометричних задач.