Що можливо робити в Internet – складне запитання. Internet – не просто мережа, а мережа мереж, кожна з яких може мати свою власну політику і власні правила. Тому тут потрібно враховувати правові та етичні норми, а також політичні фактори. Розглянемо деякі принципи, щоб визначити кордони допустимого в Internet. При роботі в Internet повинні виконуватися три правові норми.
1. Значна частина Internet фінансується за рахунок федеральних субсидій, унаслідок чого виключається, як правило, комерційне використання мережі.
2. Internet – інтернаціональна мережа. При посиланні інформації, в тому числі й бітів через державний кордон, потрібно керуватись законами, що регулюють експорт, а не правовими законами даної держави.
3. У випадку доставки програмного продукту (або, наприклад, просто ідеї) із одного місця до іншого потрібно враховувати регіональні правові норми, що відносяться до ліцензій та інтелектуальної власності.
Більшість мереж, що входять до складу Internet, фінансуються федеральними відомствами. Згідно з федеральним законом, відомство може розподіляти свій бюджет тільки на те, що входить до сфери його діяльності. Наприклад, військово-повітряні сили не можуть таємно збільшити свій бюджет, замовив ракети за рахунок НАСА. Ці ж закони розповсюджуються і на мережу: коли НАСА фінансує мережу, то її слід використовувати тільки для вивчення космосу. Як користувач мережі, ви можете не мати жодного уявлення про те, по яким мережам циркулюють ваші пакети, але краще, щоб інформаційне наповнення цих пакетів не суперечило діяльності того відомства, яке фінансує ту чи іншу мережу.
В останній час існує багато розмов про "Національну інформаційну інфраструктуру" у США (National Information Infrastructure, NII). Це великий і загальний проект документу про створення мереж в обсязі держави за рахунок федерального та комерційного фінансування. Коли фірма або організація домовляються про підключення до Internet, вона повідомляє постачальнику мережі, з якою метою буде використовуватися мережа:
– для наукових досліджень і освіти;
– для комерційних цілей.
У першому випадку ваш трафік буде направлятися за субсидійними маршрутам, наприклад, національної мережі для наукових досліджень і освіти (NREN), що фінансуються урядом CШA. У другому варіанті трафік буде направлятися за комерційними каналами. Комерційне використання мережі звичайно коштує дорожче, оскільки не субсидіюється державою. В Internet знаходиться низка комерційних постачальників, наприклад, Advanced Networks and Services (ANS), Performance International (PCI) та UUNET. У кожної з цих компаній є власна ніша ринку і мережа в кордонах держави для виконання комерційних послуг в Internet.
У США експорт бітів підпадає під дію експортних обмежень Міністерства торгівлі. В інших країнах діють свої закони. Оскільки Internet є глобальною мережею, стає можливим експорт інформації. Експортне законодавство побудоване на двох принципах:
1. Експорт чого-небудь потребує наявності ліцензії.
2. Експорт послуг вважається приблизно еквівалентним експорту компонентів, необхідних для забезпечення цієї послуги.
Перший пункт роз'яснень не потребує. Якщо ви пересилаєте файл або відправляєте що-небудь електронною поштою за межі держави, то для цього необхідно отримати експортну ліцензію. Але тут маємо на щастя приємний сюрприз: генеральну ліцензію, сфера застосування якої є дуже широкою. Генеральна ліцензія дозволяє експорт усього, на що немає явних заборон і що може відкрито обговорюватися. Таким чином, все, про що можливо довідатися на конференції або в аудиторії, скоріше за все, підпадає під дію генеральної ліцензії, якщо ця інформація не є секретною.
Другий пункт ще простіший. Коли експорт окремих апаратурних засобів, наприклад, суперкомп'ютерів, заборонений, то дистанційний доступ до цих апаратних засобів, що знаходяться в межах даної держави, також заборонений. Тому потрібно бути дуже обережним з наданням доступу до "особливих" ресурсів іноземним користувачам.
При аналізі правової відповідальності суб'єктів, консорціум, який управляє мережею Bitnet, можна дійти наступних висновків:
1. Оператор мережі несе відповідальність за незаконний експорт лише в тому випадку, коли він знав про порушення і не проінформував про це відповідні органи.
2. Оператор мережі не несе відповідальності за дії користувача мережі й до його обов'язків не входить визначення їх відповідності чи невідповідності закону.
Ще один фактор, що потрібно враховувати при пересиланні будь-чого будь-кому, – це право власності. Проблема ускладнюється, якщо дані передаються через кордон. Законодавство у сфері авторських прав та патентів у різних країнах може мати великі розбіжності. Обов'язково довідайтесь, кому належать права на те, що ви збираєтесь передати по мережі, у випадку необхідності не забудьте отримати відповідний дозвіл.
Закони, що регламентують електрону передачу інформації, не встигають за технічним прогресом. Якщо у вас є лист, журнал або особистий документ, то практично будь-який досвідчений юрист зможе відповісти на ваше питання, чи можливо зняти з нього копію або будь-яким чином його використати. Задаючи таке ж саме запитання про статтю в електронному бюлетені електронної мережі, ми не отримаємо точної відповіді. У цій частині законодавство є досить туманним, і до нормального стану його можливо довести очевидно не раніше, ніж у наступні десятиріччя. З правами власності можуть виникнути проблеми навіть при використанні загальнодоступних файлів. На деякі програмні засоби, доступ до яких в Internet є відкритим, необхідно отримати ліцензію розробника або постачальника. Наприклад, ми можемо легко отримати програмне забезпечення з мережі, але для законного його використання необхідно мати ліцензію на супроводження програмного забезпечення.
Джерело:http://www.parta.com.ua/ukr/referats/view/7810/